Постанова
Іменем України
24 травня 2021 року
м. Київ
справа № 291/955/19
провадження № 61-6411св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: приватне сільськогосподарське підприємство "Агрофірма "Світанок", приватне підприємство "Ружинський край",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного підприємства "Ружинський край" на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 29 листопада 2019 року в складі судді Митюк О. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок" (далі - ПСП "Агрофірма "Світанок"), приватного підприємства "Ружинський край" (далі - ПП "Ружинський край") про розірвання договору оренди землі, витребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом та за заповітом вона є власником земельних ділянок: площею 0,3733 га, площею 2,5923 га, площею 0,3733 га та площею 2,8538 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області.
12 жовтня 2014 року між нею та ПСП Агрофірма "Світанок" було укладено договір оренди землі, до якого 16 вересня 2015 року було укладено додаткову угоду № 1 щодо оренди земельних ділянок площею 0,3733 га та 2,8538 га. 27 жовтня 2015 року вона передала ПСП Агрофірма "Світанок" за договором оренди землі земельні ділянки площею 0,3733 га та площею 2,5923 га.
Проте, ПСП "Агрофірма "Світанок" не використовує зазначені вище земельні ділянки, передавши права та обов`язки орендаря за вказаними договорами оренди землі та додаткової угоди на підставі розподільчого балансу від 22 березня 2018 року ПП "Ружинський край", за яким проведено реєстрацію права оренди на належні їй земельні ділянки. Будь-яких договірних відносин у неї із ПП "Ружинський край" немає, згоди на укладення договору суборенди на належні їй земельні ділянки та на передачу права оренди земельної ділянки у заставу чи до статутного фонду підприємства вона не надавала. Фактично орендар в односторонньому порядку самоусунувся від виконання умов договорів оренди землі, припинивши господарську діяльність з безпосереднього цільового використання орендованих земельних ділянок, чим порушив вимоги законодавства.
За таких обставин позивач просила суд розірвати договори оренди землі від 12 жовтня 2014 року та від 27 жовтня 2015 року, укладені між нею та ПСП "Агрофірма "Світанок", та витребувати у ПП "Ружинський край" з чужого незаконного володіння на користь власника ОСОБА_1 вищевказані земельні ділянки.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 29 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано договір оренди землі від 27 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ПСП "Агрофірма "Світанок", щодо оренди земельних ділянок: кадастровий номер 1825280400:03:000:0323, площею 0,3733 га та кадастровий номер 1825280400:03:000:0233, площею 2,5923 га, які розташовані за адресою: Житомирська обл., Ружинський р-н, Білилівська сільська рада, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та витребувано у ПП "Ружинський край" з чужого незаконного володіння і повернуто власнику ОСОБА_1 ці земельні ділянки.
Розірвано договір оренди землі від 12 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ПСП "Агрофірма "Світанок", до якого 16 вересня 2015 року було укладено додаткову угоду № 1, щодо оренди земельних ділянок: кадастровий номер 1825280400:03:000:0324, площею 0,3733 га, кадастровий номер 1825280400:03:000:0232, площею 2,8538 га, які розташовані за адресою: Житомирська обл., Ружинський р-н, Білилівська сільська рада, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та витребувано у ПП "Ружинський край" з чужого незаконного володіння і повернуто власнику ОСОБА_1 ці земельні ділянки.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що орендар ПСП "Агрофірма "Світанок" не використовує спірні земельні ділянки для здійснення своєї господарської діяльності, передало права та обов`язки за договором оренди іншим особам без згоди позивача, а тому наявні правові підстави, передбачені статтями 24, 25 Закону України "Про оренду землі", для розірвання договорів оренди землі. При цьому орендар всупереч вимогам законодавства та умовам укладеного договору незаконно передав права оренди і функції по виплаті орендної плати іншій юридичній особі - ПП "Ружинський край".
Постановою Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року залишено без задоволення апеляційну скаргу ПП "Ружинський край", а рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 29 листопада 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки ПСП "Агрофірма "Світанок" не використовує спірні земельні ділянки, а передало їх до статутного капіталу ПП "Ружинський край" без згоди позивача як власника цих ділянок, тому висновок суду першої інстанції про порушення ПСП "Агрофірма "Світанок", визначених Законом України "Про оренду землі" та Земельним кодексом України, прав орендодавця є обґрунтованим. Внаслідок утворення ПП "Ружинський край" шляхом виділу з ПСП "Агрофірма "Світанок" останнє не припинило свою діяльність, а тому зобов`язане виконувати умови договорів оренди землі, укладених з позивачем, та використовувати земельні ділянки за призначенням, сплачуючи орендну плату.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ПП "Ружинський край" просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 291/1478/18.
Касаційна скарга мотивована тим, що належні позивачу земельні ділянки не передавались у статутний капітал ПП "Ружинський край". А тому суди попередніх інстанцій, не встановивши обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, неправильно застосували норми частини п`ятої статті 93 ЗК України та пункту 2 частини першої статті 783 ЦК України.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 08 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження. У червні 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу та заяву про зупинення провадження у цій справі до розгляду Верховним Судом справи № 291/1009/18.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 є власником земельних ділянок, розташованих на території Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області та призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а саме земельних ділянок: кадастровий номер 1825280400:03:000:0323, площею 0,3733 га; кадастровий номер 1825280400:03:000:0233, площею 2,5923 га; кадастровий номер 1825280400:03:000:0324, площею 0,3733 га; кадастровий номер 1825280400:03:000:0232, площею 2,8538 га.
Між ОСОБА_2 та ПСП "Агрофірма "Світанок" були укладені договори оренди землі, відповідно до яких вказані земельні ділянки передавались позивачем в оренду ПСП "Агрофірма "Світанок".
За договором договір оренди землі 12 жовтня 2014 року ОСОБА_2 передала ПСП "Агрофірма "Світанок" право оренди земельних ділянок: кадастровий номер 1825280400:03:000:0324, площею 0,3733 га; кадастровий номер 1825280400:03:000:0232, площею 2,8538 га.
З пункту 27 зазначеного договору вбачається, що орендар, зокрема, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.
Пунктом 28 договору оренди передбачені обов`язки орендаря, серед яких: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.
16 вересня 2015 року між позивачем та ПСП "Агрофірма "Світанок" було укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди землі від 12 жовтня 2014 року, якою сторони внесли деякі зміни до договору оренди землі та продовжили строк його дії.
На підставі зазначеного договору державним реєстратором Андрушівського районного управління юстиції Житомирської області Попілем В. В. в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно по відношенню до зазначених вище земельних ділянок (проведено державну реєстрацію іншого речового права (номер запису про інше речове право 8364755, номер запису про інше речове право 8364544).
За договором оренди землі від 27 жовтня 2015 року ОСОБА_2 передала ПСП "Агрофірма "Світанок" право оренди земельних ділянок: кадастровий номер 1825280400:03:000:0323, площею 0,3733 га та кадастровий номер 1825280400:03:000:0233, площею 2,5923 га.
Відповідно до пункту 26 зазначеного договору орендар, зокрема, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.
Пунктом 27 зазначеного договору оренди передбачені обов`язки орендаря, серед яких: приступати до використання земельної ділянки після державної реєстрації договору оренди у встановленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.
З інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 червня 2016 року (номери інформаційних довідок 61913635 та 61915923) та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованої станом на 09 січня 2019 року, вбачається, що на підставі зазначеного договору державним реєстратором відділу державної реєстрації Ружинської районної державної адміністрації Житомирської області, ОСОБА_3 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відносно зазначених вище земельних ділянок 15 червня 2016 року проведено державну реєстрацію іншого речового права (номер запису про інше речове право 15070436, номер запису про інше речове право 15070877).
На час розгляду справи орендарем належних позивачу земельних ділянок є ПП "Ружинський Край" (код ЄДРПОУ 42016935). Право оренди спірних земельних ділянок за ним зареєстровано на підставі: договору оренди землі від 27 жовтня 2015 року, договору оренди землі від 12 жовтня 2014 року та додаткової угоди до нього від 16 вересня 2015 року.
ПП "Ружинський край" було утворене шляхом виділу з ПСП "Агрофірма "Світанок" та є правонаступником останнього, про що 23 березня 2018 року внесено запис до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань.
На підставі додатку № 5 до розподільчого балансу між ПСП "Агрофірма "Світанок" та ПП "Ружинський край" від 22 березня 2018 року ПСП "Агрофірма "Світанок" передало право оренди вищевказаних належних позивачу земельних ділянок ПП "Ружинський край".
На підставі вищевказаних договорів оренди землі та зазначеного розподільчого балансу на вищевказані земельні ділянки право оренди на них було зареєстровано за ПП "Ружинський край", яке ними фактично користується.
Відповідно до пункту 31 договорів оренди землі, укладених між позивачем та ПСП "Агрофірма "Світанок", зміна умов договору здійснюється виключно у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зупинення касаційного провадження у справі, оскільки на момент її розгляду справа, до якої заявник просив зупинити касаційне провадження (291/1009/18), вже розглянута Верховним Судом.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 773 ЦК України наймач зобов`язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.
Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Згідно з частиною першою статті 774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статті 1 Закону України "Про оренду землі", положення якої кореспондуються з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Так, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, у разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України "Про оренду землі").
Орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі (стаття 25 Закону України "Про оренду землі"), а орендодавець, відповідно до частини першої статті 24 цього закону, має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати.
Тлумачення наведених положень зазначеного Закону дає підстави для висновку, що залучення орендарем третіх осіб до обробітки землі та оплати орендної плати орендодавцю з припиненням орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки, крім передачі земельної ділянки у суборенду у випадках, передбачених договором оренди землі, виходить за межі господарської діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем.
До подібних висновків за схожих фактичних обставин дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 133/158/16-ц, провадження № 61-21693 сво 18.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виняток із зазначеного правила передбачено частиною четвертою статті 32 Закону України "Про оренду землі", за змістом якої не є підставою для зміни умов або припинення договору оренди землі, якщо інше не передбачено самим договором, перехід права оренди земельної ділянки до іншої особи у зв`язку з реорганізацією юридичної особи-орендаря.
У пунктах 34, 35 спірних договорів оренди землі передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.
Відповідно до частин першої, п`ятої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється у результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Моментом переходу прав до правонаступника юридичної особи вважається дата внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців у порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань", тобто запису про припинення юридичної особи.
Частина друга статті 107 ЦК України встановлює, що після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.
Розрізняють універсальне та сингулярне правонаступництво.
За універсальним правонаступництвом має місце перехід усієї сукупності прав та обов`язків певної особи. При цьому майно особи як сукупність прав і обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника (правонаступників) як єдине ціле, причому у цій сукупності єдиним актом переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва праводателю, незалежно від того, виявлені вони на момент правонаступництва чи ні. Універсальне правонаступництво має місце у випадках припинення юридичної особи та спадкового наступництва у випадку смерті фізичної особи.
Сингулярне правонаступництво, на відміну від універсального, не охоплює переходу всієї сукупності прав та обов`язків до правонаступника, а тому іменується частковим правонаступництвом, і відбувається заміною осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін або вказівку закону.
Отже, реорганізація у силу закону передбачає перехід прав і обов`язків реорганізованої особи до правонаступників.
Таким чином, реорганізація юридичної особи в будь-який спосіб не призводить до припинення зобов`язання та не є підставою для розірвання договору.
Характерною ознакою процедур припинення юридичної особи у результаті реорганізації є неможливість подальшої участі особи, яка припиняється, у зобов`язанні, але реорганізація не припиняє дію цих зобов`язань, в тому числі договорів, які були укладені цією стороною.
Водночас, виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс (частина перша, друга статті 109 ЦК України ).
Виділ не є різновидом припинення або реорганізації юридичної особи, це один із способів створення юридичної особи. Основною відмінністю виділу є те, що в результаті виділу створюється нова юридична особа, яка наділяється певним майном існуючої юридичної особи. При цьому, попередня юридична особа не припиняється.
Наслідком виділу є перехід за розподільчим балансом до нової юридичної особи, що утворилася унаслідок виділу, частини майна, прав та обов`язків юридичної особи, з якої був здійснений виділ, і яка не припиняється, а продовжує функціонувати за зменшеного обсягу активів та пасивів, тобто має місце часткове правонаступництво.
Відповідно до частини третьої статті 109 ЦК України, юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.
Виділ, який є переходом за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб (стаття 109 ЦК України), не визнається законодавцем видом реорганізації.
На противагу реорганізації (коли припиняється юридична особа - сторона договору, а замість неї стороною договору в силу закону стає її правонаступник) у випадку виділу законом не передбачено збереження дії договору та переходу прав і обов`язків за договором до особи, яка створюється в результаті виділу. Такий підхід пояснюється тим, що особа - сторона договору, з якої виділено нову особу (осіб), продовжує існувати і не припиняється як юридична особа.
Норми ЦК України, що регулюють процедуру виділу, не передбачають правонаступництва, проте перехід прав та обов`язків до новостворюваної особи (осіб) визначається розподільчим балансом, що є актом юридичної особи, з якої виділяється нова особа.
Такий самий принцип закладений у частині четвертій статті 32 Закону України "Про оренду землі".
До подібних висновків, а саме те, що виділ не є реорганізацією юридичної особи дійшли Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15, провадження № 12-62 гс 19, та Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах: від 11 грудня 2019 року у справі № 904/2251/18, від 15 січня 2020 року у справі № 904/11903/16, від 21 січня 2020 року у справі № 904/8538/16.
Близькі за змістом правові висновки щодо необхідності розрізняти підстави припинення юридичної особи шляхом реорганізації наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17, провадження № 14-37 цс 20.
Аналізуючи зміст правовідносин, що складаються на підставі договору оренди землі, права та обов`язки сторін цього договору, слід дійти висновку, що після виконання орендодавцем обов`язку передати орендарю земельну ділянку на стороні орендодавця відбувається концентрація прав вимоги, а на стороні орендаря концентруються зобов`язання виконати ці вимоги.
По суті орендар без згоди орендодавця передав право оренди землі іншому орендарю, який створений шляхом виділу з орендаря, який є стороною договору оренди землі.
Правова оцінка цих дій орендаря має враховувати наступні приписи законодавства.
Стаття 14 Конституції України визначила землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
У частині першій, п`ятій статті 93 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину,
вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.
Відповідно до цих нормативних приписів право оренди як речове право може відчужуватись власником земельної ділянки, що полягає у передачі власником іншій особі права бути орендодавцем цієї земельної ділянки замість власника. Таке право бути орендодавцем може продаватись, бути предметом застави, спадщиною, внеском до статутного капіталу. Тобто у випадку, наприклад, внесення права оренди до статутного капіталу, орендодавцем виступатиме особа, яка прийняла це право як вклад у статутний капітал. При цьому не можна вважати обґрунтованим тлумачення цієї норми, яке допускає можливість відчужувати право оренди земельної ділянки не власником, а орендарем цієї земельної ділянки. Адже згідно з договором оренди орендар отримує право володіння і користування земельною ділянкою як річчю, але до нього не переходить речове право на оренду.
Навіть обмежене право розпорядитись земельною ділянкою шляхом передачі в суборенду орендар може реалізувати за згодою орендодавця. Як зазначено в частині шостій статті 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).
Крім того, відповідно до частини другої статті 135 ЗК України продаж земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) може здійснюватися на земельних торгах виключно з ініціативи власників земельної ділянки. У такому разі земельні торги регулюються положеннями цього Кодексу, якщо інше не передбачено законом чи договором з виконавцем земельних торгів. Далі після цієї норми у статті 135 ЗК України поміщена норма про звернення стягнення на у тому числі право оренди, в порядку виконання судових рішень, і ця норма у взаємному зв`язку з попередньою нормою права має розумітись так, що йдеться про стягнення по боргах власника земельної ділянки, а не орендаря-боржника.
Право оренди є майновим правом і в розумінні статті 177 ЦК України є об`єктом цивільних прав. Відповідно до частини першої статті 178 ЦК України оборотоздатність права оренди земельної ділянки як об`єкта цивільних прав визначається з урахуванням викладених вище приписів статей 93, 135 ЗК України - воно може вільно відчужуватися власником земельної ділянки, не вилучене з цивільного обороту, і не обмежене в обороті.
Крім того, право оренди є речовим правом орендаря на чуже майно. З цієї точки зору оборотоздатність цього речового права значним чином обмежена нормами ЗК України, Закону України "Про оренду землі" та договором оренди.
Елементами речового характеру в зобов`язальних відносинах оренди визнаються право орендаря на абсолютний захист від порушення його права на орендоване майно третіми особами; на збереження сили договору оренди при переході права власності на орендоване майно до іншої особи (право слідування); на передачу майна в суборенду.
Відповідно до частини першої статті 25 Закону України "Про оренду землі" орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.
Таким чином, належне орендарю на підставі договору оренди право користування земельною ділянкою не може бути ним відчужено, у тому числі передане при виділі на підставі розподільчого балансу особі, яка виділяється.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 14 вересня 2020 року в справі № 291/1009/18 (провадження № 61-7068сво19), відступивши від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2020 року у справі 291/1478/18 (провадження № 61-21086 св 19), на яку заявник послався у касаційній скарзі.
Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що положеннями законодавства у сфері відносин найму (оренди) землі не передбачено право юридичної особи-орендаря на власний розсуд здійснювати розпорядження правом оренди земельної ділянки, крім передачі земельної ділянки у суборенду у випадках, передбачених договором оренди землі, а також переходу такого права до правонаступника юридичної особи-орендаря, у разі його наявності, та за умови, що відбувається припинення юридичної особи, з якою було укладено договір оренди землі, тобто за універсального правонаступництва.
Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли вірного висновку про те, що припинення ПСП "Агрофірма "Світанок" господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованих у позивача земельних ділянок та передача права оренди на них за розподільчим балансом іншій юридичній особі без згоди ОСОБА_1 як орендодавця свідчить про невиконання орендарем обов`язків, передбачених статтею 25 Закону України "Про оренду землі" та умов договорів оренди землі, що є підставою для їх дострокового розірвання.
Доводи касаційної скарги про те, що виділ передбачає перехід до новоутвореної юридичної особи згідно з розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи, з якої був здійснений виділ, що свідчить про реорганізацію такої юридичної особи без її припинення, є безпідставними, так як виділ не є різновидом припинення або реорганізації юридичної особи, це один із способів створення юридичної особи.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу приватного підприємства "Ружинський край" залишити без задоволення, а рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 29 листопада 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.