Постанова
Іменем України
25 травня 2021 року
м. Київ
справа №299/2359/18
провадження № 51-6076км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Кузнецова С.М.,
в режимі відеоконференції
потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представника потерпілих Нечаєва В.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, засудженого ОСОБА_3 та його захисника Стеця М.І. на вирок Виноградівського районного суду Закарпатської області від 16 вересня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018070080000480, за обвинуваченням
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
За вироком Виноградівського районного суду Закарпатської області від 16 вересня 2019 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років з позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Згідно з вироком суду ОСОБА_3 визнано винним у тому, що він 02 травня 2018 року, приблизно о 21:30, керуючи технічно-справним автомобілем марки "Опель Комбо", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись зі швидкістю близько 50 км/год, на ділянці проїжджої частини вул. Комунальна в напрямку вул. Івана Франка м. Виноградів, в порушення вимог п.12.3 Правил дорожнього руху, не вжив всіх заходів для забезпечення безпеки дорожнього руху, неподалік будинку магазину "Електросвіт" по вул. Комунальна м. Виноградів, допустив наїзд передньою правою частиною свого автомобіля на пішохода ОСОБА_5, яка рухалась по проїжджій частині дороги в попутному з автомобілем напрямку. В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 померла.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 08 грудня 2020 рокувирок суду першої інстанції змінено, виключено з мотивувальної частини вироку вказівку на обставину, яка обтяжує покарання - вчинення ОСОБА_3 злочину в стані алкогольного сп`яніння. Змінено призначене ОСОБА_3 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України та постановлено вважати його засудженим до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах засуджений та його захисник порушують питання про скасування судових рішень та призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. При цьому вказують на однобічність і неповноту судового розгляду та недоведеність вини засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочині. Зазначають до того про недопустимість ряду доказів у кримінальному провадженні:
- протоколу слідчого експерименту за участі засудженого ОСОБА_3, оскільки слідчий експеримент проведено з порушенням права на захист та був проведений без участі захисника. У зв`язку з відсутністю правової допомоги слідчий експеримент було проведено не за його показаннями обставин і механізму дорожньо-транспортної пригоди, які ним були повідомлені слідчому, а за власною методикою слідчого;
- показання свідка ОСОБА_6 та протокол проведення за його участі слідчого експерименту, оскільки вважають показання свідка сумнівними та суперечливими щодо видимості ним дорожньо-транспортної пригоди;
- висновок експерта № 10/163 від 26 липня 2018 року, оскільки в його основу покладені дані, здобуті під час проведення слідчого експерименту за участі засудженого, який проведений з порушенням права на захист.
Крім того, засуджений стверджує про відсутність причинного зв`язку між порушенням правил безпеки дорожнього руху і наслідками, що настали. Також зазначають про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Апеляційний суд, в свою чергу, не в повній мірі виправив допущені судом першої інстанції порушення, відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про дослідження доказів по справі, а тому вважають, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст.ст. 404, 419 КПК України.
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий апеляційний розгляду в суді апеляційної інстанції. Вважає, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки апеляційний суд безпідставно виключив з мотивувальної частини вироку вказівку на обставину, яка обтяжує покарання - вчинення ОСОБА_3 злочину в стані алкогольного сп`яніння у наслідок чого засудженому було неправомірно пом`якшено покарання.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового розгляду заперечень на касаційну скаргу не надходило.
В судовому засіданні прокурор та потерпілі та їх представник заперечували проти задоволення касаційних скарг.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які є посилання в касаційних скаргах засудженого та його захисника, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, перегляду відповідно до вимог ст. 438 КПК України у касаційному порядку не підлягають.
При розгляді касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, перевіряючи обґрунтованість доводів апеляційних скарг засудженого та його захисника та на підставах неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильної юридичної оцінки дій засудженого, у своєму рішенні навів докладні мотиви і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну оцінку вчиненому.
За фактичних обставин кримінального провадження, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_3, який керував транспортним засобом, у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, колегія суддів касаційного суду вважає правильним і таким, що підтверджується сукупністю зібраних доказів, перевірених у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оцінених у судовому рішенні судом у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Доводи захисника та засудженого про недоведеність винності останнього у вчиненні інкримінованого йому злочину належним чином перевірялися місцевим та апеляційним судами та обґрунтовано визнані такими, що суперечать дослідженим у судовому засіданні доказам.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в ході судового провадження засуджений ОСОБА_3, не заперечуючи факту здійснення ним зіткнення з потерпілою ОСОБА_5 пояснив, що він, виїжджаючи з території ринку, та рухаючись з включеним світлом ближніх фар, проїжджаючи біля магазину "Лампаш", нікого з пішоходів біля дороги не бачив. Потім він побачив на проїжджій частині дороги біля 4 метрів від узбіччя пішохода, яка намагалася перейти дорогу. Коли він зробив маневр вліво, пішохід намагалася переходити дорогу, він став гальмувати і відбулося зіткнення. В момент зіткнення він керування не втрачав, за кермом не відволікався, постійно дивився на дорогу. Звідки взялася пішохід на дорозі, він не знає. Коли вийшов з автомобіля після зіткнення, то побачив, що ніякого освітлення на дорозі не було, а на землі хтось лежить. Він повернувся до автомобіля, зателефонував на номер 102, повідомив, що трапилось та просив оператора викликати швидку допомогу.
Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту - це дія або бездіяльність особи, яка керує транспортним засобом, пов`язана з порушенням однієї або кількох вимог ПДР або інших нормативних актів, що регламентують безпеку дорожнього руху чи експлуатацію транспорту.
Об`єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, включає три обов`язкові ознаки: а) суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху); б) суспільно небезпечні наслідки (спричинення потерпілому середньої тяжкості, тяжких тілесних ушкоджень або заподіяння смерті); в) причинний зв`язок між діянням і наслідками.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
При цьому належить враховувати, що злочин, передбачений ст. 286 КК України, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушення правил дорожнього руху, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 статті 286 КК України, тобто тільки такі порушення правил дорожнього руху, які є причиною настання цих наслідків, і перебувають із ними у причинному зв`язку.
Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, керуючи технічно-справним автомобілем марки "Опель Комбо", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись зі швидкістю близько 50 км/год, на ділянці проїжджої частини вул. Комунальна в напрямку вул. Івана Франка м. Виноградів, в порушення вимог п.12.3 Правил дорожнього руху, не вжив всіх заходів для забезпечення безпеки дорожнього руху, неподалік будинку магазину "Електросвіт" на вул. Комунальна м. Виноградів, допустив наїзд передньою правою частиною свого автомобіля на пішохода ОСОБА_5, яка рухалась по проїжджій частині дороги в попутному з автомобілем напрямку. В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 померла.
Порушення водієм ОСОБА_3 пункту 12.3 ПДР перебувають в прямому причинному зв`язку з наслідками, що настали.
Такий висновок достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які були предметом дослідження суду першої інстанції, зокрема на показаннях свідків : ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та інших, та даних, що містяться у протоколах огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 02 травня 2018 року, слідчих експериментів за участі ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_6, висновками експертів, проведених у справі експертиз.
Так, відповідно до висновків експерта інженерно - транспортної експертизи № 10/137 від 14 червня 2018 року на момент експертного огляду робоча гальмівна система та система рульового керування досліджуваного автомобіля марки "Опель Комбо", д.н.з. НОМЕР_1, були в працездатному стані та могли виконувати функції передбачені конструкцією ( т.1 а.п.97-104);
Згідно висновком експерта № 10/163 від 26 липня 2018 року швидкість руху обрана водієм автомобіля OPEL-Combo, р/н НОМЕР_1, ОСОБА_3 не перевищувала допустиму швидкість руху за умовами видимості дороги. Віддаль, на якій перебував автомобіль OPEL-Combo, р/н НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3 в момент виникнення небезпеки для руху водію встановлена слідством і становить величину 57 метрів. З технічної точки зору водій автомобіля OPEL-Combo, р/н НОМЕР_1, ОСОБА_3 мав технічну можливість шляхом застосування своєчасного гальмування уникнути наїзду на пішохода, який рухався в попутному напрямку. В даній дорожній ситуації водій автомобіля OPEL-Combo, р/н НОМЕР_1, ОСОБА_3 повинен був діяти у відповідності до вимог пунктів 12.2 та 12.3 Правил дорожнього руху. З технічної точки зору, при заданих вихідних даних, причиною настання даної дорожньо-транспортної пригоди, стали дії водія автомобіля OPEL-Combo, р/н НОМЕР_1, ОСОБА_3, який не дотримався вимог пункту 12.3 Правил дорожнього руху, маючи технічну можливість об`єктивно оцінити дорожні умови та обстановку, не застосував своєчасно гальмування (т.2 а.п. 260-267);
Отже, дії ОСОБА_3 перебувають у причинному зв`язку з настанням даної ДТП, а тому доводи засудженого в цій частині є неспроможними.
Що стосується доводів захисника та засудженого про недопустимість окремих письмових доказів, то суд касаційної інстанції дійшов наступного висновку.
За статтями 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо його отримано у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використано при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та іншими законами України, у тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Твердження засудженого та захисника про те, що протокол проведення слідчого експерименту від 21 липня 2018 року проведений з порушення права засудженого на захист, є необґрунтованими виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів провадження, слідчий експеримент за участю ОСОБА_3 було проведено 21 липня 2018 року відповідно до положень ст. 240 КПК України за участю ОСОБА_3, статиста, а також за участю двох незаінтересованих осіб (понятих). Слідчим ОСОБА_11 було роз`яснено права та обов`язки останнього, відповідно до ст. 42 КПК України, про що свідчить підпис засудженого у вказаному протоколі. Хід і результати проведення цієї процесуальної дії фіксувався, про що вказано у протоколі, який після ознайомлення з його змістом підписали всі особи, які брали участь у слідчій дії. Зауважень від учасників цього експерименту про порушення вимог КПК України при проведенні слідчого експерименту, зокрема і щодо механізму дорожньо-транспортної пригоди (видимості пішохода на проїжджій частині та видимості елементів проїжджої частини дороги з робочого місця водія транспортного засобу), не було (т. 2, а.п. 253-257).
Крім того, допитана в судовому засіданні слідча ОСОБА_11 показала, що нею проводилось досудове розслідування даного кримінального провадження, в рамках якого було проведено слідчі експерименти за участю обвинуваченого ОСОБА_3 та за участю очевидця події свідка ОСОБА_6 . Результати слідчих експериментів оформлені протоколами, до яких додано схеми та ілюстровану таблицю. Перед проведенням експерименту ОСОБА_3 було роз`яснено його права і обов`язки, що стверджується підписом в кінці сторінки протоколу. Захисник підозрюваного при проведенні слідчого експерименту не був присутнім, оскільки підозрюваний не заявляв відповідне клопотання. У схемі до протоколу проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_6 вказана відстань від місця перебування свідка до місця пригоди 85 метрів з його слів. Слідчий експеримент проводився на швидкість руху автомобіля та на видимість.
Таким чином, засудженому під час проведення слідчого експерименту були роз`яснені його права, у тому числи і право на захист. Враховуючи, що в даній категорії справ участь захисника не є обов`язковою, а засуджений був ознайомлений в повній мірі зі своїми правами, будь-яких клопотань ним під час слідчого експерименту не заявлялось, то колегія суддів вважає, що вказаний протокол проведення слідчого експерименту від 21 липня 2018 року було отримано в порядку, встановленому процесуальним законом та права засудженого на захист порушено не було.
Оскільки твердження засудженого та його захисника, щодо недопустимості доказу - протоколу проведення слідчого експерименту за участі ОСОБА_3 було спростовано вищенаведеним, то і посилання сторони захисту на недопустимість такого доказу як висновок експерта № 10/163 від 26 липня 2018 року, оскільки в його основу покладені дані, здобуті під час проведення слідчого експерименту також є безпідставними.
Що стосується тверджень сторони захисту про суперечливість показань свідка ОСОБА_6, то вони були предметом перевірки судів першої і апеляційної інстанцій та обґрунтовано визнані неспрможними. Так, при оцінці достовірності цих показань істотних суперечностей, які б впливали на правильність установлених фактичних обставин кримінального провадження та ролі засудженого при вчиненні дорожньо-транспортної пригоди установлено не було.
Крім того, судом апеляційної інстанції перевірялися доводи сторони захисту щодо суперечливості показань свідка ОСОБА_6 і щодо недопустимості протоколів слідчих експериментів за його участі і участі ОСОБА_3 . Так, при перевірці матеріалів кримінального провадження апеляційним судом були визнані недопустимими доказами проведені повторні слідчі експерименти за участі ОСОБА_3 від 26 липня 2019 року і свідка ОСОБА_6 від 25 липня 2019 року, оскільки вони були проведені всупереч порядку передбаченому КПК. Проте, їх виключення з обвинувального вироку щодо ОСОБА_3 не вплинуло на доведеність його вини поза розумним сумнівом у вчиненні інкримінованого йому злочину. Інші докази після перевірки апеляційним судом були визнані належними, достатніми і допустимим, та такими, що узгоджуються між собою, а тому підстав вважати, що слідчий експеримент за участі свідка ОСОБА_6 та його показання є недопустимими доказами, колегія суддів не вбачає.
Зібрані у справі докази у своїй сукупності в достатній мірі підтверджують фактичні обставини кримінального правопорушення, які викладені при формулюванні обвинувачення, а доводи захисника та засудженого про неналежне встановлення події цього злочину є непереконливими.
Таким чином, колегія суддів не вбачає жодних підстав вважати порушеними вимоги статей 10, 22 КПК України щодо створення необхідних умов для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.
Слід зазначити і про те, що для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, докази відіграють не кількісну роль, а використовуються в доказуванні, якщо в них доведено достовірність фактів і обставин.
У цьому кримінальному провадженні суд дослідив усі надані сторонами докази, які не викликають сумнівів у допустимості та достовірності, з`ясувавши усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення проти безпеки дорожнього руху.
Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій, в касаційних скаргах не наведено.
Дії засудженого ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 286 КК України кваліфіковано судом правильно.
Аналогічні за змістом доводи касаційної скарги сторони захисту щодо недоведеності винуватості засудженого, та недопустимості доказів розглядались і в апеляційному порядку, яким апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку та обґрунтовано залишив їх без задоволення.
Що стосується доводів сторони захисту про безпідставну відмову судом апеляційної інстанції у повторному дослідженні обставин, встановлених під час кримінального провадження, то вони є необґрунтованими та не відповідають матеріалам кримінального провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Як убачає суд з матеріалів кримінального провадження, захисник Стець М.І. в суді апеляційної інстанції, при подачі апеляційної скарги, заявив клопотання про повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження в суді першої інстанції. Передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України підстав для повторного дослідження доказів стороною захисту наведено не було, та апеляційним судом не встановлено, тому суд апеляційної інстанції, розглянувши відповідне клопотання з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, обґрунтовано відмовив у його задоволенні.
Що стосується тверджень сторони захисту і обвинувачення про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Так, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_3 покарання врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу засудженого, який позитивно характеризується, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, є інвалідом третьої групи, а також відсутність обставини, що пом`якшують покарання та наявність обставини, наявність обставини, що обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння та визначив покарання у види позбавлення волі строком на 6 років з позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в межах поданої апеляційної скарги захисника та засудженого, дійшла висновку про необхідність зміни вироку в частині призначеного ОСОБА_3 покарання.
Так, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про виключення з вироку посилання на обставину, яка обтяжує покарання ОСОБА_3 - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, оскільки висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_3 злочину у стані алкогольного сп`яніння не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, а показання частини свідків, які вказували, що ОСОБА_3, в день вчинення злочину спиртні напої не вживав залишилися поза увагою суду першої інстанцій, тому всі сумніви відповідно до ст. 62 Конституції України трактуються на користь особи. З таким рішенням погоджується і колегія суддів, а тому доводи прокурора про безпідставне виключення обтяжуючої покарання обставини є безпідставними.
Виключивши з вироку обставину, що обтяжує покарання, апеляційний суд з урахуванням усіх обставин кримінального провадження та особи засудженого, дійшов висновку про необхідність пом`якшити засудженому покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України.
Вважати призначене засудженому ОСОБА_3 покарання несправедливим через його суворість, про що йдеться у касаційних скаргах захисника та засудженого, колегія суддів не знайшла підстав, як і не знайшла таких для його пом`якшення.
Інші доводи касаційних скарг та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційні скарги мають бути залишені без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд