Постанова
Іменем України
27 травня 2021 року
м. Київ
справа № 127/23240/18
провадження № 61-19214св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 19 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К., Панасюка О. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним в частині покупця, переведення права покупця.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 09 листопада 2014 року між нею та агентством нерухомості "Дом і Ко" було укладено договір про надання посередницьких послуг з метою пошуку та купівлі земельної ділянки і їй було запропоновано придбати земельну ділянку на
АДРЕСА_1 . Для купівлі зазначеної земельної ділянки вона взяла у позику в ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 60 000,00 доларів США.
10 листопада 2014 року між нею та представником власника земельної ділянки по АДРЕСА_1 - ОСОБА_5 укладено попередній договір, за яким вона передала продавцю 300 000,00 грн (еквівалентно 15 000,00 доларів США) у рахунок вартості земельної ділянки, площею 0,1000 га, по АДРЕСА_1, кадастровий номер 0510100000:03:059:0431. У попередньому договорі сторони домовились про укладення основного договору купівлі-продажу до 10 березня 2015 року, загальна вартість земельної ділянки складала 1 360 000,00 грн (еквівалент 68 000,00 доларів США).
У період придбання зазначеної земельної ділянки вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_6, і з метою уникнення можливого поділу майна при розірванні шлюбу вона домовилась з дочкою ОСОБА_2 про оформлення земельної ділянки на ім`я останньої. 11 березня 2015 року вона ОСОБА_2 оформила довіреність на неї для придбання будь-якої нерухомості, у тому числі земельної ділянки, на її ім`я. 12 березня 2015 року між ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 (представник продавця) та ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_1 (представник покупця) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1000 га,
по АДРЕСА_1, кадастровий номер 0510100000:03:059:0431, за ціною в розмірі 96 381,00 грн.
Позивач вказувала, що фактично покупцем зазначеної земельної ділянки була вона, оскільки за її кошти була придбана земельна ділянка. ОСОБА_2 власних коштів не мала, вона була студенткою, знаходилась на утриманні матері.
На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила суд визнати частково недійсним (в частині покупця) договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1000 га, по АДРЕСА_1, кадастровий номер 0510100000:03:059:0431, укладений 12 березня 2015 року між
ОСОБА_3 та ОСОБА_2, перевести право покупця за цим договором на ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 травня
2019 року у складі судді Венгрин О. О. у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що волевиявлення ОСОБА_1, як представника ОСОБА_2, при підписанні договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 березня 2015 року було вільним, без будь-якого примусу, вона підтвердила, що договір спрямований на реальне настання правових наслідків, не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину.
Суд першої інстанції вважав, що позов ОСОБА_1 не доведено, що є підставою для відмови в його задоволенні. Також, судом зроблено посилання на пропуск позивачем позовної давності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 травня 2019 року скасовано та постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що факт наявності у позивача коштів на придбання земельної ділянки підтверджується розпискою від 10 листопада 2014 року за змістом якої ОСОБА_1 отримала 10 листопада 2014 року від ОСОБА_4 кошти у розмірі
60 000,00 доларів США, цей факт також підтвердив допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_4 .
У свою чергу ОСОБА_2 не надала суду належних і допустимих доказів про наявність у неї коштів для придбання земельної ділянки, на час укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_2 була студенткою і власного доходу не мала, що підтверджується матеріалами справи. Також судом встановлено і сторонами не заперечується, що на час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки на ній здійснювалось будівництво житлового будинку, яке на час звернення до суду з цим позовом завершено, і в будинку проживає позивач у справі.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність позовних вимог.
