Постанова
Іменем України
24 травня 2021 року
м. Київ
справа № 202/5453/15
провадження № 61-9828св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2017 року в складі судді Бєльченко Л. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року в складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивованим тим, що 25 червня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладений кредитний договір № 107311, відповідно до умов якого остання отримала кредит в розмірі 40 000 доларів США з кінцевим терміном повернення кредиту до 25 червня 2014 року.
Зобов`язання позичальника ОСОБА_1 були забезпечені шляхом укладання з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договорів поруки від 25 червня 2008 року.
У зв`язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань з повернення кредиту станом на 30 квітня 2015 року виникла заборгованість в розмірі 79 906,18 доларів США (за курсом Національного банку України (далі - НБУ) - 1 681 226,08 грн), що складається із: 23 801 доларів США - заборгованості за кредитом; 34 652,98 доларів США - заборгованості по процентам за користування кредитом; 17 635,83 доларів США - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 11,88 доларів США - штрафу (фіксована частина); 3 804,49 доларів США - штрафу (процентна складова).
За таких обставин позивач просив суд стягнути на свою користь солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором в розмірі 79 906,18 доларів США та судові витрати у справі.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № 107311 від 25 червня 2008 року в розмірі 36 464,24 доларів США, що за курсом НБУ складає 767 207,61 грн, яка складається із: 23 801 доларів США - заборгованості за кредитом (еквівалентно 500 773,04 грн), 12 663,24 доларів США - заборгованості за відсотками за користування кредитом (еквівалентно 266 434,57 грн), а також пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 160 718,43 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що із невиконанням позичальником умов кредитного договору у неї перед банком утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню у заявленому банком розмірі у межах позовної давності, про застосування наслідків пропуску якої заявив відповідач. При цьому суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення із позичальника штрафів, оскільки одночасне покладення на останнього штрафів і пені є подвійним притягненням до відповідальності, що суперечить вимогам закону. Крім того, встановивши, що банк звернувся до поручителів із вимогою про погашення заборгованості за кредитним договором після спливу встановленого законом шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобовʼязання, суд дійшов висновку про безпідставність вимог банку з приводу солідарного стягнення із відповідачів вказаної суми заборгованості.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що банк звернувся до суду із цим позовом поза межами позовної давності, яку слід рахувати з 26 грудня 2009 року - моменту настання строку погашення чергового платежу за договором. При цьому висновок суду апеляційної інстанції щодо переривання позовної давності у зв`язку із пред`явлення банком позову до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет застави не відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16.
Оскільки касаційна скарга містить доводи лише щодо пропуску банком позовної давності, тому законність й обґрунтованість оскаржуваних судових рішень переглядається судом касаційної інстанції у вказаних межах відповідно до положень статті 400 ЦПК України.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 20 травня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25 червня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладений кредитний договір № 107311, відповідно до умов якого остання отримала кредит в розмірі 40 000 доларів США з кінцевим терміном повернення кредиту до 25 червня 2014 року.
У підпункті 6.8 пункту 6 кредитного договору банк та позичальник ОСОБА_1 узгодили, що строк позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів, за даним договором встановлюється тривалістю у 5 років.
Зобов`язання позичальника ОСОБА_1 були забезпечені шляхом укладання з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договорів поруки від 25 червня 2008 року.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 серпня 2012 року (справа № 2/0417/6316/2012) частково задоволено позов ПАТ КБ "ПриватБанк", поданий у серпні 2012 року, звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль Lexus RX 300, 2004 року випуску, що належав на праві власності ОСОБА_1, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 107311від 25 червня 2008 року в розмірі 511 371,03 грн (а.с. 96-97, т.1).
У зв`язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань з повернення кредиту станом на 30 квітня 2015 року виникла заборгованість в розмірі 79 906,18 доларів США (за курсом НБУ - 1 681 226,08 грн), що складається із: 23 801 доларів США - заборгованості за кредитом; 34 652,98 доларів США - заборгованості по процентам за користування кредитом; 17 635,83 доларів США - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 11,88 доларів США - штрафу (фіксована частина); 3 804,49 доларів США - штрафу (процентна складова).
У червні 2016 року відповідач подав до суду заяву про застосування строків позовної давності (а.с. 84-85, т.1).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач і поручитель не виконали своїх обов`язків щодо повернення кредитних коштів.
Заперечуючи проти позову, у червні 2016 року поручитель ОСОБА_4 подав заяву про застосування позовної давності з посиланням на те, що вказаний строк сплив у грудні 2014 року, а тому банк звернувся до суду з цим позовом поза його межами (червень 2015 року).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що строк остаточного погашення кредиту встановлено по 25 червня 2014 року, банк звернувся до суду з цим позовом 24 червня 2015 року, а також враховуючи те, що кредитним договором визначено щомісячні платежі погашення кредиту, дійшов висновку про те, що банк не пропустив встановлений договором пʼятирічний строк позовної давності щодо всієї суми заборгованості за кредитом, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту, відсотками та пенею, нарахованими у межах строку позовної давності. Інші суми заборгованості, нараховані банком за весь період заборгованості, стягненню не підлягають через сплив строку позовної давності.
Переглядаючи законність й обґрунтованість оскаржених судових рішень у межах доводів касаційної скарги відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, колегія суддів вважає такий висновок суддів законним, обґрунтованими та таким, що відповідає обставинам та матеріалам справи.
При цьому посилання заявника на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16, колегію суддів не приймаються до уваги, оскільки у цій постанові встановлені судами фактичні обставини є різними у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду. Так, у справі № 6-2891цс16 предметом спору було переривання позовної давності внаслідок погашення позичальником частини заборгованості та волевиявлення боржника на погашення такого боргу, а не переривання вказаного строку зверненням кредитора до суду із позовом про звернення стягнення на предмет застави.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Безпідставними є також доводи касаційної скарги про те, що пред`явлення банком позову до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет застави не перериває позовної давності.
Відповідно до частини другої та третьої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Внаслідок предʼявлення банком позову в серпні 2012 року про звернення стягнення на заставний автомобіль до позичальника ОСОБА_1 (справа № 2/0417/6316/2012) передбачений пунктом 6 кредитного договору пʼятирічний строк позовної давності перервався і його перебіг почався заново. Отже, звернення до суду з цим позовом у 2015 році відбулось у межах пʼятирічного строку.
Аналогічних висновків щодо переривання строків позовної давності внаслідок подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у справах №№ 639/7829/15-ц та 423/1642/15-ц, а Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 523/10225/15-ц від цих висновків не відступила.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.