ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/8072/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,
представників учасників справи:
позивача - Бондар О.О. (в порядку самопредставництва),
відповідача 1 - не з`явився,
відповідача 2 - не з`явився,
третьої особи - Шевченко Ю.А. (в порядку самопредставництва),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ранфорт ЛТД"
на рішення господарського суду міста Києва від 29.10.2020 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2021,
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ранфорт ЛТД"
до: публічного акціонерного товариства "Дельта Банк";
товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова оферта"
про визнання договору недійсним,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Стислий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Ранфорт ЛТД" (далі - ТОВ "Ранфорт ЛТД", позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк", відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова оферта" (далі - ТОВ "Фінансова оферта") про визнання недійсним договору №2138/К/1 від 31.01.2020 про відступлення прав вимоги (посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. 31.01.2020 за №111), який укладено між відповідачами.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що на підставі договору №2138/К/1 від 31.01.2020 про відступлення прав вимоги (далі - спірний договір), який укладено за результатами відкритих торгів (аукціону) з продажу активів АТ "Дельта Банк" на підставі рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №2670 від 21.10.2019 відповідач 2 отримав, зокрема, право вимоги до позивача щодо сплати грошових коштів у сумі 11000,00 грн за договором про обслуговування рахунку в цінних паперах №0740/13 від 18.10.2013. Водночас, за твердженням позивача, у господарській справі №910/20030/16 судом встановлено відсутність зобов`язань ТОВ "Ранфорт ЛТД" перед ПАТ "Дельта Банк" за вказаним договором про обслуговування рахунку в цінних паперах. З огляду на зазначені обставини, на підставі спірного договору відповідач 1 відступив на користь відповідача 2 майно, яке йому не належало. Укладання спірного договору суперечить вимогам статті 658 Цивільного кодексу України, оскільки за таким договором відповідач 1 передав відповідачу 2 майно, яке йому не належало. При цьому, позивач вказував, що купівля-продаж (відступлення) прав вимоги за результатами торгів (аукціону), який проведено за рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №2670 від 21.10.2019, міг бути лише пул активів №debtx_8908 єдиним лотом і виключення з такого лоту будь-якого окремого активу, умовами торгів не допускалося, незалежно від характеристик окремих складових цього пулу та стану прав продавця на них.
1.3. Посилаючись на невідповідність спірного договору положенням статей 13,15, 203, 215, 658 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач просив суд визнати його недійним.
2. Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 29.10.2020 (суддя - Смирнова Ю.М.), яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 (колегія суддів: Попікова О.В., Євсіков О.О., Ходаківська І.П.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
2.2. Рішення та постанову мотивовано тим, що позивачем, як заінтересованою особою, належними та допустимими доказами в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не доведено суду обставин щодо порушення власних майнових прав та інтересів, внаслідок укладення спірного договору, і того, що в результаті визнання його недійсним майнові права позивача буде захищено та відновлено.
2.3. Суд апеляційної інстанції також вказував, що з огляду на правову природу спірного договору (уступка права вимоги) та враховуючи умови договору №0740/13 від 18.10.2013, якими не встановлено обмежень щодо можливості заміни кредитора у зобов`язанні, що виникає з вказаного договору, позивач (боржник) не позбавлений права висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора, саме у разі пред`явлення таких вимог. Водночас, обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням зобов`язань за спірним договором відступлення права вимоги (у тому числі щодо повідомлення боржника про заміну кредитора у зобов`язанні), не визначаються жодною нормою матеріального права, як підстава для визнання недійсним такого правочину.
2.4. Відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивача є самостійною підставою для відмови у позові, а тому суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність підстав для надання оцінки його дійсності.
3. Стислий виклад вимог касаційної скарги
3.1. ТОВ "Ранфорт ЛТД" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 29.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22. 02.2021, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
4. Аргументи учасників справи
4.1. Аргументи касаційної скарги
4.1.1. Так, касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, пунктів 3,4 частини другої статті 287 ГПК України.
4.1.2. На обґрунтування своєї правової позиції позивач (скаржник) посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме положень статей 203, 215, 658 ЦК України, статей 2, 73, 74, 99, 236 ГПК України.
4.1.3. Позивач вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 2,4 ГПК України та статей 15, 16 ЦК України у подібних правовідносинах; суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
4.1.4. Позивач зазначає, що:
- суди порушили його право на доступ до правосуддя, безпідставно та без належної аргументації заявивши про відсутність у нього порушеного права;
- оскаржувані судові рішення свідчать, що судами попередніх інстанцій повністю проігноровано головний факт, який є доказом у справі, що за спірним договором відповідачем 1 відчужено майно, яке не належало "продавцю" (неіснуюче право вимоги); судовими рішеннями у справі № 910/20030/16, позивачем доведено відсутність будь-яких прав відповідача 1 до позивача за первісним договором;
- не визнаючи факту порушення прав позивача та ігноруючи факт невиконання відповідачем 1 рішення суду, що набрало законної сили та відсутність відступлених за спірним договором прав вимоги, суди попередніх інстанцій спрямовують позивача на повторне звернення до суду з позовом щодо предмету, який вже було вирішено судами на користь позивача;
- судами попередніх інстанцій, без належної аргументації визнано таким, що не заслуговує на увагу та не має впливу на результат вирішення спору, факт відсутності повноважень підписанта спірного договору з боку відповідача 1;
- застосовуючи у розгляді даної справи правові висновки викладені у постановах Верховного Суду зі справи №910/6642/18 суди попередніх інстанцій не врахували, що правовідносини у справі №910/8072/20 та у справі №910/6642/18 не є подібними;
- суд першої інстанції, всупереч правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 22.01.2019 зі справи №912/1856/16 та від 14.05.2019 зі справи №910/11511/18 не зазначив у оскаржуваному рішенні в який інший ефективний спосіб позивач може захистити таке право, яке він вважає порушеним; водночас, суд апеляційної інстанції на вказані доводи позивача лише формально зазначає, що правова позиція Верховного Суду, наведена у справах №912/1856/16 та №910/11511/18 не містить вказівок на обов`язок суду зазначення особі, яким способом вона має захистити своє порушене право;
- суди залишили поза увагою, що укладання відповідачем 1 спірного договору із включенням до його предмету права вимоги до позивача, є наслідком виключно невиконання останнім судового рішення, яке набрало законної сили та свідчить про порушення статті 124 Конституції України;
- визнання судом недійсним спірного договору автоматично припиняє законність факту передачі відповідачем 1 та, відповідно, наявності у відповідача 2 прав вимоги до позивача, придбаних за цим договором та призводить до правової визначеності в частині відсутності законних підстав для подальших порушень прав позивача.
4.2. Аргументи, зазначені у відзиві на касаційну скаргу
4.2.1. Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
5. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
5.1. 31.01.2020 між ПАТ "Дельта Банк" (банк) та ТОВ "Фінансова оферта" (новий кредитор) укладено спірний договір (про відступлення права вимоги №2138/К/1) за умовами якого банк відступив новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув права вимоги банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців), поручителів, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, юридичних осіб, зазначених у Додатку №1 до цього договору, надалі за текстом - боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)), договорами поруки, договорами іпотеки (іпотечними договорами), договорами застави, договорами, контрактами, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстром у додатку №1 до цього договору, надалі за текстом - основні договори, надалі за текстом - права вимоги. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.
5.2. Пунктом 2 спірного договору визначено, що за цим договором новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у додатку №1 до цього договору, право вимагати сплати неустойок, пеней, штрафів, передбачених основними договорами, право сплати сум, передбачених статтею 625 ЦК України (індекс інфляції, 3% річних), право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань за основними договорами, право вимагати застосуванню наслідків реституції при недійсності правочинів, право отримання коштів від реалізації заставного та іншого майна боржників, вимоги, які випливають з розірвання та/або визнання недійсними договорів із боржниками, права, що випливають із судових справ, у тому числі справ про банкрутство боржників, виконавчих проваджень щодо боржників, в тому числі щодо майна боржників, яке не було реалізоване на торгах та підлягатиме передачі стягувачу в погашення боргу після укладення цього договору, права вимоги за мировими угодами із боржниками, договорами з арбітражними керуючими боржників, охоронними організаціями, права участі в комітеті кредиторів боржників тощо. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у Додатку №1 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане банку відповідно до умов основних договорів.
