ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/275/20
Провадження № 11-415заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткача І. В., Штелик С. П.,
за участю:
секретаря судового засідання Сороки Л. П.,
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача - Цуцкірідзе І. Л.,
розглянула в судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії
за апеляційною скаргою ВРП на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 2 листопада 2020 року (судді Ханова А. В., Бившева Л. І., Гончарова І. А., Олендер І. Я., Хохуляк В. В.),
УСТАНОВИЛА:
У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції позовну заяву, у якій просив визнати протиправною бездіяльність ВРП, яка полягає в обмеженні доступу до системи обліку інформації на запит позивача від 20 серпня 2020 року; зобов`язати ВРП забезпечити ОСОБА_1 надання доступу до системи обліку інформації за запитом.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 20 серпня 2020 року він надіслав електронною поштою до ВРП запит на доступ до публічної інформації. У ньому позивач просив надати йому доступ до системи обліку інформації ВРП, зокрема, у частині, що містить інформацію про прийняті членами ВРП одноосібні ухвали про залишення дисциплінарних скарг без розгляду та повернення їх скаржникам.
Інформацію про одноосібні ухвали про залишення дисциплінарних скарг без розгляду ОСОБА_1 не може отримати в інший спосіб, адже відповідач не оприлюднює їх на офіційному чи іншому вебсайті, зокрема на Єдиному державному вебпорталі відкритих даних.
У відповідь на запит ОСОБА_1 отримав лист ВРП від 28 серпня 2020 року № 32125/0/9-20, у якому відповідач відмовився надати доступ до системи обліку, пославшись на те, що доступ до системи "Д-3" (з використанням якої здійснюється реєстрація документів, справ, звернень шляхом оформлення реєстраційно-контрольної картки) є неможливим, адже доступ до неї мають лише визначені наказом Голови ВРП від 29 січня 2018 року № 9/0/1-18 працівники. У позивача, за словами ВРП, немає правових підстав щодо отримання доступу до вказаної комп`ютерної програми. При цьому відповідач підтвердив, що не оприлюднює на офіційному вебсайті тексти одноосібних ухвал членів ВРП про залишення дисциплінарних скарг без розгляду та повернення їх скаржникам чи будь-яку інформацію про них.
ОСОБА_1 зазначає, що обмеження доступу до системи обліку наказом Голови ВРП від 29 січня 2018 року №9/0/1-18, яким визначено лише окремих працівників відповідача, які мають доступ до системи, суперечить частині З статті 18 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації"(далі - Закон № 2939-VI).
Позивач звертає увагу на те, що єдиним можливим способом отримання для нього інформації про ухвали членів ВРП є доступ до системи обліку відповідача за запитом, як це передбачено пунктом 2 частини 2 статті 18 Закону № 2939-VI.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 2 листопада 2020 року задовольнив частково позовні вимоги ОСОБА_1 :
- визнав протиправною бездіяльність ВРП щодо не розгляду запиту на отримання публічної інформації в частині доступу до системи обліку інформації ОСОБА_1 від 20 серпня 2020 року;
- зобов`язав ВРП розглянути запит на отримання публічної інформації в частині доступу до системи обліку інформації ОСОБА_1 від 20 серпня 2020 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ВРПподала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм права, неповне дослідження доказів та обставин у справі, порушує питання про скасування цього рішення та ухвалення нового - про відмову в задоволенні позову.
Скаргу ВРП мотивовано тим, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про те, чи мала місце в цьому випадку з боку ВРП бездіяльність, повинен був враховувати, що під бездіяльністю розуміється певна форма поведінки особи, яка полягає в невиконанні нею дій, які вона повинна була і могла вчинити відповідно до покладених на неї обов`язків згідно із законодавством України.
Отже, для того, щоб встановити факт бездіяльності суб`єкта владних повноважень, необхідно в першу чергу визначити, які дії відповідно до закону він мав вжити і не вжив чи яке рішення мав прийняти і не прийняв. Тільки після цього може йти мова про допущення суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно конкретної особи в будь-якій сфері правовідносин.
ВРП вважає, що в цій справі позивачем не доведено належними і допустимими доказами допущення ВРП будь-яких проявів бездіяльності стосовно нього.
Так, на електронну адресу ВРП надійшов запит ОСОБА_1 (вх. № 8/24/16-20 від 20 серпня 2020 року) щодо діяльності Ради, зокрема постановлених членами ВРП ухвал про залишення дисциплінарних скарг без розгляду та повернення скаржникам, у якому він просив надати доступ до комп`ютерної програми "Д-3".
Як убачається із запиту, ОСОБА_1 не просив надати йому одноосібні ухвали членів ВРП, а просив забезпечити (надати) доступ до системи обліку інформації ВРП (комп`ютерної програми "Д-3"), де міститься інформація про прийнятті членами ВРП одноосібні ухвали про залишення дисциплінарних скарг без розгляду та повернення їх скаржникам.
На запит ОСОБА_1 ВРП листом від 28 серпня 2020 року № 32125/0/9-20 надала обґрунтовану і змістовну відповідь.
У відповіді Рада вказала, що право доступу до комп`ютерної програми "Д-3" надається в межах функціональних обов`язків працівникам ВРП, яких ідентифіковано та автентифіковано з метою запобігання порушення конфіденційності, цілісності та доступності інформації та визначено наказом Голови ВРП від 29 січня 2018 року № 9/0/1-18. А тому в запитувача відсутні правові підстави щодо отримання доступу до вказаної програми.
Відповідно до статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом: систематичного та оперативного оприлюднення інформації, зокрема на офіційних вебсайтах в мережі Інтернет, на єдиному державному вебпорталі відкритих даних, а також надання інформації за запитами на інформацію.
Положеннями статті 14 вказаного Закону передбачено, що розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення.
Відповідно до статті 15 Закону № 2939-VI розпорядники зобов`язані оприлюднювати, зокрема, інформацію про систему обліку, види інформації, яку зберігає розпорядник, перелік наборів даних, що оприлюднюються у формі відкритих даних.
Доступ до системи обліку, що містить інформацію про документ, який знаходиться в суб`єкта владних повноважень, згідно із частиною другою статті 18 Закону № 2939-VI забезпечується шляхом: оприлюднення на офіційних вебсайтах суб`єктів владних повноважень такої інформації, а у разі їх відсутності - в інший прийнятний спосіб, або наданням доступу до системи за запитами.
ВРП звертає увагу на те, що у відповіді на запит ОСОБА_1, у відзиві на позовну заяву, про що було озвучено в судовому засіданні, зазначено, що на момент звернення ОСОБА_1 з відповідним запитом ВРП з урахуванням норм законів України "Про Вищу раду правосуддя", "Про судоустрій і статус суддів", "Про доступ до публічної інформації" ведення системи обліку публічної інформації забезпечувалось шляхом її систематизації за певними критеріями та розміщення на офіційному вебсайті ВРП у відповідних розділах/підрозділах для зручності користувачів.
У розділі "Діяльність" сформовано реєстри: "Проекти порядку денного", "Виклик осіб на засідання", "Оперативні результати розгляду питань порядку денного ДП, ВРП", "Реєстр повідомлень суддів про втручання в діяльність", "Інформація про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності", "Відсторонення від здійснення правосуддя", "Перелік суддів, звільнених ВРП за скоєння істотного дисциплінарного проступку", "Акти ВРП".
Вказаний розділ "Діяльність" містить також інші обліки публічної інформації, зокрема: "Державні закупівлі", "Статистика", "Інформація про бюджет", "Внутрішній аудит", "Міжнародна діяльність", "Хронологія діяльності".
Крім того, на офіційному вебсайті ВРП у розділі "Громадянам" розміщено підрозділ "Публічна інформація та система її обліку", у якому розміщено система обліку публічної інформації ВРП у табличній формі, зміст якої відповідає вимогам статті 18 Закону № 2939-VI.
Відповідач вважає, що органом вчиняються дії, спрямовані на реалізацію норм Закону № 2939-VI, ВРП листом від 28 серпня 2020 року № 32125/0/9-20 надано вмотивовану відповідь на запит ОСОБА_1, а тому відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності ВРП щодо нерозгляду запиту на отримання публічної інформації в частині доступу до системи обліку інформації ОСОБА_1 від 20 серпня 2020 року.
У судовому засіданні представник ВРП підтримала вимоги апеляційної скарги з викладених у ній мотивів.
ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги ВРП та просив залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши пояснення представника відповідача та позивача, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ВРП не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.
Частинами першою та другою статті 7 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII "Про інформацію" (далі - Закон № 2657-XII) передбачено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України).
Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (стаття 5 Закону № 2657-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє (пункти 1 та 2 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI). Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI).
Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень -органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI).
Відповідно до частини четвертої статті 13 Закону № 2939-VI усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Кожна особа має право знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом (пункт 1 частини першої статті 10 Закону № 2939-VI). Оскільки Закон № 2939-VI гарантує відповідне право кожній особі, то його реалізація не залежить від того, чи така особа є приватною, чи перебуває на публічній службі.
Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина друга статті 6
Закону № 2657-XII).
Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств (пункт 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція)). Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду (пункт 2 статті 10 Конвенції).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на свободу вираження поглядів із гарантіями статті 10 Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 вказаної статті, а також чи є відповідний захід необхідним у демократичному суспільстві з метою досягнення такої мети, зокрема чи є він пропорційним останній. Втручання становитиме порушення гарантій статті 10 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.
Стаття 10 Конвенції не надає фізичним особам права на доступ до інформації, яка знаходиться в розпорядженні держави. Але таке право може виникнути, по-перше, якщо поширення інформації передбачається судовим рішенням (яке у цій справі відсутнє), і, по-друге, коли доступ до інформації має важливе значення для реалізації права на свободу вираження поглядів, і відмова в її наданні є втручанням у це право (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 8 листопада 2016 року у справі "Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини" (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11, пункт 156) і від 26 березня 2020 року у справі "Центр демократії та верховенства права проти України" (Centre for Democracy and the Rule of Law v. Ukraine, заява № 10090/16, пункт 96)).
Велика Палата ЄСПЛ у рішенні від 8 листопада 2016 року у справі "Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини"("Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary") (заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати в кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин (пункт 157). Для цього мають бути оцінені такі критерії (пункт 158-170):
- мета запитувача. Необхідно встановити, чи справді отримання інформації є необхідним для реалізації запитувачем інформації його функції зі сприяння публічній дискусії з суспільно важливих питань і чи справді ненадання інформації створить суттєву перешкоду свободі вираження поглядів;
- характер запитуваної інформації. Інформація, дані або документи, щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратися в цілях задоволення саме суспільного інтересу;
- особлива роль запитувача інформації в отриманні та поширенні її серед громадськості. Розраховувати на захист свого права на доступ можуть насамперед журналісти, науковці, громадські активісти, зокрема блогери та популярні користувачі соцмереж, громадські організації, діяльність яких пов`язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес, а також автори творів з означених питань;
- готовність і доступність запитуваної інформації. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання й обробки даних.
Доведення дотримання вказаних критеріїв покладається на позивача - запитувача інформації. Особа, у розпорядженні якої знаходиться відповідна інформація та якій адресований запит на інформацію, має перевірити останній на предмет наявності в ньому відповідного обґрунтування.
Частинами першою - другою статті 19 Закону № 2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту, але з дотриманням, зокрема, пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 2939-VI.
Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону (частина перша статті 22 Закону № 2939-VI).
Відмова в задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою (пункт 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VІ), тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав для обмеження в доступі до публічної інформації, встановленого шляхом застосування "трискладового тесту", передбаченого частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (частина друга статті 6 Закону № 2939-VI).
Обмеження доступу до конкретної інформації, яка є в її розпорядника, допускається за умови застосування цим розпорядником вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ у сукупності. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з наведених вище трьох підстав означає, що відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 9901/510/18 та від 10 грудня 2019 року у справі № 9901/249/19).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що розпорядник публічної інформації має обов`язок надати ту публічну інформацію, якою він володіє і яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації. Тому розпорядник не може нести тягар відповідальності за ненадання запитувачу інформації, якої нема в його володінні (див. близькі за змістом висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 9901/925/18).
У ході розгляду справи встановлено, що 20 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ВРП із запитом на отримання публічної інформації, у якому просив відповідача забезпечити йому доступ до її системи обліку інформації, зокрема, тієї її частини, де міститься інформація про прийняті членами ВРП одноосібні ухвали про залишення дисциплінарних скарг без розгляду та повернення їх скаржникам.
ВРП листом від 28 серпня 2020 року № 32125/0/9-20 надала відповідь на запит позивача, у якому частково процитувала положення статей 5, 10 Закону № 2939-VI, зазначила про порядок реєстрації ухвал членів ВРП у системі "Д-3" та відсутність правових підстав у ОСОБА_1 щодо отримання доступу до вказаної комп`ютерної програми. Окрім того, зауважила, що ведення системи обліку публічної інформації забезпечується шляхом її систематизації за певними критеріями та розміщення на офіційному вебсайті ВРП у відповідних розділах/підрозділах для зручності користувачів. Зазначила про можливість, у разі потреби, забезпечити позивачу місце для роботи як запитувачу публічної інформації з офіційним вебсайтом ВРП, на якому опубліковано наявну у ВРП систему обліку інформації. Також відповідач указав, що розподілити дані щодо кількості ухвал про залишення без розгляду дисциплінарних скарг та повернення їх скаржнику покладає на розпорядника інформації надмірний тягар і додаткове навантаження, що не передбачено законодавством про доступ до публічної інформації.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 2939-VI для забезпечення збереження та доступу до публічної інформації документи, що знаходяться у суб`єктів владних повноважень, підлягають обов`язковій реєстрації в системі обліку, що має містити, зокрема: 1) назву документа; 3) дату надходження документа; 4) джерело інформації (автор, відповідний підрозділ); 7) галузь; 8) ключові слова; 9) тип, носій (текстовий документ, електронний документ, плівки, відеозаписи, аудіозаписи тощо); 10) вид (нормативні акти, угоди, рішення, протоколи, звіти, прес-релізи); 12) форму та місце зберігання документа тощо.
За правилами частини першої статті 16 Закону № 2939-VI розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію, надання консультацій під час оформлення запиту, а також за оприлюднення інформації, передбаченої цим Законом.
З аналізу положень чинного законодавства про доступ до публічної інформації вбачається, що розпорядник публічної інформації може (і повинен) надати не лише ту публічну інформацію, яку він з огляду на свій правовий статус створив, а й ту, яка була отримана ним (розпорядником) у процесі здійснення його повноважень, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться в його володінні.
Слід зазначити, що відсутність правових підстав у ОСОБА_1 щодо доступу до комп`ютерної програми "Д-3" не свідчить про відсутність у нього правових підстав щодо доступу до системи обліку інформації.
Окрім того, на момент звернення позивача до ВРП із запитом та до суду із цим позовом на сайті відповідача була відсутня система обліку інформації, яка б відповідала вимогам Закону № 2939-VI.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції, на офіційному вебсайті ВРП у розділі "Громадянам" підрозділі "Публічна інформація та система її обліку" з`явився документ під назвою "Система обліку публічної інформації", який можна відкрити за допомогою текстового процесора "Microsoft Word".
Положення статті 18 Закону № 2939-VI вказують на те, що зазначений Закон не ототожнює, поняття "компʼютерна програма, у якій субʼєкт владних повноважень здійснює свою діяльність" (реєструє документи, створює їх та опрацьовує) та поняття "система обліку інформації". Обмеження, встановлені ВРП як розпорядником інформації, в наказі від 29 січня 2018 року № 9/0/1-18 щодо надання доступу до комп`ютерної програми "Д-3" працівникам ВРП відповідно до їх функціональних обов`язків, не може впливати на право позивача у справі на доступ до системи обліку інформації, оскільки ця програма, як правильно стверджував представник відповідача під час судового засідання, не є системою обліку інформації в розумінні Закону № 2939-VI.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим, таким, що відповідає правильному застосуванню норм права та встановленим у справі обставинам, висновок суду першої інстанції про протиправність бездіяльності ВРП щодо нерозгляду запиту ОСОБА_1 на отримання публічної інформації в частині доступу до системи обліку інформації.
З огляду на протиправну бездіяльність ВРП щодо нерозгляду запиту позивача Велика Палата Верховного Суду також погоджується з рішенням суду про те, що належним і достатнім способом захисту прав позивача є зобов`язання ВРП розглянути запит ОСОБА_1 від 20 серпня 2020 року на отримання публічної інформації в частині доступу до системи обліку інформації.
Міркування і твердження ВРП в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315, частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, які мають значення для її вирішення, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, апеляційну скаргу ВРП слід залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 2 листопада 2020 року - без змін.
Керуючись статтями 243, 250, 266, 308, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду