Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 688/4168/20
провадження № 61-4040св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - публічне акціонерне товариство "Укртелеком",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області, у складі судді Козачук С. В., від 02 листопада 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І., від 10 лютого 2021 року.
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду
з позовом до публічного акціонерного товариства "Укртелеком"
(далі - ПАТ "Укртелеком") про визнання квартири житловим приміщенням, визнання права на приватизацію займаного житлового приміщення та зобов`язання вчинити дії.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що він з травня 1981 року працював електромонтером в Шепетівському районному відділенні зв`язку (РВЗ), правонаступником якого є ПАТ "Укртелеком", де продовжує працювати. За місцем роботи перебував на черзі для отримання житла.
ОСОБА_1 вказував, що відповідно до виписки з протоколу № 2 засідання адміністрації та профспілкової організації РВЗ м. Шепетівки від 19 лютого 1991 року йому в службовому приміщенні лінійно-технічної дільниці будівлі РВЗ по АДРЕСА_1 було надано житло площею 65 кв. м.
Позивач зазначав, що з часу отримання квартири ним були вкладені значні кошти в її переобладнання, ремонт та газифікацію, облаштування водопостачання і водовідведення, встановлення індивідуального опалення, лічильників, облаштування балкону, встановлення металопластикових вікон та дверей. Таким чином, приміщення набуло ознак житлового приміщення. З 21 лютого 1991 року він з сім`єю зареєстрований та проживає за вказаною вище адресою, має домову книгу, сплачує за проживання згідно з договором за комунальні послуги: енергопостачання, газопостачання, водопостачання, водовідведення. Вказана квартира не зареєстрована у Шепетівській міській раді Хмельницької області як службова, а тому її приватизація має проводитись на загальних засадах.
Позивач стверджував, що неодноразово звертався до відповідача із зверненнями про надання дозволу на приватизацію вказаного житла, але йому в цьому було відмовлено з огляду на те, що приміщення, яке він займає з сім`єю, є нежитловим.
Із урахуванням зазначеного, уточнивши позовні вимоги, позивач просив позов задовольнити, визнати квартиру, яку він з родиною займає по АДРЕСА_1, площею 65 кв. м, житловим приміщенням, визнати право на приватизацію і зобов`язати ПАТ "Укртелеком" дати згоду на приватизацію вказаної квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області
від 02 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ "Укртелеком" про визнання квартири житловим приміщенням і визнання права на приватизацію займаного житлового приміщення та зобов`язання вчинити дії відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1, пред`явивши до суду позовні вимоги про визнання приміщення житловим, обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, а тому позовні вимоги до задоволення не підлягають. Суду не властива функція визнавати приміщення житловими, а належним способом захисту права є оскарження бездіяльності посадових осіб, до компетенції яких відноситься переведення нежитлових приміщень у житлові.
Приміщення, що розташоване по АДРЕСА_1, є адміністративно-виробничою будівлею, на другому поверсі якої розташовані кімнати. Жодних відомостей про те, що наявні кімнати в адміністративно-виробничій будівлі в порядку, визначеному чинним законодавством, переведені в статус квартир матеріали інвентарної справи не містять.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 02 листопада 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволення позовних вимог, оскільки приміщення по АДРЕСА_1 не є житловим та не відноситься до об`єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду", а тому спірне приміщення не може бути приватизоване позивачем, а на ПАТ "Укртелеком" не може бути покладено обов`язок щодо надання згоди на приватизацію приміщення, з врахуванням того, що товариство не є органом приватизації у розумінні положень зазначеного Закону і не наділене повноваженнями щодо вирішення питань у сфері приватизації. Реєстрація місця проживання позивача та членів його сім`ї у приміщенні визнана такою, що не свідчить про набуття права користування житловим приміщенням.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
12 березня 2021 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 02 листопада 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року і направити справу на новий розгляд.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального
і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц та від 24 лютого 2021 року у справі
№ 296/4642/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів
або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не дослідив зібрані у справі докази(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник стверджує, що з моменту виділення йому та його родині квартири ним були витрачені значні кошти у її переобладнання, здійснено ремонт, газифікацію, облаштування водопостачання та водовідведення, встановлення індивідуального опалення, лічильників, облаштування балкону, а також встановлення металопластикових вікон та дверей. Позивач стверджує, що наявні у матеріалах справи докази, зокрема експертний висновок, свідчать про те, що займане ним приміщення є житловим, а він разом із своєю сім`єю з 21 лютого 1991 року зареєстровані (прописані) та проживають по АДРЕСА_1 . Спірне житлове приміщення використовується ним та його родиною на підставі ордеру. Позивач зазначає, що він неодноразово звертався до відповідача з вимогами про надання дозволу на приватизацію житлової площі, однак йому було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди фактично позбавили позивача та членів його родини права на житло, в якому вони проживають тривалий час.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Укртелеком" про визнання квартири житловим приміщенням, визнання права на приватизацію займаного житлового приміщення та зобов`язання вчинити дії призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Укртелеком" посилається на те, що суди дійшли правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій. Відповідач наголошує на тому, що адміністративно-виробнича будівля, до складу якої входить зайняте позивачем та членами його родини приміщення, не відноситься до житлового фонду, а ПАТ "Укртелеком", який є власником зазначеного майна, не здійснював заходів щодо зміни статусу цього майна, щодо його переведення у житловий фонд, таких дій не може здійснити і будь-яка інша особа, оскільки відповідно до статті 319 ЦК України лише власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 20 травня 1981 року по 17 березня 2020 року працював на посаді електромонтера ПАТ "Укртелеком", яке згідно статуту є правонаступником ВАТ "Укртелеком", державного підприємства "Українське державне підприємство електрозв`язку "Укртелеком".
Згідно з архівним витягом з рішення Шепетівського міськвиконкому від 11 лютого 1982 № 38, ОСОБА_1 зі складом сім`ї три чоловіка було постановлено на чергу під номером 171.
Відповідно до виписки з протоколу № 2 від 19 лютого 1991 року засідання адміністрації та профспілкової організації РВЗ м. Шепетівка, вирішено виділити ОСОБА_1 житлову площу 65 кв. м в службовому приміщенні лінійно-технічної дільниці в будівлі РВЗ по АДРЕСА_1 .
ПАТ "Укртелеком" на праві власності належить комплекс адміністративно-виробничої будівлі та будівлі гаражів по АДРЕСА_1, який державою в особі Державного комітету зв`язку та інформатизації України наказом від 25 листопада 2003 року № 226 було передано у власність товариства згідно з переліком майна, переданого до статутного фонду ВАТ "Укртелеком", створеного відповідно до наказу від 27 грудня 1999 року № 155 внаслідок корпоратизації та подальшої приватизації на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв`язку "Укртелеком".
Право власності ВАТ "Укртелеком" на вказане майно зареєстровано Шепетівським бюро технічної інвентаризації 12 лютого 2004 року за реєстраційним № 4719806. За ПАТ "Укртелеком" державна реєстрація права власності на комплекс адміністративно-виробничої будівлі та будівлі гаражів по АДРЕСА_1 здійснена 22 лютого 2019 року.
Комплекс адміністративно-виробничої будівлі та будівлі гаражів по АДРЕСА_1 знаходиться на земельній ділянці, яка згідно з державним актом на право постійного користування землею від 28 лютого 1994 року передана в постійне користування Шепетівському районному вузлу зв`язку для виробничих цілей.
Між ПАТ "Укртелеком" та ОСОБА_1 укладались договори найму приміщення: договір найму приміщення від 15 січня 2007 року № 10; договір найму приміщення від 31 грудня 2009 року № 37; договір найму приміщення від 01 січня 2013 року № 3 з відповідними додатковими угодами, відповідно до яких в тимчасове платне користування позивачу передавалось нежитлове приміщення в будинку АДРЕСА_1, площа якого становить 65,0 кв. м.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право на повагу до житла.
Відповідно до частини першої статті 4 Житлового кодексу Української РСР жилі будинки і жилі приміщення в будівлях, що належать державі, є державним житловим фондом.
Частиною першою статті 5 ЖК Української РСР передбачено, що державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих рад народних депутатів (житловий фонд місцевих рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).
Ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина третя статті 9 ЖК Української РСР).
Згідно зі статтею 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.
Відповідно до статті 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
Статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат
у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше
наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
До об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму (частина перша статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").
Частиною четвертою статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" визначено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Виходячи з аналізу змісту наведених норм Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" право на приватизацію житла мають лише особи, які фактично проживають у займаних квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитках, кімнатах у комунальних квартирах, за згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в зазначених приміщеннях, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло.
Встановлено, що ПАТ "Укртелеком" на праві власності належить комплекс адміністративно-виробничої будівлі та будівлі гаражів по АДРЕСА_1 . Право власності на зазначене нерухоме майно зареєстровано в установленому законом порядку за ПАТ "Укртелеком".
Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України, статей 319, 321 ЦК України власник не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві. Право власності є непорушним.
ОСОБА_1 користувався нежитловим приміщенням в будинку АДРЕСА_1, площа якого становить 65,0 кв. м, на підставі договору найму, який укладався між сторонами неодноразово.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції,враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки приміщення, яким позивач на члени його сім`ї користувалися на підставі неодноразово укладених договорів найму по АДРЕСА_1, не є житловим приміщенням у розумінні ЖК Української РСР та не відноситься до об`єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Спірне приміщення, яке позивач вважає житловим, не може бути приватизоване, оскільки воно розташоване у адміністративно-виробничій будівлі, власником є ПАТ "Укртелеком". При цьому ПАТ "Укртелеком" не є органом приватизації, у розумінні положень Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" і не уповноважено приймати рішення про переведення нежитлового приміщення до житлового фонду.
При вирішенні спору судами надано належну оцінку довідці комунального підприємства "Шепетівське бюро технічної інвентаризації" № 256 від 26 жовтня 2015 року, відповідно до якої на другому поверсі адміністративно-виробничої будівлі по АДРЕСА_1, загальною площею 703,4 кв. м знаходяться житлові приміщення загальною площею згідно поверхового плану та експлікації - 125 кв. м, виписці з протоколу засідання адміністрації та профспілкової організації РВЗ м. Шепетівка № 2 від 19 лютого 1991 року, в якій зазначено про виділення позивачу житлової площі 65 кв. м по АДРЕСА_1, висновку будівельно-технічної експертизи № 02/20-26 від 30 січня 2020 року, яким визначено, що квартира, яка розташована на другому поверсі адміністративно-виробничої будівлі по АДРЕСА_1, є фактично житловим приміщенням, та зроблено обґрунтовані висновки про те, що зазначенні обставини можуть свідчити про наявність підстав для зміни правового статусу нежитлового приміщення на житлове. В той же час правом на ініціювання процедури зміни цільового призначення нежитлового приміщення на житлове наділений виключно власник такого приміщення, який вправі на власний розсуд здійснювати управління належним йому майном.
Поліпшення технічного стану займаного позивачем приміщення (яке розташоване не у житловому будинку), проведення ремонтних робіт за власні кошти, його облаштування з метою використання в якості житла не призводять до автоматичної зміни цільового призначення займаного позивачем приміщення.
Вказаним обставинам надана належна оцінка судами попередніх інстанцій, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо доводів заявника про те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів слід зазначити наступне.
Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 лютого 2020 року розглянуто заявлені сторонами клопотання про витребування доказів, приєднано до матеріалів справи заяву позивача про зміну предмету позову, а також висновок судової будівельно-технічної експертизи. Вказані обставини підтверджуються протоком судового засідання. Підготовче провадження у справі закрито.
Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 березня 2020 року клопотання позивача витребування доказів задоволено.
Вказане свідчить, що при вирішенні спору судом першої інстанції було розглянуто заявлені сторонами клопотання про витребування та прийняття поданих доказів. Заявником не наведено об`єктивних аргументів, які б свідчили про обмеження його права на подання доказів, також не наведено обставин, які б перешкоджали здобути необхідні докази самостійно.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин нормиматеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Висновки судів першої та апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, які висловлені у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц та від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду