ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/3987/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Погребняка В.Я. - головуючого, Білоуса В.В., Васьковського О.В.
за участю секретаря судового засідання Сотник А.С.
учасники справи:
позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Вона"
представник позивача - Сидор В.Д., довіреність б/н від 05.05.2021,
відповідач-1 - Національний банк України,
представник відповідача-1 - Колосюк С.Л. в порядку самопредставництва на підставі наказу № 2789-к від 31.07.2018,
відповідач-2 - Державна казначейська служба України
представники відповідача - 2 - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) касаційну скаргу
Національного банку України
на постанову Північного апеляційного господарського суду
від 13.10.2020
у складі колегії суддів: Тищенко А.І. (головуючого), Михальської Ю.Б., Андрієнка В.В.
та касаційну скаргу
Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона"
на рішення Господарського суду м. Києва
від 17.09.2020
у складі судді: Стасюка С.В.
та постанову Північного апеляційного господарського суду
від 25.01.2021
у складі колегії суддів: Пономаренко Є.Ю. (головуючий), Дідиченко М.А.,
Руденко М.А.
у справі за позовом
Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона"
до 1. Національного банку України
2. Державної казначейської служби України
про відшкодування збитків у розмірі 5 147 159,00 грн.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст вимог
1. Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Вона" (далі - ПрАТ "Страхова компанія "Вона", позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг та Державної казначейської служби України про відшкодування збитків у розмірі 5 147 159,00 грн.
2. Позов мотивований посиланням на прийняття Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг протиправного Розпорядження № 3098 від 13.12.2016 та подальшої протиправної поведінки щодо невиконання Розпорядження Державної регуляторної служби України № 36 від 13.02.2017 про скасування вище наведеного розпорядження, що призвело до порушення права позивача на провадження страхової діяльності, як виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню протягом тривалого періоду часу з 14.03.2017 по 29.03.2019 та завдало позивачу суттєвих збитків.
3. Від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг до суду першої інстанції надійшло клопотання про заміну Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на його процесуального правонаступника - Національний банк України.
4. Зазначене клопотання мотивовано тим, що пунктом 8 Розділу "ІІ Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг" встановлено, що з 01.07.2020 Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку є процесуальними правонаступниками Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг у судах у межах повноважень, встановлених Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції від 02.07.2020
5. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.07.2020 відмовлено в задоволені клопотання про заміну відповідача-1 його процесуальним правонаступником, оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для здійснення заміни відповідача - 1 у справі №910/3987/20 з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на Національний банк України, тому що заявником не надано належних та допустимих доказів процесуального правонаступництва.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції від 13.10.2020
6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 у справі № 910/3987/20 апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.07.2020 у справі № 910/3987/20 задоволено.
Ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.07.2020 у справі № 910/3987/20 скасовано.
Замінено відповідача-1 у справі - Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (код 38062828) на його правонаступника Національний банк України (код 00032106).
7. Постанова мотивована тим, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання відповідача-1 про заміну сторони, оскільки, згідно з указом Президента України від 30.06.2020 № 259 "Про припинення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг" прийнято рішення про припинення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, шляхом ліквідації. Повноваження, пов`язані з видачею та анулюванням ліцензій страховим компаніям та наслідками, які виникають в результаті таких рішень відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг" передані Національному банку України. Таким чином, в силу положень прямих норм закону Національний банк України є правонаступником у здійсненні повноважень та виконанні функцій з державного регулювання та нагляду у сфері ринків фінансових послуг у межах повноважень, встановлених Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та процесуальним правонаступником у судах у межах повноважень, встановлених законом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції від 17.09.2020
8. Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.09.2020 у справі №910/3987/20 в задоволенні позову відмовлено.
9. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем належними та допустимими доказами завдання йому першим відповідачем збитків у формі упущеної вигоди у розмірі 2 808 000,00 грн. та шкоди завданої порушенням ділової репутації у розмірі 1 404 000,00 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції від 25.01.2021
10. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 у справі № 910/3987/20 апеляційну скаргу ПрАТ "Страхова компанія "Вона" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 17.09.2020 у справі № 910/3987/20 - без змін.
11. Враховуючи недоведеність позивачем обставин завдання йому збитків у вигляді упущеної економічної вигоди у розмірі 2 808 000,00 грн., суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
12. Також, суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції, що вимога позивача про стягнення 1 404 000,00 грн. шкоди, завданої порушенням ділової репутації, не підлягає задоволенню, оскільки встановлено, що позивач не надав належних доказів, які б свідчили про втрату, внаслідок прийняття відповідачем-1 рішення, його ділової репутації або втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням його ділової репутації у суспільстві, перед клієнтами та контрагентами, формування негативної оцінки позивача як суб`єкта господарських та цивільних відносин, що призвело до зменшення кількості контрагентів, споживачів послуг, прибутку товариства.
13. Оскільки позивачем не доведено завдання йому відповідачем-1 збитків у вигляді упущеної економічної вигоди та шкоди, у зв`язку з порушенням ділової репутації, суд апеляційної інстанції вказав на правильність висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимоги про стягнення нарахованих позивачем в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
14. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 у справі № 910/3987/20, Національний банк України звернувся з касаційною скаргою про скасування оскарженої постанови, з вимогою залишити в силі ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.07.2020 у справі № 910/3987/20.
15. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 17.09.2020 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 у справі № 910/3987/20, ПрАТ "Страхова компанія "Вона" звернулася з касаційною скаргою про скасування оскаржених рішення та постанови, з вимогою ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовну заяву ПрАТ "Страхова компанія "Вона".
КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ
16. Національний банк України 25.11.2020 засобами поштового зв`язку звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 прийняту за результатами перегляду ухвали Господарського суду м. Києва від 02.07.2020, подавши при цьому клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
17. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/3987/20 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Білоус В.В., суддя - Васьковський О.В., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.12.2020.
18. У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Білоуса В.В., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/3987/20 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Васьковський О.В., суддя - Жуков С.В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2020.
19. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, судді - Васьковського О.В., судді - Жукова С.В. від 21.01.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Національний банк України в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
20. ПрАТ "Страхова компанія "Вона" 20.02.2021, через Північний апеляційний господарський суд, звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду м. Києва від 17.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 у справі № 910/3987/20 Господарського суду м. Києва.
21. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/3987/20 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Васьковський О.В., суддя - Жуков С.В., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.02.2021.
22. Ухвалою Верховного Суду Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, судді - Васьковського О.В., судді - Жукова С.В. від 16.03.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Страхова компанія "Вона", датою проведення судового засідання визначено 11.05.2021.
23. У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Жукова С.В., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/3987/20 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Білоус В.В., суддя - Васьковський О.В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.05.2021 та протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 11.05.2021.
24. 22.04.2021 від Національного банку України надійшов відзив на касаційну скаргу ПрАТ "Страхова компанія "Вона" на рішення Господарського суду м. Києва від 17.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 у справі № 910/3987/20, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову без змін.
25. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, судді - Білоуса В.В., судді - Васьковського О.В. від 11.05.2021 об`єднано касаційні скарги Національного банку України та ПрАТ "Страхова компанія "Вона" в одне касаційне провадження.
Оголошено перерву в судовому засіданні.
Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційних скарг відбудеться 13.05.2021.
26. 13.05.2021 засобами електронного зв`язку від ПрАТ "Страхова компанія "Вона" на адресу Касаційного господарського суду надійшло клопотання про проведення судового засідання дистанційно у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку "EasyCon".
27. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, судді - Білоуса В.В., судді - Васьковського О.В. від 13.05.2021 клопотання ПрАТ "Страхова компанія "Вона" про проведення судового засідання дистанційно у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку "EasyCon" - задоволено. Ухвалено забезпечити участь учасникам справи в судовому засіданні у справі № 910/3987/20, призначеному на 13.05.2021 о 15:30, в режимі відеоконференції.
28. В судове засідання 13.05.2021 у режимі відеоконференції з`явилися представники Національного банку України та ПрАТ "Страхова компанія "Вона", які надали пояснення у справі.
29. Інші учасники справи явку повноважних представників у судове засідання не забезпечили, про час та дату судового засідання були сповіщені належним чином.
30. З урахуванням положень Закону України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (зі змінами), Верховний Суд дійшов висновку за можливе розглянути справу № 910/3987/20 у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
31. Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання (13.05.2021) від учасників справи не надійшло заяв, клопотань пов`язаних з рухом касаційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у судовому засіданні 13.05.2021.
32. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників інших учасників справи.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Щодо постанови суду апеляційної інстанції від 13.10.2020
Доводи скаржника
(Національного банку України)
33. В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та зазначає про помилковість висновку щодо виникнення у правонаступника обов`язку по відшкодуванню шкоди за дії, які Національний банк України не вчиняв.
34. Скаржник доводить, що Національний банк України в силу приписів ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" є особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими Законами України, проте останній не уособлює у собі державу в цілому, а відтак не може бути юридичною особою публічного права на які покладається обов`язок по відшкодуванню шкоди за дії інших органів державної влади в силу приписів положень ст. 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
35. Національний банк України не відповідає за зобов`язаннями фінансових установ, а фінансові установи не відповідають за зобов`язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов`язання. Отже в силу положень Закону України "Про Національний банк України", що наведені у пунктах 3.33-3.34 Національний банк України не може бути відповідачем у даній справі.
Щодо рішення від 17.09.2020 та постанови від 25.01.2021
Доводи скаржника
(ПрАТ "Страхова компанія "Вона")
36. В поданій касаційній скарзі позивач вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
37. Зокрема, позивач вважає, що він надав судам попередніх інстанцій належні, допустимі, достовірні та вірогідні докази, проте суди не врахували їх та прийняли оскаржувані рішення, які суперечать ч. 4 ст. 69, ч. 3 ст. 71, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77, ч. 1 ст. 77, ч. 1 ст. 79, ч. 3 ст. 83 ГПК України.
Доводи відповідача- 1
(Національного банку України)
38. У відзиві відповідач-1 зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків оскаржуваних рішень, а зводяться виключно до переоцінки доказів, яким була надана належна правова оцінка судами попередніх інстанцій.
39. Відповідач-1 вказує на те, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що звертаючись з вимогою про відшкодування шкоди, завданої порушенням ділової репутації позивач не надав жодних доказів, які б свідчили про приниження ділової репутації позивача відповідачем-1 або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням його ділової репутації, поширення відповідачем-1 у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей щодо позивача, вчинення будь-яких дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності позивача.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
40. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до ст. 300 ГПК України (в редакції Закону № 460-IX від 15.01.2020), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені п. п. 1, 3, 4, 8 ч. 1 ст. 310, ч. 2 ст. 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (ч. 4 ст. 300 ГПК України в редакції Закону № 460-IX від 15.01.2020).
41. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
Щодо постанови суду апеляційної інстанції від 13.10.2020
Як вбачається з матеріалів справи, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг звернулася до суду першої інстанції з клопотанням про заміну Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на його процесуального правонаступника - Національний банк України.
Клопотання було мотивовано тим, що пунктом 8 Розділу "ІІ Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг" встановлено, що з 01.07.2020 Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку є процесуальними правонаступниками Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг у судах у межах повноважень, встановлених Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Відмовляючи в задоволенні клопотання, суд першої інстанції в ухвалі від 02.07.2020 дійшов висновку про відсутність правових підстав для здійснення заміни відповідача - 1 у справі з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на Національний банк України, оскільки заявником не надано належних та допустимих доказів процесуального правонаступництва.
Натомість, суд апеляційної інстанції, переглянувши в апеляційному порядку вказану ухвалу у даній справі, здійснив процесуальне правонаступництво шляхом заміни сторони відповідача-1 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на його правонаступника - Національний банк України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.
Указом Президента України "Про припинення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг" від 30.06.2020 №259/2020 припинено Комісію, шляхом ліквідації. Визнано таким, що втратив чинність, Указ Президента України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг" від 23.11.2011 №1070.
01.07.2020 введено в дію Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг". Пунктом 8 розділу II Прикінцевих положень вказаного Закону встановлено, що з 01.07.2020 НБУ, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку є процесуальними правонаступниками Комісії, у судах у межах повноважень, встановлених Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Відтак законодавством встановлено порядок та дату припинення Комісії та визначення її правонаступників.
Пунктом 9 розділу II Прикінцевих положень вказаного Закону також передбачено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, зобов`язана до 01.07.2020 забезпечити передачу Національному банку України, Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку в межах повноважень, встановлених Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", в упорядкованому стані документів, звітів, відомостей, повідомлень, іншої інформації (крім справ з особового складу), що були отримані або створені в процесі виконання повноважень та функцій, включаючи інформацію (бази даних), що міститься у Державному реєстрі фінансових установ та інших реєстрах та переліках, ведення яких здійснювалося Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, на 01.07.2020.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовими вважаються послуги у сфері страхування.
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо ринків цінних паперів та похідних (деривативів), професійної діяльності на ринку цінних паперів та діяльності у системі накопичувального пенсійного забезпечення - Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку; щодо ринку банківських послуг та інших, ніж зазначені в абзаці другому цієї частини, ринків небанківських фінансових послуг - Національним банком України. Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється відповідно до цього Закону та інших законів України.
Згідно ст. 28 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" Національний банк України у сфері державного регулювання ринків небанківських фінансових послуг у межах компетенції, визначеної ч. 1 ст. 21 цього Закону, видає небанківським фінансовим установам та особам, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг, визначає порядок їх видачі, зупинення, поновлення та відкликання (анулювання), а також, відповідно до ст. ст. 28-30 Закону здійснює інші регуляторні та контрольні функції.
Таким чином, з 01.07.2020 Національний банк України виконує функцію органу державної влади, що регулює ринок з надання фінансових послуг небанківськими фінансовими установами. До повноважень Національного банку України належить питання видачі ліцензій, а також питання, пов`язані з зупиненням та анулюванням ліцензій, в т. ч. суб`єктів, що надають послуги у сфері страхування.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг" передбачено, що Національний банк України є правонаступником Нацкомфінпослуг в судах, в тому числі щодо питань, пов`язаних з видачею та анулюванням ліцензій небанківських фінансових установ.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі п. 9 розділу II Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг" судові справи, що стосувалися видачі, анулювання ліцензій страховим компаніям, в т. ч. матеріали, пов`язані з даною господарською справою № 910/3987/20, були 01.07.2020 передані до Національного банку України.
Відповідно до ч. 4 ст. 56 ГПК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг", наділив Національний банк України статусом правонаступника у судових справах, що стосуються видачі та анулювання ліцензій страховим компаніям та наслідків, які виникають в результаті таких рішень, а Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку у судових справах, що стосуються професійної діяльності на ринку цінних паперів та діяльності у системі накопичувального пенсійного забезпечення.
Національна комісія, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг) є органом державної влади, який припинений указом Президента України, його функції та повноваження в частині видачі та анулювання ліцензій передані Національному банку України прямою нормою п. 9 розділу II Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг", а отже саме Національний банк України є єдиним органом державної влади, який може представляти інтереси держави у даній справі.
Публічне правонаступництво органів державної влади є особливим видом правонаступництва, під яким розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права до іншого. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладаються на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід щодо переходу до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів. У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функцій від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.10.2019 у справі № 812/1408/16).
Верховний Суд у наведеній постанові виділяє два види правонаступництва: фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією), та процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.
При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах і враховувати таке: якщо під час розгляду справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.
У разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другого відповідача суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.
Відтак, встановивши, що Національний банк України є єдиним органом державної влади, що здійснює державне регулювання щодо ринків фінансових послуг, в тому числі фінансових послуг у сфері страхування, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що саме Національний банк України має представляти інтереси держави в даній справі.
Висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовими позиціями, викладеними у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 910/16144/19, від 22.02.2021 у справі № 910/6336/19 та ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/378/19.
Щодо рішення від 17.09.2020 та постанови від 25.01.2021
Предметом спору у цій справі є позовна вимога про стягнення з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, за рахунок державного бюджету майнової шкоди, завданої внаслідок прийняття неправомірного рішення - розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 13.12.2016 № 3098 та подальшої протиправної поведінки щодо невиконання розпорядження Державної регуляторної служби України № 36 від 13.02.2017 про скасування розпорядження № 3098, що призвело до порушення права позивача на провадження страхової діяльності, як виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню та завдало позивачу суттєвих збитків.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг "Про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" № 3098 від 13.12.2016, анульовано ліцензії товариства на провадження страхової діяльності, що видані Розпорядженнями Нацкомфінпослуг № 4189 від 14.06.2005, № 4809 від 27.10.2005, № 5545 від 30.03.2006, № 452 від 18.06.2009 та № 402 від 20.05.2010.
Згідно пункту 3 Розпорядження, останнє набирає чинності через 30 календарних днів з дня його прийняття.
Не погоджуючись з прийнятим Розпорядженням № 3098 від 13.12.2016, ПрАТ "Страхова компанія "Вона" 29.12.2016 звернулось до Експертно-апеляційної ради при Державній регуляторній службі України зі скаргою № 1010 про визнання Розпорядження Нацкомфінпослуг № 3098 від 13.12.2016 в частині анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності таким, що було прийнято з порушенням вимог законодавства у сфері ліцензування.
За результатом розгляду скарги ПрАТ "Страхова компанія "Вона" від 29.12.2016, Державна регуляторна служба України прийняла Розпорядження № 36 від 13.02.2017 "Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування", яким зобов`язала Нацкомфінпослуг усунути порушення вимог п. 3 ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 9, ч. 7 ст. 19 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", скасувавши розпорядження №3098 від 13.12.2016 про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності ПрАТ "Страхова компанія "Вона" та повідомити Державну регуляторну службу України про виконання цього розпорядження.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.05.2018 у справі №826/4173/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2018 у задоволенні позову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг до Державної регуляторної служби України про визнання протиправним та скасування Розпорядження № 36 від 13.02.2017 було відмовлено.
Враховуючи невиконання Нацкомфінпослуг Розпорядження Державної регуляторної служби України № 36 від 13.02.2017, позивач звернувся з позовом до суду.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2018 у справі №826/6290/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019 адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг щодо невиконання Розпорядження Державної регуляторної служби України №36 від 13.02.2017, визнано протиправним та скасовано Розпорядження №3098 від 13.12.2016 "Про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона".
Листом № 11/11-376 від 29.03.2019 Нацкомфінпослуг повідомила позивача, що до Державного реєстру фінансових установ внесена інформація про чинність ліцензій виданих позивачу, у зв`язку з набранням законної сили рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2018 у справі №826/6290/17.
Як зазначає позивач, прийняття Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг Розпорядження № 3098 від 13.12.2016 та подальша протиправна поведінка щодо невиконання Розпорядження Державної регуляторної служби України № 36 від 13.02.2017 "Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування", призвело до порушення прав позивача на провадження страхової діяльності, як виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню у період з 14.03.2017 по 29.03.2019 та завдало позивачу шкоди на загальну суму 4 917 159,00 грн., з яких - 2 808 000,00 грн. збитків у вигляді втраченої економічної вигоди, 1 404 000,00 грн. шкоди завданої порушенням ділової репутації, 252 720,00 грн. 3% річних та 452 439,00 грн. інфляційних збитків.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.
Отже, у цій справі судам належало з`ясувати питання наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди, шкоди завданої порушенням ділової репутації, та нарахованих 3% річних, інфляційних.
Оцінюючи доводи касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанції враховує наступне.
- в частині стягнення збитків у вигляді упущеної економічної вигоди
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Отже, відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Правовідносини щодо відшкодування збитків врегульовані, зокрема і положеннями глави 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Господарського кодексу України (далі - ГК України) та глави 82 "Відшкодування шкоди" Розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" Книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України.
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, постановах Верховного Суду від 17.10.2019 у справі № 908/2202/18, від 02.03.2020 у справі № 910/434/19, від 09.04.2020 у справі № 908/690/19.
Дії (бездіяльність) відповідача-1, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди (збитки), шкода та причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою за заподіянням шкоди є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність елементів делікту свідчить про відсутність складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (ст. 11 ЦК України).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що неправомірність бездіяльності відповідача-1, що полягала у невиконанні Розпорядження Державної регуляторної служби України № 36 від 13.02.2017 про скасування Розпорядження Нацкомфінпослуг № 3098 від 13.12.2016 встановлена рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2018 у справі №826/6290/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019.
За ч. 3 ст. 147 ГК України збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 ГК України).
Отже збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
При цьому неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а могли б бути ним реально отримані при належному виконанні зобов`язання.
Тобто, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.
Натомість наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу не є підставою для його стягнення.
У цих висновках Колегія суддів звертається до сталої правової позиції в питанні критеріїв упущеної вигоди, що неодноразово та послідовно викладалась Верховним Судом, зокрема в постановах: від 13.12.2018 у справі № 923/700/17, від 11.11.2019 у справі № 904/7601/17, від 12.11.2019 у справі № 910/9278/18, 12.08.2020 у справі № 910/15883/14, від 27.08.2019 у справі № 910/9095/18, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19.
У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що позовні вимоги в частині відшкодування позивачу 2 808 000,00 грн. упущеної економічної вигоди ґрунтуються на розрахунку можливого прибутку у разі здійснення ним страхової діяльності з урахуванням середньорічних показників, які позивач отримував у період з 2014 по 2016 роки, з посиланням на звіти про фінансові результати за період з 2014 по 2016 роки, аудиторський звіт про фактичні результати розрахунку втраченої економічної вигоди ПрАТ "Страхова компанія "Вона" за 2017 - І квартал 2019 року від 05.08.2019, експертний висновок №418/20 від 16.01.2020.
Відмовляючи з задоволенні позову в цій частині, суди попередніх інстанцій вказали на те, що позивачем не надано належних та достатніх доказів того, що він гарантовано отримав би відповідну вигоду (прибуток) в зазначеному ним розмірі у разі, якщо його право не було б порушено відповідачем-1 та не надано точних даних, які б безспірно підтверджували реальну можливість отримання вказаних позивачем грошових сум.
При цьому, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем документи жодним чином не встановлюють реального значення розміру упущеної вигоди та фактичну можливість отримання позивачем таких прибутків у період з 2018 по 2019 роки.
На підставі цього, суди попередніх інстанцій визнали безпідставним твердження позивача про те, що тільки неправомірні дії відповідача-1 стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток зокрема у період з 2018 по 2019 роки та вказали на відсутність безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Верховний Суд акцентує на тому, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги.
Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимість доказів).
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
У пунктах 1 - 3 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.
Втім, як свідчить аналіз змісту оскаржуваних у справі судових рішень, суди попередніх інстанцій наведеного повною мірою не врахували та не здійснили належного дослідження усієї сукупності наявних в матеріалах справи доказів наданих позивачем на підтвердження вимог про стягнення збитків у вигляді упущеної економічної вигоди у розмірі 2 808 000,00 грн.
Колегія суддів зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику ЄСПЛ, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Однак, ухвалені у справі судові рішення в частині стягнення збитків у вигляді упущеної економічної вигоди не можна визнати обґрунтованими, оскільки судами допущено неповне з`ясування фактичних обставин, та не досліджено докази, які мають значення для правильного вирішення справи.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 984 ЦК України, страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.
Вимоги, яким повинні відповідати страховики, порядок ліцензування їх діяльності та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю, встановлюються законом.
Страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на території України, є:
фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України "Про господарські товариства", з урахуванням того, що учасників кожної з таких фінансових установ повинно бути не менше трьох, та інших особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (далі - страховики-резиденти);
зареєстровані Уповноваженим органом відповідно до цього Закону та законодавства України постійні представництва у формі філій іноземних страхових компаній, які також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (далі - філії страховиків-нерезидентів).
Слова "страховик", "страхова компанія", "страхова організація" та похідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності (ст. 1 Закону України "Про страхування").
Відповідно до положень ст. 2 Закону України "Про страхування" порядок реєстрації, ліцензування, здійснення нагляду за діяльністю, застосування заходів впливу та ліквідації філій страховиків-нерезидентів встановлюються цим Законом та нормативно-правовими актами Уповноваженого органу.
Згідно з ч. 1 ст. 38 Закону України "Про страхування" уповноважений орган видає страховикам ліцензію на провадження конкретних видів страхування в порядку, встановленому законодавством України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" ліцензія - право суб`єкта господарювання на провадження виду господарської діяльності або частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з:
1) життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);
2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);
3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (ст. 980 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 3098 від 13.12.2016 було анульовано ліцензії ПрАТ "Страхова компанія "Вона" на провадження страхової діяльності.
Зокрема, було анульовано ряд ліцензії (№ 4189 від 14.06.2005, № 4809 від 27.10.2005, № 5545 від 30.03.2006, № 452 від 18.06.2009 та № 402 від 20.05.2010), які були видані ПрАТ "Страхова компанія "Вона" на послуги у сфері страхування в частині проведення конкретних видів страхування.
На думку Колегії суддів, вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди суди попередніх інстанцій повинні були з`ясувати, які види страхування здійснювала ПрАТ "Страхова компанія "Вона", які ліцензії нею були отримані для здійснення відповідного виду страхування, чинність цих ліцензій, коли і на який строк вони були видані, та чи здійснювала ПрАТ "Страхова компанія "Вона" у період з 14.03.2017 по 29.03.2019 інші види страхування.
Не з`ясувавши відповідних обставин та не дослідивши пов`язані з ними докази, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а саме ст. ст. 13, 86, ч. 5 ст. 236 ГПК України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду позовних вимог ПрАТ "Страхова компанія "Вона".
- в частині стягнення шкоди у зв`язку з порушенням ділової репутації
Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача 1 404 000,00 грн. шкоди, завданої порушенням ділової репутації, що полягала у втраті довіри з боку акціонерів в процесі здійснення докапіталізації та втраті потенційних клієнтів внаслідок прийняття протиправного рішення, Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови в задоволенні вказаних вимог, виходячи з такого.
За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.
Враховуючи загальні підстави цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та із чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не надав належних доказів, які б свідчили про втрату, внаслідок прийняття відповідачем-1 рішення, його ділової репутації або втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням його ділової репутації у суспільстві, перед клієнтами та контрагентами, формування негативної оцінки позивача як суб`єкта господарських та цивільних відносин, що призвело до зменшення кількості контрагентів, споживачів послуг, прибутку товариства.
Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено, що звіти про фінансові результати за 2014-2016 роки, звіт про фактичні результати стосовно розрахунку втраченої економічної вигоди позивача за період з 14.03.2017 по І квартал 2019 року, виконаний ТОВ аудиторської фірми "Вест Аудит" та експертний висновок №418/20 від 16.01.2020, на які посилається позивач, не свідчать та не підтверджують обставин втрати внаслідок прийняття відповідачем рішення його ділової репутації.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що вимога позивача про стягнення 1 404 000,00 грн. шкоди, завданої порушенням ділової репутації, не підлягає задоволенню.
- в частині нарахованих позивачем в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
З матеріалів справи вбачається, що суди попередніх інстанцій відмовили у вимозі про стягнення нарахованих позивачем в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат, оскільки визнали, що позивачем не доведено завдання йому відповідачем-1 збитків у вигляді упущеної економічної вигоди та шкоди, у зв`язку з порушенням ділової репутації.
В зв`язку з тим, що Колегія суддів визнала необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення збитків у вигляді упущеної економічної вигоди, то і висновки господарських судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у відповідній частині, також вважає передчасними.
Зокрема, судам попередніх інстанцій слід перевірити підстави для стягнення 3% річних за періоди 15.03.2017-14.03.2018 у сумі 42 120 грн., 15.03.2018 - 14.03.2019 у сумі 84 240 грн., 15.03.2019 - 13.03.2020 у сумі 84 240 грн., а також інфляційних втрат за період 14.03.2017-13.03.2020 у сумі 429 507,00 грн.
При цьому, оскільки Колегія суддів погоджується з правомірністю відмови судами попередніх інстанцій у стягненні 1 404 000,00 грн. шкоди, завданої порушенням ділової репутації, то і відмову у стягненні 3% річних за період 15.03.2019 - 13.03.2020 у сумі 42 120 грн. та інфляційних втрат за період 15.03.2019 - 13.03.2020 у сумі 22 932 грн. також вважає правомірною.