ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2021 року
м. Київ
справа № 480/6187/20
адміністративне провадження № К/9901/5614/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В.Е.,
суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.
розглянув в порядку письмового провадження справу № 480/6187/20
за заявою ОСОБА_1 про прийняття додаткової постанови у адміністративній справі №480/6187/20 за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання протиправною та скасування постанови, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2021 року (головуючий суддя - Калиновський В.А., судді: Макаренко Я.М., Кононенко З.О.)
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) (далі - відповідач), в якому просило:
визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Ричкаля Сергія Павловича про відкриття виконавчого провадження від 31.08.2020 ВП №62910354.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року задоволено позов.
Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Північно-Східного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Суми) Ричкаля Сергія Павловича про відкриття виконавчого провадження від 31.08.2020 ВП №62910354.
Рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку відповідачем у справі та ОСОБА_1 .
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року апеляційні скарги Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), ОСОБА_1 задоволено. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року в справі № 480/6187/20 скасовано.
Прийнято постанову, якою відмовлено у задоволенні адміністративного позову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання протиправною та скасування постанови.
28 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Другого апеляційного адміністративного суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення про відшкодування сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2021 року в задоволені заяви про винесення додаткового судового рішення відмовлено.
При прийняті оскаржуваної ухвали від 11 січня 2021 року суд апеляційної інстанції виходив з того, що понесені витрати ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції не підлягають відшкодуванню, оскільки таке стягнення не передбачено КАС України, а тому відсутні правові підстави для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм статті 139 КАС України та просить ухвалу від 11 січня 2021 року скасувати та прийняти нову, якою вирішити питання про розподіл судових витрат у зв`язку із повним задоволенням апеляційної скарги останнього.
На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на те, що ним було понесено судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги, вимоги якої було задоволено, а отже, на думку скаржника, її заява про постановлення додаткового рішення повинна бути задоволена у повному обсязі.
Також скаржник зазначає про те, що до неї, як до фізичної особи, не можуть бути застосовані обмеження в силу частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, які встановлені для суб`єкта владних повноважень, оскільки ОСОБА_1 діяла як самостійний учасник справи, подала свою апеляційну скаргу самостійно, а тому понесені нею витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги повинні бути відшкодовані за рахунок коштів позивача.
Від позивача та відповідача відзивів на касаційну скаргу не надходило, що не перешкоджає перегляду судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 25.02.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2021 року.
12 березня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою від 26 травня 2021 зазначену адміністративну справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 27 травня 2021 року.
Нормативне регулювання
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною першою статті 252 КАС України визначено, що Суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;
3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Питання розподілу судових витрат врегульовано положеннями статті 139 КАС України, якою визначено, що:
при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа;
при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз;
при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору;
при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат;
у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат;
у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору;
у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи;
судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.