ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 260/261/20
адміністративне провадження № К/9901/25944/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року (суддя Рейті С.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року (суддя-доповідач Онишкевич Т.В., судді Коваль Р.Й., Шинкар Т.І.),
У С Т А Н О В И В:
I. Суть спору
1. У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (далі - ГТУЮ у Закарпатській області), Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - Південно-Західне МРУМЮ), у якому просив:
- визнати протиправними і скасувати накази Міністерства юстиції України від 20.12.2019 №3974/к "Про звільнення" та від 03.01.2020 № 20/к "Про внесення зміни до наказу Міністерства юстиції України від 20.12.2019 №3974/к";
- поновити його на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Закарпатській області або на рівнозначній посаді заступника начальника Управління-начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного МРУМЮ;
- стягнути солідарно з відповідачів середній заробіток за час вимушеного прогулу та 50 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.
2. Позов обґрунтував тим, що його незаконно звільнено із займаної посади відповідно до пункту 11 частини першої статті 87 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон №889-VIII), оскільки на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" фактично було лише перейменовано Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Закарпатській області на Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного МРУМЮ, без скорочення штатної чисельності працівників та із збереженням їхніх функціональних обов`язків. Таким чином, на думку позивача, мала місце не ліквідація, а реорганізація установи, при проведенні якої Міністерство юстиції України допустило порушення норм трудового законодавства, а саме: під час попередження про наступне вивільнення не запропонувало йому жодної вакантної посади відповідно до його кваліфікації та спеціальності, у тому числі посаду заступника начальника Управління-начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного МРУМЮ, яка є рівнозначною займаній ним посаді, звільнило його в період тимчасової непрацездатності та без отримання попередньої згоди виборного профспілкового органу. Зазначив, що внаслідок незаконних дій відповідачів він позбавлений права на працю та можливості заробляти собі на життя, чим йому і його сім`ї завдано значних моральних і душевних страждань.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано накази Міністерства юстиції України від 20.12.2019 №3974/к "Про звільнення", від 03.01.2020 №20/к "Про внесення зміни до наказу Міністерства юстиції України від 20.12.2019 №3974/к", від 27.01.2020 №395/к "Про внесення зміни до наказу Міністерства юстиції України від 20.12.2019 №3974/к"; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Закарпатській області з 11 січня 2020 року; стягнуто з ГТУЮ у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.01.2020 по 17.06.2020 в розмірі 98 937,72 грн із вирахуванням податків та обов`язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
III. Провадження в суді касаційної інстанції
5. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове - про задоволення позову в повному обсязі.
6. Позивач посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 11 частини першої статті 87 Закону №889-VIII у подібних правовідносинах та неоднакову судову практику застосування цієї норми права, сформовану в судах першої та апеляційної інстанцій.
7. Як стверджує позивач, суд апеляційної інстанції, обґрунтовано погодившись із висновком окружного суду щодо реорганізації ГТУЮ у Закарпатській області, помилково не застосував до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та не врахував усталену судову практику щодо покладення на роботодавця (державу) обов`язку працевлаштувати працівників ліквідованої установи в разі одночасного створення іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується.
8. Не погоджується позивач і з рішенням суду першої інстанції в частині поновлення його на посаді, якої вже не існувало на час прийняття рішення, а також в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди, якої він зазнав внаслідок незаконного звільнення.
9. У відзивах на касаційну скаргу, які є ідентичними за своїм змістом, Міністерство юстиції України, ГТУЮ у Закарпатській області та Південно-Західне МРУМЮ просять залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.
10. За доводами відповідачів, суд першої інстанції при розгляді цієї справи не врахував ряд суттєвих змін до законодавства України, якими спрощено порядок припинення державної служби, у тому числі у зв`язку з набранням чинності Законом України від 19.09.2019 №117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" (далі - Закон №117-IX). Водночас суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що після внесених змін ліквідація державного органу є самостійною і достатньою підставою для припинення державної служби, а переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду у створеному органі є дискреційним правом суб`єкта призначення.
11. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів виходить з такого.
IV. Встановлені судами фактичні обставини справи
12. Наказом Міністерства юстиції України від 21.04.2017 №1522/к ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Закарпатській області.
13. Постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1 (пункт 1 постанови) та утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2 (пункт 2 постанови).
14. До Переліку територіальних органів Мін`юсту, що ліквідуються, включене, зокрема, ГТУЮ у Закарпатській області, а до Переліку міжрегіональних територіальних органів Мінюсту, що утворюються - Південно-Західне МРУМЮ (м. Івано-Франківськ).
15. Пунктом 3 цієї постанови встановлено, що міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються, зокрема Південно-Західне МРУМЮ (м. Івано-Франківськ) визначене правонаступником ГТУЮ у Закарпатській області, ГТУЮ в Івано-Франківській області, ГТУЮ у Тернопільській області, ГТУЮ у Чернівецькій області.
16. У вказаному пункті також обумовлено, що територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції.
17. На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2019 №3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" затверджено список голів ліквідаційних комісій з ліквідації головних територіальних управлінь юстиції, яким, зокрема, наказано: забезпечити дотримання порядку звільнення працівників, повідомлення територіальних органів Державної служби зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільнення працівників та своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видачу відповідних наказів та підписання необхідних документів; забезпечити письмове персональне попередження працівників не пізніше ніж за два місяці до їх звільнення, про що повідомити Департамент персоналу Міністерства юстиції України до 01 листопада 2019 року; надати первинним профспілковим організаціям інформацію про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією територіальних органів Міністерства юстиції (підпункти 6-8 пункту 5 наказу).
18. 24.10.2019 ОСОБА_1 попереджено про припинення державної служби на підставі пункту 11 частини першої статті 87 Закону №889-VIII у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Закарпатській області та звільнення із займаної посади не раніше двох місяців з дня попередження.
19. Наказом Мін`юсту від 20.12.2019 №3974/к "Про звільнення" ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Закарпатській області з 26 грудня 2019 року, відповідно до пункту 11 частини першої статті 87 Закону №889-VIII у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Закарпатській області, з припиненням державної служби.
20. Підставою прийняття цього наказу зазначено постанову Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", попередження з відміткою про ознайомлення.
21. 03.01.2020 Мін`юстом видано наказ №20/к "Про внесення зміни до наказу Міністерства юстиції України від 20.12.2019 року № 3974/к", яким у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю позивача у період з 24.12.2019 по 31.12.2019 змінено дату звільнення останнього на 03 січня 2020 року.
22. Наказом Мін`юсту від 27.01.2020 №395/к "Про внесення зміни до наказу Міністерства юстиції України від 20.12.2019 №3974/к" у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 у період з 03.01.2020 по 10.01.2020 дату звільнення змінено на 11 січня 2020 року.
V. Позиція Верховного Суду
23. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
24. Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення.
25. Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наведені у статті 87 Закону №889-VIII.
26. У первинній редакції, чинній до 25.09.2019, пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII передбачав, що однією з таких підстав є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
27. При цьому частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII у її первинній редакції було унормовано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (абзац перший). Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абзац другий).
28. Підпунктом 53 пункту 6 розділу I Закону №117-IX, що набрав чинності з 25.09.2019 та діяв на момент виникнення спірних правовідносин, до статті 87 Закону №889-VIII були внесені зміни, які, зокрема, встановлювали такі підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення:
- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої);
- ліквідація державного органу (пункт 11 частини першої).
29. Цим Законом були також виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, які стосувалися застосування законодавства про працю та допускали звільнення з підстави реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.
30. Як убачається з матеріалів справи, наказом Мін`юсту від 20.12.2019 №3974/к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Закарпатській області на підставі пункту 11 частини першої статті 87 Закону №889-VIII у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Закарпатській області. Звільненню позивача передувало виключно його попередження про наступне звільнення за два місяці до запланованої дати.
31. У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.
32. Проаналізувавши зміст постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" та наказу Міністерства юстиції України від 16.10.2019 №3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" у контексті положень статті 104 Цивільного кодексу України, суди обох інстанцій дійшли одностайного висновку, з яким погоджується й колегія суддів, про те, що на підставі цих розпорядчих актів ГТУЮ у Закарпатській області як юридична особа публічного права підлягала припиненню фактично не шляхом ліквідації, а шляхом реорганізації - злиття разом з ГТУЮ в Івано-Франківській області, ГТУЮ у Тернопільській області та ГТУЮ у Чернівецькій області у Південно-Західне МРУМЮ, яке визначено правонаступником територіальних органів Мін`юсту, що припиняються.
33. Разом з тим, визнавши неправильною проведену відповідачем юридичну кваліфікацію обставин звільнення позивача за пунктом 11 замість пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цей недолік є формальним і не впливає на правомірність звільнення ОСОБА_1, оскільки процедура припинення державної служби у випадках реорганізації або ліквідації державного органу з 25.09.2019 стала ідентичною і була дотримана Мін`юстом. Вказана процедура, за висновком апеляційного суду, не передбачала обов`язку суб`єкта призначення пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби або на підставі приписів КЗпП України вирішувати питання про можливість переведення державного службовця на іншу посаду відповідно до його кваліфікації у цьому державному органі або у тому, якому передаються відповідні повноваження і функції.
34. З висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки неправильна юридична кваліфікація підстави звільнення, визначена в оскаржуваному наказі про звільнення, щонайменше тягла за собою необхідність зміни її формулювання і приведення у відповідність до вимог закону. Цей недолік не є формальним, адже впливав на обсяг прав звільненої особи, зокрема, на право отримання вихідної допомоги при звільненні (частина четверта статті 87 Закону №889-VIII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
35. Не погоджується колегія суддів і з висновком апеляційного суду щодо дотримання відповідачем порядку звільнення позивача у спірній ситуації та вважає обґрунтованою протилежну позицію суду першої інстанції в цій частині, мотивовану наявністю підстав для застосування норм КЗпП України до спірних правовідносин.
36. Так, за приписами частин другої і третьої статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
37. Усталеною є також судова практика застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір.
38. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
39. Процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) регламентована положеннями частини другої статті 40, статей 42, 492 цього Кодексу, що містять юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи, до яких можна віднести обов`язок роботодавця попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці та вчинити дії щодо працевлаштування працівника, в тому числі з урахуванням переважного права на залишення на роботі, а також заборону на звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності або відпустки, крім випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації.
40. Законом №117-IX статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 421, частин першої, другої і третьої статті 492, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
41. У свою чергу ретроспективний аналіз положень Закону №889-VIII дає підстави для висновку, що стаття 87 цього Закону до набрання чинності Законом №117-IX (до 25.09.2019) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.
42. Після внесених Законом №117-IX змін до статті 87 Закону №889-VIII підстава звільнення державних службовців, раніше визначена пунктом 1 частини першої цієї статті, була розділена окремо на випадки скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої) та ліквідації державного органу (пункт 11 частини першої). У частині процедури звільнення з цих підстав стаття 87 Закону №889-VIII містила єдину норму про можливість видання наказу про звільнення в період тимчасової непрацездатності або відпустки державного службовця із зазначенням датою звільнення першого робочого дня останнього (частина п`ята).
43. Таким чином, не можна вважати, що стаття 87 Закону №889-VIII у редакції Закону №117-IX визначала особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої цієї статті, які би мали перевагу у застосуванні порівняно із загальним порядком вивільнення працівників, установленим КЗпП України. Натомість зміст наведених положень статті 87 Закону №889-VIII свідчить про відсутність будь-якого правового регулювання правовідносин, пов`язаних із звільненням державних службовців у випадку реорганізації або ліквідації державного органу.
44. При цьому виключення зі статті 87 Закону №889-VIII бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої цієї статті не вказує на заборону щодо його застосування, враховуючи приписи частини третьої статті 5 Закону №889-VIII та неврегульованість цим Законом відповідних правовідносин.
45. Водночас приписи частини п?ятої статті 40 КЗпП України вказують лише на можливість врегулювання спеціальним законом особливостей застосування порядку звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом першим частини першої цієї статті.
46. Додатковим підтвердженням аргументованості застосування законодавства про працю до спірних правовідносин, що виникли у період дії статті 87 Закону №889-VIII у редакції Закону №117-IX, є наступні зміни до цієї статті, внесені згідно із Законами України від 14.01.2020 №440-IX та від 23.02.2021 №1285-IX, якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.
47. Верховний Суд України в постановах від 17 жовтня 2011 року (справа № 21-237а11), від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14), від 19 січня 2016 року (справа № 810/1783/13-а) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
48. Крім того, у постанові від 01 квітня 2015 року (справа №6-40цс15) Верховний Суд України сформулював правову позицію, згідно з якою власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду.
49. Ці позиції підтримані Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року (справа №826/25887/15), від 17 липня 2019 року (справа №820/2932/16), від 09 жовтня 2019 року (справа №208/3390/16-а), від 24 квітня 2020 року (справа №824/168/19-а).
50. З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку, що при проведенні заходів з припинення одних та одночасного утворення інших своїх територіальних органів (реорганізації) Міністерство юстиції України було зобов?язане додержуватися встановленого КЗпП України порядку звільнення працівників з цієї підстави, в основу якого покладено вимогу щодо працевлаштування працівників реорганізованої (ліквідованої) установи.
51. Натомість, як установлено судом першої інстанції, Мін?юст не запропонував позивачу жодної вакансії, незважаючи на те, що з моменту попередження про наступне звільнення і до фактичного його звільнення у Південно-Західному МРУМЮ - правонаступника ГТУЮ у Закарпатській області були наявні вакантні посади.
52. За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що порушення відповідачем установленого законом порядку звільнення позивача свідчить про незаконність такого звільнення, що в силу частин першої і другої статті 235 КЗпП України є підставою для поновлення його на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
53. При цьому суд першої інстанції ухвалив правильне рішення про поновлення позивача на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Закарпатській області, з якої його було незаконно звільнено, враховуючи, що незаконно звільнений працівник підлягає поновленню на попередньому місці роботи, а обов`язок по його працевлаштуванню покладений на роботодавця, яким у випадку реорганізації державної установи є її правонаступник, якому передані відповідні завдання і функції.
54. Зважаючи на поновлення позивача на посаді і стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, заподіяння якої позивач пов?язував з незаконним позбавленням його права на працю та можливості заробляти собі на життя. Окружний суд обґрунтовано зазначив, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди, без надання жодних доказів перенесених моральних і душевних страждань.
55. Таким чином, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження лише в частині порушень норм матеріального права, допущених судом апеляційної інстанції.
56. Згідно зі статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
57. З огляду на викладене рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до закону і скасоване помилково.
Керуючись статтями 345, 352, 355, 356, 359 КАС України, Суд