Постанова
Іменем України
20 травня 2021 року
м. Київ
справа № 725/2755/20
провадження № 61-3708 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 08 вересня 2020 року
у складі судді Іщенка І. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду
від 09 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом
до ОСОБА_3 про стягнення боргу.
В обґрунтування позовних вимог зазначали, що 04 лютого 2019 року вони позичили ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 200 000,00 грн і 45 000,00 доларів США строком до 04 лютого 2020 року, про що було складено відповідні розписки.
Вказували, що ОСОБА_3 взяті на себе зобов`язання не виконала
та не повернула грошові кошти у встановлений строк. На їхні письмові претензії та усні звернення не реагувала.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили суд стягнути з ОСОБА_3 на свою користь вказані суми боргу за розписками
від 04 лютого 2019 року, три проценти річних, інфляційні збитки, а також вирішити питання понесених ними судових витрат.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 08 вересня 2020 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 суму боргу
за борговою розпискою від 04 лютого 2019 року на загальну суму
202 593,00 грн, з яких: основна сума боргу - 200 000,00 грн, три проценти річних - 2 186,00 грн, інфляційні збитки - 3 210,97 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 суму боргу
за борговою розпискою від 04 лютого 2019 року на загальну суму
45 491,00 доларів США, з яких: основна сума боргу - 45 000,00 доларів США,
три проценти річних - 491,00 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 10 960,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 925,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами виникли боргові зобов`язання. ОСОБА_3 позичила у позивачів грошові кошти, борг не повернула, не довела належними та допустимими доказами факт того, що вона не отримала грошові кошти і не видавала боргових розписок.
Суд першої інстанції вказав, що при обчисленні трьох процентів річних (частина друга статті 625 ЦК України) за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент
у національній валюті України, і стягнув їх у валюті боргового зобов`язання.
Здійснюючи розподіл судових витрат, суд першої інстанції врахував,
що розмір компенсації витрат на професійну правничу допомогу підтверджено належними доказами, співмірність зі складністю справи
та обсяг наданих адвокатом послуг.
Крім того, враховано правові висновки Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних справах.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 08 вересня 2020 року залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1,
ОСОБА_2 по 3 957,50 грн кожному у рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, щосудом першої інстанції вірно з`ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи
та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Апеляційний суд зазначив, що позивачі довели факт передачі грошових коштів ОСОБА_3, матеріали справи не містять доказів виконання останньою боргових зобов`язань, а її доводи про написання розписок під психологічним тиском не доведено. Зазначене надає позивачам право
на стягнення з неї не лише суми основного боргу, а й трьох процентів річних на суму заборгованості та інфляційних збитків (частина друга статті 625
ЦК України).
Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат між сторонами, а ОСОБА_3
не довела завищеність розміру витрат на професійну правничу допомогу
та його неспівмірність зі складністю справи.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку
з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім того, судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, а також необґрунтовано відхилено клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів,
які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4
частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 725/2755/20 із Першотравневого районного суду м. Чернівців.
Заяву ОСОБА_3 про зупинення виконання судового рішення задоволено. Зупинено виконання рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 08 вересня 2020 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу
та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів, що унеможливило з`ясувати дійсну правову природу боргових зобов`язань, які виникли між сторонами.
Вказує, що укладала з позивачами договір позики ще у 2016 році, видавала розписки. Вказаний договір було пролонговано та здійснено перерахунок суми заборгованості. Розмір заборгованості, який просять стягнути з неї позивачі, це фактично залишок попередньої заборгованості, з урахуванням перерахунків її розміру, а тому задоволення вказаного позову може призвести до подвійного стягнення заборгованості. Разом із цим, чергові узагальнюючі розписки були написані нею під тиском позивачів, які ввели її в оману щодо безпосередньої мети укладеного правочину.
Зазначає, що грошові кошти за спірними розписками не отримувала.
При цьому зверталася в правоохоронні органи із заявою про вчинення позивачами кримінального правопорушення, передбаченого статтею 355
КК України (примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобовʼязань).
Вважає, що судами необґрунтовано відмовлено в задоволенні інших її клопотань, не враховано можливість виклику свідків, а розмір стягнутих
із неї витрат на професійну правничу допомогу неспівмірний зі складністю справи.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У квітні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, ОСОБА_2,
в якому вказується, що оскаржувані судові рішення є законними
та обґрунтованими, просять залишити їх без змін, а касаційну скаргу -
без задоволення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з положеннями статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом
чи судом у визначених законом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень
частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається
як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено,
що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені
в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)
у строк та в порядку, що встановлений договором.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів
є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей
із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047
ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту
та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України:
від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року
у справі №6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17,
і підтримані Великою ПалатоюВерховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Ця судова практика є незмінною.
Факт того, що між сторонами виникли правовідносини за договором позики, а ОСОБА_3 отримала від позивачів 45 000 доларів США та 200 000 грн,
які зобов`язалася повернути до 04 лютого 2020 року, підтверджується розписками від 04 лютого 2019 року, написаними і підписаними
ОСОБА_3, яка вказане не спростувала (а. с. 10-11).
14 листопада 2019 року, 03 лютого 2020 року, 02 червня 2020 року позивачі направляли відповідачці листи-вимоги про повернення отриманих нею коштів згідно з розписками від 04 лютого 2019 року (а. с. 12-15).
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про існування між сторонами боргового зобов`язання та передачу позивачами грошової суми ОСОБА_3 . При цьому вказані договори позики у вигляді розписок недійсними у встановленому законом порядку не визнавалися.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем своїх зобов`язань за розписками від 04 лютого 2019 року. Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що у позивачів виникло право на стягнення з ОСОБА_3 не лише основної суми боргу,
а й трьох процентів річних на суму заборгованості та інфляційних збитків.
Верховний Суд погоджується з висновками судів і про те, що три проценти річних, що підлягають стягненню на користь позивачів, мають бути обчислені у валюті боргового зобов`язання, оскільки при їхньому обрахунку за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), яка відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 02 липня 2014 року
у справі № 6-79цс14, а також у постанові Верховного Суду від 25 липня
2018 року в справі № 308/3824/16-ц.
Посилання касаційної скарги про те, що позивачі в день написання розписок 04 лютого 2019 року не передавали ОСОБА_3 указані
в розписках кошти, а це є пролонгацією попереднього договору позики, укладеного між сторонами у справі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, зокрема, самими розписками, які підтверджують укладення між сторонами договору позики, засвідчують факт отримання позичальником грошових сум.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 видала розписки під психологічним тиском позивачів відхиляються Верховним Судом, оскільки вони є припущеннями, бездоказовими, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Суди попередніх інстанцій врахували правові висновки Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які є релевантними для цієї справи й обов`язковими (частина четверта статті 263 ЦПК України), а тому відповідні доводи касаційної скарги є безпідставними. Підстав для відступлення від застосованих правових позицій колегія суддів не вбачає. При цьому судова практика у цій категорії справ є сталою,
а відмінність залежить лише від доказування.
Колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_3 щодо завищеного розміру витрат на професійну правничу допомогу, так як такі вже були предметом дослідження у суді апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Разом із цим, витрати на професійну правничу допомогу у заявленому позивачами розмірі підтверджено належними доказами, а ОСОБА_3 у силу положень
частини шостої статті 137 ЦПК України не довела неспівмірність витрат
на оплату професійної правничої допомоги адвоката та наявність підстав для зменшення розміру таких витрат.
Крім того, безпідставні доводи заявника про те, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання сторони відповідача про приєднання нових доказів до матеріалів справи, про виклик та допит свідків, так як докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин,
що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367
ЦПК України). Процесуальним обов`язком відповідача є подання доказів разом з поданням відзиву (частина третя статті 83 ЦПК України), а докази,
не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом
не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма статті 83 ЦПК України).
Таким чином, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку -відповідача). Однак, наявності таких об`єктивних обставин заявником
не наведено, а судом не встановлено (а. с. 136, 163).
Колегія суддів вважає що в силу положень частини третьої статті 89
ЦПК України суди попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надали оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться
до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України
не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції
у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2021 року зупинено виконання рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців
від 08 вересня 2020 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку, слід поновити виконання вказаного судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду