Постанова
Іменем України
24 травня 2021 року
м. Київ
справа № 2-7-3760/08
провадження № 61-3322св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
відповідач - Адміністрація Центрального району виконавчого комітету Миколаївської міської ради,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_8,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та як представник ОСОБА_4 і ОСОБА_3, на постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 січня 2020 року у складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Галущенка О. І., Лисенка П. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У квітні 2008 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Адміністрації Центрального району виконавчого комітету Миколаївської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання права власності на самочинно переплановану квартиру та визначення часток, посилаючись на те, що вони є власниками квартири АДРЕСА_1, який раніше мав статус гуртожитку для малосімейних. З метою поліпшення житлових умов, на підставі розпорядження Адміністрації Центрального району виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 11 березня 2008 року № 251-р їм було надано дозвіл на приєднання до вказаної квартири приміщення загального користування (колясочної) площею 12 кв. м. Також за згодою сусідів вони приєднали до квартири частину коридору загального користування площею 3,9 кв. м та частину лоджії. Внаслідок реконструкції квартири шляхом збільшення її площі за рахунок приєднання приміщення колясочної та частини коридору загального користування загальна площа квартири збільшилася до 58 кв. м, а житлова - до 41,6 кв. м. Перепланування квартири проведено без відповідного проекту, але в подальшому погоджено з відповідними міськими службами. Враховуючи викладене, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 просили визнати за ними право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 58 кв. м, житловою площею 41,6 кв. м та визначити за кожним власником по 1/4 частки на вказану квартиру.
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 08 травня 2008 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 право власності на самочинно переобладнану трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 з двокімнатної за рахунок переобладнання приєднаного приміщення загального користування (колясочної) згідно з розпорядженням Адміністрації Центрального району виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 11 березня 2008 року № 251-р в житлову кімнату та за рахунок самочинного приєднання частини коридору загального користування площею 3,9 кв. м, в результаті чого загальна площа квартири склала 58 кв. м, житлова площа - 41,6 кв. м, по 1/4 частині за кожним.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачі самочинно переобладнали спірну квартиру без відповідного дозволу та належно затвердженого проекту. Санепідемслужба Центрального району міста Миколаєва, Центральний районний відділ Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в Миколаївській області, а також Головне управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Миколаївської міської ради погодили оформлення самочинно переобладнаної квартири АДРЕСА_2, а сусіди ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не заперечували проти оформлення вказаної квартири. Враховуючи, що позивачі не порушили прав інших осіб, проводили переобладнання квартири за свої кошти та придбані матеріали, суд дійшов висновку про задоволення позову на підставі статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 12 Закону України "Про власність".
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, 06 лютого 2019 року особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року поновлено ОСОБА_8 строк на апеляційне оскарження рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 08 травня 2008 року.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 залишено без руху та надано строк десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно було сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 306 грн, і роз`яснено заявнику про наслідки невиконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 08 травня 2008 року.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 задоволено частково. Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 08 травня 2008 року скасовано та ухвалене нове судове рішення. В задоволенні позову відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спірні приміщення (колясочна та коридор загального користування) мають статус допоміжних приміщень. Позивачі самочинно перепланували та реконструювали вказані допоміжні приміщення будинку (гуртожитку) АДРЕСА_3, які перебували у спільній сумісній власності всіх власників квартир зазначеного будинку (гуртожитку). Оскільки до початку здійснення будівельних робіт позивачі не отримали відповідні дозволи, а також згоду всіх співвласників, чим позбавили їх можливості користуватися спірними приміщеннями, то позовні вимоги задоволенню не підлягають. Крім того, задовольняючи позов, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вирішення питання щодо визнання права власності на самочинно переплановану квартиру, площа якої збільшилася за рахунок приєднання допоміжних приміщень, взагалі не підлягає розгляду в судовому порядку. При цьому ОСОБА_1 безпідставно послалася на те, що апеляційний суд необґрунтовано прийняв апеляційну скаргу та призначив її до розгляду, так як це є дискреційним повноваженням апеляційного суду. Вимоги ОСОБА_8 про застосування позовної давності до вимог, викладених в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до помилкового тлумачення позивачем ОСОБА_1 чинного цивільного законодавства.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
18 лютого 2020 року ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та як представник ОСОБА_4 і ОСОБА_3, подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 січня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 08 травня 2008 року.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та як представник ОСОБА_4 і ОСОБА_3, зазначила, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц, від 10 травня 2018 року у справі № 910/22354/15, від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17, від 06 грудня 2018 року у справі № 910/22354/15, від 12 вересня 2019 року у справах №№ 905/946/18, 905/947/18, від 19 вересня 2019 року у справі № 361/6095/2015-ц.При цьому апеляційний суд не встановив поважних причин пропуску ОСОБА_8 строку на апеляційне оскарження, не вирішив питання про поновлення цього строку, не з`ясував, чи стосується рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 08 травня 2008 року прав та обов`язків ОСОБА_8, і дійшов помилкового висновку про те, що вона має право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції. Крім того, апеляційний суд розглянув справу за відсутності ОСОБА_2, який не був повідомлений належним чином про розгляд справи.
28 вересня 2020 року представник ОСОБА_8 - адвокат Луговенко К. С. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та як представник ОСОБА_4 і ОСОБА_3, в частині оскарження ухвали Миколаївського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року про залишення апеляційної скарги ОСОБА_8 без руху .
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 рокуклопотання ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та як представник ОСОБА_4 і ОСОБА_3, про продовження строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та як представник ОСОБА_4 і ОСОБА_3, строк на касаційне оскарження постанови Миколаївського апеляційного суду від 13 січня 2020 року. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та як представник ОСОБА_4 і ОСОБА_3, на постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 січня 2020 року в цій справі та витребувано її матеріали з Центрального районного суду міста Миколаєва. Відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та як представник ОСОБА_4 і ОСОБА_3, про витребування доказів. Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк до 27 березня 2020 року.
12 березня 2020 року справа № 2-7-3760/08 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2020 року клопотання представника ОСОБА_8 - адвоката Луговенко К. С. про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу задоволено частково. Продовжено до 28 вересня 2020 року ОСОБА_8 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та як представник ОСОБА_4 і ОСОБА_3, на постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 січня 2020 року в цій справі.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Згідно з частинами першою, третьою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Апеляційним судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 загальною площею 39,7 кв. м належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 03 вересня 1997 року.
Вищевказаний будинок будувався та планувався для заселення малих сімей (малосімейний гуртожиток). План будинку гуртожитку передбачав наявність на кожному поверсі приміщень загального користування, в тому числі колясочної, загальних кімнат, коридорів тощо.
Розпорядженням Адміністрації Центрального району виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 11 березня 2008 року № 251-р, яке зареєстроване в Комунальному підприємстві "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" 17 березня 2008 року, дозволено ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 приєднати приміщення загального користування (колясочну) площею 12 кв. м до квартири АДРЕСА_2 .
Листом Комунального підприємства "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 19 березня 2008 року № 828 підтверджено, що в результаті приєднання частини коридору загального користування, площі лоджії до загальної площі внутрішнього перепланування та переобладнання, квартира трикімнатна має загальну площу 58 кв. м, житлову площу - 41,6 кв. м.
Листом Центрального районного відділу Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в Миколаївській області від 26 березня 2008 року № 62/481 погоджено можливість оформлення самочинного приєднання частини коридору загального користування площею 3,9 кв. м, а також переобладнання двокімнатної квартири у трикімнатну з приєднанням приміщення загального користування колясочної в житлову кімнату за розпорядженням від 11 березня 2008 року № 251-р, за умови дотримання протипожежних вимог відповідно до чинного законодавства.
Державною Санепідемслужбою України Центрального району міста Миколаєва і Управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Миколаївської міської ради також погоджено можливість оформлення самочинного переобладнання квартири АДРЕСА_2 .
Листом Адміністрації Центрального району виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 10 квітня 2008 року № 340/14 ОСОБА_3 роз`яснено, що адміністрація не має права на оформлення за нею самовільного перепланування квартири АДРЕСА_2, так як вона попередньо не отримала дозволу органу місцевого самоврядування на перепланування квартири. Також ОСОБА_3 роз`яснено її право на звернення до суду з позовом про визнання права власності на самовільне перепланування квартири.
Позивачі самочинно перепланували та реконструювали вищевказані допоміжні приміщення будинку АДРЕСА_3, які перебували у спільній сумісній власності всіх власників квартир зазначеного будинку, і не надали доказів на підтвердження того, що провівши реконструкцію свого помешкання, а саме приєднання до нього частини допоміжного приміщення будинку - коридору та колясочної, вони виготовили та погодили з відповідними органами проект такої реконструкції.
Також апеляційним судом встановлено, що місцевий суд не вирішував питання про залучення до участі у справі співвласників спірних допоміжних приміщень будинку АДРЕСА_3, однак, визнавши за позивачами право власності на самочинно переобладнану квартиру, вирішив питання про права та обов`язки ОСОБА_8 як співвласника допоміжних приміщень будинку АДРЕСА_3 . Тому ОСОБА_8 має право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.
Таким способом може бути, зокрема визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частинами першою-сьомою статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 369 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
Відповідно до частини другої статті 383 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Згідно з частиною другою статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Статтею 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_9, положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_10 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення (підвали, сараї, комірки, горища, колясочні та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), розглядаючи справи за заявами про захист права на мирне володіння майном, напрацював загальновизнані стандарти захисту цього права, які зводяться до такого загального правила: вирішуючи питання про те, чи відбувається порушення статті 1 Першого протоколу, треба визначити: чи є в позивача право власності на майно, що охоплюється змістом статті 1; чи мало місце втручання в мирне володіння майном та яким є характер такого втручання; чи відбулося позбавлення майна.
У пункті 51 рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) ЄСПЛ зазначив, що труднощі тлумачення застосовного законодавства протягом перехідного періоду стали предметом розгляду Конституційного Суду України, який дав роз`яснення цього питання, визнавши наявність у власників приватизованих квартир автоматичного права часткової власності на допоміжні приміщення відповідного будинку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Встановивши, що позивачі, не отримавши відповідні дозволи, а також згоду всіх власників квартир у багатоквартирному будинку АДРЕСА_3, самочинно перепланували та реконструювали допоміжні приміщення вказаного будинку, які перебували у спільній сумісній власності, зокрема ОСОБА_8, яка не була залучена до участі у справі, однак рішенням місцевого суду порушено її законні права, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 .
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/22354/15, від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 27 червня 2018 року у справі № 483/508/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17, від 12 вересня 2019 року у справах №№ 905/946/18, 905/947/18, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/22354/15 зазначено, що Верховний Суд визнає частково обґрунтованими доводи касаційної скарги стосовно недотримання апеляційним господарським судом норм процесуального права, оскільки суд, всупереч приписів процесуального закону, належним чином не з`ясував та не встановив, чи прийнято судом внаслідок винесення ухвали про затвердження мирової угоди рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника, передчасно залучив останнього