ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2021 року
м. Київ
справа № 918/569/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,
та представників
Офісу Генерального прокурора: Бересток Б.П.,
позивачів: не з`явились,
відповідача: не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2021
у справі № 918/569/20
за позовом Керівника Дубенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Дубенської міської ради Рівненської області та Управління економіки і власності Дубенської міської ради
до ОСОБА_1
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення майна та скасування запису про державну реєстрацію права власності,
В С Т А Н О В И В:
Керівник Дубенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Дубенської міської ради Рівненської області в особі Управління економіки і власності Дубенської міської ради звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 про:
- визнання незаконним та скасування пункту 7 частини 1 рішення Дубенської міської ради №2500 від 22.11.2013 "Про внесення змін і додаток до рішення Дубенської міської ради №2083 від 25.01.2013 "Про затвердження переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації в 2013 році шляхом продажу на аукціоні" в частині затвердження переліку об`єкту комунальної власності територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації в 2013 році, до якого включене пожежне депо загальною площею 293,2 кв.м. по АДРЕСА_1 ;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі, укладеного 17.01.2014 між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради та ОСОБА_1, зареєстрованого в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №95;
- зобов`язання ОСОБА_1 повернути пожежне депо загальною площею 293,2 кв.м., яке знаходиться в АДРЕСА_1, до комунальної власності територіальної громади м. Дубно в особі Дубенської міської ради;
- скасування в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №4289312 про державну реєстрацію права приватної власності на пожежне депо загальною площею 293,2 кв.м. по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 15.09.2020 (суддя Качур А.М.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 (колегія суддів у складі: Саврій В.А. - головуючий, Коломис В.В., Дужич С.П.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено.
Судами обох інстанцій встановлено, що рішенням Дубенської міської ради №1552 від 26.09.2008 "Про надання згоди на прийняття у комунальну власність територіальної громади м. Дубно об`єкта державного майна - цілісного майнового комплексу військового містечка №1 м. Дубно" надано згоду на прийняття у комунальну власність територіальної громади м. Дубно об`єкта державної власності - майнового комплексу військового містечка №1 військової частини А1519, що перебуває у віданні Міністерства оборони України.
Пунктом 2 вказаного рішення орган міського самоврядування зобов`язався в подальшому не відчужувати зазначене майно, а використовувати його для забезпечення потреб територіальної громади м. Дубно.
З додатку до рішення вбачається, що під порядковим номером 12 вказано пожежне депо, 1925 року забудови, будівельним об`ємом 1042 куб.м.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №434-р від 22.04.2009 "Про передачу майнового комплексу військового містечка №1 у м. Дубні" прийнято пропозицію Міністерства оборони України та Дубенської міської ради про передачу у власність територіальної громади м. Дубно майнового комплексу військового містечка АДРЕСА_1 з умовою неприйняття Дубенською міською радою рішень, внаслідок виконання яких у подальшому може бути відчужено зазначений майновий комплекс.
Надалі, Дубенською міською радою прийнято рішення №446 від 16.07.2009 "Про затвердження акта приймання-передачі військового майна - цілісного майнового комплексу військового містечка №1 м. Дубно у комунальну власність", яким затверджено акт приймання-передачі військового майна - майнового комплексу військового містечка №1 м. Дубно (вул. Семидубська) у комунальну власність територіальної громади міста, та вирішено передати його безоплатно на баланс КП "ЖЕК №3".
Дубенською міською радою 25.01.2013 прийнято рішення №2083 "Про затвердження переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації в 2013 році шляхом продажу на аукціоні".
Дубенською міською радою 22.11.2013 прийнято рішення №2500 "Про внесення змін у додаток до рішення Дубенської міської ради №2083 від 25 січня 2013 року "Про затвердження переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації в 2013 році шляхом продажу на аукціоні". Відповідно до п. 1 цього рішення пожежне депо загальною площею 293,2 кв.м по АДРЕСА_1, балансоутримувачем якого є КП "Дубенська ЖЕК №3", включено до переліку об`єктів нерухомого майна територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації.
Дубенською міською радою 21.11.2013 прийнято рішення №497 "Про затвердження оцінки нерухомого майна - будівлі пожежного депо площею 293,2 кв.м., що підлягає приватизації шляхом продажу на аукціоні та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ". Цим рішенням затверджено оцінку та початкову вартість продажу на аукціоні нерухомого майна - будівлі пожежного депо площею 293,2 кв.м., що підлягає приватизації шляхом продажу на аукціоні та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в сумі 170 000,00 грн.
Згідно з відомостями з протоколу проведення аукціону з продажу об`єкта комунальної власності від 25.12.2013, переможцем аукціону визнано ОСОБА_1 . Ціна продажу будівлі пожежного депо площею 293,2 м.кв. становила 187 000,00 грн.
Відповідач оплатив вартість купленого на аукціоні майна, що підтверджено відповідною випискою по рахунку.
За територіальною громадою м. Дубно в особі Дубенської міської ради 14.01.2014 зареєстровано право власності на нерухоме майно за №4236667 відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 265982856103.
17.01.2014 між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради (продавцем) та ОСОБА_1 (покупцем) укладено договір купівлі-продажу будівлі. За умовами договору продавець на підставі зазначених рішень органу місцевого самоврядування продав, а покупець купив будівлю пожежного депо загальною площею 293,2 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Вказаний договір 17.01.2014 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №95. Дані інформаційної довідки з цього Державного реєстру від 29.04.2020 вказують, що право власності на пожежне депо зареєстровано за ОСОБА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 265949356103.
На переконання прокурора, рішення Дубенської міської ради №2500 від 22.11.2013 "Про внесення змін у додаток до рішення Дубенської міської ради №2083 від 25.01.2013 року "Про затвердження переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації в 2013 році шляхом продажу на аукціоні" в частині включення пожежного депо до об`єктів комунального майна, що підлягають приватизації у 2013 році, не відповідає вимогам законодавства. Такі обставини є підставою для визнання його незаконним у судовому порядку, оскільки розпорядження Кабінету Міністрів України про передачу майнового комплексу містило умову про неприйняття Дубенською міською радою рішень про відчуження зазначеного майна. Відповідно, договір купівлі-продажу будівлі підлягає визнанню недійсним, а приміщення пожежного депо необхідно повернути до комунальної власності територіальної громади міста Дубно. У зв`язку з наведеним, у разі визнання недійсним договору купівлі-продажу орган прокуратури вважає, що запис в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на пожежне депо за ОСОБА_1 підлягає скасуванню. Враховуючи викладене, керівник Дубенської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом у даній справі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що хоча оспорюване рішення органу місцевого самоврядування суперечить чинному законодавству, позов пред`явлено в даному випадку до неналежного відповідача. Суд також зробив висновок, що спірний правочин вчинений з порушеннями законодавчо встановлених обмежень, однак визнання договору недійсним в судовому порядку та повернення майна до комунальної власності за відсутності справедливої компенсації суперечитиме принципам "належного урядування", юридичної визначеності, верховенства права, справедливості, добросовісності та розумності, а також може призвести до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно відповідача. Відповідач не може нести негативних наслідків у зв`язку з порушенням процедури прийняття рішення органами влади (місцевого самоврядування) та правил управління комунальним майном. Окрім цього, суд зробив висновок про відсутність підстав для задоволення вимоги про скасування у Державному реєстрі прав запису про реєстрацію права приватної власності на нерухоме майно, оскільки прокурор обрав неправильний спосіб захисту.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що прокурором у позовній заяві наведено підставу для представництва інтересів держави, обґрунтовано, у чому полягає порушення цих інтересів, та підтверджено прокурором підстави для представництва інтересів держави у цій справі. Також п. 7 ч. 1 рішення Дубенської міської ради №2500 від 22.11.2013 про включення пожежного депо загальною площею 293,2 кв.м. по АДРЕСА_1 до об`єктів комунального майна, що підлягають приватизації у 2013 році, є таким, що не відповідає вимогам Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності", Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1282 від 29.08.2002, Переліку нерухомого військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України №896-р від 17.10.2007, та не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади, а відтак є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки оспорюване рішення суперечить нормам, визначеним у Законі, Порядку та Переліку, і тим самим порушує принцип використання за цільовим призначенням і заборони відчуження в приватну власність нерухомого військового майна. В свою чергу порушення вимоги ст. 7 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" при укладенні договору є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі від 17.01.2014, укладеного між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради та ОСОБА_1 . Оскільки вимоги про повернення майна є похідними від вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу та приймаючи до уваги те, що спірний договір, укладено з порушенням вимог чинного законодавства, позовні вимоги в цій частині також задоволені апеляційним господарським судом. В свою чергу, враховуючи те, що договір купівлі-продажу будівлі, укладений 17.01.2014 між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради та ОСОБА_1, є недійсним, позовна вимога про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності за відповідачем такого нерухомого майна є правомірною та підлягає задоволенню.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що: 1) суд першої інстанції повинен був винести ухвалу про залишення позовної заяви без руху, оскільки позивачем не доплачено судовий збір у розмірі 478 грн., через те, що вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку в даному випадку є вимогою майнового характеру, розмір судового збору за яку розраховується виходячи з вартості майна (земельної ділянки). У цьому контексті апеляційний суд не звернув увагу на це порушення, та не врахував висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17; 2) апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 29.12.2020 у справі № 909/1165/19 та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, стосовно того, що на віндикаційні позови держави і територіальних громад поширюється загальна позовна давність в три роки, проте апеляційний суд взагалі не розглянув клопотання про застосування позовної давності, подане відповідачем; 3) апеляційний суд не взяв до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, і не врахував, що оскільки позивачем заявлена вимога про повернення приміщення депо, тобто заявлена вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, то скасування запису про проведену державну реєстрації права не є належним способом захисту; 4) апеляційний суд не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в даному спорі, а також не звернув уваги на те, що прокурором не надано можливості визначеним ним в якості позивачів органам самостійно в розумні строки відреагувати на порушення інтересів держави. При цьому прокурор звернувся до суду з позовом через 3 дні після повідомлення, без надання позивачам розумного строку на реагування на повідомлення про порушення інтересів держави; 5) апеляційним судом не наведено жодного обґрунтування та будь-яких доказів на підтвердження того, що позивачами не здійснювався чи неналежно здійснювався захист інтересів держави.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.04.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25.05.2021 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 15.05.2021.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 19.05.2021 від Керівника Дубенської окружної прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувану постанову залишити без змін.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Отже, з`ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав, наведених у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення сукупності таких складових елементів (критеріїв) як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних відносин.
У своїй касаційній скарзі відповідач, зокрема, посилається на те, що суд першої інстанції повинен був винести ухвалу про залишення позовної заяви без руху, оскільки позивачем не доплачено судовий збір у розмірі 478 грн., через те, що вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку в даному випадку є вимогою майнового характеру, розмір судового збору за яку розраховується виходячи з вартості майна (земельної ділянки). У цьому контексті апеляційний суд не звернув увагу на це порушення, та не врахував висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17.
Колегія суддів звертає увагу на те, що правовідносини у справі № 918/569/20 та № 907/9/17 не є подібними ні за предметом спору, ні підставами позову, ні учасниками справи, ні змістом позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, ні матеріально-правовим регулюванням спірних відносин, і у постанові від 26.02.2019 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок щодо сплати судового збору за подання позовної заяви про звернення стягнення на майно, до того ж із застосуванням норм ГПК України в минулій редакції (до 15.12.2017).
Разом з тим, Верховний Суд враховує, що відповідно до положень ч. 1 ст. 163 ГПК України ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці.
Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.
Предметом позову у даній справі, зокрема, є зобов`язання повернути нерухоме майно внаслідок визнання недійсним договору купівлі-продажу такого майна.
Враховуючи викладене та з огляду на зміст спірних правовідносин, Верховний Суд погоджується з доводами скаржника, що позовна вимога прокурора про зобов`язання повернути нерухоме майно у даному випадку має майновий характер, оскільки вирішення спору з урахування інших позовних вимог вплине на склад майна сторін спору та змінить власника майна.
Як вбачається з позовної заяви, остання містить 3 немайнові вимоги (визнання незаконним та скасування пункту 7 частини 1 рішення Дубенської міської ради № 2500 від 22.11.2013, визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі та скасування в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права приватної власності на пожежне депо), та 1 майнову - зобов`язання повернути земельну ділянку, і вказана вимога, по суті, є вимогою про витребування майна.
Порядок сплати та розміри ставок судового збору встановлено Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.п. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").
У справі, що розглядається, прокурор звернувся до суду у 2020 році, тому сума судового збору справляється у розмірі з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" встановлено з 1 січня 2020 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 2 102 грн. Відтак, виходячи з положень наведених норм Закону, за подання позову у даній справі в частині 3 немайнових вимог до сплати підлягав судовий збір у розмірі 6 306 грн. (2 102 грн. * 3).
Крім цього, ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").
Відповідно до ч. 1 ст. 163 ГПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
Оскільки за оспорюваним договором купівлі-продажу, укладеним 17.01.2014 між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради та ОСОБА_1, зареєстрованим в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №95, будівля пожежного депо була відчужена за вартістю 187 000 грн., належною до сплати сумою судового збору за подання до суду позову майнового характеру є 2 805 грн. (187 000 грн. * 1,5%).
Таким чином, належною сумою загального судового збору за подання позову у даній справі є 9 111 грн. (6 306 грн. + 2 805 грн.).
Як вбачається з матеріалів справ, при подання позовної заяви прокурором було надано платіжні доручення № 929 від 09.06.2020 на суму 6 306 грн. та № 928 від 09.06.2020 на суму 2 102 грн.
Таким чином, при зверненні до суду з позовом у даній справі прокурором не було доплачено судовий збір у сумі 703 грн., що, відповідно до положень ст. 174 ГПК України, є підставою для залишення позову без руху.
Разом з тим, в процесі розгляду справи прокурором відповідно до платіжного доручення № 1299 від 12.08.2020 було доплачено судовий збір у сумі 703 грн., а тому останнім сплачено повну належну суму судового збору за подання позову у цій справі - 9 111 грн. (6 306 грн. + 2 102 грн. + 703 грн.).
Враховуючи викладене, сам лише факт, що місцевий господарський суд не постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху, не свідчить про розгляд справи за відсутності сплаченого судового збору в повному обсязі, у зв`язку з чим Верховний Суд відхиляє доводи скаржника в цій частині в якості підстави для скасування оскаржуваної постанови.
Що ж до посилань відповідача на те, що апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 29.12.2020 у справі № 909/1165/19 та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, стосовно того, що на віндикаційні позови держави і територіальних громад поширюється загальна позовна давність в три роки, колегія суддів зазначає таке.
Посилаючись на зазначені судові рішення, ухвалені Верховним Судом, скаржник зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові № 362/44/17 від 17.10.2018 зазначила, що на віндикаційні позови держави і територіальних громад поширюється загальна позовна давність в три роки. У цій же справі ВП ВС надала роз`яснення, яким чином визначати момент початку перебігу строку позовної давності у випадках, коли з такими вимогами звертається прокурор. За твердженням скаржника, аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 29.12.2020 у справі № 909/1165/19.
Водночас, дослідивши зазначені постанови та викладені у них висновки, колегія суддів вважає передчасним здійснення їх порівняльного аналізу з правовідносинами, які виникли у справі № 918/569/20, оскільки задовольняючи позовні вимоги апеляційний господарський суд взагалі не дослідив клопотання відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог прокурора.
Так, статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Таким чином, Суд зобов`язаний у будь-якому випадку, в разі подання заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, розглянути її, і якщо позовна давність спливла - відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
В свою чергу, аналіз наведених норм права Глави 19 ЦК України щодо "інституту позовної давності" в сукупності із нормами ГПК України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного дослідження такої заяви.
Касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм Глави 19 ЦК України на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам.
Таким чином, оскільки заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності взагалі залишилася поза увагою апеляційного господарського суду, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова апеляційного господарського суду у даній справі підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Що ж до посилань скаржника на те, що апеляційний суд не взяв до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, і не врахував, що оскільки позивачем заявлена вимога про повернення приміщення депо, тобто заявлена вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, то скасування запису про проведену державну реєстрації права не є належним способом захисту, Верховний Суд зазначає таке.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду в частині дослідження питання щодо скасування рішення про державну реєстрацію права зазначила, що: "рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (див. пункт 5.17 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18). Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача.