ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2021 року
м. Київ
Справа №910/18383/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Булгакова І.В., Мамалуй О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
представників учасників справи:
позивача - Руденка А.О.,
відповідача - Уколова О.Л.,
третьої особи - не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскона Груп"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 (головуючий суддя - Коробенко Г.П., судді: Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.) та рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 (суддя Демидов В.О.)
у справі №910/18383/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскона Груп"
до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Діксон",
про визнання договору недійсним,
ВСТАНОВИВ:
Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 19.05.2021 №29.3-02/1276 "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи", у зв`язку з відпусткою суддів Кролевець О.А., Губенко Н.М. проведено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/18383/19, за результатами якого визначено наступний склад колегії суддів: Бакуліна С.В. - головуючий, Булгакова І.В., Мамалуй О.О.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Аскона Груп" (далі - ТОВ "Аскона Груп") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Банк, АТ КБ "Приватбанк") про визнання договору поруки від 10.11.2016 №4Д11572И/П недійсним.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поруки укладено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки він вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі частини першої статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
1.3. Позивач зазначав, що для погашення зобов`язань "старих" боржників Банку в рамках реалізації Плану "трансформації" кредитного портфеля Банку, ініційованого Національним банком України (далі - НБУ), було відкрито відновлювальну кредитну лінію шляхом укладення кредитного договору від 10.11.2016 №4А16112Г, а також укладено договори поруки, зокрема спірний договір поруки.
1.4. Як указав позивач, укладення вказаних правочинів було спрямовано ним на отримання прибутку від реалізації активів третіх осіб "старих боржників" або набуття права власності на них.
1.5. За твердженням позивача, ТОВ "Аскона Груп" як поручитель виконало зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків, проте відповідач на порушення умов договорів поруки не передав позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання "старих" боржників, та які б надали змогу позивачу звернути стягнення на ці активи.
1.6. Позивач зазначив, що Банк як недобросовісна сторона правочину навмисно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля Банку, ініційованої НБУ, ввів ТОВ "Аскона-Груп" в оману стосовно існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями "старих боржників", у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, що призвело до укладення кредитного договору та договорів поруки, зокрема спірного договору поруки.
1.7. На думку позивача, така поведінка Банку свідчить про відсутність у нього намірів виконувати свої зобов`язання за договором поруки як у момент його укладення, так і протягом значного періоду часу після його укладення, а тому цей договір є недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
2.1. 10.11.2016 між Банком та ТОВ "Аскона Груп" (позичальник) укладено кредитний договір №4А16112Г, відповідно до якого позивачу надано кредит в розмірі 4400000000,00 грн.
2.2. Відповідно до пункту А.3 кредитного договору №4А16112Г від 10.11.2016 термін повернення кредиту встановлено по 03.11.2026.
2.3. За умовами кредитного договору №4А16112Г від 10.11.2016 позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у пункті 1.1 договору (пункт 2.2.1), сплатити відсотки за користування кредитом (пункт 2.2.2), повернути кредит в строки/терміни, встановлені договором (пункт 2.2.3).
2.4. Згідно з пунктом 6.1 кредитного договору №4А16112Г від 10.11.2016 цей договір в частині пункту 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором.
2.5. Відповідно до пункту 7.9 кредитного договору №4А16112Г від 10.11.2016 договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів АТ КБ "Приватбанк" у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 12.02.2016, укладеної сторонами.
2.6. Також, 10.11.2016 між ТОВ "Аскона Груп" (як поручителем) та Банком (як кредитором) укладено договір поруки №4Д11572И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ "Діксон") своїх зобов`язань за кредитним договором: №4Д11572И від 27.12.2011, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, встановлені вказаними кредитними договорами.
2.7. Згідно з пунктом 4 договору поруки №4Д11572И/П від 10.11.2016 у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитними договорами боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.
2.8. Згідно з пунктом 5 договору поруки №4Д11572И/П від 10.11.2016 у випадку невиконання боржником обов`язку пункту 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.
2.9. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у пункті 5 цього договору (пункт 6 договору поруки №4Д11572И/П від 10.11.2016).
2.10. Відповідно до пункту 7 договору поруки №4Д11572И/П від 10.11.2016 у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у Банку. Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.
2.11. Згідно з пунктом 8 договору поруки №4Д11572И/П від 10.11.2016 до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.
2.12. Відповідно до пункту 10 договору поруки №4Д11572И/П від 10.11.2016 кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.
2.13. Згідно з пунктом 17 договору поруки №4Д11572И/П від 10.11.2016 договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів АТ КБ "Приватбанк" у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 12.02.2016, укладеної сторонами.
2.14. На переконання позивача, дії ТОВ "Аскона Груп" з отримання кредитних коштів по кредитному договору були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ. Така діяльність позивача (укладення кредитного договору та договору поруки) була направлена на отримання прибутку від реалізації таких активів, або набуття права власності на них. Позивач вказував, що ним як поручителем виконано зобов`язання боржника шляхом сплати коштів за кредитними договорами. Проте, зобов`язання Банку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання боржника, не виконано. За твердженням позивача така поведінка свідчить про відсутність намірів Банку виконувати свої зобов`язання за договором поруки як і в момент його укладення, так і протягом значного періоду часу після його укладення, що також свідчить про те, що Банк свідомо ввів в оману позивача.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 06.08.2020 у справі №910/18383/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021, в задоволенні позову відмовив.
3.2. Судові рішення мотивовано тим, що кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності товариства. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.
3.3. Укладення договорів поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 ЦК України.
3.4. Позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
4.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 та рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі №910/18383/19, ТОВ "Аскона Груп" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
4.2. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №219/1704/17 щодо застосування статті 129 Конституції України.
4.3. Окрім цього, ТОВ "Аскона Груп" зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо застосування частини першої статті 230 ЦК України стосовно визнання договору недійсним у випадках, якщо сторона правочину повідомила в тексті договору недостовірні відомості щодо наявності забезпечення договору.
4.4. Одночасно скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій порушено вимоги статей 73, 76 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки не було встановлено на підставі належних доказів існування договорів, які забезпечували вимоги AT КБ "Приватбанк", та з урахуванням яких було укладено спірний договір, у зв`язку з тим, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
5. Доводи інших учасників справи
5.1. Банк подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
5.2. ТОВ "Діксон" не скористалось своїм правом відповідно до статті 295 ГПК України та не подало до Верховного Суду письмового відзиву на касаційну скаргу.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.2. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, ТОВ "Аскона Груп" оскаржує судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, зокрема з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
6.3. Відповідно до положень цієї норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
6.4. У поданій касаційній скарзі позивач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказав, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.05.2020 у справі №219/1704/17 щодо застосування статті 129 Конституції України.
6.5. Проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.
6.6. Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
6.7. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права й обов`язки учасників спору) та об`єкт (предмет). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц (провадження №14-737цс19).
6.8. У наведеній скаржником справі №219/1704/17 предметом спору було стягнення АТ КБ "Приватбанк" з фізичної особи заборгованості за кредитним договором.
6.9. Суд першої інстанції у справі №219/1704/17 відмовив у задоволенні позову АТ КБ "Приватбанк" внаслідок відсутності доказів укладення кредитного договору з відповідачем та отримання на його виконання грошових коштів, тоді як надані Банком копії умов та правил надання банківських послуг не містять підпису відповідача та не можуть підтверджувати, що вони є складовою частиною цього договору.
6.10. Апеляційний суд частково скасував судове рішення місцевого суду і частково задовольнив позовні вимоги, посилаючись на те, що відсутність оригіналів кредитного договору не є підставою для відмови в позові за наявності його копії та інших доказів, які свідчать про укладення кредитного договору і часткове його виконання. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення пені, комісії та штрафу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що стягнення таких платежів не передбачено Законом України від 02.09.2014 №1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".
6.11. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині вирішення позову банку до фізичної особи про стягнення заборгованості за кредитним договором і залишив в силі рішення місцевого суду в цій частині. Вказав на помилковий висновок суду апеляційної інстанції про доведення позивачем своїх вимог, оскільки Банком не доведено існування між сторонами кредитних правовідносин за договором на умовах, зазначених у позові.
6.12. Натомість у цій справі судами попередніх інстанцій розглянуто спір про визнання недійсним договору поруки, укладеного між позивачем та відповідачем, а позов обґрунтовано тим, що договір поруки укладено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі частини першої статті 230 ЦК України.
6.13. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.
6.14. При цьому колегія суддів враховує, що ТОВ "Аскона Груп" посилається на неврахування місцевим та апеляційним судами висновків суду касаційної інстанції про застосування норм статті 129 Конституції України, які стосуються загальних засад судочинства, тобто мають загальний характер та повинні бути дотримані господарськими судами у будь-якій справі під час вирішення спору по суті незалежно від предмета і підстав позову. Водночас матеріали справи, яка розглядається, не свідчать про наявність порушень судами статті 129 Конституції України, а вказані доводи скаржника є такими, що фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів, що відповідно до норм статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
6.15. Крім того, скаржник не враховує, що висновки Суду у справі №219/1704/17 здійснено в контексті оцінки поведінки та способу ведення справ позивачем у цій справі як конкретним учасником судового процесу із певним зазначеним Судом колом обов`язків, притаманних Банку саме як позивачу у справі. Так, Суд у наведеній справі зазначав, що тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків. Водночас у справі, яка розглядається, Банк є відповідачем, у той час як скаржник є позивачем, на якого, в свою чергу, покладено доведення суду обґрунтованості вимог пред`явленого позову.
6.16. З викладеного вбачається, що судові рішення у справі №219/1704/17 ухвалені за фактично іншої доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), іншого суб`єктного складу учасників судового процесу, ніж у справі, що розглядається, тобто зазначена справа і справа, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.
6.17. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
6.18. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
6.19. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі №910/18383/19 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України за касаційною скаргою ТОВ "Аскона Груп" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
6.20. Щодо доводів ТОВ "Аскона Груп" про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо застосування частини першої статті 230 ЦК України стосовно визнання договору недійсним у випадках, якщо сторона правочину повідомила в тексті договору недостовірні відомості щодо наявності забезпечення договору, Суд зазначає наступне.
6.21. Верховним Судом у касаційному порядку переглядалися судові рішення у справі №910/17876/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" (далі - ТОВ "Бізнеспром Інвест") до АТ КБ "Приватбанк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Поляріс М" про визнання недійсним договору поруки від 10.11.2016 №4П13716И/П.
6.22. Звертаючись із позовом про визнання недійсним договору поруки від 10.11.2016 №4П13716И/П, ТОВ "Бізнеспром Інвест" стверджувало, що Банк, діючи з умислом та недобросовісно, з метою проведення трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля відповідача, ініційованої НБУ, увів в оману позивача щодо факту існування договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з Банком пов`язаних між собою кредитного договору та договору поруки. Тож, оспорюваний договір укладений під впливом обману та має бути визнаний недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.
6.23. Під час розгляду справи №910/17876/19 судами встановлено, що надані позивачем докази не містять посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами та на будь-які договори поруки, які позивач ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку; укладення договору поруки відбулося внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним згідно із статтею 627 ЦК України; дії позивача, який уклав договір поруки, а наразі пред`являє позов про визнання його недійсним, є такими, що суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними.
6.24. Ураховуючи недоведення позивачем обставин, які б свідчили про введення його відповідачем в оману, суди у справі №910/17876/19 відмовили у задоволенні позовних вимог. Судові рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 27.01.2021.
6.25. З викладеного вище вбачається, що правовідносини у цій справі №910/18383/19 та у справі № 910/17876/19 є подібними.
6.26. Переглядаючи судові рішення у справі №910/17876/19 у касаційному порядку, зокрема в частині дотримання судами попередніх інстанцій приписів статті 230 ЦК України, Верховний Суд виклав такий висновок
6.27. За змістом положень частин першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
6.28. Статтею 230 ЦК України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
6.29. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 Цивільного кодексу України).
6.30. Обман - це винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.
6.31. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
6.32. Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
6.33. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка.
6.34. Має бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дозволяє оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до статті 230 ЦК України.
6.35. Кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману.
6.36. Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти розкриття інформації та можливість введення в оману є зовсім іншими, аніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або банк та пересічний громадянин, споживач банківської послуги. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.
6.37. Такий підхід використовується в кодифікованих джерелах звичаєвого права, так стаття 3.8. Принципів міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА) 2010 року передбачає, що сторона може відмовитися від договору, якщо договір був укладений внаслідок обманних заяв іншої сторони, включно з мовою вираження чи способом дії або внаслідок недобросовісного утаювання фактів, які відповідно до розумних комерційних стандартів чесної ділової практики повинні були бути повідомлені цій стороні. Водночас стаття 3.5 цих Принципів виключає відмову від договору внаслідок помилки за умови грубої необережності сторони, яка помилилася. У статті ІІ.-7:201 Модельних правил європейського приватного права 2013 року закріплено, що не дозволяється оскаржувати правочин у випадку, якщо помилка за таких обставин не може бути виправдана.
6.38. Сторони мають інформувати одна одну про важливі обставини, які можуть вплинути на рішення укласти правочин, тому замовчування важливої для сторони інформації, яка могла вплинути на її намір укласти договір може бути кваліфіковане як обман. Обов`язок щодо розкриття інформації випливає із принципу добросовісності, закріпленого у статті 3 Цивільного кодексу України. Водночас нереалістичні уявлення і очікування однієї сторони відносно суті чи наслідків правочину не можуть бути кваліфіковані як введення її в оману іншою стороною. Інша сторона не могла розкрити інформацію про помилковість таких уявлень, оскільки вони є вочевидь нерозумними, неочікуваними, нетиповими.
6.39. Також, Верховний Суд у постанові від 02.12.2020 у справі №910/18185/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" до АТ КБ "Приватбанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Карт сервіс плюс", про визнання договору поруки від 08.11.2016 №4К12048И/П недійсним згідно зі статтею 230 ЦК України, залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2020, якими у задоволенні позову відмовлено.
6.40. За висновками Верховного Суду у справі №910/18185/19, у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману, під яким необхідно розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.
6.41. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
6.42. Залишаючи без змін судові рішення у справі №910/18185/19, Верховний Суд зазначив, що за встановлених судами обставин (відповідно до рішення загальних зборів учасників ТОВ "Софт-Альянс", оформленого протоколом від 07.11.2016 №7/11/2016, вирішено укласти з ПАТ КБ "ПриватБанк" кредитний договір, ліміт цього кредитного договору 4600000000,00 грн; жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само як і не міститься будь-яких згадок і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності тощо) та щодо трансформації кредитного портфеля банку; відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 04.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 04.11.2016 метою кредитування позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності товариства. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач покликається, обґрунтовуючи позов у справі; позивач помилково стверджував про мету укладення ним кредитного договору від 08.11.2016 №4К12048И/П, вважаючи його наслідком необхідності укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення), з огляду на недоведення позивачем обставин, які б свідчили про ведення його в оману відповідачем згідно зі статтею 230 ЦК України, суди правильно відмовили у задоволенні позову.
6.43. Таким чином, нормативно-правове регулювання та обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі, судові рішення в якій переглядаються, та у справі №910/18185/19 є подібними.
6.44. Отже, Верховним Судом у справі №910/18185/19 було викладено правовий висновок щодо застосування статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах. Так, правовий висновок Верховного Суду полягає у тому, що встановлені судами фактичні обставини (які є подібними з фактичними обставинами у справі, яка переглядається: засновником товариства вирішено укласти з ПАТ КБ "ПриватБанк" кредитний договір на суму 4400000000,00 грн у зв`язку з недостатньою кількістю оборотних коштів та для забезпечення діяльності товариства; будь-яких посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку; відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 08.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 08.11.2016, що були надані позивачем на адресу банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності; посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку; жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваних позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову) не підтверджують, що оспорюваний договір було укладено позивачем шляхом введення його в оману відповідачем згідно зі статтею 230 ЦК України.
6.45. Наведене дає підстави стверджувати, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах і здійснене судами першої та апеляційної інстанцій застосування цієї норми права у цій справі відповідає такому висновку.
6.46. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
6.47. З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі №910/18383/19 на підставі пункту 3 частини першої статті 296 ГПК України за касаційною скаргою ТОВ "Аскона Груп" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
6.48. Іншою підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, про те, що йому місцевим та апеляційним господарськими судами безпідставно відмовлено у задоволенні його клопотань про витребування доказів, які, на його думку, мають значення для правильного вирішення цієї справи.
6.49. Відповідно до частин першої та другої статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом, в якому повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
6.50. Так, 11.06.2020 позивач звернувся до місцевого господарського суду з клопотанням про витребування доказів, в якому просив витребувати від АТ КБ "Приватбанк": копію кредитного договору №4Д11572И від 27.12.2011, укладеного між ТОВ "Діксон" та ПАТ КБ "Приватбанк" з додатковими угодами до нього; посвідчені копії документів на переказ коштів від ПАТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором №4Д11572И від 27.12.2011, у тому числі, але не обмежуючись, копії меморіальних ордерів; копії договорів застави та поруки, укладених між ТОВ "Діксон" та ПАТ КБ "Приватбанк" в забезпечення зобов`язань за кредитним договором від 27.12.2011 №4Д11572И; документи, що підтверджують розмір заборгованості за кредитним договором від 27.12.2011 №4Д11572И станом на 10.11.2016 (момент укладення договору поруки), із зазначенням, яка саме сума заборгованості наявна та яка сума заборгованості була погашена (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та ін.); у разі наявності заборгованості за кредитним договором від 27.12.2011 №4Д11572И - надати розрахунок заборгованості; посвідчені копії документів, що підтверджують розмір сплачених грошових коштів на виконання кредитного договору від 27.12.2011 №4Д11572И; довідку про погашення заборгованості за кредитним договором від 27.12.2011 №4Д11572И; посвідчену копію рішення Правління НБУ від 05.10.2016 №323-рш/БТ щодо виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля ПАТ КБ "ПриватБанк"; копію звіту незалежного аудитора від 31.12.2015, підготовленого ТОВ АФ "Прайсвортерхаусскуперс (аудит)"; копію незалежного аудитора від 31.12.2016, підготовленого ТОВ "Ернст енд Янг аудиторські послуги".
6.51. В обґрунтування клопотання про витребування доказів позивач зазначив, що витребувані докази зможуть підтвердити або спростувати фактичні підстави позову щодо наявності умислу в діях відповідача, істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману, та наявність умислу. Рішення НБУ від 05.10.2016 №323-рш/БТ має суттєве значення для вирішення даного спору, оскільки містить відомості про обставини справи, а саме: обставини, за яких були укладені кредитний договір та договір поруки між позивачем та відповідачем; вказане рішення містить інформацію про те, що фактично НБУ зобов`язав ПАТ КБ "ПриватБанк" здійснити процедуру трансформації; обставини, що НБУ зобов`язав ПАТ КБ "ПриватБанк" здійснити заходи та погасити кредит боржника за рахунок поручителя; обставини, що позивач повинен був відповідати вимогам і критеріям НБУ; обставини про те, що позивач був погоджений НБУ, в тому числі за ознаками неповажності.
6.52. Суд першої інстанції ухвалою від 11.06.2020 у задоволенні цього клопотання позивача відмовив.
6.53. Аналогічне за змістом клопотання було заявлено позивачем у апеляційному господарському суді під час перегляду судового рішення першої інстанції. В зазначеному клопотанні позивач також просив витребувати від НБУ посвідчену копію рішення Правління НБУ від 05.10.2016 №323-рш/БТ щодо виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк".
6.54. Розглянувши у судовому засіданні 21.01.2021 клопотання позивача про витребування доказів, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що це клопотання не підлягає задоволенню, оскільки з оскаржуваного договору не вбачається, що він укладений в межах процедури трансформації, жодних посилань на рішення Правління НБУ від 05.10.2016 №323-рш/БТ щодо виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля ПАТ КБ "ПриватБанк" останній не містить, отже, підстав для витребування вказаного рішення не вбачається, оскільки зазначений доказ не є необхідним в контексті заявленої позовної вимоги.
6.55. Щодо решти доказів, то колегія суддів зазначила, що позивачем не обґрунтовано, яким чином вказані докази можуть підтвердити доводи позивача щодо ведення останнього в оману відповідно до статті 230 ЦК України з огляду на те, що кредитний договір та спірний договір поруки не містять посилань на трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує як обґрунтування свого позову.
6.56. Таким чином, позивачем не доведено, що вказані документи можуть підтвердити твердження позивача щодо введення останнього при укладанні спірного договору поруки в оману відповідно до статті 230 ЦК України.
6.57. Доводи касаційної скарги про те, що відмова у клопотанні про витребування доказів унеможливила встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, не дають підстав стверджувати про те, що наведені судами попередніх інстанцій мотивування є необґрунтованими, позаяк правильність цих тверджень відповідає обставинам цієї справи.
6.58. Інші доводи скаржника зводяться до переоцінки обставин справи та доказів, що виходить за межі касаційного провадження, встановлені статтею 300 ГПК України
6.59. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.