Постанова
Іменем України
11 травня 2021 року
м. Київ
справа № 737/838/16-к
провадження № 51-1383 км 19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого
Бущенка А.П.,
суддів
Антонюк Н.О., Голубицького С.С.,
за участю: секретаря судового засідання
Червінської М.П.,
засудженого
ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
захисників
Яковлева А.Л., Котенка А.П. (в режимі відеоконференції),
прокурора
Чабанюк Т.В.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 грудня 2017 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 21 грудня 2018 року щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця м. Києва,
засудженого за частиною 1 статті 162, статтею 348, частиною 4 статті 187 КК, пунктом 6 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК),
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та мешканця м. Києва,
засудженого за частиною 1 статті 162, частиною 1 статті 309, частиною 3 статті 186, статтею 348 КК.
Обставини справи
1. Новозаводський районний суд м. Чернігова вироком від 12 грудня 2017 року засудив ОСОБА_1 за частиною 1 статті 162 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, за статтею 348 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, за частиною 4 статті 187 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією майна, за пунктом 6 частини 2 статті 115 КК - до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, а на підставі частини 2 статті 70 КК остаточно - до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
2. Цим же вироком суд першої інстанції засудив ОСОБА_2 за частиною 1 статті 162 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, за частиною 1 статті 309 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за частиною 3 статті 186 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, за статтею 348 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років, а на підставі частини 1 статті 70 КК остаточно - до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
3. Також суд виправдав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за частиною 1 статті 162 КК у зв`язку з недоведеністю вчинення ними кримінального правопорушення.
4. Суд визнав доведеним, що 23 березня 2016 року у вечірній час ОСОБА_2 за попередньою змовою із ОСОБА_1 з метою заволодіння майном проникли до будинку потерпілої ОСОБА_3 на АДРЕСА_1, де були викриті потерпілою. Виходячи за межі попередньої домовленості, ОСОБА_1 умисно вбив потерпілу не менш ніж 17 ударами ножа. Після цього засуджені заволоділи її майном, яке не має матеріальної цінності.
5. У період з 24 по 28 березня 2016 року ОСОБА_1 з ОСОБА_2 незаконно проникли до будинку на АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_4 .
6. 1 квітня 2016 року близько 13:30 в будинку на АДРЕСА_3 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були викриті працівниками правоохоронного органу. Діючи з єдиним умислом, з метою уникнення затримання, достовірно знаючи, що перед ними працівники поліції, маючи умисел на вбивство, засуджені скоїли напад на них, внаслідок чого завдали ОСОБА_5 легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я та тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, ОСОБА_6 - тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, ОСОБА_7 - легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я. Засуджені не довели злочину до кінця, оскільки досягли мети на втечу.
7. Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 21 грудня 2018 року вирок суду першої інстанції змінив: ухвалив вважати ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виправданими за епізодом незаконного проникнення в житло ОСОБА_8 22 березня 2016 року за недоведеністю їх винуватості у вчиненні злочину та зарахував строк попереднього ув`язнення у строк відбуття покарання.
Доводи касаційної скарги
8. У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на пункти 1 та 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати оскаржені судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
9. З приводу засудження за епізодом 23 березня 2016 року засуджений вважає, що:
- на обґрунтування винуватості покладено результати проведення негласних слідчих дій, хоча всупереч вимогам статті 290 КПК ухвала апеляційного суду, якою було надано дозвіл на проведення цих дій, не була відкрита стороні захисту;
- під час досудового розслідування, одразу після затримання, він змушений був дати зізнавальні показання під тиском працівників поліції;
- суд прийняв як доказ одяг засуджених, хоча не встановлено, де перебував цей одяг після того, як вибув із володіння засуджених;
- сукупність доказів, надана стороною обвинувачення, не доводить його причетності до вбивства ОСОБА_3 .
10. Щодо засудження за епізодом 1 квітня 2016 року він вважає, що обставини справи не дають підстав для кваліфікації його дій за статтею 348 КК, а мають бути кваліфіковані за частиною 2 статті 121 КК. ОСОБА_1 стверджує, що йому не було відомо, що він завдає ударів працівникам поліції, а також що він не мав умислу на умисне убивство, адже вони з ОСОБА_2 припинили свої дії одразу після того, як отримали можливість утекти.
11. Також він зазначає, що йому не було своєчасно надано захисника, а призначений згодом захисник здійснював одночасно його захист та захист ОСОБА_2, що за обставин цієї справи суперечило інтересам ОСОБА_1 .
12. Окрім того, він скаржиться на порушення презумпції невинуватості та упередженість суду, який розглядав справу, через публікацію в засобах масової інформації повідомлень, де він та ОСОБА_2 були названі злочинцями.
13. Апеляційний суд при розгляді справи, на думку засудженого, не надав належної оцінки вищевказаним порушенням, а його ухвала не відповідає вимогам статті 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
14. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
15. Засуджений ОСОБА_1 і його захисник та захисник Грекова А.П. підтримали доводи касаційної скарги та просили її задовольнити.
16. Прокурор просила Суд відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Оцінка Суду
17. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу ОСОБА_1 належить задовольнити частково.
Щодо відкриття ухвали про надання дозволу на проведення НСРД
18. Суд відхиляє доводи засудженого, які ґрунтуються на тому, що стороні захисту не була відкрита ухвала Апеляційного суду Чернігівської області від 24 березня 2016 року про надання дозволу на проведення негласних слідчих розшукових дій.
19. Суд уже неодноразово звертався до тлумачення різних аспектів застосування положень статті 290 КПК.
20. Зокрема, Суд дійшов висновку, що вимоги цієї статті поширюються не лише на докази, які стосуються предмета доказування, визначеного статтею 91 КПК, але й на ті матеріали, на підставі яких можна зробити висновок про законність отримання наданих стороною обвинувачення доказів. Таким чином, рішення, які стосуються законності проведених слідчих дій, зокрема судові дозволи на втручання у права і свободи особи, також мають бути відкриті стороні захисту.[1]
21. Крім того, Суд вирішив, що режим секретності, застосований до певних рішень або документів, не звільняє сторону обвинувачення від обов`язку надати їх суду і, відповідно, відкрити стороні захисту, якщо допустимість доказів, отриманих під час слідчих дій, що здійснювалися на підставі цих рішень, ставиться іншими учасниками процесу під сумнів.[2]
22. Суд також дійшов висновку, що лише та обставина, що документи не були надані після завершення досудового розслідування, а були надані суду під час дослідження доказів, не має вирішального значення для допустимості тих доказів, яких ці документи стосуються, якщо сторона обвинувачення продемонструє, що проявляла належну старанність у розсекреченні цих документів.[3]
23. Також Суд зазначив, що після відкриття таких документів стороною обвинувачення стороні захисту у будь-якому разі має бути наданий достатній час і можливості для їх вивчення та підготовки своєї позиції з урахуванням цих документів, і суд має забезпечити таку можливість.[4]
24. Суд зазначає, що відкриття однією стороною доказів іншій стороні є умовою, за якої такі докази можуть бути надані суду. Ця умова забезпечує сторонам достатній час і можливості для підготовки їх позиції. Стосовно сторони захисту, така можливість складає інтегральну частину справедливого судового розгляду, право на який передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Як зазначав Європейський суд з прав людини, гарантії статті 6 § 3 (b) Конвенції також стосуються доступу обвинуваченої особи до матеріалів справи та до відкриття доказів, і у цьому контексті вони пересікаються із принципом рівності сторін та змагального розгляду за статтею 6 § 1.[5]
25. У цій справі питання полягає у тому, чи мала сторона обвинувачення обов`язок відкрити докази, які можуть підтвердити законність проведення негласних слідчих (розшукових) дій, тобто відповідні ухвали, якими було надано дозвіл на такі дії.
26. Суд зазначає, що, на відміну від доказів, що стосуються предмета доказування, обсяг яких сторона обвинувачення має можливість визначити наперед, виходячи з вимог статті 91 КПК та характеру обвинувачення, характер і обсяг доказів, які стосуються обставин, що не стосуються предмета доказування, але можуть мати значення, наприклад, для з`ясування допустимості чи достовірності наданих сторонами доказів, практично неможливо визначити наперед.
27. В протилежність інквізиційному процесі, у якому обсяг доказів майже повністю визначається стороною обвинувачення, в змагальному процесі жодна зі сторін не може достеменно передбачити наперед весь хід судового процесу і обсяг доказів, який їй знадобиться для обстоювання своєї позиції. Враховуючи, що сторони вільні у використанні своїх процесуальних прав і самостійно обирають стратегію і тактику ведення справи (статті 22 та 26 КПК), у тому числі тактику спростування доказів, наданих протилежною стороною, обсяг доказів, які можуть бути надані на спростування чи, навпаки, на підтвердження допустимості чи достовірності доказів, не може бути визначено заздалегідь, оскільки залежить від динаміки кримінального провадження, яка визначається головним чином діями сторін у процесі.
28. Наприклад, у випадку заперечення допустимості слідчих дій у володінні особи Суд зазначав, що для з`ясування допустимості доказів, отриманих під час огляду в житлі чи іншому володінні особи, якщо наявність та/або добровільність згоди володільця ставиться стороною під сумнів, суд має виходити із сукупності всіх обставин, що супроводжували цю слідчу дію, враховуючи, але не обмежуючись наявністю письмового підтвердження такої згоди.[6] Практично неможливо заздалегідь передбачити, чи буде стороною поставлена під сумнів добровільність згоди володільця і які докази знадобляться для доведення добровільності.
29. Також неможливо передбачити, які докази будуть потрібні для спростування заперечення сторони проти допустимості висновку експерта. Сторона може поставити під сумнів компетентність експерта, порядок його призначення, наявність у нього достатньої кваліфікації або досвіду, наявність або достатність матеріалів, на підставі яких здійснено експертне дослідження. Це може вимагати надання додаткових доказів, характер і обсяг яких буде визначений, виходячи з позиції сторони, яка ставить такий висновок під сумнів.
30. Суд вже зазначав, що не може вважатися підставою визнання недопустимим висновку експерта лише той факт, що стороні захисту не були відкриті під час завершення досудового розслідування медичні документи, на підставі яких експерт зробив свої висновки, якщо ця сторона не клопотала про надання доступу до таких документів.[7]
31. З іншого боку, сторони можуть не оспорювати як окремі докази, так навіть й певні обставини, які є предметом судового розгляду (частина 3 статті 349 КПК), що значно скоротить обсяг доказів, які необхідно надати стороні на доведення своєї позиції і, відповідно, виключить необхідність досліджувати їх допустимість.
32. Таким чином, сторона, у володінні якої знаходяться докази, які обґрунтовують допустимість інших наданих доказів, приймає рішення про необхідність їх надання суду лише у випадку, якщо допустимість цих доказів обґрунтовано поставлена під сумнів на тих чи інших підставах. У такому разі у сторони, яка надала спірний доказ, виникає обов`язок довести його допустимість (частина 2 статті 92 КПК), надавши інші докази, і, відповідно, як умова надання доказу - обов`язок відкрити їх іншій стороні.[8]У той же час суд, що розглядає справу, має забезпечити стороні можливість підготувати свою позицію щодо наданого доказу, який не був відкритий стороні на більш ранніх стадіях провадження.
33. Крім того, як зазначав Суд, відповідно до статті 438 КПК суд касаційної інстанції вправі скасувати або змінити оскаржені судові рішення лише у випадку допущених судами істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Суд не має права скасовувати або змінювати судові рішення, постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із частинами 1 та 3 статті 26 КПК сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав, а суд вирішує лише питання, винесені на його розгляд сторонами. Також і апеляційний суд відповідно до частини 1 статті 404 КПК переглядає вирок суду першої інстанції в межах питань, винесених на його розгляд сторонами.
34. Як установлено Судом, сторона захисту не порушувала питання допустимості наданих стороною обвинувачення відомостей, отриманих під час негласних слідчих (розшукових) дій, на тій підставі, що вони були проведені без відповідного дозволу. Тому у сторони обвинувачення не виникало обов`язку довести наявність таких дозволів, а, відповідно, й необхідності перед наданням цих доказів суду відкрити їх стороні захисту відповідно до статті 290 КПК. Аргументи на спростування допустимості цих доказів не заявлялися стороною захисту і в апеляційних скаргах.
35. Таким чином, суди попередніх інстанцій, розглянувши лише питання, що були винесені на їх розгляд сторонами, і прийнявши відповідні рішення, повністю дотрималися вимог процесуального закону. Не розглянувши доводів, які сторона захисту на той час не заявляла та про які порушила питання вперше лише в касаційній скарзі, суди діяли у повній відповідності до вимог процесуального закону.
36. Під час розгляду в суді касаційної інстанції сторона захисту не змогла пояснити, які об`єктивні причини чи дії судів попередніх інстанцій завадили їй порушити вказане питання на більш ранніх етапах кримінального провадження.
37. Виходячи з наведеного, Суд відхиляє цей довід сторони захисту.