ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2021 року
м. Київ
справа № 636/4356/15-к
провадження № 51-782км21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча Стефанів Н.С.,
судді: Голубицький С.С.,
Яновська О.Г.,
секретар судового засідання Безкровний С.О.,
учасники судового провадження:
прокурор Круценко Т.В.,
захисник Мамницький В.Ю. (в режимі відеоконференції),
представник потерпілої адвокат Водолажченко В.М. (в режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді провадження, та захисника Мамницького В.Ю. на вирок Харківського районного суду Харківської області від 23 вересня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12015220440000885, стосовно
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в с. Тернова Чугуївського району Харківської області,проживає в АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник Мамницький В.Ю., посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення кримінального процесуального закону, виклав вимогу до Суду про скасування судових рішень та закриття кримінального провадження за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину.
Свою вимогу захисник мотивує тим, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом та не надано безсумнівних, належних і допустимих доказів винуватості ОСОБА_1 в особливо тяжкому злочині - умисному вбивстві потерпілого. Вважає, що ч. 1 ст. 115 КК України застосовано необґрунтовано .
Указує, що Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України) не передбачено "зміну редакції" обвинувального акта. Згідно з новим обвинувальним актом від 08 квітня 2020 року не змінено ані обсягу обвинувачення, ані кваліфікації дій ОСОБА_1, а лише викладено зручну для сторони обвинувачення нову редакцію старого обвинувачення. Водночас суд не надав оцінки протиріччям між обвинувальним актом та встановленими в суді фактичними обставинами провадження, залишивши нез`ясованими важливі обставини, зокрема, в частині встановлення конкретного місця, де помер потерпілий; щодо перебування в будинку інших осіб; щодо наявності мотиву для вбивства у свідка ОСОБА_2 ; щодо знаряддя злочину - кухонного ножа, оскільки на експертизу надавався ніж із білою ручкою, а в судовому засіданні досліджено ніж із жовтою ручкою.
Зазначає, що у провадженні проведено низку експертних досліджень, які свідчать про невинуватість ОСОБА_1, оскільки не доводять його причетності до злочину, проте суд у вироку врахував їх як докази винуватості обвинуваченого.
Вважає відеозапис до протоколу огляду місця події щодо вилучення ножа недопустимим доказом, оскільки в протоколі не вказано, на який саме носій здійснювався відеозапис, крім того, сам відеозапис не чіткий.
Стверджує, що перевірку скарги ОСОБА_1 на недозволені методи ведення слідства проведено неповно та з порушенням права обвинуваченого на захист, оскільки пояснення від нього відібрано без участі захисника. На конкретне зазначення прізвища працівника поліції суд не відреагував, тоді як мав призначити додаткову перевірку.
Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки не надано належних відповідей на всі доводи скарг сторони захисту.
У касаційній скарзі прокурор виклав вимогу до Суду про скасування ухвали та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_1 через м`якість.
На обґрунтування своєї вимоги прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції всупереч положенням ст. 419 КПК України не спростував належним чином доводів апеляційної скарги прокурора про те, що суд першої інстанції призначив обвинуваченому занадто м`яке покарання, не врахувавши, що останній не визнав своєї вини та не розкаявся у вчиненому кримінальному правопорушенні, вчинив особливо тяжкий умисний злочин у стані алкогольного сп`яніння. Також суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги дані про особу ОСОБА_1, який не працює, характеризується негативно, не має стійких соціальних зв`язків, а також думку потерпілої ОСОБА_3, яка наполягала на максимальному покаранні.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Харківського районного суду Харківської області від 23 вересня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року) ОСОБА_1 зараховано у строк покарання попереднє ув`язнення з 05 липня 2015 року по 30 серпня 2019 року та з 23 вересня 2020 року по день набрання вироком законної сили включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто на її користь з ОСОБА_1 5660 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 500 000 грн - моральної шкоди та 400 грн - витрат на правову допомогу.
За ухвалою Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року апеляційні скарги захисника Мамницького В.Ю. та прокурора залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він у ніч з 04липня на 05 липня 2015 року, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, у домоволодінні АДРЕСА_2 під час конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин із ОСОБА_4, реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, спрямований на заподіяння смерті останньому, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, схопив зі столу в приміщенні кухні кухонний ніж та в одній з кімнат будинку (в якій саме встановити виявилося неможливим) умисно завдав не менш одинадцяти ударів у різні частини тіла, у тому числі в життєво важливі органи, заподіявши колото-різане поранення грудної клітки, проникаюче у плевральну порожнину з пораненням середостіння, легеневої тканини, бронхів і кореня лівої легені, що спричинило крововтрату та геморагічний шок, від чого потерпілий помер на місці.
Позиції учасників судового провадження
Від представника потерпілої ОСОБА_3 - адвоката Водолажченка В.М. надійшли заперечення на касаційну скаргузахисника Мамницького В.Ю.
У судовому засіданні захисник Мамницький В.Ю. підтримав свою касаційну скаргу та заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора; прокурор та представник потерпілої заперечили проти задоволення касаційної скарги захисника та підтримали подану касаційну скаргу прокурора.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За змістом касаційної скарги захисника вбачається, що останній, крім іншого, посилається на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та просить дати доказам іншу оцінку, ніж ту, яку надали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень Суду законом не віднесено.
Оцінка доказів є прерогативою виключно суду першої інстанції, у передбачених законом випадках - і суду апеляційної інстанції.
Отже, суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин кримінального провадження, установлених судами, та не втручається у правильність проведеної оцінки доказів, зібраних у цьому провадженні.
З урахуванням меж перегляду Судом судових рішень та підстав для їх скасування або зміни, визначених у ч. 1 ст. 438 КПК України, касаційний перегляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційній скарзі захисника, щодо посилань на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, попередні судові рішення стосовно ОСОБА_1 у цьому ж провадженні були предметом розгляду касаційного суду.
Так, за ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 03 жовтня 2017 року касаційну скаргу захисника частково задоволено, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 13 жовтня 2016 року, якою вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 16 березня 2016 року стосовно ОСОБА_1 залишено без зміни, скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції, за результатами якого апеляційним судом скасовано вирок та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
За змістом ухвали касаційного суду заслуговують на увагу доводи сторони захисту щодо ненадання апеляційним судом жодної оцінки доводам апеляційних скарг сторони захисту про те, що залишилось нез`ясованим місце, де було вчинено злочин проти ОСОБА_4, мотив вбивства останнього, причетність до цього свідка ОСОБА_5, хоча перевірка цих обставин може мати значення для кримінального провадження.
Крім того, ВССУ в ухвалі зазначив, що поза увагою суду залишилось те, що службове розслідування щодо застосування до ОСОБА_1 на початковій стадії досудового розслідування фізичного і психологічного впливу проводилося самим Чугуївським відділом поліції, тобто органом, працівників якого фактично було обвинувачено ОСОБА_1 у вчиненні стосовно нього протиправних дій з метою домогтися визнати винуватість у вбивстві ОСОБА_4 . Тому таке розслідування не може бути визнано об`єктивним, незалежним (неупередженим) і повним, а той факт, що ОСОБА_1 не визнає вини, яку, на думку апеляційного суду, доведено викладеними у вироку місцевого суду доказами, не звільняє суд від необхідності ретельної, об`єктивної, неупередженої перевірки незалежним органом заяв особи, яка перебувала під контролем держави, про недозволені методи ведення слідства.
З матеріалів кримінального провадження видно, що суди першої та апеляційної інстанцій в повному обсязі виконали вказівки, надані в ухвалі касаційного суду, належним чином дослідивши вищевказані обставини та надавши їм відповідну оцінку.
Насамперед предметом дослідження суду першої інстанції були матеріали перевірки, проведеної прокуратурою Харківської області, за скаргою ОСОБА_1 про недозволені методи ведення слідства. Суд першої інстанції встановив, що постановою старшого слідчого прокуратури Харківської області від 28 серпня 2018 року кримінальне провадження №42018220000000667 від 14 червня 2018 року за ч. 2 ст. 365 КК України, внесене до ЄРДР за повідомленням про вчинення стосовно ОСОБА_1 неправомірних дій, закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю події кримінального правопорушення.
На думку Суду, суд першої інстанції обґрунтовано врахував вказану постанову, оскільки вона є належним чином умотивованою.
За таких обставин, ураховуючи, що ОСОБА_1 протягом усього досудового розслідування, у тому числі при розгляді в суді подань про обрання та продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з відповідними скаргами не звертався, постанова органу прокуратури про закриття кримінального провадження стосовно працівників поліції стороною захисту не оскаржена, підстав не враховувати результати перевірки, проведеної прокуратурою за цим фактом, у суду не було.
Суд не вбачає порушення права обвинуваченого на захист внаслідок того, що в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42018220000000667 пояснення в ОСОБА_1 щодо вчинення стосовно нього неправомірних дій було відібрано без участі захисника, оскільки вказана процесуальна дія проведена в межах іншого провадження і не стосується розгляду провадження за його обвинуваченням по суті.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено і перевірено під час судового розгляду.
Так, будучи допитаним у судовому засіданні суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_1 показав, що між ним і ОСОБА_4 відбулася сварка, в ході якої саме останній пішов на нього з ножем, а тому він відібрав ніж та вибіг з будинку, перестрибнув через паркан і побіг до магазину, де присів відпочити та заснув. Вранці прокинувся і побачив у руці зажатий ніж, який стискав майже за лезо. Ножа встромив у землю біля забору, після чого був зупинений дільничним. Співробітники міліції погрожували йому фізичною розправою, вчиняли моральний тиск, він вимушений був себе обмовити і показав, де заховав ніж, однак ОСОБА_4 не вбивав. Таким чином, обвинувачений не заперечував, що саме в день і час відповідно до пред`явленого обвинувачення в нього відбувся конфлікт з потерпілим із застосуванням ножа; саме цей ніж, який надалі було вилучено, він тримав у руках і заховав біля магазину.
Суд першої інстанції врахував, що показання обвинуваченого щодо його перебування у стані алкогольного сп`яніння ввечері того ж дня разом із потерпілим підтвердили в суді свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5 і ОСОБА_9 . Їхні показання в цілому узгоджуються між собою та з показаннями потерпілої ОСОБА_3, свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11 .
Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_12 зазначив, що потерпілому було заподіяно одинадцять ножових поранень; удари завдано всі одночасно або через невеликий (1-2 хвилини) проміжок часу, з достатньою силою в ділянку тулуба у напрямку зліва, а удари по кінцівках - з меншою силою і встановити їх послідовність не є можливим; за характером тілесних ушкоджень потерпілий перебував у положенні лежачи на правому боці, на отримані ушкодження організм потерпілого відреагував геморагічним шоком, і в цей момент протягом 1-ї хвилини, поки відбувався внутрішній витік крові, потерпілий міг недалеко пересуватись, вчиняти певні дії, потім настала смерть. Також вказав, що бризок крові могло і не бути, оскільки пошкоджено внутрішні артерії кровоносних судин і потерпілий був одягнений, а з урахуванням певних обставин, наприклад характеристики металу леза ножа, то на ньому біологічні сліди (кров) могли і не залишитись.
Суд першої інстанції встановив, що винуватість ОСОБА_1 об`єктивно підтверджується даними, що містяться у протоколах огляду місця події, пред`явлення речей для впізнання, висновками судово-медичних експертиз від 07 липня 2015 року № 213-Ч/15, від 25 серпня 2015 року № 234-Чт/15, судово-цитологічної експертизи від 22 липня 2015 року №732-Ц/2015, судової медично-криміналістичної експертизи від 09 вересня 2015 року № 118-МК-С/15 та іншими доказами.
Зазначені у вироку докази суд першої інстанції визнав достовірними, допустимими і достатніми та на підставі аналізу їх сукупності встановив, що обвинувачений та потерпілий спільно розпивали спиртні напої, між ними виникла сварка у зв`язку з діями потерпілого, який висмикнув з одягу обвинуваченого декоративний шнурок, накинув його на шию обвинуваченого і погрожував задушити, що визнав у судовому засіданні і сам обвинувачений. На такі дії потерпілого обвинувачений завдав йому тілесні ушкодження кухонним ножем, залишив будинок і ніж забрав з собою, відійшов від будинку потерпілого на відстань і сховав ніж; надалі сам показав працівникам поліції місцезнаходження ножа.
Доводи в касаційній скарзі про врахування судом доказів, які нічого не доводять, є необґрунтованими. Так, суд у вироку окремо перерахував проведені у провадженні експертні дослідження, за результатами яких або не виявлено біологічних слідів, або сліди не придатні для ідентифікації особи, або кров на одязі обвинуваченого йому і належить. Водночас з вироку не вбачається, що суд, надаючи оцінку доказам в їх сукупності, врахував висновки цих експертиз як докази винуватості ОСОБА_1 .
Що стосується знаряддя злочину, то суд першої інстанції визнав доведеним, що тілесні ушкодження потерпілому завдано кухонним ножем, що був вилучений при огляді місця події за участю обвинуваченого та досліджений судом, оскільки потерпіла впізнала ніж як такий, що був у користуванні її сина, і за висновками експерта саме цим ножем могли бути завдані тілесні ушкодження потерпілому. На зауваження сторони захисту щодо кольору рукоятки ножа та відсутності на лезі слідів крові суд першої інстанції зазначив, що рукоятка ножа білого кольору має сліди тривалої вживаності і білий колір зазначався без уточнення його відтінку, який залежно від оточуючого освітлення та індивідуальності особи, що оглядає предмет, може бути сприйнятий як жовтуватий, так і сіруватий, а відсутність на лезі ножа слідів крові, за поясненнями експерта, можлива у разі спричинення тілесних ушкоджень, що були заподіяні потерпілому.
Посилання у касаційній скарзі захисника на те, що відеозапис до протоколу огляду місця події щодо вилучення ножа є недопустимим доказом, оскільки він не чіткий та в протоколі не вказано, на який саме носій здійснювався відеозапис, є необґрунтованими. Так, з матеріалів провадження вбачається, що в судовому засіданні було досліджено відеозапис і суд визнав його належним доказом; крім того, сам обвинувачений ОСОБА_1 у суді не заперечував, що виніс ніж із будинку потерпілого та заховав, а потім видав працівникам поліції. Тому підстав для визнання відеозапису до протоколу огляду місця події недопустимим доказом не вбачається.
Отже, Суд погоджується з вищевказаними висновками та вважає, що за встановлених обставин дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК України кваліфіковано правильно.
Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
На думку Суду, зазначені вимоги судом першої інстанції виконано в повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи провадження в апеляційному порядку, дослідив матеріали кримінального провадження та ретельно проаналізував доводи в апеляційних скаргах, які аналогічні доводам, наведеним у касаційних скаргах, надавши їм належну оцінку.
Зокрема, апеляційний суд надав оцінку доводам в апеляційній скарзі захисника щодо наявності протиріч між обвинувальним актом та фактичними обставинами в частині визначення місця, де помер обвинувачений, та мотиву вбивства.
Апеляційний суд встановив, що у зв`язку з тим, що ВССУ у своїй ухвалі від 03 жовтня 2017 року, скасовуючи попередню ухвалу суду апеляційної інстанції, звернув увагу на неточність формулювання обвинувачення щодо місця вчинення злочину та мотиву вбивства, прокурором Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області 08 квітня 2020 року прийнято рішення викласти обвинувачення стосовно ОСОБА_1 в новій редакції із зазначенням, що той діяв з мотивів особистих неприязних відносин з потерпілим, які раптово виникли під час конфлікту в будинку ОСОБА_4, розташованому на АДРЕСА_2, в одній із кімнат, у якій саме органу досудового слідства встановити не вдалося.
Вказані фактичні обставини справи було підтверджено в судовому засіданні першої інстанції і визнано судом доведеними, про що зазначено в мотивувальних частинах вироку та ухвали.
Що стосується правомірності викладення прокурором під час судового розгляду обвинувачення "в новій редакції", що оспорює в касаційній скарзі захисник, то за змістом пунктів 13, 15 ч. 2 ст. 36 КПК України прокурор уповноважений затверджувати чи відмовляти в затвердженні обвинувального акта, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта, самостійно складати обвинувальний акт, підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 337 КПК України під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення. Порядок зміни обвинувачення визначений ст. 338 КПК України.
Виходячи з аналізу вищевказаних норм закону, у цьому провадженні прокурор діяв відповідно до своїх повноважень і не вийшов за їх межі, тому істотного порушення кримінального процесуального закону внаслідок викладення прокурором обвинувачення "в новій редакції" не вбачається.
Крім того, змінене обвинувачення стосується насамперед фактичних обставин кримінального провадження і не впливає на обсяг обвинувачення та кваліфікацію дій ОСОБА_1 .
Апеляційний суд розглянув і доводи захисника про те, що органом досудового слідства не проводився слідчий експеримент за участю обвинуваченого ОСОБА_1 на предмет встановлення механізму заподіяння тілесних ушкоджень, а також щодо непроведення експертного дослідження з метою виявлення біологічних слідів на вилучених із місця події предметів. Апеляційний суд установив, що слідчим та прокурором відповідно до положень статей 92, 93 КПК України було проведено слідчі дії, які вони вважали необхідними для досягнення цілей кримінального провадження, а судом досліджено та оцінено докази, які були надані сторонами кримінального провадження. Клопотань про проведення додаткових слідчих дій на стадії досудового розслідування кримінального провадження, скарг на дії слідчого та прокурора сторона захисту не заявляла.
Суд апеляційної інстанції перевірив зазначену в апеляційній скарзі версію сторони захисту щодо перебування в будинку ОСОБА_4 в ніч вбивства інших осіб, що, на думку захисника, свідчить про непричетність ОСОБА_1 до смерті потерпілого. Апеляційний суд установив, що наявні у провадженні докази, у тому числі й ті, на які посилається у скарзі захисник, - показання потерпілої ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_11, а також дані протоколу огляду місця події про виявлення слідів пальців рук лише на одній із чотирьох рюмок і одній із чотирьох чашок, які згідно з висновком дактилоскопічної експертизи від 11 липня 2015 року № 155 виявилися непридатними для ідентифікації особи, не вказують на присутність на місці події інших осіб, узгоджуються між собою і не спростовують того факту, що в будинку перебували лише ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
Також апеляційний суд узяв до уваги і показання самого обвинуваченого в суді першої інстанції і під час апеляційного розгляду про те, що близько 20:00 чи 21:00 вони разом із ОСОБА_4 прийшли до будинку останнього та були удвох, де вживали спиртні напої, що свідчить про відсутність сторонніх осіб за місцем проживання ОСОБА_4 .
З ухвали видно, що припущення захисника, що саме в ОСОБА_5 був мотив на вбивство потерпілого ОСОБА_4, не знайшли свого підтвердження. Апеляційний суд врахував, що свідок ОСОБА_5 давав свої показання в суді першої інстанції під присягою, з дотриманням усіх правил допиту, в судових засіданнях стороні захисту була забезпечена можливість ставити йому запитання та спростовувати його доводи, об`єктивних підстав не довіряти їм не вбачається. Крім того, апеляційний суд правильно послався на вимоги ст. 337 КПК України, відповідно до яких судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій пред`явлено обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Отже, доводи сторони захисту про безпідставність обвинувачення ОСОБА_1 в умисному заподіянні смерті потерпілому були предметом детального дослідження в судах першої й апеляційної інстанцій та їм дано належну юридичну оцінку, з якою погоджується і Суд.
Доводи касаційної скарги прокурора про те, що суд апеляційної інстанції в ухвалі не навів належних мотивів, з яких він залишив апеляційну скаргу прокурора без задоволення, є безпідставними.
Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_1, відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини провадження та дані про особу обвинуваченого.
Зокрема, суд першої інстанції зважив на те, що обвинувачений вчинив умисний особливо тяжкий злочин, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, вину не визнав і не розкаявся, заподіяної шкоди не відшкодував, не працевлаштований. Таким чином, суд першої інстанції врахував усі обставини, на які посилався в апеляційній скарзі прокурор.
Водночас суд першої інстанції взяв до уваги дані про особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, має на утриманні малолітню дитину, характеризується посередньо, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває. Тому суд першої інстанції визнав за можливе призначити покарання в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років, що не є мінімальним за санкцією частини статті обвинувачення.
Відповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі ОСОБА_1 була предметом розгляду апеляційного суду, який належним чином спростував доводи апеляційних скарг прокурора і потерпілої та дійшов обґрунтованого висновку, що покарання, визначене обвинуваченому, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України і є домірним вчиненому.
Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що, враховуючи право судової дискреції (розсуду), зважаючи на конкретні обставини провадження та дані про особу ОСОБА_1, обране йому покарання відповідає загальним засадам його призначення, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
З огляду на вказане в касаційних скаргах не наведено переконливих доводів, які спростовували б правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1, кваліфікації його дій та обґрунтованості призначеного покарання.
На думку Суду, при розгляді цього кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій не допущено істотних порушень норм процесуального права і правильно застосовано норми матеріального закону. Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПКУкраїни, а ухвала апеляційного суду - вимогам ст. 419 цього Кодексу. Крім того, судами виконано вимоги ч. 2 ст. 439 КПК України.
Таким чином, підстав для задоволення касаційних скарг не встановлено.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд