Постанова
Іменем України
24 травня 2021 року
м. Київ
справа № 127/20705/16-ц
провадження № 61-3070св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Вінницька дирекція Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві у місті Вінниці,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2016 року у складі судді Гуменюка К. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2020 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вінницької дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" (далі - Вінницька дирекція УДППЗ "Укрпошта"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві у місті Вінниці (далі - Відділення Фонду), про відшкодування майнової шкоди, посилаючись на те, що вона працювала на посаді листоноші у Відділенні поштового зв`язку № 12 поштампу Вінницької дирекції УДППЗ "Укрпошта". 05 грудня 2012 року під час виконання трудових обов`язків (рознесенні пошти) вона впала, внаслідок чого отримала виробничу травму у вигляді перелому лівої руки у двох місцях, ушкодження лівої частини тулуба, спини та лівої ноги. Вона перебувала на лікуванні 212 діб, перенесла дві операції, проте їй не встановили інвалідність. За результатами розслідування нещасного випадку на виробництві роботодавцем було складено акт форми Н-1. Висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 04 липня 2013 року їй встановлено 25 % втрати професійної працездатності. На оплату двох операцій вона витратила власні кошти. За лікування Відділення Фонду повернуло їй лише 300 грн. Через отриману травму руки їй необхідно пройти курс реабілітації, в тому числі й за кордоном. Стверджує, що на прохання дирекції УДППЗ "Укрпошта", Відділення Фонду підробляє акти на невиробничу травму, а МСЕК - занижує відсотки втрати працездатності. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь матеріальне відшкодування у вигляді одноразової виплати в сумі 500 000 грн та щомісячної виплати в розмірі трьох мінімальних зарплат довічно.
Рішенням Вінницького міськрайонного суду Вінницької області від 07 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не довела обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог. Право на отримання потерпілим одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Розмір відшкодування шкоди, пов`язаної з втратою потерпілим заробітку (його частини) у зв`язку з ушкодженням здоров`я, встановлюється виходячи зі ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, який потерпілий мав до ушкодження здоров`я. Спірні правовідносини на час їх виникнення були врегульовані Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон № 1105-XIV), який покладав на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд соціального страхування від нещасних випадків) обов`язок здійснювати страхові виплати застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. 26 липня 2013 року на виконання вимог Закону № 1105-XIV Відділення Фонду призначило потерпілій ОСОБА_1 одноразову допомогу внаслідок стійкої втрати професійної працездатності в сумі 23 766 грн та щомісячні страхові виплати, що компенсують відповідну частину втраченого заробітку, в розмірі 237,66 грн. Крім того, 20 жовтня 2016 року Відділення Фонду провело індексацію призначеної позивачу щомісячної страхової виплати (з урахуванням виплат на необхідний догляд за нею). За наслідками отриманої виробничої травми ОСОБА_1 не потребує медикаментозного лікування, про що свідчить лист Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи від 14 травня 2014 року. Позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що вона наразі потребує лікування, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2017 року зменшено розмір судового збору, який підлягав сплаті ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом з 6 566 грн до 2 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 2 000 грн.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2016 року залишено без задоволення, а рішення Вінницького міськрайонного суду Вінницької області від 07 грудня 2016 року - без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2017 року задоволено. Додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2017 року скасовано та постановлено нове: судові витрати віднесено на рахунок держави України.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 потребує додаткового лікування і що вона понесла витрати, які їй не були відшкодовані Відділенням Фонду. Також відсутні підстави для покладення на роботодавця обов`язку з відшкодування майнової шкоди, адже у передбачений законом спосібодноразову та щомісячні виплати їй здійснює Відділення Фонду. Разом з тим місцевий суд безпідставно стягнув з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір, оскільки згідно з пунктом 2 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" вона звільнена від сплати цього збору.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
14 лютого 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням уточнень, просила скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2016 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказала, що суди не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-481цс16.
У квітні 2020 року Вінницька дирекція Акціонерного товариства "Укрпошта" подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Вінницького міського суду Вінницької області.
16 червня 2020 року справа № 127/20705/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 05 грудня 2012 року о 15 годині 30 хвилин під час виконання своїх трудових обов`язків з доставки поштової кореспонденціїпрацівник Вінницької дирекції УДППЗ "Укрпошта" ОСОБА_1 впалапоблизу будинку № 30 по вулиці Колгоспній в місті Вінниці, внаслідок чого отримала ушкодження у вигляді закритого уламкового перелому лівого ліктьового відростку зі зміщенням.
Позивач перенесла дві операції - 11 грудня 2012 року та 03 квітня 2013 року.
Згідно з актом розслідування форми Н-1 від 13 травня 2013 року причиною настання нещасного випадку є незабезпечення листоноші ОСОБА_1 спецвзуттям (чоботи зимові). Нещасний випадок визнано таким, що стався при виконанні трудових обов`язків та пов`язаний з виробництвом.
Актом огляду МСЕК від 04 липня 2013 року ОСОБА_1 встановлено 25 % стійкої втрати професійної працездатності.
Згідно з постановами Відділення Фонду від 26 липня 2013 року № 0201/91114/91114/14 та № 0201/91114/91114/15 потерпілій ОСОБА_1 було призначено одноразову допомогу у зв`язку із стійкою втратою професійної працездатності в сумі 23 766 грн, а також - щомісячну грошову виплату у зв`язку з частковою втратою професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, в розмірі 237,66 грн.
20 жовтня 2016 року Відділенням Фонду проведено індексацію призначеної ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати за липень, серпень та вересень 2016 року в розмірі 397,38 грн.
За наслідками отриманої виробничої травми ОСОБА_1 не потребує медикаментозного лікування, про що свідчить лист Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи від 14 травня 2014 року № 320/03-0402.
Згідно з листом Міністерства охорони здоров`я України від 23 листопада 2015 року відсутні підстави для встановлення ОСОБА_1 групи інвалідності, а порушення функції лівої руки внаслідок отриманої у 2012 році виробничої травми в легкому ступені обмежують її життєдіяльність і відповідають 25 % втрати працездатності.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивач потребує додаткового лікування і що вона понесла додаткові витрати, які їй не були відшкодовані Відділенням Фонду.
Між сторонами виник спір з приводу відшкодування майнової шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, отриманим працівником при виконанні трудових обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частиною першою статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Відповідно до статті 173 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
З аналізу вищенаведених правових норм слід дійти висновку про те, що працівник, якому заподіяно шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, має право вимагати від фізичної або юридичної особи, яка її завдала, відшкодування заробітку (доходу), втраченого ним унаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодування додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Разом з тим страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР "Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування"), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом № 1105-XIV.
Відповідно до частин першої, п`ятої статті 6 Закону № 1105-XIV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, суб`єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик. Об`єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров`я та працездатність.
Згідно з частинами другою, п`ятою, шостою статті 13 Закону № 1105-XIV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України "Про охорону праці". Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.
Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров`ю або настала смерть. Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення (частини перша, друга статті 14 Закону № 1105-XIV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку: своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні: допомогу у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого (пункт 1); вжити всіх необхідних заходів для підтримання, підвищення та відновлення працездатності потерпілого (пункт 6); забезпечити згідно з медичним висновком домашній догляд за потерпілим, допомогу у веденні домашнього господарства (або компенсувати йому відповідні витрати), сприяти наданню потерпілому, який проживає в гуртожитку, ізольованого житла (пункт 7).
Відповідно до статті 28 Закону № 1105-XIV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Зазначені грошові суми складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому; 4) страхової виплати пенсії у зв`язку з втратою годувальника; 5) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 6) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Отже, обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної працівникові, законодавцем покладений в повному обсязі на Фонд соціального страхування від нещасних випадків.
Ступінь втрати працездатності потерпілим установлюється МСЕК за участю Фонду соціального страхування від нещасних випадків і визначається у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров`я. МСЕК установлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, визначає професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, причину, час настання та групу інвалідності у зв`язку з ушкодженням здоров`я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги (частина перша статті 30 Закону № 1105-XIV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом частин першої, другої, четвертої, десятої статті 34 Закону № 1105-XIV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров`я. Сума щомісячної страхової виплати не повинна перевищувати середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров`я. У разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, Фонд соціального страхування від нещасних випадків проводить одноразову страхову виплату потерпілому, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати потерпілим професійної працездатності, але не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду. Фонд соціального страхування від нещасних випадків фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, в тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК. Витрати на ліки, лікування, протезування (крім протезів з дорогоцінних металів), придбання санаторно-курортних путівок, предметів догляду за потерпілим визначаються на підставі виданих лікарями рецептів, санаторно-курортних карток, довідок або рахунків про їх вартість. Сума витрат на необхідний догляд за потерпілим залежить від характеру цього догляду, встановленого МСЕК, і не може бути меншою (на місяць) від: 1) розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, - на спеціальний медичний догляд (масаж, уколи тощо); 2 половини розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, - на постійний сторонній догляд; 3) чверті розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, - на побутове обслуговування (прибирання, прання білизни тощо). Витрати на догляд за потерпілим відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків незалежно від того, ким вони здійснюються. Середньомісячний заробіток для обчислення суми страхових виплат потерпілому у зв`язку із втраченим ним заробітком (або відповідної його частини) визначається згідно з порядком обчислення середньої заробітної плати для виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.