При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем, яка пред`явила позов лише 14 вересня 2018 року, пропущено позовну давність, про застосування якої відповідач подав відповідну заяву, що є підставою для відмови у позові.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що під час укладення договору
купівлі-продажу земельної ділянки від 12 березня 2015 року ОСОБА_2 було відомо, що вона формально значиться як покупець, а фактичним покупцем виступає ОСОБА_1, тобто цей правочин було вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Указаний правочин в частині покупця в розумінні частини першої
статті 235 ЦК України є удаваним, про правові наслідки удаваного правочину ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було відомо. У зв`язку із сімейними обставинами у 2017 році взаємовідносини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повністю припинилися та стали неприязними одне до одного. Після завершення будівництва та підготовки всіх необхідних документів, маючи намір ввести свій житловий будинок в експлуатацію, ОСОБА_1 звернулася до відповідних органів, де їй повідомили про те, що ОСОБА_2
07 серпня 2017 року відкликала довіреність від 11 березня 2015 року. Таким чином, з 07 серпня 2017 року ОСОБА_2 стала вважати, що вона є справжньою стороною цього правочину, який фактично був укладений її матір`ю - ОСОБА_1 . Саме ця обставина спонукала ОСОБА_1 звернутися до суду за захистом свого порушеного права, шляхом визнання цього правочину удаваним в частині покупця та переведення права покупця на неї. Враховуючи викладене, заявник вважає, що позовну давність на момент подачі позову нею у розумінні статей 257, 261 ЦК України не пропущено.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року було відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано із суду першої інстанції матеріали указаної цивільної справи.
У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому вона просила зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
09 листопада 2014 року між ОСОБА_2 і агентством нерухомості "Дом і Ко" в особі ФОП ОСОБА_7 було укладено договір про надання інформаційно-довідкових та посередницьких послуг.
За змістом попереднього договору від 10 листопада 2014 року, укладеного між ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 (діє за дорученням, укладеним в усній формі) та ОСОБА_1, сторони підтвердили намір до 10 березня 2015 року укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1000 га, по на АДРЕСА_1, кадастровий номер 0510100000:03:059:0431, вартістю 1 360 000,00 грн, що еквівалентно 68 000,00 доларів США. У рахунок сплати вартості нерухомості покупець передав продавцю гарантійну суму в розмірі 300 000,00 грн, що еквівалентно 15 000,00 доларів США.
11 березня 2015 року ОСОБА_2 надала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_1 купити будь-яку нерухомість, у тому числі земельну ділянку, за ціну та на умовах на її розсуд, на ім`я ОСОБА_2, зареєструвати, ввести в експлуатацію нерухомість, отримати технічну документацію на неї; бути представником в усіх державних установах і ін. Довіреність посвідчена
11 березня 2015 року державним нотаріусом Шостої харківської державної нотаріальної контори Теленковим В. С. за реєстром № 6-220 (а. с. 15).
12 березня 2015 року між ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,01 га (саме так зазначено у договорі), кадастровий номер 0510100000:03:059:0431, по
АДРЕСА_1 . У договорі зазначено, що згідно із витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 27 лютого 2015 року, експлікація земельних угідь за цим договором складається: площа земельної ділянки 0,1000 га. За домовленістю сторін продаж вчинено за
96 831,00 грн, з яких 48 191,00 грн представник продавця отримала від представника покупця після підписання договору, решту суми в розмірі
48 190,00 грн має бути сплачено протягом березня 2015 року, але не пізніше квітня 2015 року. Договір посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В., зареєстровано в реєстрі за № 415 (а. с. 69-70).
Право власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано за
ОСОБА_2, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12 березня 2015 року (а. с. 91).
ОСОБА_1, діючи від імені ОСОБА_2, 17 квітня 2015 року здійснила повний розрахунок за куплену у ОСОБА_3 земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1, що підтверджується заявою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 від 17 квітня 2015 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В., зареєстровано в реєстрі за № 632 (а. с. 29).
Факт наявності у ОСОБА_1 коштів на придбання земельної ділянки підтверджується розпискою від 10 листопада 2014 року, за змістом якої ОСОБА_1 отримала 10 листопада 2014 року від ОСОБА_4 кошти у розмірі 60 000,00 доларів США.
Крім цього, допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_4 пояснив, що дійсно в листопаді 2014 року він позичив ОСОБА_1 кошти в розмірі 60 000,00 доларів США на придбання земельної ділянки та будинку. На підтвердження отримання позики ОСОБА_1 написала розписку, яку йому не повернула.
09 квітня 2019 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.