ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2021 року
м. Київ
справа № 420/4426/19
адміністративне провадження № К/9901/8887/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кашпур О.В.,
суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.,
розглянув у попередньому судовому засіданні за наявними у справі матеріалами адміністративну справу № 420/4426/19
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу,
за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року, прийняте в складі головуючого судді Аракелян М.М., та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2020 року, прийняту у складі: головуючого судді Семенюк Г.В., суддів Домусчі С.Д., Шляхтицький О.І.,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 134 від 17.07.2019 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням висновків, що будуть викладені у постанові суду по цій справі.
2. Позивач на обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що 18.07.2019 ним було отримано повідомлення № 5/1-224 від 17.07.2019 від Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення № 134 від 17.07.2019. Таке рішення позивач вважає протиправним та таким, що порушує норми чинного законодавства, зокрема Конституції України, Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Відповідачем порушено встановлені чинним законодавством критерії, на основі яких має прийматись рішення про надання іноземцю або особі без громадянства статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, а саме: не було використано повноваження з метою, із якою це повноваження надано; рішення є необґрунтованим. Також, з урахуванням норм міжнародного законодавства, позивач вважає, що відповідачем не досліджено в повній мірі обставини, які слугували підставою звернення позивача для отримання відповідного статусу.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2020 року, позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 134 від 17.07.2019 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Сирії ОСОБА_1 ; зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 від 01.07.2019 № 143 щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем не було повно встановлено та оцінено фактичні обставини, що спричинили звернення до міграційного органу із заявою про оформлення документів для визнання біженцем, а це свідчить про необґрунтованість оскаржуваного наказу та, як наслідок, наявність підстав для визнання його протиправним.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2020 року, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, просить скасувати вказані судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
6. Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також відповідно до міжнародних звітів за країною походження позивача спостерігаються позитивні тенденції щодо вирішення сирійського конфлікту, нейтралізації діяльності терористичних угруповань на території країни громадянської належності позивача. Посилається на те, що суди не врахували правові позиції Верховного Суду у справах з тотожними обставинами.
IV. Позиція інших учасників справи
7. Позивач правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу не скористався.
V. Рух справи у суді касаційної інстанції
8. Ухвалою від 18 травня 2020 року Верховним Судом відкрито провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2020 року.
9. За результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Кашпур О.В. (головуючий суддя), Радишевської О.Р., Уханенка С.А. на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду Н. Богданюк від 01 жовтня 2020 року № 1878/0/78-20.
10. Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року справу прийнято до провадження.
11. Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року справу призначено у попереднє судове засідання за наявними у справі матеріалами на 27 травня 2021 року.
VI. Установлені судами фактичні обставини справи
12. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 є громадянином Сирійської Арабської Республіки.
13. Позивач 26.10.2010 покинув країну громадянської належності та прибув в Україну з метою отримання вищої освіти у національних навчальних закладах. Станом на 24.12.2012 навчався у Одеському національному медичному університеті.
14. 25.12.2012 позивач отримав посвідку про постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1, видану Управління у справах громадянств, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління МВС в Полтавській області.
15. У березні 2014 року позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області із заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, однак 09.04.2014 подав заяву, якою просив припинити розгляд його заяви.
16. ОСОБА_1 01.07.2019 повторно звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою № 143 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
17. За результатом розглянутих відомостей стосовно особи та проведеної співбесіди 17.07.2019 було складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а наказом № 134 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області було відмовлено в оформленні документів позивачу з підстав очевидної необґрунтованості його заяви.
18. Не погоджуючись з рішенням про відмову в оформленні документів, позивач звернувся до суду з цим позовом.
VII. Джерела права та акти їхнього застосування
19. Конституція України від 28 червня1996 року № 254к/96-ВР.
Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
20. Згідно з частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.
21. Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також дано поняття "біженець", який означає особу, що внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Як передбачено у частині п`ятій статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону № 3671-VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Частиною шостою статті 8 Закону № 3671-VI передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з частиною сьомою статті 8 Закону № 3671-VI у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.
22. Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництва) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.
Відповідно до пунктів 45 та 66 Керівництва для того, щоб уважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
23. Відповідно до частини першої статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року "Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту" обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.