ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2021 року
м. Київ
справа № 340/1146/20
адміністративне провадження № К/9901/34752/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Кашпур О.В.,
суддів - Мацедонської В.Е., Уханенка С.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами справу № 340/1146/20
за позовом ОСОБА_1 до військової частини А2077 (А0680) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року, прийняте в складі головуючого судді Сагуна А.В., та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року, прийняту у складі головуючого судді: Юрко І.В., суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю.
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини А 2077 (А0680) щодо невиплати йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов`язати військову частину А 2077 (А0680) нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку по виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 23.08.2019 по 17.01.2020, виходячи з грошового забезпечення військовослужбовців за останні два місяці, періодом затримки виплати вважати період, починаючи з дня звільнення по день проведення виплати компенсації в повному обсязі.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що наказом командира військової частини А 0680 (по стройовій частині) від 23.08.2019 його було звільнено у запас та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.11.2019 в справі № 340/2348/19 зобов`язано військову частину А0680 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. На виконання зазначеного рішення суду відповідачем було виплачено грошову компенсацію позивачу. Зазначав про те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
3. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
4. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України не передбачена виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при наявності спору про право такого працівника на певні виплати при звільненні.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись із рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
6. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано статтю 117 Кодексу законів про працю України без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у постанові від 13 травня 2020 року по справі № 810/451/17. Так, Велика Палата Верховного Суду зазначала про те, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
IV. Позиція інших учасників справи
7. Відповідач скористався своїм процесуальним правом та подав відзив на касаційну скаргу, в якому висловив свою позицію щодо законності рішень судів першої та апеляційної інстанцій і необґрунтованості касаційної скарги.
V. Рух справи у суді касаційної інстанції
8. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року.
9. Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами на 27 травня 2021 року.
VI. Стислий виклад обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій
10. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив службу у Збройних Силах України. Наказом командира військової частини А 0680 (по стройовій частині) від 23.08.2019 за №183 ОСОБА_1 звільнено у запас за пп. "й" п.2 ч.5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
11. В подальшому, рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.11.2019 в справі № 340/2348/19 за позовом ОСОБА_1 визнано протиправною бездіяльність військової частини А0680 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з листопада 2015 року по серпень 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.08.2019 та зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
12. На виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.11.2019 в справі № 340/2348/19 відповідачем 17.01.2020 виплачено позивачу компенсацію за невикористанні календарні дні відпустки.
13. Вважаючи, що відповідач повинен сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто період з 23.08.2019 по 17.01.2020, позивач звернувся до суду з цим позовом.
VIІ. Джерела права й акти їхнього застосування
14. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
15. Частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
VІІІ. Позиція Верховного Суду
16. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.
17. Предметом спору у справі, що розглядається є бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (з 23 серпня 2019 року - дата звільнення зі служби по 17 січня 2020 року - день фактичного здійснення розрахунку).
18. Суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, дійшли висновку про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні за спірний період.
19. Колегія суддів Верховного Суду не погоджується із вказаним висновком з огляду на наступне.
20. Протиправність бездіяльності відповідача щодо не здійснення повного розрахунку із ОСОБА_1 при звільненні (не здійснення виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій) встановлено рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.11.2019 в справі № 340/2348/19, яке набрало законної сили 26.12.2019. Також вказаним судовим рішенням зобов`язано відповідача здійснити нарахування та виплату спірної компенсації.
21. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
22. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
23. Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці посадових осіб військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
24. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Касаційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року у справі № 826/20350/16, від 15 липня 2020 року у справі № 824/144/16-а, від 31 жовтня 2019 року у справі № 2340/4192/18.
25. Разом з тим, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
26. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
27. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
28. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
29. Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
30. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
31. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
32. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
33. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.
34. У справі, яка розглядається, позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій, що встановлено судовим рішенням в справі № 340/2348/19, просив стягнути на його користь суму середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
35. При цьому військова частина провела фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати спірної компенсації при звільненні поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
36. Ураховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, позивач вважає порушеним своє право на отримання відшкодування за затримку виплати спірної компенсації на підставі статті 117 КЗпП України.
37. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про відсутність підстав для здійснення виплати середнього заробітку за час затримки виплати спірної компенсації.
38. Колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми статті 116, 117 КЗпП України без урахування правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17. Саме на цей правовий висновок послався позивач у касаційній скарзі, а тому рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню.
39. У постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку обов`язковому визначенню підлягають розмір спірного середнього заробітку та час затримки розрахунку.
40. Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вказує на те, що суди попередніх інстанцій, неправильно застосувавши норми матеріального права, не визначили розмір суми, що підлягає стягненню, не встановили час затримки розрахунку, не встановили відповідних фактичних обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення та не дослідили відповідні докази.
41. Водночас, зміст принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні.
42. У той же час положення статті 341 КАС України позбавляють можливості суд касаційної інстанції самостійно визначити розмір середнього заробітку за час затримки виплати позивачу компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
43. З огляду на це Суд не може погодитися або спростувати, як висновки сторін у справі стосовно суті спору, так і перевірити висновки судів попередніх інстанцій, оскільки дослідження та відсутність належної оцінки доказів, виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судових актів.
44. Як обумовлено статтею 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
45. Оскільки під час розгляду даної справи суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення помилкового судового рішення, і виправлення відповідної помилки потребує з`ясування обставин і дослідження доказів, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд суду першої інстанції.