ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 140/90/20
провадження № К/9901/6527/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Радишевської О. Р., Уханенка С. А.
розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 140/90/20
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Волинській області, за участю третьої особи - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року, ухваленого у складі головуючого судді Димарчук Т. М., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Макарика В. Я., суддів: Матковської З. М., Улицького В. З.
І. Суть спору
1. У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - ГТУЮ у Волинській області), за участю третьої особи - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Західне міжрегіональне управління), в якому просив:
1.1. визнати протиправними та скасувати накази Міністерства юстиції України від 20 грудня 2019 року № 3973/к "Про звільнення" та ГТУЮ у Волинській області від 24 грудня 2019 року № 1508/3 "Про звільнення ОСОБА_1 ";
1.2. поновити на рівнозначній посаді у новоствореному Західному міжрегіональному управлінні, тій, що ним займалась у ГТУЮ у Волинській області;
1.3. стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
2. В мотивування позову зазначає, що відповідно до наказів Міністерства юстиції України від 20 грудня 2019 року № 3973/к та ГТУЮ у Волинській області від 24 грудня 2019 року № 1508/3 позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Волинській області, з припиненням державної служби.
Стверджує, що відповідачами без належних законних підстав видано оскаржувані накази з підставою звільнення за пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", оскільки фактично відбулась не ліквідація державного органу, а реорганізація шляхом злиття.
Крім того, зазначив, що відповідачем не виконано обов`язок передбачений статтею 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки у попередженні про звільнення не було запропоновано вакантних посад для працевлаштування позивача, незважаючи на те, що посада котра відповідає рівню знань та навиків у новоутвореному Західному міжрегіональному управління є вакантною.
Вважаючи своє звільнення з посади незаконним, ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав звернувся до суду з вимогою про скасування наказів щодо його звільнення.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 займав посаду заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області.
4. 25 жовтня 2019 року в.о. державного секретаря Міністерства юстиції України позивача попереджено про припинення державної служби на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Волинській області та звільнення із займаної посади не раніше двох місяців з дня попередження.
З попередженням про майбутнє звільнення позивач ознайомився особисто під підпис 25 жовтня 2019 року.
5. Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 20 грудня 2019 року № 3973/к звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області 26 грудня 2019 року відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Волинській області, з припиненням державної служби.
6. Наказом голови ліквідаційної комісії ГТУЮ у Волинській області від 24 грудня 2019 року № 1508/3 "Про звільнення ОСОБА_1 " відповідно до статті 83 КЗпП України, пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", статті 24 Закону України "Про відпустки" позивачу оголошений наказ Міністерства юстиції України від 20 грудня 2019 року № 3973/к про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.
7. У трудовій книжці ОСОБА_1 26 грудня 2019 року внесено запис за № 21 про звільнення відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Волинській області, з припиненням державної служби.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
8. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року, позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним наказ Міністерства юстиції України "Про звільнення" від 20 грудня 2019 № 3973/к в частині формулювання причин звільнення з посади заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного ГТУЮ у Волинській області ОСОБА_1 "відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області".
Зобов`язано Міністерство юстиції України внести зміни до наказу Міністерства юстиції "Про звільнення" від 20 грудня 2019 № 3973/к в частині формулювання причин звільнення з посади заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного ГТУЮ у Волинській області ОСОБА_1, виклавши його в наступній редакції: "звільнити ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з реорганізацією ГТУЮ у Волинській області".
Визнано протиправним наказ ГТУЮ у Волинській області "Про звільнення ОСОБА_1 " від 24 грудня 2019 року № 1508/з в частині формулювання причин звільнення з посади заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області ОСОБА_1 " відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області".
Зобов`язано ГТУЮ у Волинській області внести зміни до наказу ГТУЮ у Волинській області "Про звільнення ОСОБА_1 " від 24 грудня 2019 року № 1508/з в частині формулювання причин звільнення з посади заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області ОСОБА_1, виклавши його в наступній редакції: "оголошується наказ Міністерства юстиції України від 20 грудня 2019 року № 3973/к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області 26 грудня 2019 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з реорганізацією ГТУЮ у Волинській області, з припиненням державної служби", а також внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1 .
В решті позову - відмовлено.
9. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 28 грудня 2019 року № 4366/5 "Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій" вирішено погодитись із пропозицією Західного міжрегіонального управління щодо можливості забезпечення здійснення ним повноважень та виконання функцій, у зв`язку з чим припинено здійснення повноважень Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Головного територіального управління юстиції у Рівненській області та Головного територіального управління юстиції у Львівській області. Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку мала місце не ліквідація територіального органу Міністерства юстиції України - ГТУЮ у Волинській області, а його реорганізація, оскільки завдання та функції Західного міжрегіонального управління і ГТУЮ у Волинській області є аналогічними. Отже, обставин, які б свідчили про ліквідацію ГТУЮ у Волинській області на день звільнення позивача не існувало, що виключає можливість формулювання підстави звільнення позивача "у зв`язку з ліквідацією".
При цьому суд першої інстанції зазначив, що станом на час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме частини другої статті 40, частин другої, третьої статті 49-2 КЗпП України не поширюється на державних службовців в силу приписів частини п`ятої статті 40 КЗпП України та статей 3, 5 Закону України "Про державну службу", оскільки станом на час звільнення позивача такі правовідносини були врегульовані статтею 22 Закону України "Про державну службу", що передбачає не обов`язок, а право суб`єкта призначення за його рішенням у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу.
Судом встановлено, що згідно з наказом Міністерства юстиції України від 23 січня 2020 року № 344/к "Про оголошення конкурсу на зайняття посад державної служби" відповідно до Закону України "Про державну службу" та Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 246 (зі змінами) оголошено конкурс на зайняття вакантних посад державної служби категорії "Б", серед яких, зокрема, посада заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність звільнення позивача із займаної посади, оскільки суб`єкт призначення прийняв рішення здійснювати призначення на посаду (на яку претендує позивач) в державному органі, якому передаються повноваження та функції ГТУЮ у Волинській області, з обов`язковим проведенням конкурсу.
10. Зазначена позиція була підтримана і Восьмим апеляційним адміністративним судом, який переглянув рішення суду першої інстанції та залишив його без змін.
IV. Касаційне оскарження
11. Представник Міністерства юстиції України подав касаційну скаргу на вказане судове рішення з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові.
12. Так, автор скарги наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" від 09 жовтня 2019 року № 870.
13. Верховний Суд ухвалою від 18 березня 2021 року відкрив касаційне провадження за скаргою Міністерства юстиції України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
14. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
15. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
16. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
17. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
18. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (наводиться в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин; надалі - Закон № 889-VIII).
19. Пункт 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII серед підстав для припинення державної служби виділяє її припинення за ініціативою суб`єкта призначення.
20. Приписами частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу.
21. За змістом частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
22. За приписами частини п`ятої статті 22 Закону № 889-VІІ, в редакції станом на момент ознайомлення позивача із попередженням про звільнення, у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.
23. Відповідно до частин першої та другої статті 41 Закону № 889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:
1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби;
2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.
Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.
24. Згідно з частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
VI. Позиція Верховного Суду
25. Спірні правовідносини, які склались у цій справі, врегульовано Конституцією України, Законом № 889-VIII у редакції, чинній на момент їх виникнення, норми якого є спеціальними, а також КЗпП України у випадках якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це не йдеться у спеціальному законі.
26. Як вже зазначалося вище, згідно з частиною першою статті. 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу.
У відповідності до частини п`ятої цієї ж статті наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
27. Аналіз наведеної правової норми дає підстав для висновку про відсутність будь-яких інших застережень стосовно процедури припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, в тому числі і у разі ліквідації державного органу приписи статті 87 Закону № 889-VIII не містять.
28. Отже, відповідні питання щодо особливостей вивільнення працівників у разі реорганізації, ліквідації державного органу нормами спеціального закону не врегульовані, що свідчить про необхідність застосування положень законодавства про працю.
29. Своєю чергою, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також терміновий трудовий договір до закінчення терміну його дії можуть бути розірвані власником або уповноваженим їм органом у разі змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, скорочення чисельності або штату працівників.
30. Таким чином ліквідація відноситься до терміну "змін в організації виробництва і праці", що свідчить про поширення на спірні правовідносини положення частини третьої статті 49-2 КЗпП України, відповідно до якої одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
31. Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи. організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
32. Отже, встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.
33. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
34. Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 826/19187/16, від 31 березня 2020 року у справі № 826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 821/595/16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18).
35. При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що такий обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
36. Вказана правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14 та від 27 травня 2020 року у справі № 813/1715/16.
37. Разом з цим, слід звернути увагу, що Верховний Суд України у постанові від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14 визначив правову позицію, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
38. Подібний правовий висновок міститься також у постанові Верховного Суду від 10 травня 2019 року у справі № 826/11746/16 та від 20 листопада 2019 року у справі № 200/1085/19-а.
39. Крім того, колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду України, висловлені в постановах від 04 березня 2014 року у справі №21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі №21-108а14. У цих постановах Верховний Суд України вказав, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
40. Вказані гарантії від незаконного звільнення передбачаються при ліквідації самої установи (організації), в якій працювала особа, а ліквідація структурного підрозділу установи, з одночасним створенням іншого, який фактично виконує ті ж самі функції, тим паче зобов`язує роботодавця вжити всіх необхідних заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого підрозділу.
41. Судами встановлено, що позивач перед звільненням обіймав посаду заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області.
42. Про наступне вивільнення позивача було персонально попереджено за два місяці та матеріалами справи підтверджено, що 25 жовтня 2019 року ОСОБА_1 вручено попередження про вивільнення.
43. 26 грудня 2019 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв`язку з ліквідацією державного органу, проведеною на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" від 09 жовтня 2019 року № 870.
44. Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" від 09 жовтня 2019 року № 870 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема, ГТУЮ у Волинській області.
Пунктом 2 цієї постанови утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2, зокрема, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів).
Відповідно до пункту 3 вказаної постанови установлено, що:
територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції;
здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції;
міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) - Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.
45. З наведеного слідує, що Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Волинській області, що спростовує доводи відповідача про ліквідацію цієї юридичної особи публічного права без правонаступництва.
46. Зазначені вище встановлені судами обох інстанцій обставини підтверджують, що фактично відбулася реорганізація територіальних органів Міністерства юстиції України - Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Головного територіального управління юстиції у Рівненській області як юридичних осіб публічного права шляхом злиття у Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів), а не їх ліквідація.
47. До правонаступника - новоствореної юридичної особи - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися ГТУЮ у Волинській області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється.
48. Таким чином, на переконання колегії суддів, враховуючи правові висновки Верховного Суду з аналогічних спірних питань, оскільки фактично в ГТУЮ у Волинській області відбулася не ліквідація, а реорганізація шляхом злиття, роботодавець зобов`язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників у зв`язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю.
49. Водночас, за вказаного, можливість для звільнення працівників у разі реорганізації підприємства, допускається тільки за умови скорочення штату або чисельності працівників. Право визначити чисельність і штат працівників належить тільки власникові або уповноваженому їм органу.
50. Слід зауважити, що позивачем уточнювались позовні вимоги в частині поновлення позивача на рівнозначній посаді у новоствореному Західному міжрегіональному управлінні, а саме на посаді заступника начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області - начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління (т. 1 а.с. 213).
51. Така заява позивача відповідно до протоколу судового засідання від 27 травня 2020 року була приєднана до матеріалів справи.
52. Також в матеріалах справи міститься штатний розпис та список вакансій.
53. Натомість, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, констатувавши реорганізацію територіального органу Міністерства юстиції України - ГТУЮ у Волинській області, а не його ліквідацію, не розглянули позовну вимогу щодо можливості поновлення позивача на посаді.
54. При цьому, суди, вийшовши за межі позовних вимог, змінили формулювання підстав звільнення позивача та замість пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Волинській області, вказали пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у зв`язку з реорганізацією ГТУЮ у Волинській області".
55. В той же час, відповідачем не надано до суду доказів пропонування позивачу всіх наявних вакантних посад як станом на дату ознайомлення із попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, так і перед самим звільненням.
56. Однак судами першої та апеляційної інстанцій вказані обставини не були досліджені, у зв`язку з чим Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними.
57. Наведене дає підстави стверджувати про невжиття належних заходів щодо офіційного з`ясування обставин справи.
58. Слід зауважити, що приписами частини п`ятої статті 22 Закону № 889-VІІ, у редакції на момент ознайомлення позивача із попередження про наступне звільнення, визначалося, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.
59. Підпунктом 18 пункту 6 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року № 117-IX (далі - Закон № 117-IX) передбачено внести зміни до Закону № 889-VІІ (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., № 4, ст. 43 із наступними змінами), а саме у статті 22 у частині п`ятій слово "здійснюється" замінити словами "за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися".
60. В той же час, приписами частини третьої статті 49-2 КЗпП України, яка повинна застосовуватись до спірних правовідносин, визначено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
61. Тобто, відповідач зобов`язаний був під час попередження позивача про звільнення запропонувати відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України іншу роботу, оскільки відповідне правове регулювання не знайшло свого відображення у змінах, внесених до Закону № 889-VІІ згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX.
62. Таким чином, у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, а саме одночасного з попередженням про звільнення запропонування позивачу всіх наявних вакантних посад, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, відповідач фактично позбавив ОСОБА_1 можливості обрати посаду, яку він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації для переведення останнього на наявну вакантну посаду відповідно до приписів частини п`ятої статті 22 Закону № 889-VІІ.
63. Відповідно до частин другої та третьої статті 242 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
64. Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
65. За приписами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
66. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про порушення з боку судів норм процесуального права, що полягло у недотриманні принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, а так само під час оцінки аргументів учасників справи, що унеможливило належне встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
67. Своєю чергою, суд касаційної інстанції у силу приписів статті 341 КАС України обмежений у праві витребування нових доказів і додаткової перевірки зібраних у справі доказів.
68. Таким чином, зважаючи на викладене та приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
69. Судам під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і мотивів та надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму статті 2 КАС України.