У Х В А Л А
18 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 758/733/18
Провадження № 14-78цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Штелик С. П.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України, третя особа - Рада адвокатів м. Києва, про визнання рішень незаконними та зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 08 лютого 2019 року у складі судді Захарчук С. С., постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у складі колегії суддів Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України, третя особа - Рада адвокатів м. Києва, про визнання рішень незаконними та зобов`язання вчинити дії.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 є адвокатами, обраними до складу органів адвокатського самоврядування міста Києва з жовтня 2012 року.
13 вересня 2016 року, 17 листопада 2016 року, 03 лютого 2017 року, 27 травня 2017 року, 15 листопада 2017 року відповідачем прийняті рішення: № 191 "Щодо питань, які виникли у зв`язку з проведенням Конференції адвокатів м. Києва 06.08.2016 року" про визнання такими, що не мають юридичних наслідків рішення конференції адвокатів міста Києва; № 266 "Щодо питань, які виникли у зв`язку з проведенням Конференції адвокатів м. Києва 05.11.2016 року" про визнання такими, що не мають юридичних наслідків рішення конференції адвокатів міста Києва; № 11 "Щодо питань, які виникли у зв`язку з проведенням зібрання адвокатів під назвою звітно-виборчої конференції адвокатів міста Києва 28 січня 2017 року" про визнання такими, що не мають юридичних наслідків рішення конференції адвокатів міста Києва; № 143 "Щодо питань, які виникли у зв`язку з проведенням зібрання адвокатів під назвою конференція адвокатів м. Києва 27 квітня 2017 року" про визнання такими, що не мають юридичних наслідків рішення конференції адвокатів міста Києва; № 227 "Щодо питань, які виникли у зв`язку з проведенням зібрання адвокатів під назвою конференція адвокатів м. Києва 07 жовтня 2017 року" про визнання такими, що не мають юридичних наслідків рішення конференції адвокатів міста Києва відповідно.
Разом з тим, при скликанні всіх зазначених конференцій Рада адвокатів міста Києва зверталася з клопотанням до відповідача про визначення квоти представництва на чергові конференції, проте зазначені звернення відповідачем умисно проігноровані. Рішення усіх конференцій були скеровані відповідачу до відома невідкладно після проведення конференцій.
Таким чином, відповідачем не визнаються права позивачів на реалізацію повноважень, визначених Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", як обраних в установленому порядку членів органів адвокатського самоврядування міста Києва. Зазначені рішення відповідача є неправомірними, прийнятими всупереч положень Конституції України, Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
На думку заявників зазначені обставини та дії відповідача, пов`язані з прийняттям вказаних рішень, спрямовані на втручання в діяльність представницького органу адвокатського самоврядування м. Києва - Конференції адвокатів м. Києва, а метою розповсюдження цих рішень є перешкоджання позивачам реалізовувати їх особисті немайнові права.
На підставі вказаногоОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просили визнати незаконними рішення відповідача:
- № 191 від 13 вересня 2016 року "Щодо питань, які виникли у зв`язку з проведенням Конференції адвокатів м. Києва 06.08.2016" про визнання такими, що не мають юридичних наслідків рішення конференції адвокатів міста Києва;
- № 266 від 17 листопада 2016 року "Щодо питань, які виникли у зв`язку з проведенням конференції адвокатів м. Києва 05.11.2016" про визнання такими, що не мають юридичних наслідків рішення конференції адвокатів міста Києва;
- № 11 від 03 лютого 2017 року "Щодо питань, які виникли у зв`язку з проведенням зібрання адвокатів під назвою звітно-виборчої конференції адвокатів міста Києва 28 січня 2017 року" про визнання такими, що не мають юридичних наслідків рішення конференції адвокатів міста Києва;
- № 143 від 27 травня 2017 року "Щодо питань, які виникли у зв`язку з проведенням зібрання адвокатів під назвою конференція адвокатів м. Києва 27 квітня 2017 року" про визнання такими, що не мають юридичних наслідків рішення конференції адвокатів міста Києва;
- № 227 від 15 листопада 2017 року "Щодо питань, які виникли у зв`язку з проведенням зібрання адвокатів під назвою конференція адвокатів м. Києва 07 жовтня 2017 року" про визнання такими, що не мають юридичних наслідків рішення конференції адвокатів міста Києва та зобов`язати відповідача припинити дії по розповсюдженню оскаржуваних рішень.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 08 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для визнання оспорюваних рішень незаконними, оскільки вони прийняті відповідно до вимог Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та в межах наданих повноважень.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року рішення місцевого суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що при розгляді судового спору предметом доказування сторонами та оцінки судами є встановлення певних фактів щодо порушення особистого немайнового права позивачів внаслідок видання відповідачем свавільних рішень та ефективне поновлення таких порушених прав позивачів шляхом скасування незаконних рішень.
На думку заявника, у зв`язку з неналежним встановленням судами обставин справи та з відсутністю належної правової оцінки спірних правовідносин, враховуючи те, що суд не дослідив докази, надані позивачами у справі, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Разом із тим, до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частин п`ятої, шостої статті 403 ЦПК України, яке мотивоване тим, що предметна юрисдикція спорів щодо оскарження рішень органів адвокатського самоврядування, зокрема Ради адвокатів України, є невизначеною, а обсяг судової перевірки рішень органів адвокатського самоврядування є формальним.
Заявник зазначає, щосклалась судова практика неоднакового застосування судами положень КАС України, ГПК України та ЦПК України під час вирішення питання щодо юрисдикції спорів між адвокатами та органами адвокатського самоврядування, єдиний критерій для розмежування судових юрисдикцій справ даної категорії не визначений. Разом із тим, питання потребує чіткого повного врегулювання та вироблення єдиної позиції у правозастосуванні, оскільки невизначеність правил породжує звернення адвокатів та інших осіб в суди різних юрисдикцій, що у сукупності ускладнює реалізацію громадянами їх права на доступ до правосуддя.
Також зазначає, що Радою адвокатів України (далі - Рада) обраний наступний спосіб самозахисту: рішення Ради не можуть бути оскаржені до суду, судові органи не мають компетенції щодо перевірки рішень Ради. Рішення Ради підлягають обов`язковому виконанню без оцінки щодо законності та компетенції, оскільки стаття 57 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" такі чинники для рішень органів адвокатського самоврядування не встановлює.
Отже, з урахуванням різних підходів судів щодо вирішення спорів, пов`язаних з оскарженням рішень, дій, бездіяльності органів адвокатського самоврядування, значної кількості судових справ, відсутності належного законодавчого унормування цих питань, є підстави для формулювання правової проблеми, яка потребує вирішення.
У відзиві на касаційну скаргу Недержавна некомерційна професійна організація "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Зазначає, що позивачка не надала суду належні та допустимі докази про те, що при скликанні усіх конференцій адвокатів регіону ОСОБА_2, Рада адвокатів міста Києва під її головуванням, зверталися з клопотаннями до відповідача про визначення та затвердження квоти представництва делегатів, затвердження Регламенту та Порядку проведення таких конференцій, що є обов`язковою умовою проведення конференції адвокатів регіону, про що зазначено у Законі України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
17 грудня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року зазначену справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до частини пʼятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
Обґрунтовуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що справа містить виключну правову проблему, оскільки питання розмежування судової юрисдикції у справах за участю адвокатів, органів адвокатського самоврядування та у подібних правовідносинах неодноразово були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 160/9696/18 (провадження № 11-978апп19) вказано, що коли виникає спір із правовідносин, у яких адвокатура, як особлива формація реалізує надані їй правоможності в означеному сенсі, як-от у разі обмеження права особи на зайняття адвокатською діяльністю або прийняття рішення про зупинення чи припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (пункти 2, 3 частини п`ятої статті 50 Закону № 5076-VI), оскарження рішення про накладення дисциплінарного стягнення, інші подібні за суттю і значенням дії, зокрема й щодо делегованих державою владних повноважень, то такий спір за наявності для цього підстав може підпадати під ознаки публічно-правового, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів. Разом із тим, у пункті 11 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду окреслила спірні правовідносини, на які не поширюється не тільки юрисдикція адміністративних судів, але й компетенція судів інших юрисдикцій. До близьких за змістом висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла й у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 804/4177/17 (провадження № 11-1425апп18), сформулювавши правову позицію, відповідно до якої протокол зборів суддів (рішення зборів суддів, оформлене протоколом) не може бути предметом судового розгляду, оскільки встановлена правова природа діяльності органу суддівського самоврядування унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання незаконним та скасування його рішення, а тому вказаний позов не може розглядатися в судах. Крім того, у пункті 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 160/9696/18 (провадження № 11-978апп19) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вважає доречним нагадати, що залежно від суті та характеру фактичних передумов на спір між адвокатом та структурним органом адвокатського об`єднання може поширюватися юрисдикція відповідного суду. В аспекті вказаного Велика Палата Верховного Суду вирішила, що позивач є носієм корпоративних прав, а відносини між ним і відповідачем щодо членства в адвокатському об`єднанні, діяльності останнього та його припинення, є корпоративними. Адвокатське об`єднання є юридичною особою, а спір стосується, зокрема, членства у ньому та пов`язаних з членством прав позивача, який оскаржив управлінські рішення загальних зборів і президії цього об`єднання. Отже, ці вимоги пов`язані зі здійсненнямпозивачем корпоративних прав й оцінкою діяльності органів управління адвокатського об`єднання. Вирішення спору за такими вимогами належить до юрисдикції господарського суду. Слід зазначити, що 28 листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку цивільного судочинства та ухвалив постанову у справі № 761/582/17-ц (провадження № 61-12847св18) за позовом адвокатів до Ради адвокатів України в особі Національної асоціації адвокатів України, голови Національної асоціації адвокатів України та Ради адвокатів України Ізовітової Л. П., організаційного комітету з проведення конференції адвокатів міста Києва, про визнання нечинними та скасування рішень та розпоряджень. Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду свою правову позицію відносно юрисдикції спорів між адвокатами та органами адвокатського самоврядування, зокрема Радою адвокатів України, щодо правовідносин, які є тотожними правовідносинам, які є предметом судового розгляду у цій справі, не визначала.
Підставу передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначену частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, обґрунтовано посиланням на те, що потенційно справи про оскарження рішень органів адвокатського самоврядування, можуть перебувати на розгляді не тільки у суді касаційної, але й судах апеляційної та першої інстанції, а також виникнути у майбутньому. Правова проблема стосується не лише питань щодо належної організації та проведення регіональних конференцій адвокатів, а й інших питань щодо повсякденного функціонування та взаємодії вказаних органів і осіб. До того ж вказані спори мають окремі ознаки як здійснення позивачами певних корпоративних прав, поєднаних з оцінкою діяльності органів адвокатського самоуправління, так і ознаки публічно-правового спору - з огляду на обов`язковість рішень НААУ в особі Ради адвокатів України та на законодавчо і статутно визначені повноваження НААУ щодо організації, координування та забезпечення діяльності органів адвокатського самоврядування. Найважливішими, на думку колегії суддів, є питання: чи підлягають судовій перевірці рішення, дії та бездіяльність органів адвокатського самоврядування, які є предметом розгляду у цій справі (якщо так, то у порядку якого судочинства); чи є Національна асоціація адвокатів України належним відповідачем у справі щодо оскаржень рішень Ради адвокатів України; яке правове значення мають акти, що приймаються Радою адвокатів України (крім індивідуальних та корпоративно-організаційних), які є обов`язковими для виконання усіма адвокатами України у відповідності до положень статті 57 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність, у який спосіб (крім судового) вказані рішення можуть бути оцінені на предмет їх законності та дотримання компетенції.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, мотиви, з яких справу передано для розгляду Великій Палаті Верховного Суду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Виключна правова проблема як така має оцінюватися з врахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний відбиває той факт, що вона наявна не в одній якійсь конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання щодо якого постає проблема невизначеності.
З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов`язує з забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень в судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції враховується: 1) наявність "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей та 3) чи були такі механізми запроваджені і, якщо так, то чи були вони ефективні.
Разом з тим в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року року відсутні посилання на кількісні й якісні показники, які б свідчили про те, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Аналіз судової практики, здійснений на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, не виявив виключної правової проблеми із зазначеного питання з врахуванням кількісного та якісного вимірів, глибоких та довгострокових розходжень у відповідній судовій практиці.
Оскільки відсутні кількісний та якісний показники щодо вирішення подібних правовідносин, як і відсутні відомості про наявність проблеми невизначеності у вирішенні правового питання, то підстави для прийняття та розгляду Великою Палатою Верховного Суду указаної справи згідно з частиною п`ятою статті 403 ЦПК України відсутні.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже сформулювала висновок щодо вирішення спору у подібних правовідносинах у справі № 160/9696/18 (постанова від 06 травня 2020 року, провадження № 11-978апп19), за змістом якого у разі виникнення спору між адвокатами щодо порядку денного конференції адвокатів, місця її проведення, обирання голови та членів ради адвокатів регіону, обрання делегатів на з`їзд адвокатів України; визначення кількості членів кваліфікаційної і дисциплінарної палат КДКА, обрання голови та членів КДКА, затвердження штатного розпису і кошторису ради адвокатів регіону, кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури; розгляду та затвердження звіту ради адвокатів регіону, представництва делегатів на конференції адвокатів регіону, порядку формування делегацій адвокатів на цей форум, організаційного, методичного, інформаційного забезпечення ведення та контролю за внесенням відомостей до ЄРАУ, інших правовідносин, що стосуються внутрішньостатутної діяльності цієї організації, то такі спори можуть чи мають розв`язуватися в позасудовому порядку. На окреслені спірні правовідносини не поширюється не тільки юрисдикція адміністративних судів, але й компетенція судів інших юрисдикцій.
Згідно з частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду повертає справу на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
Керуючись статтею 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду