ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2021 року
м. Київ
справа № 820/5340/16
адміністративне провадження № К/9901/45089/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом Державного підприємства "Державний науково-дослідний інститут організації і механізації шахтного будівництва" до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Департаменту реєстрації Харківської міської ради, державного реєстратора Департаменту реєстрації Харківської міської ради Васильєвої Власти Олександрівни, треті особи: Профспілка працівників вугільної промисловості, Антимонопольний комітет України, Державне підприємство "Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості "Південдіпрошахт", Державне підприємство "Науково-технічний центр "Вуглеінновація", про визнання незаконним та скасування наказу, визнання незаконною та скасування реєстраційної дії та зобовʼязання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на постанову Харківського окружного адміністративного суду у складі колегії суддів: Марʼєнко Л.М., Мельникова Р.В., Полях Н.А. від 21.12.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Бондара В.О., Калиновського В.А., Калитки О.М. від 28.02.2017,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2016 року Державне підприємство "Державний науково-дослідний інститут організації і механізації шахтного будівництва" (далі у тексті цієї постанови також ДП "ДНДІОМШБ", Підприємство, позивач) звернулося з позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Департаменту реєстрації Харківської міської ради, державного реєстратора Департаменту реєстрації Харківської міської ради Васильєвої Власти Олександрівни (далі у тексті цієї постанови також: Міненерговугілля України, Департамент реєстрації, державний реєстратор відповідно, відповідачі), треті особи: Профспілка працівників вугільної промисловості, Антимонопольний комітет України, Державне підприємство "Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості "Південдіпрошахт", Державне підприємство "Науково-технічний центр "Вуглеінновація", у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило:
- визнати незаконним та скасувати наказ №621 Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 30.09.2016 "Про реорганізацію державного підприємства "Державний науково-дослідний інститут організації і механізації шахтного будівництва", а також Додаток №1 та Додаток №2 до нього;
- визнати незаконною та скасувати реєстраційну дію №14801270002068976 від 06.10.2016, проведену державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради Васильєвою Властою Олександрівною, про внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи - Державного підприємства "Державний науково-дослідний інститут організації і механізації шахтного будівництва" (код ЄДРПОУ - 40336737) в результаті реорганізації, а також призначення підписантом Щабельського Володимира Валерійовича - голови комісії з припинення або ліквідатора;
- зобовʼязати Департамент реєстрації Харківської міської ради (61200, м. Харків, пл. Конституції, 7, 6-й поверх, код ЄДРПОУ: 40214227) внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запис про скасування реєстраційної дії №14801270002068976 від 06.10.2016 (далі - спірні наказ, реєстраційна дія та запис).
2. В обґрунтуванні позову зазначалось, що оскільки рішення про реорганізацію Державного підприємства "Державний науково-дослідний інститут організації і механізації шахтного будівництва", оформлене Наказом Міненерговугілля №621 від 30.09.2016, було прийнято без участі трудового колективу, без погодження профспілок, а також з порушенням вимог антимонопольного законодавства України, воно є незаконним та підлягає скасуванню.
3. Крім того, Підприємство наголошувало, що вказаний, на думку позивача, незаконний наказ став наслідком вчинення державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради Васильєвою В.О. реєстраційної дії №14801270002068976 від 06.10.2016, про внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи - Державного підприємства "Державний науково-дослідний інститут організації і механізації шахтного будівництва" (код ЄДРПОУ - 40336737) в результаті реорганізації, а також призначення підписантом Щабельського Володимира Валерійовича - голови комісії з припинення або ліквідатора, яка також підлягає скасуванню.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
4. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017, позов задоволено частково, а саме:
визнано незаконним та скасовано наказ №621 Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 30.09.2016 "Про реорганізацію державного підприємства "Державний науково-дослідний інститут організації і механізації шахтного будівництва", а також Додаток №1 та Додаток №2 до нього;
скасовано реєстраційну дію №14801270002068976 від 06.10.2016, проведену державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради Васильєвою Властою Олександрівною, про внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи - Державного підприємства "Державний науково-дослідний інститут організації і механізації шахтного будівництва" (код ЄДРПОУ - 40336737) в результаті реорганізації, а також призначення підписантом Щабельського Володимира Валерійовича - голови комісії з припинення або ліквідатора;
зобовʼязано Департамент реєстрації Харківської міської ради (61200, м. Харків, пл. Конституції, 7, 6-й поверх, код ЄДРПОУ: 40214227) внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запис про скасування реєстраційної дії №14801270002068976 від 06.10.2016;
у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
5. Висновки суду першої інстанції, з якими погодилась колегія суддів апеляційного суду, обґрунтовані тим, що оскаржуваний наказ винесений відповідачем вже після порушення справи про банкрутство Підприємства, а тому не відповідав вимогам діючого законодавства, зокрема, статті 212 Господарського кодексу України та статтям 16, 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
6. Окрім цього, суди відзначили, що внаслідок видання Наказу №621 від 30.09.2016, відповідач позбавив можливості позивача як роботодавця своєчасно та у встановлені законом строки, виконати покладені на нього нормами діючого законодавства та Галузевої угоди обовʼязки, які встановлені, зокрема: частини третьої статті 22 Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", згідно з якою, у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників у звʼязку з реорганізацією він повинен завчасно не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організація інформацію щодо заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість, і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або помʼякшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень, а також частини другої статті 49-4 Кодексу законів про працю України, відповідно до яких ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або помʼякшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Не погоджуючись з вищенаведеними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Державне підприємство "Державний науково-дослідний інститут організації і механізації шахтного будівництва" було створене відповідно до наказу Міненерговугілля від 31.08.2015 №562 "Про створення шляхом виділу Державного науково-дослідного інституту організації і механізації шахтного будівництва".
9. Відповідно до пункту 1.1. Статуту ДП "ДНДІОМШБ" належить до сфери управління Міненерговугілля, яке є його уповноваженим органом управління.
10. Розділом 8 Статуту Державного підприємства "Державний науково-дослідний інститут організації і механізації шахтного будівництва", затвердженого наказом Міненерговугілля від 17.02.2016 №82, передбачено, що Уповноважений орган управління відповідно до покладених на нього завдань приймає рішення про утворення, реорганізацію та ліквідацію Підприємства.
11. Міненерговугілля 30.09.2016 був виданий наказ №621 "Про реорганізацію державного підприємства "Державний науково-дослідний інститут організації і механізації шахтного будівництва", згідно з яким було вирішено утворити комісію з реорганізації та реорганізувати ДП ДНДІОМШБ шляхом приєднання на правах структурного підрозділу до Державного підприємства "Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості "Південдіпрошахт". Головою комісії з реорганізації ДП "ДНДІОМШБ" призначено Щабельського В.В., який є керівником ДП "Південдіпрошахт".
12. На виконання Наказу №621 від 30.09.2016 було затверджено План заходів з реорганізації ДП "ДНДІОМШБ", а керівнику ДП "Південдіпрошахт" доручено підготувати та надати на затвердження у Міненерговугілля України відповідні зміни до Статуту. Також, Наказом №621 від 30.09.2016, встановлено, що ДП "Південдіпрошахт" є правонаступником усіх прав та обовʼязків ДП "ДНДІОМШБ".
13. Крім того, вказаний наказ в якості додатків містить в собі склад комісії з реорганізації (додаток №1) та план заходів з реорганізації ДП "ДНДІОМШБ" (додаток №2).
14. Також судом встановлено, що в подальшому, на виконання зазначеного наказу, державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради Васильєвою Властою Олександрівною 06.10.2016 була вчинена реєстраційна дія №14801270002068976, якою до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вносилася інформація щодо рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи - ДП "ДНДІОМШБ" (код ЄДРПОУ - 40336737) в результаті реорганізації, а також призначення підписантом Щабельського Володимира Валерійовича - голови комісії з припинення або ліквідатора замість в.о. директора підприємства - Веретельнікова Ігоря Олеговича (призначений в.о. директора згідно наказу Міненерговугілля від 25.03.2016 №52-к/к), що вбачається з відповідного витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
15. У касаційній скарзі наводились аргументи про те, що позивач є державним підприємством, засновником якого є Міненерговугілля України, яке в силу законодавства та Статуту Підприємства, уповноважене приймати рішення про його утворення, реорганізацію та ліквідацію.
16. У звʼязку з наведеним скаржник наголошує, що діяв у межах наданих йому повноважень, а висновки судів про незаконність спірного наказу є помилковими.
17. Міненерговугілля України висловлює незгоду із висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірний наказ було прийнято з порушенням вимог законодавства, яким урегульовано порядок здійснення провадження у справах про банкрутство, трудового і антимонопольного законодавства й з цього приводу наводить такі аргументи.
18. Відповідач вважає, що професійні спілки не позбавлені права звернутись до Міненерговугілля України з пропозицією про перенесення термінів реорганізації Підприємства у разі звернення до них з такою пропозицією безпосереднього роботодавця.
19. Крім того, скаржник відзначає, що професійні спілки відповідно до законодавства не наділені правом щодо надання погодження до рішення органу управління про реорганізацію відповідного підприємства, оскільки це є виключною компетенцією уповноваженого органу управління.
20. Відповідач звертає увагу й на те, що у спірних правовідносинах безпосереднім роботодавцем виступає саме Підприємство, а не Міністерство, отже, у разі прийняття ним, як органом управління, рішення про реорганізацію шляхом приєднання на правах структурного підрозділу іншого підприємства, яке належить до сфери управління Міненерговугілля України, усі працівники мають бути зараховані до облікового складу підприємства, до якого відбувається приєднання, з одночасним внесенням до їх трудових книжок відповідних записів.
21. Висновки ж судів попередніх інстанцій про порушення Міністерством умов Колективного договору відповідач вважає помилковими, оскільки він не є стороною такого договору.
22. Що ж до посилань судів на порушення відповідачем вимог законодавства про банкрутство, то з цього приводу Міненерговугілля України зазначає, що відповідна ухвала господарського суду про відкриття провадження у справі про банкрутство (справа №922/2958/16) була прийнята вже після винесення спірного наказу, а тому такий акт є законним і помилково скасований у судовому порядку за відсутності для цього передбачених законом правових підстав.
23. Оскільки вимоги позову щодо оскарження спірних реєстраційних дій та запису державного реєстратора є похідними від вищевказаних вимог, то Міністерство відзначає, що висновки судів попередніх інстанцій про їх задоволення також є помилковими та не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.
24. У запереченнях на касаційну скаргу позивач, посилаючись на законний і обґрунтований, на його думку, характер оскаржуваних судових рішень, та погоджуючись із викладеними у цих судових актах висновками, вказує на те, що касаційна скарга їх правильності не спростовує, а тому просить відмовити у її задоволенні.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
25. Вирішуючи цей спір, суди виходили з того, що такий є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
26. Разом з тим, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
27. Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
28. Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, встановлювала, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
29. Пунктом 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України у названій вище редакції, передбачено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
30. В свою чергу, частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України у тій же редакції встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
31. За приписами ж частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
32. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).
33. Отже, до компетенції адміністративних судів на час розгляду цієї справи судом першої інстанції належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
34. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 Кодексу адміністративного судочинства України у чинній редакції, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
35. В той же час, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його дії або індивідуальний акт. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
36. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) субʼєктами стосовно їх прав та обовʼязків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один субʼєкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) субʼєкта (субʼєктів), а останній (останні) відповідно зобовʼязаний виконувати вимоги та приписи такого субʼєкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція неодноразово викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17, від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, від 22.01.2020 у справі №826/8592/16 тощо.
37. Поряд із цим, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №804/14471/15, предмет спору у якій також був повʼязаний з оскарженням дій державного реєстратора і внесених ним записів, в тому числі, стосовно внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ним органу щодо припинення юридичної особи, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
38. Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
39. Пунктами 3, 4 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають: з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, повʼязані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
40. При цьому пункт 4 частини першої статті 20 ГПК України не обмежує склад учасників такого спору з огляду на приналежність їх до юридичних осіб приватного або публічного права.
41. Колегія суддів звертає увагу й на приписи статті 167 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.
42. За змістом статті 81 Цивільного кодексу України підприємства, установи та організації, які створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, є юридичними особами публічного права.
43. За приписами статті 4 Закону України від 21.09.2006 №185-V "Про управління обʼєктами державної власності" субʼєктами управління обʼєктами державної власності є, зокрема, міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління).
44. Повноваження уповноважених органів управління визначені статтею 6 цього ж Закону, згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 6 якого уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на державній власності.
45. Пунктами 1-3, підпунктами 38, 39 пункту 4 Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, затвердженим Указом Президента України від 06.04.2011 №382/2011, яке було чинним станом на час виникнення спірних правовідносин, визначалось, що Міненерговугілля України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Міненерговугілля України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному та нафтогазовому комплексах (далі - паливно-енергетичний комплекс).
Міненерговугілля України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.
Основними завданнями Міненерговугілля України є формування та реалізація державної політики у паливно-енергетичному комплексі.
Міненерговугілля України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: приймає рішення про створення державних підприємств паливно-енергетичного комплексу, про реорганізацію і ліквідацію державних підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міненерговугілля України; затверджує статути (положення) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міненерговугілля України, здійснює контроль за їх дотриманням.
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
46. З установлених судами попередніх інстанцій обставин справи і наведених її учасниками аргументів вбачається, що Міненерговугілля України є засновником Державного підприємства "Державний науково-дослідний інститут організації і механізації шахтного будівництва", а спір, у даному конкретному випадку, виник з корпоративних відносин між юридичною особою та її учасником (засновником) і його предмет повʼязаний припиненням діяльності такої юридичної особи, оскільки оскаржується відповідне рішення засновника, яким виступає Міністерство, про припинення Підприємства шляхом реорганізації, реєстраційні дії органу державної реєстрації та записи щодо державної реєстрації рішення засновника про припинення юридичної особи і призначення підписантом голови комісії з припинення або ліквідатора.
47. Колегія суддів відзначає й те, що цей спір не є трудовим, а тому, в силу вимог пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено, що господарські суди розглядають, окрім іншого, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між юридичною особою та її учасником (засновником,) повʼязані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, така справа повинна розглядатись в порядку господарського судочинства.
48. У контексті вимог позовної заяви, які стосуються записів у Реєстрі, зокрема, щодо рішення засновників про припинення юридичної особи, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на правову позицію викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №826/10249/18, де зазначено, що спір про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи не є спором з державним реєстратором про спонукання останнього внести відповідний запис до ЄДР. Цей спір не є спором у сфері публічно-правових відносин, у тому числі якщо він виник у звʼязку з протиправним внесенням до ЄДР державним реєстратором запису про проведення державної реєстрації юридичної особи.
49. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що даний спір позбавлений ознак публічно - правового, при цьому, з огляду на наведені у судах попередніх інстанцій доводи та аргументи, субʼєктний склад учасників спірних правовідносин та предмет спору, повинен вирішуватись судом господарської юрисдикції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
50. За правилами пункту 5 частини першої статті 349, частини першої статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обовʼязковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
51. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обовʼязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
52. В той же час, пунктом 1 частини першої статті 238, частиною першою статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен розʼяснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
53. Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, поданої відповідачем, оскільки ухвалені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі. При цьому, позивачу слід розʼяснити, що даний спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.
54. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 354, 355, 356 підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України, пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-IX,