5.3. Відповідно до пункту 4 спірного договору, права вимоги, що відступаються за цим договором, є складовою частиною пулу активів, що є предметом відкритих торгів (аукціону), результати якого оформлені протоколом електронних торгів №debtx_8908 від 03.01.2020, переможцем яких визнаний новий кредитор. Загальна сума, яка підлягає сплаті новим кредитором за лотом, як переможцем зазначених відкритих торгів (аукціону), АТ "Дельта Банк", складає 108 321 419,25 грн (не оподатковується ПДВ). Сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за основним договором, відповідно до цього договору, новий кредитор сплатив банку грошові кошти у розмірі 104 998 093,71 грн.
5.4. Судами встановлено, що у Додатку 1 до договору в таблиці під порядковим номером 59 та Додатку №2 до договору в таблиці під порядковим номером 28 міститься інформація про відступлення права вимоги до ТОВ "Ранфорт ЛТД" щодо сплати заборгованості за прострочену комісійну винагороду за надані депозитарні послуги за договором №0740/13 від 18.10.2013 у розмірі 11 000,00 грн.
5.5. Звертаючись до суду з позовом у даній справі ТОВ "Ранфорт ЛТД" вказувало, що свого часу, товариство, як клієнт ПАТ "Дельта Банк", було стороною за договором про обслуговування рахунку в цінних паперах №0740/13 від 08.10.2013, проте, у зв`язку з банкрутством ПАТ "Дельта Банк" та відкликанням у нього Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку відповідної ліцензії на здійснення діяльності зберігача цінних паперів і, відповідно, припиненням надання останнім депозитарних послуг, дію договору про обслуговування рахунку в цінних паперах №0740/13 від 08.10.2013 припинено.
5.6. Позивач стверджував, що у господарській справі №910/20030/16 суд встановив відсутність зобов`язань ТОВ "Ранфорт ЛТД" перед ПАТ "Дельта Банк" за первісним договором, а тому у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб були відсутні правові підстави для включення прав вимоги до позивача на суму 11000,00 грн за договором про обслуговування рахунку в цінних паперах №0740/13 від 08.10.2013 до пулу активів №debtx_8908, що стали предметом відкритих торгів (аукціону), за результатами яких укладено спірний договір.
5.7. Як наслідок, у відповідача 1 (як сторони спірного правочину) були відсутні будь-які правові підстави для відступлення прав вимоги до ТОВ "Ранфорт ЛТД" за договором про обслуговування рахунку в цінних паперах №0740/13 від 08.10.2013, а тому наявні правові підстави для визнання його недійсним.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
6. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій
6.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.2. Так, у справі, що розглядається, судами встановлено, що предметом спору в даній справі є матеріально-правова вимога позивача, як заінтересованої особи, про визнання недійсним договору відступлення права вимоги в цілому.
6.3. Підставою касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції позивачем визначено пункти 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
6.4. В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: "питання застосування статей 2, 4 ГПК України та статей 15,16 ЦК України у подібних правовідносинах". Позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій невірно застосували вказані норми матеріального та процесуального права, безпідставно та без належної аргументації заявивши про відсутність у нього порушеного права, що є порушенням прав ТОВ "Ранфорт ЛТД" на доступ до правосуддя. Також позивач вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
6.5. Щодо доводів касаційної скарги про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування статей 2, 4 ГПК України та статей 15,16 ЦК України у подібних правовідносинах колегія суддів зазначає таке.
6.6. Так, в основу оскаржуваних судових рішень покладено висновок місцевого і апеляційного господарських судів про недоведеність порушення прав позивача оспорюваним договором, укладеним між відповідачами, та про недоведеність позивачем обставин, що в результаті визнання спірного договору недійсним майнові права ТОВ "Ранфорт ЛТД" буде захищено та відновлено.
6.7. Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог з мотивів недоведення позивачем порушення його прав та інтересів, внаслідок укладення оспорюваного договору, з огляду на таке.
6.8. Частина друга статті 4 ГПК України передбачає, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
6.9. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
6.10. Зміст статей 3, 15, 16 ЦК України свідчить, що правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Такі висновки, викладені також у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17.
6.11. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
6.12. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), саме тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).
6.13. Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (така ж правова позиція викладена у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18).
6.14. Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
6.15. Отже, виходячи із змісту статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
6.16. Суди встановили, що позивач не є стороною спірного договору.
6.17. Предметом розгляду у справі №910/8072/20 є вимоги про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги, укладеного між відповідачами, за умов якого відповідач 1 (банк) відступив відповідачу 2 (новому кредитору) права вимоги банку до ТОВ "Ранфорт ЛТД" щодо сплати заборгованості за прострочену комісійну винагороду за надані депозитарні послуги за договором №0740/13 від 18.10.2013 у розмірі 11 000,00 грн.
6.18. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
6.19. У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/1159/19 сформульовано такий правовий висновок:
- "Передусім оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. Тобто стороння особа, якщо вона має заінтересованість та доведе це, управі пред`являти позов про визнання недійсним правочину, укладеного іншими сторонами.
- За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" під такою слід розуміти тих, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Це може бути у випадках, коли: права заінтересованої особи порушені договором, який оспорюється, і можуть бути в такий спосіб відновлені або іншим чином захищені; інтереси такої особи можуть бути реалізовані, унаслідок чого вона здатна буде набути прав.
- Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.
- Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
- Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права" .
6.20. Колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, згідно з яким: "особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. "
6.21. Отже, суд має з`ясувати: чи було порушено право позивача, і у чому сам полягає таке порушення та яким чином може бути відновлено у даному спорі, і у залежності від встановлених обставин справи вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
6.22. В обґрунтування порушення його прав та законного інтересу позивач посилається на те, що він свого часу, як клієнт ПАТ "Дельта Банк", був стороною за договором про обслуговування рахунку в цінних паперах №0740/13 від 08.10.2013, укладеним з ПАТ "Дельта Банк", проте, у зв`язку із банкрутством останнього, відкликанням у нього Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку відповідної ліцензії на здійснення діяльності зберігача цінних паперів та, відповідно, припиненням надання ПАТ "Дельта Банк" депозитарних послуг дію договору про обслуговування рахунку в цінних паперах №0740/13 від 08.10.2013 припинено. Водночас, рішенням господарського суду міста Києва від 08.02.2017 у справі №910/20030/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2017, відмовлено у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ "Ранфорт Лтд" про стягнення заборгованості у розмірі 11 000,00 грн з оплати наданих послуг за договором про обслуговування рахунку в цінних паперах №0740/13 від 18.10.2013. На переконання ТОВ "Ранфорт ЛТД" саме вказана сума зазначена у пункті 28 Додатку №2 до спірного договору.
6.23. Судами попередніх інстанцій встановлено, що дійсно у Додатку 1 до договору в таблиці під порядковим номером 59 та Додатку №2 до договору в таблиці під порядковим номером 28 міститься інформація про відступлення права вимоги до ТОВ "Ранфорт ЛТД" щодо сплати заборгованості за прострочену комісійну винагороду за надані депозитарні послуги за договором №0740/13 від 18.10.2013 у розмірі 11000,00 грн.
6.24. Суди дослідили умови договору №0740/13 від 18.10.2013 та встановили, що вказаний договір не містить обмежень щодо можливості заміни кредитора у зобов`язанні, що виникає з вказаного договору. Отже, перехід прав кредитора за договором №0740/13 від 18.10.2013 від відповідача 1 до відповідача 2 за договором про відступлення права вимоги до позивача на суму 11 000,00 грн відбувся саме на умовах договору №0740/13 від 18.10.2013, тобто виключно на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
6.25. Судами попередніх інстанцій зазначено, що враховуючи правову природу спірного договору (уступка права вимоги) та відповідно зміст статей 512, 514, 518 ЦК України позивач, як боржник не позбавлений права висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора, у разі пред`явлення таких вимог.
6.26. Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено, що інших конкретних фактів порушення власних майнових прав та інтересів внаслідок укладення спірного договору позивач не навів, як і не довів, що в результаті визнання такого договору недійсним права позивача буде захищено та відновлено.
6.27. Інші доводи позивача (зокрема, щодо повідомлення про відступлення права вимоги, щодо строку дії первісного договору та наявності заборгованості за ним, щодо повноважень підписанта оскаржуваного правочину з боку ПАТ "Дельта Банк") судами попередніх інстанцій розглянуто та відхилено, як такі, що на результат вирішення спору - відмову у задоволенні позову з підстав відсутності порушеного або оспорюваного права позивача, впливу не мають.
6.28. Так, колегія суддів зазначає, що зміст позовної заяви свідчить про те, що позивач підставою недійсності спірного договору зазначає обставини щодо включення відповідачами до його умов неіснуючого, тобто недійсного права вимоги за договором про обслуговування рахунку в цінних паперах №0740/13 від 08.10.2013 на суму 11 000,00 грн. На підтвердження вказаних обставин позивач зазначає про рішення суду у господарській справі №910/20030/16. Зокрема, про те, що господарським судом міста Києва у рішенні від 08.02.2017 у справі №910/20030/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2017, встановлено відсутність зобов`язань ТОВ "Ранфорт ЛТД" перед ПАТ "Дельта Банк" за вказаним договором про обслуговування рахунку в цінних паперах.
6.29. Водночас, зміст наявного у матеріалах справи рішення суду у справі №910/20030/16, яке набрало законної сили 03.04.2017 (оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 13.04.2017) на яке вказує позивач, свідчить про висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку із недоведеністю позивачем належними та допустимими доказами факту надання послуг з обліку цінних паперів у період з 18.10.2013 по 30.09.2014 на суму 11 000,00 грн, а тому у суду відсутні підстави вважати відповідача, таким, що порушив передбачені умовами договору зобов`язання з оплати наданих послуг у вказаний період. Отже, зміст рішення господарського суду у справі №910/20030/16 свідчить про те, що по-перше, у даному спорі вирішувалось питання щодо стягнення заборгованості за договором у період з 18.10.2013 по 30.09.2014; по-друге, у рішенні, судом не встановлено обставин щодо припинення дії договору про обслуговування рахунку в цінних паперах №0740/13 від 08.10.2013, у зв`язку із ліквідацією ПАТ "Дельта Банк", відкликанням у нього Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку відповідної ліцензії на здійснення діяльності зберігача цінних паперів та, відповідно, припиненням надання останнім депозитарних послуг.
6.30. Будь-яких інших доводів та доказів того, що договір про обслуговування рахунку в цінних паперах №0740/13 від 08.10.2013 припинив свою дію саме у зв`язку із прийняттям рішення суду у справі №910/20030/16 або доказів того, що включена відповідачем 1 сума заборгованості є саме заборгованістю, яка є предметом спору у справі №910/20030/16 матеріали справи не містять, з умов спірного договору також не вбачається, а позивачем таких обставин не доведено.
6.31. Поряд з тим саме по собі зазначення позивачем таких обставин та не подання суду доказів на їх підтвердження не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки в силу вимог статті 74 ГПК України, саме обов`язком сторони є доведення обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
6.32. Отже, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що судами відмовлено у задоволенні позовних вимог саме у зв`язку із недоведенням позивачем обставин щодо порушення відповідачами його майнового права та інтересу, внаслідок укладення спірного договору, тобто, яке саме право позивача порушено та підлягає захисту саме, шляхом визнання договору відступлення права вимоги і відповідно буде відновлено саме в результаті визнання спірного договору недійсним.
6.33. У зв`язку із чим колегія суддів зазначає про правильність висновків судів попередніх інстанцій, що позивач, як боржник не позбавлений права висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора, саме у разі пред`явлення таких вимог (надання послуг з обліку цінних паперів у період з 18.10.2013 по 30.09.2014 на суму 11 000,00 грн за договором №0740/13 від 08.10.2013).
6.34. Водночас, колегія суддів наголошує, що недоведеність порушення прав позивача оспорюваним договором є достатньою підставою для відмови у позові.
6.35. Отже, самостійною та єдиною підставою для відмови позивачу у задоволенні позову стало встановлення судами попередніх інстанцій обставин відсутності порушення оскаржуваним правочином суб`єктивного права, на захист якого спрямований заявлений позов та обрання позивачем неефективного способу захисту прав, на захист яких останній звернувся до суду.
6.36. З урахуванням положень частини другої статті 4 ГПК України підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) особи, тоді як відсутність обставин на підтвердження наявності порушення такого права, за захистом якого звернувся позивач, є підставою для відмови у задоволенні позову та з огляду на те, що в ході розгляду справи порушення прав та законних інтересів позивача не знайшли свого підтвердження, то у суду були відсутні будь-які правові підстави для задоволення позовних вимог (пункт 51 постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №908/1194/18 та пункт 136 постанови Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №904/5480/19).
6.37. Колегія суддів також зауважує, що у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 викладено уточнюючий правовий висновок про те, що відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
6.38. Отже, покладений в основу оскаржуваних судових рішень висновок узгоджується з правовими висновками, сформульованими у наведених вище постановах Верховного Суду.
6.39. Таким чином, враховуючи наведені у даній постанові правові позиції Верховного Суду та фактичні обставини, встановлені судами (недоведення позивачем факту порушення його прав спірним договором), суди попередніх інстанцій правильно застосували норми положень статей 3, 15, 16 ЦК України, частини другої статті 4 ГПК України та відмовили у задоволенні позовних вимог.
6.40. Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи, в контексті встановлених судами обставин справи, про що свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, не є достатньо переконливими і обґрунтовано аргументованими щодо іншого застосування положень статті 4 ГПК України та статей 15, 16 ЦК України, аніж застосовано судами під час розгляду цієї справи, враховуючи умови конкретних правовідносин, які виникли у ній і фактично-доказової бази.
6.41. Водночас, відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
6.42. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
6.43. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
6.44. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №910/18531/19.
6.45. Колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги в контексті наявності/відсутності передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстави переважно зводяться до намагань позивача переконати Верховний Суд в необхідності встановлення судом касаційної інстанції обставин: по-перше, щодо відсутності у ТОВ "Ранфорт ЛТД" перед ПАТ "Дельта Банк" за договором про обслуговування рахунку в цінних паперах №0740/13 від 08.10.2013; по-друге, що саме ці обставини встановлено у рішенні господарського суду зі справи №910/20030/16; по-третє, що саме заборгованість, яка була предметом спору у наведеному вище судовому рішенні включено відповідачем 1 до умов Додатку 1 до договору в таблиці під порядковим номером 59 та Додатку №2 до договору в таблиці під порядковим номером 28.
6.46. Доводи, які наведені в касаційній скарзі, безпосередньо зводяться лише до прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи і переоцінку доказів у ній та встановлення інших обставин ніж встановлені попередніми судовими інстанціями, що знаходяться поза межами компетенції суду касаційної інстанції відповідно до положень статті 300 ГПК України. Водночас невиконання позивачем свого процесуального обов`язку з доведення перед судом тих обставин, які мають значення для справи і на які він посилався як на підставу своїх вимог, не може бути предметом розгляду в суді касаційної інстанції. Всі інші доводи касаційної скарги зводяться до зазначення обставин щодо оцінки спірного договору в контексті наявності/відсутності підстав для визнання його недійсним. Водночас, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суди попередніх інстанцій здійснивши оцінку змісту порушеного права позивача не здійснювали оцінки спірного договору на відповідність вимогам законодавства. Саме тому зазначені доводи зводяться лише до намагань переконати Верховний Суд щодо неправильності застосування судами положень статей 3, 15, 16 ЦК України, частини другої статті 4 ГПК України, а отже, не вбачається, підстав для задоволення касаційної скарги у цій частині касаційного оскарження.
6.47. Скаржник також зазначає про те, що підставою оскарження судових рішень попередніх інстанцій є те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 287, пункти 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України).
6.48. Верховний Суд зазначає, що за приписами пункту 4 частини другої статті 287 та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відсутні підстави для закриття касаційного провадження. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 зі справи №905/2137/19.
6.49. З огляду на положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України Суд не бере до уваги аргументи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази. Відповідно до зазначеної норми процесуального права наведені порушення (в разі їх наявності) є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Однак у цій справі підстава, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, на яку посилався скаржник, не підтвердилася.
6.50. Щодо аргументів скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
6.51. Зміст поданої касаційної скарги свідчить про те, що ТОВ "Ранфорт ЛТД" лише зазначає про таке порушення судами норм процесуального права, однак не зазначає які саме докази, прийняті судами як належні, є недопустимими в розумінні положень статті 77 ГПК України.
6.52. З огляду на викладене судом касаційної інстанції відхиляються як необґрунтовані доводи скаржника щодо ухвалення судових рішень у цій справі з порушенням норм процесуального права.
6.53. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
6.54. У справі, що розглядається, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до переоцінки наявних в матеріалах справи доказів.