Постанова
Іменем України
18 травня 2021 року
м. Київ
справа № 554/4242/19
провадження № 51-5463км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Макаровець А.М. та Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Батка Є.І.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - Літовченка С.Ю. на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 2 жовтня 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 6 серпня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017170040002365, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого,
у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 186, частиною 1 статті 358,частиною 4 статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 2 жовтня 2019 року ОСОБА_1 засуджено:
- за частиною 2 статті 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
- за частиною 1 статті 358 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
- за частиною 4 статті 358 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі частини 1 статті 70 КК ОСОБА_1 за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
Згідно із частиною 4 статті 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання зазначеного покарання та покарання за вироком Ленінського районного суду м. Полтави від 1 серпня 2019 року ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою залишено без зміни.
Строк відбування покарання визначено обчислювати з 2 жовтня 2019 року.
Вирішено питання щодо речових доказів та стягнуто процесуальні витрати на користь держави.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він у 2018 році в невстановлений час, перебуваючи в Дарницькому районі м.Києва знайшов втрачений паспорт громадянина України НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2, виданий Бобровицьким РВ УМВС України в Чернігівській області 03 квітня 2012 року, який у подальшому зберігав за місцем свого проживання.
17 квітня 2019 року він, перебуваючи в м. Полтаві, діючи умисно, з метою використання знайденого паспорта для переховування від органів досудового розслідування та суду у зв`язку з перебуванням у розшуку вніс зміни первинного змісту у вказаному паспорті, тим самим використавши чужий офіційний документ шляхом особистого пред`явлення.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, 18 квітня 2019 року близько 06 год. 10 хв., перебуваючи поблизу будинку № 15 на вул. 23 Вересня в м. Полтаві, ОСОБА_1, усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпечність вчинюваних ним дій на підтвердження своїх анкетних даних, діючи умисно, з метою переховування від органів досудового розслідування та суду, маючи умисел на використання завідомо підробленого ним за зазначених вище обставин документа, пред`явив його працівникам поліції, тим самим використав чужий офіційний документ шляхом його особистого пред`явлення.
27 травня 2017 року близько 20:40 ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходився неподалік від будинку № 33-А на вул. П.Орлика в м. Полтаві. Помітивши в цей час у потерпілої ОСОБА_3, яка йшла попереду нього по вулиці в попутному напрямку, на шиї золотий ланцюжок, він вирішив заволодіти ним.
Із цією метою, діючи умисно, повторно, ОСОБА_1, слідуючи за потерпілою, швидко наздогнав її та із силою зірвав з її шиї золотий ланцюжок вартістю 3202,5 грн, з яким тікаючи з місця події забіг у двори приватних будинків, розташованих на вул. П. Орлика в м. Полтаві. Однак, виявивши, що проходу з цих дворів для подальшої втечі немає, для того щоб уникнути переслідування та зберегти за собою викрадений ланцюжок, останній змушений був розвернутись та застосувати до потерпілої, яка підбігла до нього і намагалась повернути своє майно, фізичне насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров`я особи, що виразилось у тому, що ОСОБА_1 підняв і стиснув руки в кулаки, виказуючи тим самим погрозу спричинити тілесні ушкодження, а потім різко штовхнув її від себе назад, через що потерпіла впала на землю.
Внаслідок вищевказаного фізичного насильства ОСОБА_1 спричинив потерпілій тілесні ушкодження, які належать до легких тілесних ушкоджень.
Викраденим ланцюжком він розпорядився на власний розсуд, чим спричинив потерпілій матеріального збитку на суму 3202, 50 грн.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 6 серпня 2020 року вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 2 жовтня 2019 року змінено в частині застосування частини 5 статті 72 КК та зараховано ОСОБА_1 в строк покарання строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі з 18 квітня 2019 року по 6 серпня 2020 року.
В іншій частині вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на те, що судові рішення поставлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
При цьому захисник, обґрунтовуючи свою позицію, оспорює кваліфікацію дій свого підзахисного та вважає, що ОСОБА_1 вчинив лише незакінчений замах на злочин, передбачений частиною 2 статті 186 КК, оскільки не мав реальної можливості повністю реалізувати свій умисел та продати золотий ланцюжок, а не викинути його.
Крім того, вважає, що всупереч статті 23 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд не дослідив належним чином докази та на порушення частини 4 статті 95 зробив неправильні висновки без належного вивчення всіх доказів, наданих стороною обвинувачення. При цьому захисник посилається на вимоги статті 349 КПК та зазначає, що відмова в заявленому клопотанні про допит свідків вказує на порушення вказаної процесуальної норми.
Так, захисник вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про виклик свідків у судове засідання для підтвердження перекваліфікації дій його підзахисного, при цьому, на його думку, суд апеляційної інстанції не виправив помилки суду першої інстанції та безпідставно не дослідив доказів у кримінальному провадженні, залишивши без зміни вирок місцевого суду.
Також захисник вказує на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки вважає, що при призначенні особі покарання суд безпідставно застосував правило часткового складання покарань за цим вироком та вироком Ленінського районного суду м. Полтави від 1 серпня 2019 року, чим порушив вимоги статей 66, 68, 69-1 КК.
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого, який підтримав касаційну скаргу, зваживши на думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Мотиви Суду.
Згідно статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту й не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також достовірність фактичних обставин кримінального провадження.
Захисник у своїй касаційній скарзі не оспорює доведеність винуватості його підзахисного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 358,частиною 4 статті 358 КК.
Доводи захисника щодо неповноти судового розгляду на підставах того, що під час судового розгляду не було викликано та допитано свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, незважаючи на те, що захисником були заявлені відповідні клопотання, є безпідставними.
Статтею 22 КПК встановлено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що, на думку колегії суддів Верховного Суду, було дотримано судом першої інстанції.
Ураховуючи, що згідно з вимогами кримінального процесуального закону тягар доведення обґрунтованості обвинувачення та, відповідно, надання доказів винуватості покладено на сторону обвинувачення, суд не може вчиняти активних дій для забезпечення явки свідків обвинувачення, оскільки це суперечитиме засаді об`єктивності та неупередженості суду, відображеній, зокрема, у частині 6 статті 22 КПК.
Як установлено за матеріалами кримінального провадження, суд визнав загальний порядок вивчення доказів та не визнавав недоцільним дослідження доказів щодо тих обстави, які ніким не оспорюються.
У цьому кримінальному провадженні сторона захисту, по суті, не оспорює факту перебування ОСОБА_1 на місці злочину та вчинення неправомірних дій стосовно потерпілої, однак вважає, що його протиправні дії вказують на незакінчений замах на злочин, передбачений частиною 2 статті 186 КК та вважав за необхідне допитати свідків, які приймали участь у затриманні його підзахисного для підтвердження того, що останній не зміг закінчити грабіж до кінця, оскільки не розпорядився викраденим ланцюжком.
Однак правильність кваліфікації дій засудженого встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, який обґрунтовано дійшов висновку, що вони правильно кваліфіковані судом за частиною 2 статті 186 КК.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого злочину ґрунтується на досліджених судом доказах, що підтверджують встановлені судом фактичні обставини справи, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Суд касаційної інстанції відповідно до вимог статті 433 КПК не встановлює обставин, яких не було встановлено судами попередніх інстанцій, а доводи, наведені в касаційній скарзі, не дають підстав ставити під сумнів висновки судів щодо фактичних обставин справи та дотримання судами процесуальних правил при дослідженні та оцінці доказів.
Суд першої інстанції поклав в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 показання потерпілої, яка підтвердила факт нападу на неї засудженим, який заволодів її ланцюжком, а коли вона його наздогнала, чинив опір та спричинив їй тілесні ушкодження, та зазначила, що винний розпорядився викраденою в неї річчю, коли втікав, або викинув її, або сховав; протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 28 травня 2017 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_3 впізнала засудженого як особу, яка відкрито заволоділа її ланцюжком. Зазначений доказ було визнано судом як допустимий та належний.
Виходячи з відмінної правової природи показань свідка та протоколу пред`явлення для впізнання, як процесуальних джерел доказів судом на обґрунтування винності ОСОБА_1 вмотивовано покладено протокол слідчого експерименту із застосуванням відеозйомки від 8 травня 2019 року (а.п.111-113), протокол огляду дискового носія CD-R з камери відеоспостереження спортивного магазину "Вітамін" (т.1, а.п.122-124).
Неспроможними є доводи захисника про вчинення його підзахисним замаху на грабіж, оскільки засуджений вчинив усі дії, які необхідні для кваліфікації за статтею, згідно, з якою висунуте обвинувачення, а розпорядження викраденим майном у той спосіб, який обрав сам винний, не вказує на замах. При цьому слід зазначити, що відсутність ланцюжка під час затримання засудженого вказує лише на те, що він позбавився його під час втечі, а продаж чи будь-яке інше розпорядження викраденим майном не впливає на кваліфікацію його дій.
Частина 4 статті 95 КПК містить правило, обумовлене засадою безпосередності дослідження показань, речей і документів (ст. 23 КПК): суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому чи прокурору, або посилатися на них.
Факт відмови стороні захисту в допиті свідків під час судового розгляду враховано судом апеляційної інстанції при оцінці достатності та належності наданих доказів, зокрема протоколу пред`явлення особи для впізнання у сукупності з іншими наданими суду доказами у справі.
При цьому сторона захисту заявила таке клопотання і під час апеляційного розгляду, однак суд погодився з висновками місцевого суду та зазначив у своєму рішенні, що вказані свідки не були очевидцями подій, що передували затриманню ними ОСОБА_1, а тому для встановлення наявності чи відсутності факту доведення останнім кримінального правопорушення, не могли свідчити про можливість винного розпоряджатись викраденим майном. При цьому факт викрадення золотого ланцюжка під час вчинення грабіжу підтверджується наявними доказами, показаннями потерпілої, а також даними слідчого експерименту, проведеного з потерпілою.
Доводи захисника про неправильне застосування порядку призначення покарання шляхом часткового складання покарань також були предметом розгляду суду апеляційної інстанції.
При цьому суд послався на норму статті 70 КК відповідно до якої при сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
При цьому суд врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів; особу обвинуваченого, який неодноразово судимий, у тому числі за злочини проти власності, від відбування покарання за одним з яких звільнявся умовно-достроково, проте належних висновків не зробив та вчинив новий злочин; має непогашені судимості; характеристику органу пробації, відповідно до якої виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства; стан здоров`я; відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання; думку потерпілої та призначив покарання, яке за своїм видом і розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.
Апеляційний суд, залишаючи вирок суду першої інстанції без змін, дійшов обґрунтованого висновку, що таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів і відсутні підстави вважати, що мало місце неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Перевіривши вирок суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дотримався вимог статті 419 КПК, дав належну оцінку доводам в апеляційних скаргах сторони захисту, навівши в ухвалі докладні мотиви постановленого рішення, з чим також погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є законними, обґрунтованими і вмотивованими, відповідають вимогам статей 370, 374 КПК та статті 419 КПК відповідно.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, колегією суддів Верховного Суду не встановлено.
Таким чином касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд