Постанова
Іменем України
24 травня 2021 року
м. Київ
справа № 161/5405/19
провадження № 61-5542св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна, Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс",
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2019 року у складі судді Присяжнюк Л. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Данилюк В. А., Матвійчук Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М., Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор Плюс") про скасування рішення про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, посилаючись на те, що 07 серпня 2008 року між нею та Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк"), яке в подальшому змінило назву на Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), було укладено кредитний договір № 0201/0808/71-114, за умовами якого вона отримала кредит в розмірі 36 000 доларів США з кінцевим терміном повернення до 07 серпня 2033 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 07 серпня 2008 року вона уклала з банком договір іпотеки, предметом якого є належна їй на праві власності квартира АДРЕСА_1 . 28 листопада 2012 року на підставі договору факторингу № 15 та договору про відступлення прав за іпотечним договором ПАТ "Сведбанк" відступило ТОВ "ФК "Вектор Плюс" права вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами. На виконання заочного рішення Луцького міськрайонного суду від 28 травня 2015 року у справі за позовом ТОВ "ФК "Вектор Плюс" до неї про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу майна з прилюдних торгів постановою державного виконавця Першого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції від 04 вересня 2015 року ВП № 48604075 було накладено арешт на спірну квартиру. В подальшому у зв`язку з непогашенням заборгованості за кредитом приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 лютого 2016 року, яким проведено державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ТОВ "ФК "Вектор Плюс" як іпотекодержателем. Вважає вказане рішення державного реєстратора протиправним, оскільки товариство вже захистило свої права та законні інтереси шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку. Крім того, вона не отримувала від іпотекодержателя вимогу про усунення порушень. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. від 26 лютого 2016 року № 28467180 про державну реєстрацію права власності за ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що належним відповідачем в цій справі є саме ТОВ "ФК "Вектор Плюс" як особа, право якої на нерухоме майно оспорюється та щодо якої прийняте рішення про реєстрацію права власності на квартиру. Тому пред`явлені ОСОБА_1 позовні вимоги до приватного нотаріуса не підлягають задоволенню. Пунктами 10, 10.3, 10.4, 12.3 договору іпотеки від 07 серпня 2008 року передбачено, що в разі невиконання позичальником умов договору кредиту та/або умов цього договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки для задоволення своїх майнових вимог в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Тобто сторони дійшли згоди щодо підстав звернення стягнення на спірну квартиру, однією з яких є застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Крім того, умовами договору іпотеки передбачено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки. Отже, внісши запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, приватний нотаріус як державний реєстратор вчинила дії на підставі застереження в іпотечному договорі, яким передбачено право іпотекодержателя на набуття у власність предмета іпотеки в обраний ним позасудовий спосіб. Зазначене, на переконання суду, спростовує доводи позивача про те, що ТОВ "ФК "Вектор Плюс" вже скористалося судовим способом захисту свого порушеного права, а саме - звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, оскільки вказане жодним чином не забороняє відповідачу як іпотекодержателю задовольнити свої вимоги в позасудовий спосіб - шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, за наявності відповідного іпотечного застереження. Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не може слугувати підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Постановою Волинського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2019 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У березні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року і ухвали нове рішення про задоволення позову або передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказала, що суди не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі № 21-357а14. Крім того, суди не дослідили зібраних у справі доказів і встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки відповідач подав до суду докази з порушенням порядку, встановленого законом. Суди без належної мотивації проігнорували заперечення представника заявника щодо несвоєчасності подання доказів, подання недопустимих доказів та щодо самостійного витребування судом доказів на стадії судового розгляду.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області.
08 травня 2020 року справа № 161/5405/19 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Судами встановлено, що 07 серпня 2008 року між ВАТ "Сведбанк", яке змінило назву на ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0201/0808/71-114, за умовами якого позичальник отримала кредит в розмірі 36 000 доларів СШАз кінцевим терміном повернення до 07 серпня 2033 року.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 07 серпня 2008 року ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, предметом якого є належна іпотекодавцю на праві власності квартира АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктами 11, 12 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов`язання повністю або частково, за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче двох способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Пунктом 12.3 іпотечного договору передбачено, що задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
28 листопада 2012 року на підставі договору факторингу № 15 та договору про відступлення прав за іпотечним договором ПАТ "Сведбанк" відступило ТОВ "ФК "Вектор Плюс" права вимоги за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами.
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 28 травня 2015 року у справі № 161/2028/15-ц в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 07 серпня 2008 року № 0201/0808/71-114 в розмірі 275 237,36 грн перед ТОВ "ФК "Вектор Плюс" звернено стягнення на належну ОСОБА_1 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, з початковою ціною реалізації в сумі 380 200 грн, шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Вказаним рішенням суду встановлено, що на виконання приписів частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" ТОВ "ФК "Вектор Плюс" надіслало позивачу вимогу про усунення порушень основного зобов`язання та попередило, що у разі невиконання цієї вимоги товариство як іпотекодержатель реалізує своє право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на майно (стаття 37 Закону України "Про іпотеку") або продажу предмета іпотеки в порядку, передбаченому статтею 38 цього Закону,
Під час примусовому виконання виконавчого листа № 161/2028/15-ц постановою державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Радчук Л. О. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04 вересня 2015 року ВП № 48604075 було накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1, в межах суми звернення стягнення в розмірі 275 237,36 грн.
07 вересня 2015 року державним реєстратором реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Пирогою В. С. було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис за № 11070189 про державну реєстрацію обтяження на належне ОСОБА_1 нерухоме майно в межах суми боргу в розмірі 275 237,36 грн.
22 лютого 2016 року ТОВ "ФК "Вектор Плюс" звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. із заявою про державну реєстрацію права власності за ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26 лютого 2016 року № 54096224 в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки22 лютого 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М.було прийнято рішення про державну реєстрацію за ТОВ "ФК "Вектор Плюс" права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Підстава: договір іпотеки від 07 серпня 2008 року. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно проведена з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав та перенесенням щодо такого права власності обтяження, державну реєстрацію якого проведено у спеціальному розділі Державного реєстру прав.
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно з частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.
Метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.