ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2021 року
м. Київ
справа № 826/14964/18
адміністративне провадження № К/9901/31722/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Рибачука А.І.,
суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 826/14964/18
за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Міністерство соціальної політики України, про визнання незаконною та скасування постанови, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2019, ухвалене у складі колегії суддів: головуючого судді Шейко Т.І., суддів Пащенко К.С., Чудак О.М.
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.10.2019, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Федотова І.В., суддів Єгорової Н.М., Сорочка Є.О.,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
визнати незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 02.04.2005 №261 "Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державної соціальної допомоги на догляд" (далі - постанова № 261; Порядок № 261, відповідно) в частині пунктів 25 та 26 Порядку № 261;
стягнути на його користь моральну шкоду за рахунок коштів Державного бюджету України в сумі 1 000 000,00 (один мільйон гривень 00 коп) шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку з врахуванням положень Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 з наступними змінами.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на невідповідність пунктів 25, 26 Порядку №261 вимогам Закону України від 18.05.2004 № 1727-IV "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю" (далі - Закон № 1727-IV) та міжнародній Конвенції про права осіб з інвалідністю, оскільки вони ставлять в залежність його право на отримання державної соціальної допомоги із розміром середньомісячного сукупного доходу сім`ї та звужують його право на отримання такої допомоги.
2. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 23.01.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.10.2019, відмовив у задоволенні позовних вимог.
3. 12.11.2019 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.10.2019, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
4. Верховний Суд ухвалою від 31.01.2020 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
5. 22.05.2020 від Кабінету Міністрів України надійшов відзив на зазначену касаційну скаргу, у якому представник відповідача просить залишити останню без задоволення, а оскаржувані позивачем судові рішення - без змін.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Суди встановили, що ОСОБА_1 06.11.2017 отримав інвалідність ІІ групи.
19.03.2018 ОСОБА_1 звернувся до Управління соціального захисту населення Роздільнянської районної державної адміністрації (далі - Управління соцзахисту) із заявою, у якій просив призначити йому, як особі з інвалідністю державну соціальну допомогу.
Листом від 30.03.2018 Управління соцзахисту відмовило позивачу в призначенні державної соціальної допомоги.
У зв`язку з відмовою у призначенні соціальної допомоги позивач 29.04.2018 звернувся до Міністра соціальної політики України та Прем`єр Міністра України із заявою щодо допомоги із боку держави.
На зазначену заяву позивач отримав відповідь Міністерства соціальної політики України від 22.06.2018, у якій вказано, що державну соціальну допомогу йому не призначено, оскільки середньомісячний сукупний дохід сім`ї позивача перевищує рівень прожиткового мінімуму. У зазначеній відповіді Міністерство соціальної політики посилалось на пункт 25 Порядку № 261.
ОСОБА_1, вважаючи, що пункти 25, 26 Порядку № 261 суперечать Закону № 1727-IV та Конвенції про права осіб з інвалідністю, звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що Закон № 1727-IV та Конвенція про права осіб з інвалідністю визначають зобов`язання держави щодо соціальної підтримки осіб з інвалідністю саме виходячи з рівня їх матеріальної забезпеченості (за винятком осіб з інвалідністю І групи).
При цьому суди першої та апеляційної інстанції встановили, що на момент звернення до суду з цим позовом середньомісячний дохід позивача становив 823,73 грн, що надавало йому право на отримання державної соціальної допомоги, яке він на цей час реалізував та отримує цю допомогу.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
8. Касаційну скаргу позивач мотивував тим, що пункти 25, 26 Порядку № 261 звужують його право на отримання державної соціальної допомоги, надане Законом № 1727-IV.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
9. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів виходить із такого.
10. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
11. Відповідно до статті 113 Конституції України та статей 1, 4 Закону України від 27.02.2014 № 794-VII "Про Кабінет Міністрів України" (далі - Закон № 794-VII) Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
12. Статтею 117 Конституції України та статтею 49 Закону № 794-VII встановлено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
13. З метою переведення соціальних пенсій та надбавок на догляд у систему соціальної допомоги був прийнятий Закон № 1727-IV, який визначає правові засади надання державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, а також надання державної соціальної допомоги на догляд.
14. Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1727-IV державна соціальна допомога згідно із цим Законом призначається особі, яка:
1) є дитиною померлого годувальника або досягла віку, встановленого статтею 1 цього Закону, та не має права отримувати у зв`язку з цим пенсію відповідно до закону, або визнана особою з інвалідністю у встановленому порядку;
2) не одержує пенсію або соціальні виплати, що призначаються для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві, передбачені Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування";
3) є малозабезпеченою особою (крім осіб з інвалідністю I групи та дітей померлого годувальника);
4) є особою з інвалідністю I групи.
15. Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1727-IV призначення і виплата державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
16. Реалізуючи зазначену компетенцію Кабінет Міністрів України постановою №261 затвердив Порядок № 261, який визначає умови призначення, надання і виплати:
державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю;
державної соціальної допомоги на догляд (пункт 1).
17. Таким чином Кабінет Міністрів України, приймаючи постанову №261, діяв в межах наданих повноважень, встановлених чинним законодавством.
18. Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 4 Закону № 1727-IV особа, яка не має права на пенсію, або особа з інвалідністю, що є малозабезпеченою (крім осіб з інвалідністю І групи та дітей померлого годувальника) має право на отримання державної соціальної допомоги згідно із цим Законом.
19. Пунктом 3 Порядку № 261 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин) встановлено, що до малозабезпечених осіб, що мають право на державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державну соціальну допомогу на догляд, належать особи, середньомісячний сукупний дохід, яких за останні шість календарних місяців або два квартали, що передують місяцю звернення за призначенням допомоги, не перевищує прожитковий мінімум, визначений для осіб, які втратили працездатність (крім осіб з інвалідністю І групи та дітей померлого годувальника).
20. Зміст наведених норм права свідчить про те, що Кабінет Міністрів України конкретизував бланкетну норму Закону № 1727-IV щодо правового визначення поняття "малозабезпеченості".
21. Конвенція про права осіб з інвалідністю (ратифікована відповідно до Закону України від 16 грудня 2009 року №1767-VI) пунктом "с" частини другої статті 28 "Достатній життєвий рівень та соціальний захист" встановлює, що держави-учасники визнають право осіб з інвалідністю на соціальний захист і на користування цим правом без дискримінації за ознакою інвалідності й вживають належних заходів для забезпечення та заохочення реалізації цього права, зокрема заходів із забезпечення особам з інвалідністю та їхнім сім`ям, що живуть в умовах бідності, доступ до допомоги з боку держави з метою покриття витрат, пов`язаних з інвалідністю, зокрема належного навчання, консультування, фінансової допомоги та тимчасового патронажного догляду.
22. Таким чином, Закон № 1727-IV та Конвенція про права осіб з інвалідністю, визначають зобов`язання держави щодо соціальної підтримки осіб з інвалідністю саме виходячи з їх рівня матеріальної забезпеченості (за винятком осіб з інвалідністю І групи).
23. Питання механізму визначення середньомісячного сукупного доходу для визначення права на соціальну допомогу та допомогу на догляд (як необхідну умову визначення матеріального характеру права на отримання соціальної допомоги на підставі зазначеного вище пункту 3 частини першої статті 4 Закону № 1727-IV) регулюються пунктами 25-28 Порядку № 261 та жодним чином не суперечать наведеним вище положенням Закону № 1727-IV та Конвенції про права осіб з інвалідністю.
24. У зв`язку із наведеним, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Кабінет Міністрів України при прийнятті постанови № 261 в частині пунктів 25 та 26 Порядку № 261 діяв у відповідності до наданих йому Конституцією України та Законом № 794-VII повноважень на реалізацію положень Закону №1727-IV, що, у свою чергу, спростовує твердження позивача про те, що згадана постанова не відповідає акту вищої юридичної сили.
25. Також вірним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що вимога позивача щодо відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000,00 грн є необґрунтованою, оскільки вона є похідною від основної вимоги позивача щодо оспорення постанови № 261, ухвалення відповідачем положень якої здійснено на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
26. Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Верховний Суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.
27. Як зазначено у частині четвертій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
28. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови і погоджується з його висновками у справі, якими доводи скаржників відхилено.
29. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,