ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/8861/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 (судді: Козир Т. П. - головуючий, Кравчук Г. А., Агрикова О. В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 (суддя Бондаренко-Легких Г. П.) у справі
за позовом Приватного підприємства "Будіндустрія-1"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто"
про стягнення 64 200,24 грн,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У червні 2020 року Приватне підприємство "Будіндустрія-1" (далі - ПП "Будіндустрія-1") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" (далі - ТОВ "Тінторетто") про стягнення 64 200,24 грн у зв`язку з несплатою відповідачем коштів за поставлений товар.
1.2. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Тінторетто", заперечуючи проти її задоволення, зазначало про відсутність доказів на підтвердження позовних вимог у зв`язку з тим, що відповідачем накладна на поставку товару не підписувалася, а також внаслідок наявності недоліків у товарно-транспортних накладних. При цьому відповідач зазначав, що надана позивачем податкова накладна не підтверджує факт поставки товару покупцеві.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2021, позов задоволено, стягнуто з ТОВ "Тінторетто" на користь ПП "Будіндустрія-1" 64 2003,24 грн боргу та 2 102,00 грн судового збору.
Суд апеляційної інстанції також стягнув з ТОВ "Тінторетто" на користь ПП "Будіндустрія-1" витирати на правову допомогу у сумі 3600,00 грн.
2.2. Судові рішення аргументовано тим, що надані позивачем докази є більш вірогідними на доведення факту поставки відповідачеві 16.04.2020 товару (бетону) на суму 64 200,24 грн, і вказані докази не спростовані відповідачем, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 та рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2020, ТОВ "Тінторетто" у касаційній скарзі просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме неправильне застосування судами норм матеріального права (статей 664, 692 Цивільного кодексу України; статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; статей 46, 50, 187, 198, 201 Податкового кодексу України; пункти 2.1, 2.2, 2.4, 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88) та порушенням судами норм процесуального права (статей 73, 74, 76- 79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України), а також зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах стосовно підтвердження факту поставки товару за спірною поставкою на підставі відомостей податкового обліку, з урахуванням відмови покупця від податкового кредиту (коригування податкової звітності) та інших доказів (показами свідка, відправлення видаткової накладної покупцю, обставинами попередніх поставок тощо) за умови відсутності первинних документів та доказів руху активів за спірною поставкою.
Скаржник наголошує на ухваленні судових рішень про стягнення грошових коштів за поставку товару за відсутності первинних документів, оформлених відповідно до законодавства (видаткова накладна та товаро-транспортні накладні не підписані представником відповідача), та помилковості висновків судів стосовно того, що підтвердженням факту поставки та доказами про реальний рух активів за спірною поставкою є податкові накладні та податкова звітність.
Заявник касаційної скарги акцентує увагу на порушенні норм процесуального права та ухваленні рішення за відсутності належних доказів на підтвердження факту поставки, а також недотримання судами процесуального балансу сторін і залишенні поза увагою доводів відповідача стосовно відсутності доказів поставки. Скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та необхідності такого висновку щодо застосування статей 13, 73, 74, 77, 79, 86 Господарського процесуального кодексу України стосовно підтвердження факту постачання товару за спірними поставками на підставі процесуального стандарту доказування: вірогідності доказів, за умови відсутності первинних документів за спірними поставками та доказів реального руху активів за спірними поставками, тобто надання переваги принципу вірогідності доказів над принципами належності доказів та змагальності сторін.
3.2. ПП "Будіндустрія-1" не скористалося своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу, у той час як ухвалу про відкриття касаційного провадження від 23.03.2021 вручено підприємству 26.04.2021, у зв`язку з чим справу розглянуто за відсутності відзиву відповідача на касаційну скаргу.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:
- 16.04.2020 на підставі рахунка-фактури № 40164 згідно з видатковою накладною від 16.04.2020 № 41618 ПП "Будіндустрія-1" поставило ТОВ "Тінторетто" товар (бетон) на суму 64 200, 24 грн;
- на підтвердження факту поставки товару ПП "Будіндустрія-1" надало копії товарно-транспортних накладних від 16.04.2020 № 232 (водій ОСОБА_1 ), № 224 (водій ОСОБА_2 ) та № 223 (водій ОСОБА_3 ), згідно з якими вантажоодержувачу (ТОВ "Тінторетто") у місті Острі було відвантажено 30 м3 бетону "БСГ В20 F200 W6" (по 10 м3 за кожною накладною);
- за вказаною господарською операцією позивачем було оформлено податкову накладну від 16.04.2020 № 238 та зареєстровано її у Єдиному реєстрі податкових накладних 23.04.2020, що підтверджується квитанцією про реєстрацію;
- згідно з листом Державної податкової служби України від 12.11.2020 відповідно до відомостей інформаційно-телекомунікаційної системи "Податковий блок", в додатку № 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2020 року (реєстраційний номер 9110146255), поданої ТОВ "Тінторетто" 19.05.2020, задекларовано податок на додану вартість в сумі 10 700,04 грн по взаємовідносинах з ПП "Будіндустрія-1";
- 05.06.2020 ПП "Будіндустрія-1" направило ТОВ "Тінторетто" претензію від 19.05.2020 про сплату заборгованості за поставлений товар у сумі 64 200,24 грн;
- 18.06.2020 ПП "Будіндустрія-1" направило ТОВ "Тінторетто" лист від 17.06.2020, в якому вказало, що під час прийому товару, поставленого за видатковою накладною від 16.04.2020 № 41618, другий екземпляр накладної не було повернуто постачальнику, у зв`язку з чим просило повернути підписану з боку відповідача видаткову накладну, додавши два примірники видаткової накладної від 16.04.2020 № 41618.
4.2. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога ПП "Будіндустрія-1" про стягнення з ТОВ "Тінторетто" боргу за поставлений товар у сумі 64 200,24 грн у зв`язку з несплатою відповідачем коштів за поставлений товар.
4.3. У статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 1 статті 662, статтею 663, частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.
4.4. Як свідчать матеріали справи та встановили суди, позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення коштів за поставлений товар посиланням на видаткову накладну від 16.04.2020 № 41618, товарно-транспортні накладні, податкову накладну, та покази свідка, у той час як відповідач заперечує факт отримання від позивача товару, вказуючи, зокрема, на те, що видаткова накладна складена позивачем одноособово, не підписана відповідачем (покупцем), як не підписані і товаро-транспортні накладні, а податкова накладна не свідчить про реальність руху активів та здійснення поставки.
4.5. Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
За змістом пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Вимоги щодо оформлення первинних документів наведені у пункті 2.4 Положення, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5).
4.6. У пункті 33 постанови Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 915/905/16, зокрема, зазначено, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.
У постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 915/878/16 зазначено, що для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати фактичне здійснення господарської операції, що повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі. Разом з тим судами попередніх інстанцій для з`ясування реальності господарської операції не встановлювалося чи має місце відображення операції з отримання товару у податковій звітності.
Фактом підтвердження господарської операції за спірним договором згідно з узгодженими сторонами умовами є первинні документи, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції підприємства, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції (пункт 44 постанови Верховного Суду від 28.08.2020 у справі № 922/2081/19).
Такі висновки викладено також у постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" (далі - ТОВ "Алюпласт Україна") до ТОВ "Тінторетто" про зобов`язання вчинити дії та стягнення грошових коштів і за зустрічним позовом ТОВ "Тінторетто" до ТОВ "Алюпласт Україна" про стягнення грошових коштів зазначено, що самі лише податкові накладні та декларації не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару, не можуть бути єдиними доказами на підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, та як докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі.
4.7. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду про задоволення позову, дослідивши зміст наданої позивачем на підтвердження його вимог видаткової накладної від 16.04.2020, встановив, що ця накладна не відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню, оскільки не містить підпису покупця, отже, ця видаткова накладна не може бути беззаперечним доказом факту поставки товару.
4.8. У той же час суд апеляційної інстанції з посиланням на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 915/675/19, зазначив, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
З посиланням також на правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, суд апеляційної інстанції зауважив, що необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.
4.9. Суд апеляційної інстанції установив, що матеріалами справи підтверджується, що позивач (ПП "Будіндустрія-1") за спірною господарською операцію сформував податкову накладну від 16.04.2020 № 238 та зареєстрував її в Єдиному реєстрі податкових накладних 23.04.2020, а відповідач (ТОВ "Тінторетто") в додатку № 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2020 року (реєстраційний номер 9110146255) задекларував податок на додану вартість в сумі 10 700,04 грн саме за спірними правовідносинами з позивачем.
Отже, суд апеляційної інстанції встановив, що на підтвердження факту поставки позивач надав як докази видаткову накладну, товарно-транспортні накладні, лист щодо направлення відповідачу примірників видаткової накладної для їх належного оформлення, нотаріально засвідчену заяву свідка - водія, який здійснював доставку товару, податкову накладну та лист податкової щодо декларування відповідачем податку на додану вартість за правовідносинами з позивачем, а також докази про існування аналогічних правовідносин між сторонами в минулому. Відповідач факт поставки товару не спростував, а його поведінка зводиться до заперечення вчинених ним раніше дій.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що посилання відповідача на те, що у листопаді 2020 року (під час розгляду справи судом) ним було проведено коригування податкових зобов`язань за квітень 2020 року (за спірною поставкою), не спростовують факт поставки товару.
4.10. Верховний Суд, зокрема, у постанові від 10.11.2020 у справі № 910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.
У зазначеній постанові Верховний Суд визнав безпідставними твердження скаржника (ТОВ "Тінторетто") стосовно того, що лише первинні документи є доказами вчинення господарських операцій.
Однак, частково скасовуючи судові рішення у справі № 910/14900/19, Верховний Суд зазначив, що суди при дослідженні обставин реальної поставки товару за спірними видатковими накладними надали оцінку лише документам податкового обліку обох сторін (продавця та покупця), залишивши при цьому поза увагою те, що самі лише податкові накладні та декларації сторін (за відсутності інших доказів реального руху товарів) не є самостійними доказами на підтвердження вчинених господарських операцій, оскільки ці докази не пов`язані з фізичним переміщенням товару, не можуть свідчити про рух товару та виконання обов`язку постачальника з передачі товару покупцю, визначеного у статті 664 Цивільного кодексу України, підтверджують лише факт здійснення оподаткування певної господарської операції, який сам по собі не свідчить про вчинення такої господарської операції, про її реальність.
Так, згідно з пунктами 201.1., 201.7., 201.10. статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до пункту 187.1. статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до пункту 14.1.181. статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду. Датою виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).
Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання товарів відносяться до податкового кредиту. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
За змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Верховний Суд у постанові від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19 зазначив, що виходячи з положень законодавства, основою податкового обліку є первинні документи з відображення господарських операцій.
Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу (товару).
У постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19 зазначено, що сама по собі відсутність первинних документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.
При цьому Верховний Суд визнав передчасними висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що віднесення покупцем сум податків за отриманими від постачальника податковими накладними до податкового кредиту підтверджує обставини реальної поставки товару за спірними видатковими накладними. Як вже зазначалося, самі лише податкові накладні та декларації не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару, не можуть бути єдиними доказами на підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, та як докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі.
4.11. У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій, установивши невідповідність видаткової накладної вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню, дійшли висновку про доведеність позивачем своїх вимог доказами в їх сукупності, які засвідчують логічну та вірогідну поведінку позивача у правовідносинах з відповідачем, в той час як поведінка відповідача, з огляду на наявні в справі докази, є нелогічною і зводиться до заперечення вчинених раніше дій.
4.12. За змістом частин 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема змагальність сторін (пункт 4 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Відповідно до частин 1- 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмові, речові та електронні докази.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
4.13. У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке:
"8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
8.16. Релізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
8.17. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
8.18. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
8.19. До того ж Верховний Суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
8.20. Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
8.21. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
8.22. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
4.14. Суд апеляційної інстанції, застосувавши таку правову позицію Верховного Суду, викладену у поставі від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем докази в їх сукупності є більш вірогідними на доведення факту поставки ТОВ "Тінторетто" 16.04.2020 товару (бетону) на суму 64 200,24 грн.
Водночас, як установив суд, ТОВ "Тінторетто" не спростувало факт поставки йому позивачем товару.
4.15. Проте суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про неналежне оформлення позивачем видаткової накладної від 16.04.2020, однак доведення позивачем його вимог іншими доказами в їх сукупності (товаро-транспортними накладними від 16.04.2020, показами свідка та податковою накладною), залишили поза увагою необхідність дослідження та встановлення обставин щодо реального руху товару за спірною поставкою.
Зокрема, суди не з`ясували обставини стосовно підстав складання ПП "Будіндустрія-1" видаткової накладної від 16.04.2020 на поставку ТОВ "Тінторетто" товару (бетон БСГ В20 Р3 F200 W6) у кількості 30 м3 на загальну сумі 64 200,24 грн (з ПДВ) на підставі рахунка-фактури від 16.04.2020 № 40164, якого немає в матеріалах справи; підтвердження товаро-транспортними накладними від 16.04.2020 реальної здачі-приймання товару за видатковою накладною у пункті поставки, з урахуванням доводів ТОВ "Тінторетто" про відсутність у нього складу в м. Острі, який зазначено у товаро-транспортних накладних як пункт розвантаження; які особи від імені покупця (ТОВ "Тінторетто") отримували товар та на підставі яких документів; чи доводять надані позивачем товаро-транспортні накладні реальну поставку позивачем на адресу ТОВ "Тінторетто" та прийняття покупцем товару (бетону БСГ В20 Р3 F200 W6) у кількості 30 м3 на загальну сумі 64 200,24 грн (з ПДВ), та використання такого виду товару у господарській діяльності відповідача.