Постанова
Іменем України
25 травня 2021 року
м. Київ
справа № 720/1312/18
провадження № 51-5625км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Матієк Т. В., Наставного В. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Матвєєвої Н. В.,
прокурора Шурхно І. С.,
захисника Штефанчук С. В. (в режимі відеоконференції),
представника потерпілого Мельника Р. М. (в режимі відеоконференції),
потерпілого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017260160000292 від 08 липня 2017 року, за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця і жителя
АДРЕСА_1, такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,
за касаційною скаргою захисника Штефанчук С. В. в інтересах засудженого
ОСОБА_2 на вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області
від 11 червня 2020 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 17 серпня 2020 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 11 червня 2020 року, залишеним без зміни ухвалою Чернівецького апеляційного суду
від 17 серпня 2020 року, ОСОБА_2 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України
до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі
статей 75, 104 КК України його звільнено від відбування покарання
з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік.
Вирішено цивільний позов та питання про долю речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком неповнолітнього ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він
23 травня 2017 року приблизно о 12:00, проникнувши через незачинене вікно
до житлового будинку ОСОБА_1, розташованого
на АДРЕСА_1, таємно викрав належні останньому грошові кошти в сумі 40 000 грн та 110 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 23 травня 2017 року становила 2 897,40 грн, а всього - 42 897,40 грн, завдавши таким чином потерпілому матеріальної шкоди на вказану суму.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
Як убачається зі змісту касаційної скарги, захисник Штефанчук С. В., посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені судові рішення щодо ОСОБА_2 та закрити провадження у справі.
Обґрунтовуючи вимоги, захисник надає свою оцінку доказам і по суті вказує
на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що досліджені в судовому засіданні докази не доводять винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. На думку захисника, суд першої інстанції безпідставно не врахував показів ряду свідків щодо вчинення тиску
на обвинуваченого на досудовому розслідуванні та застосування до нього фізичного насильства під час розгляду справи судом, показів щодо продажу городу і двох паїв ОСОБА_3, а також даних, що містяться у довідці АТКБ "ПриватБанк" про рух коштів на картковому рахунку ОСОБА_2 .
При цьому захисник наголошує на тому, що апеляційний суд не звернув належної уваги на вказані порушення, у зв`язку із чим його ухвала не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Крім того, на переконання захисника, судами першої та апеляційної інстанцій
не надано належної правової оцінки матеріалам кримінального провадження та порушенням, які мали місце під час досудового розслідування і наслідком яких стало визнання ряду доказів недопустимими.
Вважає, що апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги, вказавши
на помилковість висновку суду першої інстанції про недопустимість як доказу висновку судово-психіатричної експертизи від 21 січня 2020 року № 122, оскільки
в цій частині вироку суду не було оскаржено, а прокурор апеляційної скарги
на вказане судове рішення не подавав, а отже, суд допустив істотне порушення кримінального процесуального закону. Крім того, суд у ході перегляду справи
в апеляційному порядку, на думку захисника, формально підійшов до оцінки показів свідків та фактично відтворив покази, викладені у вироку, не дослідивши їх під час апеляційного розгляду та не допитавши вказаних осіб, що також є істотним порушенням процесуального закону.
На касаційну скаргу захисника представник потерпілого подав заперечення,
в яких, наводячи відповідні аргументи, стверджує про безпідставність заявлених вимог і просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Захисник Штефанчук С. В. у судовому засіданні просила задовольнити її касаційну скаргу.
Потерпілий ОСОБА_1 та його представник Мельник Р. М. заперечували проти задоволення касаційної скарги захисника Штефанчук С. В.
Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів захисника, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які є посилання в касаційній скарзі захисника, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог ст. 438 КПК України не підлягають перегляду у касаційному порядку.
Під час розгляду касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Як передбачено ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, встановлених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин,
які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
За фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судом першої інстанції, викладених у вироку та перевірених апеляційним судом, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, колегія суддів касаційного суду вважає правильним і таким, що підтверджується зібраними доказами, перевіреними у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оціненими у судовому рішенні судом у їх сукупності
з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Так, у результаті судового провадження місцевий суд дійшов висновку
про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, тобто в учиненні умисних дій, які виразилися у таємному викраденні чужого майна, поєднаному
з проникненням у житло. Такий висновок суд обґрунтував дослідженими безпосередньо в судовому засіданні доказами, зміст яких детально виклав
у вироку.
Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо.
Зазначена засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, та сформувати повне й об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в ході судового провадження засуджений ОСОБА_2 своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, не визнав та пояснив, що змушений був зізнатися у крадіжці внаслідок здійснення на нього психологічного тиску працівниками поліції.
Незважаючи на таку позицію засудженого, місцевий суд належним чином проаналізував і оцінив показання потерпілого ОСОБА_1, який після зникнення грошей одразу запідозрив ОСОБА_2 у крадіжці та показав,
що в 2017 році неодноразово позичав його матері ОСОБА_4 гроші
на лікування її батька та чоловіка, а тому грошей на купівлю дрібниць для сина
у неї не могло бути; свідка ОСОБА_5, у якої ОСОБА_2 проживав з лютого по грудень 2017 року, оскільки дружив з її дочкою, та яка зазначила,
що він, навчаючись у ПТУ, стипендії не отримував, а в червні 2017 року отримав гроші за проданий город, з яких вона забрала половину, однак крім цих грошей
у нього були й інші грошові кошти; свідка ОСОБА_6, який розповів,
що в травні 2017 року в гості до його прийомного сина прийшов ОСОБА_2,
з кишені куртки якого стирчали гроші, а наступного дня він побачив у нього нові ноутбук та мобільний телефон; свідка ОСОБА_7, який вказав на те,
що отримав від ОСОБА_2 300 грн на покупку продуктів для нього та у присутності якого ОСОБА_2 купив новий мобільний телефон; свідка ОСОБА_8, який розповів, що ОСОБА_2 під час розмови з ним, а також із ОСОБА_7 та ОСОБА_9 зізнався у крадіжці грошей у ОСОБА_1 .
Крім того, суд першої інстанції в обґрунтування винуватості ОСОБА_2 послався також на витяг з ЄРДР від 08 липня 2017 року за № 12017260160000292, згідно
з яким зареєстровано повідомлення потерпілого ОСОБА_1 про вчинення
в період з 23 по 30 травня 2017 року крадіжки грошей з його житлового будинку; протокол огляду місця події від 08 липня 2017 року - житлового будинку потерпілого; протокол обшуку житлового будинку за місцем проживання
ОСОБА_2 від 31 березня 2018 року, під час якого було виявлено два мобільних телефони, планшет та ноутбук.
Вказані докази об`єктивно узгоджуються між собою, а тому місцевий суд, проаналізувавши обставини кримінального провадження, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
При цьому суд першої інстанції не залишив без уваги, як на це вказує захисник, показів законного представника ОСОБА_4, яку було допитано в судовому засіданні як свідка, а обґрунтовано визнав їх такими, що надані з метою створення штучного алібі своєму сину, та навів доводи на їх спростування.
Стосовно заяви ОСОБА_2 щодо здійснення на нього впливу працівниками поліції під час судового розгляду провадження, то, як убачається з постанови слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Хмельницькому від 04 червня 2020 року, кримінальне провадження № 62019240000000503 від 19 червня 2019 року було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України (т. 3, а. п. 60 - 64).
Разом із цим, як видно зі змісту вироку, суд першої інстанції визнав ряд доказів недопустимими. Зокрема, такими були визнані на підставі п. 7 ст. 97 КПК України покази свідка ОСОБА_10, який є працівником Хотинського ВП та опитував
під час досудового слідства ОСОБА_2 .
Крім того, покази свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які є працівниками служби у справах дітей Хотинської районної державної адміністрації, і свідка ОСОБА_13, присутніх під час відібрання пояснень у неповнолітнього ОСОБА_2 працівниками поліції, були визнані такими, що отримані з порушенням вимог КПК України, оскільки були здобуті до пред`явлення підозри.
З огляду на наведене за принципом "плодів отруйного дерева" суд визнав недопустимим доказом висновок судово-психіатричного експерта від 21 січня 2020 року № 122, основою для дослідження якого був відеозапис опитування ОСОБА_2 працівниками поліції Хотинського ВП за участю працівників служби
у справах дітей Хотинської районної державної адміністрації.
Перевіривши матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_2
за вищевказаними доводами, викладеними в касаційній скарзі захисника
Штефанчук С. В., які фактично є аналогічними доводам у її апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції належним чином перевірив їх та обґрунтовано визнав безпідставними.
Зокрема, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції,
з якими обґрунтовано погодився й апеляційний суд, про те, що зібрані
у кримінальному провадженні докази, які є належними та допустимими, повністю підтверджують висунуте ОСОБА_2 обвинувачення за ч. 3 ст. 185 КК України.
У постановленому рішенні суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив,
що наявність в обвинуваченого ОСОБА_2 великих сум грошей у травні - червні 2017 року, придбання ним у цей період мобільних телефонів, планшета, ноутбука та предметів одягу і взуття, а саме в той час, коли його мати позичала гроші
на лікування близьких родичів, а потім і на їх поховання, свідчить про те, що в той період ОСОБА_4 не мала можливості видати ОСОБА_2 кошти на придбані ним товари, а свідок ОСОБА_3, на пояснення якого в обґрунтування невинуватості ОСОБА_2 посилається сторона захисту, як він сам показав, після придбання у ОСОБА_4 земельної ділянки та двох земельних паїв у червні -липні 2017 року гроші за них видавав частинами на лікування її чоловіка, а потім
на похорони.
Що стосується доводів захисника про допущене судом апеляційної інстанції істотне порушення процесуального закону під час розгляду її апеляційної скарги,
то слід зазначити таке.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання
про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
Частиною 3 вказаної норми визначено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Як убачається із звукозапису судового засідання в суді апеляційної інстанції
від 17 серпня 2020 року, прокурор заявив клопотання про повторний допит свідків і потерпілого, однак не навів підстав, зазначених у ч. 3 ст. 404 КПК України, для такого допиту, у зв`язку з чим суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вказаного клопотання.
При цьому слід зазначити, що захисник Штефанчук С. В. під час з`ясування її думки щодо необхідності проведення повторного допиту свідків та потерпілого теж вказала, що для такого допиту підстав не вбачає.
Таким чином, доводи захисника щодо недослідження судом апеляційної інстанції доказів у кримінальному провадженні, а саме показів, наданих свідками і потерпілим у суді першої інстанції, а також щодо не проведення повторного їх допиту з урахуванням наведеного і положень ч. 3 ст. 404 КПК України
є необґрунтованими.
Разом із тим, як убачається зі змісту постановленої ухвали, апеляційний суд вказав на безпідставність визнання судом першої інстанції висновку судово-психіатричної експертизи від 21 січня 2020 року № 122 недопустимим доказом
в цьому кримінальному провадженні за принципом "плодів отруйного дерева".
При цьому апеляційний суд послався на те, що в даному випадку доказом
є не зміст показань ОСОБА_2, а те, чи давав він пояснення внаслідок здійснення на нього психологічного тиску.
Оскільки вирок щодо ОСОБА_2 переглядався лише за апеляційною скаргою захисника та в ній не було порушено питання щодо допустимості чи недопустимості доказів, апеляційний суд, дослідивши за власною ініціативою вказаний доказ та надавши йому іншу оцінку, ніж суд першої інстанції, дійсно вийшов за межі апеляційної скарги.
Однак зазначене порушення процесуального закону, на думку колегії суддів касаційного суду, в цьому випадку не є істотним, адже жодним чином
не вплинуло на законність та обґрунтованість судового рішення.
Вина ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3
ст. 185 КПК України, доведена рядом інших вищезазначених доказів, досліджених під час судового розгляду та оцінених судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу,
які об`єктивно узгоджуються між собою.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, касаційний суд не встановив, а тому підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд