Постанова
Іменем України
18 травня 2021 року
м. Київ
справа № 278/2038/17
провадження № 51-1709км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Бущенка А.П., Голубицького С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Михальчука В.В.,
прокурора Кузнецова С.М.,
захисника Сопілко А.І. (у режимі відеоконференції), засудженого ОСОБА_1
(у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника
Сопілко А.І. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 19 лютого
2018 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 січня 2019 року
у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017060170000735, за обвинуваченням
ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Житомира, жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Житомирського районного суду Житомирської області від
19 лютого 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
На підставі ч. 1 ст. 71, ч. 1 ст. 72 КК до покарання, призначеного за цим вироком, повністю приєднано невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 22 лютого
2016 року, за сукупністю вироків ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 2 дні.
Вирішено питання щодо речового доказу.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він
17 липня 2017 року близько 13:00 перебував у дворі домоволодіння АДРЕСА_1, в якому проживають ОСОБА_2 зі своєю матір`ю ОСОБА_3, де між останніми, з одного боку, та ОСОБА_1, з іншого боку, стався конфлікт, під час якого в останнього виник умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2 .
Реалізуючи свій умисел, у цей же час та у цьому ж місці ОСОБА_1 завдав ОСОБА_2 один удар лівим кулаком в обличчя, від якого останній втратив рівновагу та впав на землю. Після чого ОСОБА_1 завдав один удар ОСОБА_2 обухом сокири по голові, чим заподіяв останньому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 03 січня 2019 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Сопілко А.І. просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що суди обох інстанцій не надали оцінку доводам сторони захисту щодо визнання недопустимими доказами даних, що містяться у протоколах слідчого експерименту за участю
ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3 . Вважає, що суди обох інстанцій безпідставно відмовили в допиті експерта
в суді, що є порушенням права ОСОБА_1 на захист. На думку захисника, відмовляючи у проведенні психологічної експертизи, суди допустили неповноту судового розгляду і порушення права
ОСОБА_1 на захист та справедливий суд. Вважає істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону неперевірені судами твердження ОСОБА_1 про те, що під час досудового розслідування слідчий та працівники поліції вчиняли щодо нього психологічний тиск.
У доповненні до касаційної скарги захисник Сопілко А.І. зазначає, що дані протоколу проведення слідчого експерименту за участю потерпілого необхідно визнати недопустимим доказом, оскільки свідок ОСОБА_3, яка брала участь у цій слідчій дії, не підписала цей протокол. Дані протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_3 також необхідно визнати недопустимим доказом, оскільки слідчий експеримент за участю свідка був проведений відразу після слідчого експерименту за участю потерпілого. Інші доводи, на які захисник посилається у своєму доповненні, аналогічні доводам, наведеним у її касаційній скарзі.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Кузнецов С.М. заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника Сопілко А.І.
Захисник Сопілко А.І. підтримала свою касаційну скаргу.
Засуджений ОСОБА_1 підтримав касаційну скаргу захисника.
Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з`явилися.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Як убачається з матеріалів провадження, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено, підтверджуються детально наведеними у вироку доказами, які суд ретельно дослідив, правильно оцінив.
Зокрема, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, підтверджується показаннями самого ОСОБА_1, який повідомив, за яких обставин він спочатку кулаком, а потім обухом сокири заподіяв тілесних ушкоджень ОСОБА_2 ; показаннями потерпілого ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 заподіяв йому один удар кулаком в обличчя, а потім завдав йому один удар обухом сокири в голову; показаннями свідка ОСОБА_3, із яких убачається, що ОСОБА_1 завдав ОСОБА_2 ударів, від яких останній упав на землю, а потім завдав один удар обухом сокири в голову.
Ці показання є послідовними й підтверджуються матеріалами кримінального провадження, що були досліджені судом першої інстанції. Зокрема, даними протоколу слідчого експерименту зі ОСОБА_1 (під час якого він на місці події показав механізм заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_2 ), даними протоколів слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_2 та свідком ОСОБА_3, даними протоколу огляду місця події від 19 липня
2017 року, даними висновків судово-медичної експертизи стосовно
ОСОБА_2, судово- психіатричної експертизи.
Ураховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду вважає, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1
ст. 121 КК, повністю доведено та його дії кваліфіковано правильно.
Доводи захисника про те, що суди обох інстанцій безпідставно відмовили
в неодноразових клопотаннях захисника та обвинуваченого про додатковий та повторний допит потерпілого, оскільки допит потерпілого в суді першої інстанції проводився до вступу в справу захисника, є необґрунтованими. Як убачається з аудіозапису судового засідання від 10 січня 2018 року, яке проводилося після вступу у справу захисника Сопілко А.І. та ознайомлення її з матеріалами кримінального провадження, а також за участю потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3, клопотання про допит зазначених осіб та обвинуваченого від сторони захисту не надходили.
Доводи захисника про те, що слідчий експеримент за участю
ОСОБА_1 проводився без захисника, а отже, протокол слідчого експерименту від 26 липня 2017 року мав бути визнаний недопустимим доказом, є безпідставними.
Як убачає колегія суддів з матеріалів кримінального провадження, слідчий експеримент проведено відповідно до вимог ст. 240 КПК та у присутності понятих. Про проведення слідчого експерименту складено протокол, у якому докладно викладено умови і його результати, протокол підписано ОСОБА_1 та понятими (т. 1, а.с. 100-105). Участь захисника
в проведенні цієї слідчої дії відповідно до ст. 52 КПК не була обов`язковою,
а отже, доводи захисника в цій частині є безпідставними. Крім того, засуджений ОСОБА_1 в судовому засіданні не заперечував заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_2 обухом сокири.
Судом апеляційної інстанції перевірялися та обґрунтовано визнані безпідставними доводи захисника про визнання недопустимими доказами протоколів слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3 на тій підставі, що зазначена свідок була присутня при проведенні слідчого експерименту з потерпілим, який проводився безпосередньо перед проведенням слідчого експерименту з ОСОБА_3 . Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що ОСОБА_3 була безпосереднім свідком конфлікту між її сином - потерпілим ОСОБА_2 та
ОСОБА_1, а не дізналася про ці обставини з пояснень потерпілого, що ніким з учасників судового розгляду не заперечується. Тому її присутність при поясненнях потерпілого на слідчому експерименті не могла суттєво вплинути на сприйняття нею того, що відбувалося за її участю, та на відтворення цих обставин при проведенні слідчого експерименту безпосередньо з нею. Надуманими є доводи захисника про те, що свідок ОСОБА_3 не підписала протокол проведення цієї слідчої дії,
та спростовуються матеріалами кримінального провадження, із яких вбачається, що протокол свідком підписано (т. 1, а.с. 95-99).
Свої пояснення, надані в ході слідчого експерименту, потерпілий ОСОБА_2 та свідок ОСОБА_3 підтвердили в ході судового розгляду в суді першої інстанції.
Доводи сторони захисту про те, що висновок судово-медичної експертизи від 20 липня 2017 року № 1522 містить суперечності, які не були усунуті судами попередніх інстанцій, а отже, є недопустимим доказом, перевірялися судом апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що цей висновок експерта був досліджений судом першої інстанції у відповідності до вимог статей 95-97 КПК та оцінений
у сукупності з іншими доказами. В апеляційного суду не виникло будь-яких сумнівів з приводу достовірності та обґрунтованості даного експертного висновку, з чим погоджується і колегія суддів. Істотних суперечностей між висновком експерта та фактичними обставинами, встановленими судом, про що йдеться у касаційній скарзі, немає.
Апеляційний суд перевіряв довід захисника про те, що судовий експерт усупереч вимогам кримінального процесуального закону самостійно витребував з обласної лікарні додаткові матеріали - протокол рентгенологічного дослідження.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судово-медичну експертизу щодо ОСОБА_2 на підставі постанови старшого слідчого від
18 липня 2017 року провів лікар - судово-медичний експерт ОСОБА_4, який дав направлення ОСОБА_2 до лікаря-рентгенолога Житомирської обласної клінічної лікарні ім. О.Ф. Гербачевського з приводу опису рентгенологічних знімків (т. 1, а.с. 83-85).
Суд не вважає, що, врахувавши думку лікаря-рентгенолога, який підтвердив наявність у потерпілого перелому кісток склепіння черепа, експерт діяв всупереч приписам частини 4 статті 69 КПК і збирав докази за власною ініціативою.
Отже, у даному випадку залучення експертом для консультації іншого спеціаліста без процесуального рішення слідчого не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті статті 412 КПК
і автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом.
Також слід зазначити, що судово-медичного експерта ОСОБА_4 було попереджено про відповідальність за відмову чи ухилення від надання висновку, за надання завідомо неправдивого висновку за статями 384, 385, 387 КПК. Підстав для сумніву в компетентності або неупередженості експерта судами нижчих інстанцій не встановлено, не наведено таких і в касаційній скарзі.
Доводи захисника про те, що суди обох інстанцій безпідставно відмовили
в допиті експерта в суді, чим порушили право ОСОБА_1
на захист, не є слушними. Як убачається із звукозапису судового засідання від 16 лютого 2018 року, суддя районного суду правильно відмовив у допиті експерта, оскільки стороною захисту не були наведені переконливі аргументи щодо необхідності його виклику.
Доводи захисника про те, що суди нижчих інстанцій, відмовляючи
у клопотаннях про проведення психологічної експертизи, порушили право засудженого на справедливий суд, є неспроможними. Суд апеляційної інстанції перевірив та мотивовано визнав безпідставними доводи сторони захисту про неповноту судового розгляду суду першої інстанції, яка полягала
у відхиленні клопотання захисту про проведення психологічної експертизи.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що за постановою старшого слідчого Житомирського ВП Житомирського ВП ГУНП
в Житомирській області старшого лейтенанта поліції Завадського А.В. від
24 липня 2017 року було проведено судово-психіатричну експертизу та складено висновок судово-психіатричного експерта від 08 серпня 2017 року № 247-2017 (т. 1, а.с. 110-111). Зазначена експертиза проводилась Житомирською обласною психіатричною лікарнею № 1 у складі комісії лікарів: голови СПЕК ОСОБА_5 (спеціальність - психіатрія, заступник головного лікаря з медчастини з питань експертиз, зав.відділення, лікар-психіатр 1 категорії), членів комісії - ОСОБА_6 (спеціальність - психіатрія, зав.відділення, лікар-психіатр II категорії), лікаря-доповідача ОСОБА_7 (спеціальність - психіатрія, зав.спец.відділення, лікар-психіатр II категорії). Відповідно до п. 23 зазначеного висновку ОСОБА_1 в період часу, до якого відноситься інкриміноване йому протиправне діяння, та в теперішній час психічними захворюваннями не страждав і не страждає, міг та може керувати своїми діями та усвідомлювати їх. У період заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_2 . ОСОБА_1 в тимчасовому хворобливому розладі психічної діяльності, який би позбавляв його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не перебував. У цей же період та в теперішній час виявляв та виявляє ознаки змішаного розладу особистості, стан компенсації, які не досягали і не досягають ступеня психічного захворювання, знаходяться в межах патології характеру та не позбавляють його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Як правильно зазначив апеляційний суд, ураховуючи, що судово-психіатрична експертиза стосовно ОСОБА_1 проводилась у відповідному профільному медичному закладі у складі комісії лікарів, які мають відповідну категорію у психіатрії, такі висновки експерта щодо психічного стану ОСОБА_1 не викликають сумнівів у їх об`єктивності та правдивості.
Твердження захисника про те, що підставою для проведення окремо психологічної експертизи мали б бути пояснення ОСОБА_1, що, завдаючи ударів потерпілому, він діяв на емоціях, не є переконливими, оскільки таке описування обвинуваченим свого психологічного стану під час конфлікту, що передував вчиненню злочину, у цьому конкретному випадку не потребує перевірки експертним шляхом.
Доводи захисника про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не перевірені твердження ОСОБА_1 про вчинення щодо нього психологічного тиску працівниками поліції, є безпідставними.
Із звукозапису судового засідання від 02 лютого 2018 року колегія суддів убачає, що ОСОБА_1 заявляв клопотання про допит слідчого, однак, у чому полягав психологічний тиск, не пояснював, зазначив лише, що слідчий говорив йому про інше обвинувачення. Тому суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовили стороні захисту в задоволенні клопотання про допит осіб, які проводили досудове розслідування.
Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК
і у скарзі не оспорюється.
При перегляді кримінального провадження в апеляційному порядку суд відповідно до вимог ст. 419 КПК ретельно перевірив доводи, наведені в апеляційній скарзі захисника Сопілко А.І., та дав на них мотивовані відповіді. Зазначив, на яких підставах апеляційну скаргу захисника залишив без задоволення, а вирок районного суду - без зміни.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Отже, з огляду на те, що не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень, касаційна скарга захисника
Сопілко А.І. не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд