ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 640/5248/19
касаційні провадження №К/9901/21667/20, №К/9901/21693/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Бевзенка В.М., Стародуба О.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Пенсійного фонду України та Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2019 (головуючий суддя: Клочкова Н.В., судді: Пащенко К.С., Скочок Т.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 (головуючий суддя: Глущенко Я.Б., судді: Мельничук В.П., Пилипенко О.Є.) у справі №640/5248/19 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа: Пенсійний фонд України про визнання протиправною та нечинною постанови,
В С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У квітні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), третя особа: Пенсійний фонд України (далі - ПФУ), в якому просив визнати протиправним та нечинним нормативно-правовий акт - постанову Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018, якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2019 позов задоволено:
визнано протиправним та скасовано Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649;
стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України;
стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати пов`язані із прибуттям до суду 4 672,22 грн за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2019 змінено шляхом викладення пункту 2 його резолютивної частини у наступній редакції:
"Визнати протиправними та нечинними пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду".
Стягнуто з Кабінету Міністрів України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані із прибуттям до суду, в сумі 840,80 грн.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Кабінет Міністрів України та Пенсійний фонд України подали касаційні скарги, у яких просять суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалами Верховного Суду від 14.09.2020 відкриті касаційні провадження у справі.
Ухвалами Верховного Суду від 25.05.2021 справу призначено до попереднього розгляду.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є пенсіонером та перебуває на обліку у в органах пенсійного фонду, де отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про прокуратуру".
26.12.2018 Запорізьким окружним адміністративним судом позивачу видано виконавчий лист у справі №808/1357/18 щодо стягнення з Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України міста Запоріжжя недоплаченої пенсії за період з 01.06.2015 по 31.12.2015 у розмірі 104 567,28 грн.
У січні та у березні 2019 року позивач звертався до Управління Державної казначейської служби України у місті Запоріжжя Запорізької області із заявами щодо стягнення з Центрального об`єднаного УПФУ м. Запоріжжя недоплаченої суми пенсії. Проте, листами від 14.01.2019 та від 03.04.2019 відповідно позивачу повернуто виконавчий лист №808/1357/18 без виконання. В якості підстав для повернення виконавчого документу, орган казначейської служби послався на те, що судове рішення про стягнення коштів має виконуватися за Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649.
Так, постановою Уряду від 22.08.2018 №649, пунктами 1 та 2, затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду та установлено, що для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов`язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до такого Порядку. Пунктом 3 постанови внесено зміни до бюджету ПФУ на 2018 рік.
Вважаючи, що зазначена постанова суперечить Конституційному принципу обов`язковості судового рішення та вимогам Законів України від 05.06.2012 №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон №4901-VI), від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII), позивач звернувся із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана постанова Уряду не відповідає Основному Закону України, Законам №4901-VI та №1404-VIII, а також прийнята з перевищенням меж повноважень. На переконання позивача цим нормативним документом органам пенсійного фонду надано можливість уникнути виконання судового рішення, яке набрало законної сили, оскільки останньому делеговано право перевірки суми, яка підлягає до виплати на підставі рішення суду.
Заперечуючи проти позову відповідач у відзиві насамперед послався на те, що оскаржувана постанова спрямована на визначення механізму для належного виконання судових рішень щодо пенсійних виплат, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету і є частиною бюджетного законодавства. Така, на переконання відповідача, видана у межах компетенції та у відповідності до Конституції та законів України. Окрім цього, на думку відповідача, позивачем не доведено, що він є учасником правовідносин, які регулює вказаний нормативний документ.
Третя особа у поданому відзиві на позовну заяву підтримала правову позицію відповідача щодо затвердження Урядом нормативного документу в межах визначених законодавцем. За позицією пенсійного органу, прийняття відповідачем постанови №649 є дієвим механізмом для погашення заборгованості за рішеннями суду, згідно якої Пенсійному фонду України виділені кошти на її погашення, тому постанова прийнята з урахуванням балансу між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини та не позбавляє позивача права на отримання коштів, а лише визначає механізм їх виплати.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що пункти 2, 3 та 4 Порядку №649 суперечать положенням законів України №4901-VI та №1404-VIII, а пунктом 5 відповідач взагалі розширив повноваження пенсійного органу, що суперечить Основному Закону. Пунктами 6-9 передбачена можливість ПФУ по створенню органу, який на власний розсуд вирішуватиме виплачувати заборгованість на підставі рішення суду чи ні, при тому, що до повноважень голови правління ПФУ не входить створення нового органу, який здійснює владні управлінські функції, рішення якого впливатиме на права та обов`язки інших осіб, на користь яких підлягає сплаті заборгованість з пенсійних виплат за рішенням суду. Пункт 10 Порядку передбачає, що виділення коштів для виплати здійснюється ПФУ в межах наявних бюджетних призначень останнього на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику, що протирічить положенням вищезгаданих законів, які не ставлять у залежність виконання судових рішень від бюджетних призначень. Більш того, відсутність грошових коштів або відсутність фінансування органів державної влади, на переконання місцевого суду, не може бути підставою для обмеження прав особи, яка має право на виплату заборгованості з пенсійних виплат. Також, за висновком суду першої інстанції, законодавець делегував Уряду повноваження на забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проведення політики у сфері соціального захисту, проте не надавав Уряду повноважень щодо встановлення механізму виконання судових рішень, які набрали законної сили, оскільки такий механізм визначений Законами №4901-VI та №1404-VIII, а обов`язковість виконання судових рішень визначена Конституцією України та Законом України "Про судоустрій та статус суддів".
Наведене слугувало підставою для висновку, що центральний орган виконавчої влади в особі Кабінету Міністрів України своїми діями порушив законні права, свободи та інтереси громадян України, фактично привласнивши собі функції судів України щодо визначення порядку виконання та контролю виконання судових рішень, які набрали законної сили, встановивши додаткові строки виконання, створивши комісію, що перевіряє обґрунтованість розрахунків виплати, присуджених сум на користь пенсіонерів, надавши голові правління ПФУ повноваження щодо утворення її персонального складу, що свідчить про те, що затверджуючи постановою від 22.08.2018 №649 Порядок, Кабінет Міністрів України діяв з перевищенням меж своїх повноважень та з порушенням порядку і способу, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд апеляційної інстанції констатував, що законами України №4901-VI та №1404-VIII врегульовано порядок виконання судових рішень, у тому числі тих, боржником за якими є державний орган. Водночас, ані Конституцією України, ані згаданими законами, Уряд не наділений повноваженнями з визначення порядку виконання судових рішень, зокрема, в яких боржниками є органи ПФУ. Положеннями статті 1291 Основного Закону чітко закріплено, що порядок виконання судових рішень визначається законом.
Апеляційний суд відхилив посилання відповідача та третьої особи на те, що Порядок регулює внутрішні правовідносини між ПФУ та його територіальними органами, а тому прав пенсіонерів не зачіпає, з огляду на те, що зі змісту Порядку вбачається, що такий встановлює певний механізм виконання судових рішень, черговість їх виконання, обмеження у виділенні відповідних коштів, та передбачає ухвалення рішення про відсутність підстав для виплати суми, розрахованої на підставі судового рішення.
Таким чином, КМ України фактично встановив інакший порядок виконання судових рішень, боржниками за якими є органи ПФУ, відмінний від установленого законами України №1404-VIІІ та №4901-VI, який обмежує права громадян на отримання соціального захисту.
За цих обставин, суд апеляційної інстанції констатував, що судове рішення суду першої інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Водночас, суд апеляційної інстанції встановив, що у резолютивній частині рішення суд першої інстанцій припустився процесуального порушення, а саме сформулював таку з порушенням приписів частини дев`ятої статті 264 КАС України, у зв`язку з чим змінив таку шляхом визнання протиправними та нечинними пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649 (далі - Порядок №649).
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга Кабінету Міністрів України (далі - скаржник-1) обґрунтованим тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржник-1 наполягає на тому, що судами попередніх інстанцій помилково ототожнено поняття "добровільного" та "примусового" виконання судового рішення. Стверджує, що Порядком погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду визначена процедура виконання судових рішень органами пенсійного фонду у добровільному порядку. За позицією скаржника, виконання органами пенсійного забезпечення судових рішень у добровільному порядку жодним чином не підміняє можливості осіб розпочати процедуру виконання судового рішення у примусовому порядку. З посиланням на приписи частини першої статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" скаржник-1 стверджує, що Уряд здійснює заходи щодо забезпечення виконання судових рішень органами виконавчої влади та їх керівниками. Таким чином, на думку скаржника-1, оскаржувана постанова прийнята у межах та у спосіб визначених законом повноважень. Також Кабінет Міністрів України вказує на допущені судом апеляційної інстанції процесуальні порушення. Зокрема, за позицією скаржника-1, резолютивна частина судового рішення суду апеляційної інстанції містить суперечливі за змістом рішення та не відповідає вимогам КАС України.
Касаційна скарга Пенсійного фонду України (далі - скаржник-2) обґрунтованим тим, що Порядок, затверджений оскаржуваною постановою Уряду, розроблений Кабінетом Міністрів України на виконання своїх конституційних повноважень для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов`язання з нарахування (перерахунку) пенсійних та інших пов`язаними з ними виплат, і є обов`язковим для виконання всіма органами та посадовими особами, включаючи Пенсійний фонд України. Скаржник-2 зазначив, що такі правові висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 23.04.2020 у справі №560/523/19. Також за позицією скаржника-2, сферою застосування Порядку №649 є, зокрема, правовідносини між Пенсійним фондом України та його територіальними органами (обмін документами, ведення обліку, виділення коштів тощо), при виконанні рішень судів, якими на органами Пенсійного фонду України покладені зобов`язання з нарахування (перерахунку) пенсійних на виконання судових рішень, що набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом №4901-VI, тобто після 01.01.2013. Таким чином, на думку скаржника-2, законами України №1404-VIІІ та №4901-VI та Порядком погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду врегульовані різні за суб`єктним складом правовідносини.
Позивача подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Кабінету Міністрів України, у якому з посиланням на законність та обґрунтованість судових рішень судів попередніх інстанцій просить суд касаційної інстанції залишити оскаржувані судові рішення без змін. Стверджує, що Конституцією України та іншими законами, Уряд не наділений повноваженнями з визначення порядку виконання судових рішень, в яких боржником виступає Пенсійний фонд України.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційних скарг, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до положень частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та ограни місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частина 6 статті 92 Конституції України встановлює, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 113 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Основоположними принципами діяльності Кабінету Міністрів України відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 27.02.2014 №794-VII "Про Кабінет Міністрів України" (далі - Закон №794-VII) є дотримання верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.
Положеннями статті 1 Закону №794-VII визначено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України (частини перша та друга статті 4 Закону №794-VII).
Згідно з частиною першою статті 19 Закону №794-VII діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення праві і свобод людини та громадянина, запобігання та протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.
За приписами пункту 3 частини першої статті 20 Закону №794-VII Кабінет Міністрів України у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина здійснює заходи щодо забезпечення виконання судових рішень органами виконавчої влади та їх керівниками.
Разом із цим, відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 49 вказаного Закону, Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Отже, за змістом наведених норм матеріального права Уряд України в межах визначених Законом №794-VII повноважень здійснює заходи щодо забезпечення виконання судових рішень органами виконавчої влади та їх керівниками, та при реалізації цих повноважень останній у своїй діяльності має керуватися Конституцією України, законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Згідно із положеннями статті 129 Конституції України однією із основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Зазначені норми Основного Закону України знайшли свої відображення у процесуальному законодавстві, зокрема у статті 18 ЦПК та статті 14 КАС України, відповідно до приписів яких, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Так, на реалізацію положень статті 129-1 Конституції України, Верховною Радою України прийнято, зокрема, закони України №1404-VIII та №4901-VI.
Відповідно до положень Закону №1404-VIІІ, такий визначає сукупність дій органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Закон №4901-VI, у свою чергу, встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом №1404-VIІІ, про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, установа, організація та юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Аналіз наведених положень свідчить, що означеними законами врегульовано порядок виконання судових рішень, у тому числі тих, боржником за якими є державний орган.
За процедурою, встановленою статтею 3 Закону №4901-VI (Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом №1404-VIІІ, із заявою про виконання рішення суду (частина 2 статті 3 Закону №4901-VI.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 затверджено Положення про Державну казначейську службу України (далі - Положення № 215)
Відповідно до пункту 1 Положення № 215 Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Згідно із частиною четвертою статті 3 Закону №4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей ().
Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №4901-VI встановлена черговість погашення заборгованості за рішеннями суду, де зазначено, що в першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних (…) виплат.
З метою реалізації пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону №4901-VI Урядом прийнято постанову від 03.09.2014 №440 "Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою" (далі - Порядок №440).
Цим Порядком визначено механізм обліку виконавчих документів та судових рішень, передбачених пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4901-VI, інвентаризації та погашення заборгованості за ними.
Отже, на виконання положень Закону №4901-VI Кабінетом Міністрів України вже розроблено та затверджено Порядок №440, яким врегульовано механізм погашення заборгованості за рішеннями суду, в т.ч., щодо пенсійних виплат.
Водночас, ані Конституцією України, ані згаданими законами, Уряд не наділений повноваженнями з визначення порядку виконання судових рішень, зокрема, в яких боржниками є органи ПФУ. Натомість, положеннями статті 1291 Основного Закону чітко закріплено, що порядок виконання судових рішень визначається законом
За приписами абзацу 2 частина другої статті 3 Закону №4901-VI разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Отже, за змістом наведених норм Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями визначати лише перелік документів та відомостей які додаються до заяви стягувача при зверненні останнього до уповноваженого органу Державної казначейської служби України.
Згідно із пунктом 5 Порядку № 649 для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою.
За приписами пунктів 6-9 Порядку № 649 Пенсійний фонд створює комісію з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, яка в свою чергу проводить перевірку обґрунтованості розрахованої боржником суми, що підлягає виплаті, за рішеннями суду та має право приймати рішення про наявність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку; про відсутність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку. У разі відсутності підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку, у п`ятиденний строк комісія повідомляє боржнику про прийняте рішення, зазначивши при цьому причини відмови та у разі потреби комісія може прийняти рішення про повернення матеріалів боржнику на доопрацювання.
Отже, Порядок №649 передбачає невизначене на рівні Закону право боржника здійснювати перевірку суми заборгованості, присудженої на підставі судового рішення, що набрало сили, та вирішувати питання наявності чи відсутності підстав для виплати зазначеної судом суми коштів.
Проте, Порядок №649 не містить, та відповідачем не наведено, нормативного обґрунтування, із посиланням на акт вищої юридичної сили, яким Кабінет Міністрів наділений повноваженнями щодо ревізії суми боргу зазначеної в рішенні суду.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 №280 Затверджено Положення "Про Пенсійний фонд України (далі - Положення №280). Положення №280 також не містить повноважень Пенсійного фонду проводити перевірку рішень суду, що набрали законної сили, на предмет наявності або відсутності підстав для їх виконання.
У свою чергу пунктом 1 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина.
За такого правового регулювання та встановлених у справі обставин, Верховний Суд наголошує, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями встановлювати додаткове право Пенсійного фонду України та його органів проводити ревізію рішень судів та приймати рішення щодо наявності або відсутності підстав для їх виконання.
Верховний Суд не ототожнює передбачене абзацем 2 частини 2 статті 3 Закону №4901-VI право Кабінету Міністрів України визначати перелік документів які подає стягувач разом із заявою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів разом із повноваженнями якими відповідач наділив Пенсійний фонд в пунктами 5-9 Порядку № 649.
Таким чином, наділивши Комісію повноваженнями здійснювати перевірку розрахованої боржником (органом пенсійного фонду) на підставі судового рішення суми для виплати, Уряд фактично змінив встановлений статтею 3 Закону №4901-VI та прийнятим на його реалізацію нормативно-правовим актом (Порядок №440) порядок, підстави, та відповідальних осіб за виконання рішення суду щодо погашення заборгованості з пенсійних виплат, у яких боржником виступає ПФУ та безпідставно уповноважив останній проводити перевірку рішень суду.
Вирішені спірним Порядком питання не відносяться до функцій Кабінету Міністрів України, а підлягають регулюванню на законодавчому рівні або принаймні, мають бути делеговані законодавством Уряду.
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обстави, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем не у спосіб визначений законодавством і з перевищенням меж повноважень.
Судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилені доводи відповідача та третьої особи про те, що Порядок №649 направлений виключно на врегулювання внутрішніх правовідносини між ПФУ та його територіальними органами, оскільки такий встановлює загальні правила виплати коштів, присуджених на користь особи за судовим рішенням, що набрало законної сили, боржником в який є орган, що призначає пенсію.
Відповідно до частини дев`ятої статті 264 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.
За таких обставин, судом апеляційної інстанції правильно виправлено процесуальну помилку суду першої інстанції в частині способу захисту порушених прав позивача.
Такі процесуальні дії суду апеляційної інстанції узгоджуються із вимогами КАС України та вчинені у межах повноважень, визначених статтею 317 КАС України.
Також помилковими є доводи Пенсійного фонду України про сформовану Верховним Судом у спірних правовідносинах правозастосовчу практику, оскільки правовідносини, що виникли у цій справі (оскарження нормативно-правового акту Кабінету Міністрів України) та у справі №560/523/19 (оскарження дій пенсійного органу щодо непроведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання) є відмінними за предметом позову, його підставами та суб`єктним складом.
Скаржниками не наведено інших доводів, які об`єктивно свідчать про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.