Постанова
Іменем України
24 травня 2021 року
м. Київ
справа № 308/11057/18
провадження № 61-5130св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідачі: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадиров Владислав Володимирович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, у складі судді Бенца К. К., від 23 вересня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Мацунича М. В., Собослоя Г. Г., від 22 лютого 2021 року.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова В. В. про визнання кредитором, включення до переліку вкладників, які мають право
на отримання коштів в межах гарантованої суми, та проведення виплати
за договором банківського вкладу.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 23 вересня 2020 року заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про закриття провадження у справі задоволено.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова В. В. про визнання кредитором, включення
до переліку вкладників, які мають право на отримання коштів в межах гарантованої суми, та проведення виплати за договором банківського вкладу закрито.
Роз`яснено ОСОБА_1 право звернення з позовом у порядку адміністративного судочинства.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявлені позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є суб`єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України, а тому, у відповідності до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, провадження у справі підлягає закриттю.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 вересня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки справа підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства. Зазначення відповідачем поряд із Фондом гарантування вкладів фізичних осіб також і уповноваженої особи цього Фонду в процедурі здійснення тимчасової адміністрації чи ліквідації банку, яка діє від імені Фонду та здійснює відповідні управлінські функції, не змінює юрисдикції справи з адміністративної на цивільну.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
23 березня 2021 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 вересня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилається на те, що на час подання позовної заяви спір підлягав розгляду в порядку цивільного судочинства, що узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 811/568/16. Судами не було враховано, що у цій справі є два відповідачі, один із яких є суб`єктом владних повноважень, а інший - ні. Також вказує, що судами не враховано висновки, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 811/568/16.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова В. В. про визнання його кредитором та зобов`язання включити до переліку вкладників, які мають право на отримання коштів у межах гарантованої виплати, і провести виплату коштів.
ОСОБА_1 свої вимоги мотивував тим, що 19 лютого 2015 року він уклав із публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") договір банківського вкладу № 001-06502-190215, на підставі якого зробив вклад у розмірі 6 000, 00 дол. США на строк до 20 травня 2015 року. За умовами договору на вклад йому мали нараховуватися проценти за ставкою 5,5 % річних.
Через неплатоспроможність ПАТ "Дельта Банк" 02 березня 2015 року виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб запровадила в банку тимчасову адміністрацію, уповноваженою особою на здійснення тимчасової адміністрації було призначено Кадирова В. В . Процедура ліквідації ПАТ "Дельта Банк" була розпочата 02 жовтня 2015 року, ліквідатором банку було призначено Кадирова В. В.
На двох відкритих на ім`я позивача рахунках у банку знаходяться грошові кошти у сумі 6 000, 00 дол. США і 113, 56 дол. США відповідно. На вимогу позивача про виплату коштів йому було виплачено лише 342, 98 грн (12, 77 дол. США).
Належні позивачу грошові кошти знаходяться в межах суми, виплата якої гарантується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (до 200 тис. грн) відповідно до статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Позивача включено до переліку вкладників, які мають право на отримання коштів у межах гарантованої суми за вкладами, але кошти йому не виплачуються.
Із урахуванням зазначеного, посилаючись на норми статей 525, 526, 1060, 1061 ЦК України, статей 26, 28, 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позивач просив визнати його кредитором, зобов`язати відповідачів включити його до переліку вкладників ПАТ "Дельта Банк", які мають право на отримання коштів у межах гарантованої Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, суми за договором банківського вкладу від 19 лютого 2015 року № 001-06502-190215 у розмірі, еквівалентному 6 113, 56 дол. США, та провести відповідну виплату.
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).
З налізу наведених процесуальних норм випливає, що до адміністративної юрисдикції належить справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Водночас визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI).
Цим спеціальним Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Відповідно до статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452- VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до йогоповноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).
Відповідно до частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI.
Для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.
Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна), а тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави Україна в особі Фонду.
У цій справі позивач просив вирішити спір й стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у межах встановленого законом граничного розміру відшкодування 6 113, 56 дол. США (що не перевищує 200 тис. грн).
Враховуючи викладене, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 тис. грн, є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати. А тому такий спір є публічно-правовим та має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Вказана позиція є сталою, неодноразово висловлювалася та підтримувалася у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження № 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження № 11-409апп18), від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц (провадження № 14-180цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц (провадження № 14-470цс18), від 10 квітня 2019 року справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19), від 13 листопада 2019 року у справі № 761/2987/18 (провадження № 14-285цс19), від 15 січня 2020 року у справі № 334/452/18 (провадження № 14-527цс19).
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного та обґрунтованого висновку щодо закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, а також проведення цих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд надав належну та змістовну оцінку доводам апеляційної скарги, а посилання позивача на постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 811/568/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 498/496/17 не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для закриття провадження у справі, враховуючи усталену правову позицію щодо юрисдикції адміністративних судів у подібних правовідносинах (стягнення сум, що не перевищують граничний розмір гарантованих державою відшкодувань за вкладом).
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, судами правильно застосовано положення пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги та зміст оскаржених судових рішень не дають підстав для висновку про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду