Постанова
іменем України
20 травня 2021 року
м. Київ
справа № 619/408/19
провадження № 51 - 109 км 21
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючої Яновської О. Г.,
суддів Антонюк Н. О., Стефанів Н. С.,
за участю:
секретаря судового засідання Сергійчук Л. Ю.,
прокурора Кузнецова С. М.,
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 14 вересня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року в кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, не працюючого, з вищою освітою, раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини
Вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 14 вересня 2020 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, та призначено покарання у виді 200 годин громадських робіт.
На підставі ст. 49 КК ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності та відбуття призначеного покарання за ч. 1 ст. 125 КК звільнено.
ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 125 КК до покарання: за ч. 1 ст. 122 КК - у виді 3 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 125 КК - у виді 2 років обмеження волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено 3 роки позбавлення волі.
Судом задоволено частково цивільні позови потерпілих.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року вирок районного суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Як установлено районним судом, 17 червня 2018 року ОСОБА_1 перебував за адресою: АДРЕСА_2, де окрім нього також перебували ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Цього ж дня у період часу з 19:00 до 20:00 год. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник словесний конфлікт, у який втрутився ОСОБА_3, внаслідок чого між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відбулася сутичка, яка в переросла в боротьбу, під час якої ОСОБА_1, діючи умисно, насильницьким способом увів до ротової порожнини ОСОБА_3 пальці лівої руки, із силою відтягнув щоку останнього, чим спричинив потерпілому забійну рану слизової оболонки щоки, що за ступенем тяжкості належить до легких тілесних ушкоджень.
У цей же день, у період часу з 19 год. 20 хв. до 20:00 год. під час конфлікту, що виник між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, останній, діючи умисно, фрагментом дерев`яної палиці зі значною силою завдав удару по передпліччю руки потерпілого, чим заподіяв ОСОБА_3 садна ліктьового суглоба та синців передпліччя, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Він же завдав удару палицею по голові ОСОБА_4, чим заподіяв забійну рану скроні голови, що за ступенем тяжкостівідноситься до легкого тілесного ушкодження.
Продовжуючи свої дії, ОСОБА_1 ударив палицею по пальцю стопи ОСОБА_2, унаслідок чого заподіяв їй осколковий перелом фаланги 2 пальця зі зміщенням кісткових уламків, що належить до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала
У касаційній скарзі засуджений просить змінити вирок та ухвалу суду щодо нього через суворість призначеного покарання, призначити йому остаточне покарання за ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 125, ст. 70 КК у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі та застосувати ст. 75 КК. Стверджує, що призначене покарання за своїм видом не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі винного. Зокрема, судом не в повній мірі враховано, що він вперше притягається до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, відсутні обставини, які обтяжують покарання. Не взято до уваги, що ним добровільно відшкодовано завдану шкоду потерпілим. Судом, на думку скаржника, помилково не враховано як пом`якшуючу обставину щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. ОСОБА_1 також зазначає, що суд апеляційної інстанції не вжив передбачених кримінальним процесуальним законом заходів щодо належного повідомлення засудженого про дату і час судового засідання, розглянув справу за його відсутності, що є істотним порушенням відповідно до вимог ст. 412 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК).
Позиції учасників судового провадження
У письмових запереченнях на касаційну скаргу засудженого потерпілі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 висловлюються проти задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 рокурор також заперечив обґрунтованість касаційних вимог.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 433 КПК касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому суд касаційної інстанції при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, та перевіряє їх у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 125 КК у касаційній скарзі засудженим не оспорюються і колегією суддів не перевіряються.
Доводи засудженого про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі винного через його суворість Суд вважає необґрунтованими.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що, призначаючи покарання винному, місцевий суд ретельно дослідив дані про особу ОСОБА_1, котрий раніше не судимий, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебував, урахував характер і ступінь суспільної небезпеки вчинених злочинів проти життя та здоров`я особи, їх наслідки.
Обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, судом не встановлено. Суд взяв до уваги позицію потерпілих і дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 лише в умовах ізоляції його від суспільства.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, який не погодився з призначеним покаранням через його суворість, просив застосувати положення ст. 75 КК та звільнити його від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком 1 рік, колегія суддів апеляційного суду надала їм правильну правову оцінку.
Зокрема, спростовуючи твердження засудженого щодо суворості призначеного покарання, апеляційний суд узяв до уваги принцип індивідуалізації та співмірності заходу примусу до характеру дій ОСОБА_1, котрий вчинив злочини проти життя та здоров`я трьох осіб, із яких дві особи - це жінки, крім того, малолітня дитина однієї з них була присутня під час конфлікту, а саме, коли засуджений наносив удари палкою потерпілим ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Колегія суддів звернула увагу на поведінку винного того ж дня після вчинення злочинів: він погрожував потерпілим, переслідував їх на своєму автомобілі, створював аварійну ситуацію на дорозі, чим наражав на небезпеку всіх пасажирів автомобіля, у тому числі п`ятимісячну дитину потерпілої ОСОБА_4 .
Ці обставини підтверджено протоколом про адміністративне правопорушення від 17 червня 2018 року, який складено щодо ОСОБА_1 та передано на розгляд до суду, який згодом прийняв рішення про передачу адміністративного матеріалу уповноваженим органам для вирішення питання про внесення відомостей до ЄРДР і проведення досудового розслідування щодо ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 20).
Апеляційним судом визнано необґрунтованими посилання скарги ОСОБА_1 на ту обставину, що районним судом при призначенні покарання не враховано його щирого каяття та активного сприяння в розкритті злочинів як пом`якшуючу обставину, а також позитивних характеристик і відшкодування потерпілим завданої злочином шкоди.
Спростовуючи такі доводи засудженого, колегія суддів зазначила у своєму рішенні, що в матеріалах справи відсутні підтвердження факту щирого каяття винного, оскільки засуджений не вибачився перед потерпілими, немає даних про позитивну характеристику ОСОБА_1 та відомостей про відшкодування завданої злочинами шкоди потерпілим. Крім того, як убачається зі змісту вироку місцевого суду, винними у виникненні конфлікту ОСОБА_1 вважав ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Правильність висновків апеляційного суду підтверджують і письмові заперечення від потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, які було надіслано на адресу Суду.
Зважаючи на ці обставини в сукупності з суспільно-небезпечним характером установлених конкретних дій винного, апеляційний суд визнав неможливим досягти мети попередження вчинення нових злочинів й виправлення засудженого без ізоляції його від суспільства.
Переглядаючи кримінальне провадження, колегія суддів апеляційного суду дала належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі ОСОБА_1 доводам, які фактично є аналогічними доводам, наведеним у касаційній скарзі, та, мотивувавши підстави прийнятого рішення, обґрунтовано відмовила в їх задоволенні, з чим погоджується суд касаційної інстанції та не вбачає підстав для зміни вироку й ухвали суду і застосування ст. 75 КК, як про це просить засуджений.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційна скарга засудженого не містить.
Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована, обґрунтована та відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Що стосується доводів у поданій скарзі про порушення права ОСОБА_1 на особисту участь під час розгляду у суді апеляційної інстанції, то вони не підтвердилися дослідженими матеріалами справи.
Зокрема, як установлено Верховним Судом, про те, що справа направляється до апеляційного суду для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1, районний суд надіслав повідомлення усім учасникам кримінального провадження, у тому числі засудженому (т. 1, а.с. 211).
Так, у матеріалах провадження наявне повідомлення Харківського апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційного розгляду, яке також направлялося ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 214, 216).
Положеннями ст. 401 КПК передбачено обов`язкову участь у суді апеляційної інстанції обвинуваченого, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища, а п. 4 ст. 405 КПК встановлено, що неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.
Ураховуючи викладене, Суд не встановив таких істотних порушень норм процесуального права, які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення та, відповідно до ст. 412 КПК, обумовлювали б обов`язкове скасування ухвали апеляційного суду. Тому подана касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів