Постанова
Іменем України
20 травня 2021 року
м. Київ
справа № 646/6009/18
провадження № 61-7839св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство "Укрсоцбанк", правонаступником якого є акціонерне товариство "Альфа-Банк",
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, приватний виконавець Бабенко Дмитро Анатолійович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Альфа-Банк" на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2019 року у складі судді Шелест І. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 28 січня 2020 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Котелевець А. В., Тичкової О. Ю.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк"),правонаступником якого є акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"),треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Чуловський В. А., приватний виконавець Бабенко Д. А., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 31 жовтня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Чуловським В. А. вчинено виконавчий напис про стягнення з нього на користь АТ "Укрсоцбанк" заборгованості за договором кредиту від 19 травня 2006 року № 830/1-27/14-3/06-110 у розмірі 35 833,43 доларів США.
Зазначає, що рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 22 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2016 року, у задоволенні позовних вимог АТ "Укрсоцбанк" про стягнення з нього заборгованості за вищевказаним кредитним договором відмовлено.
Вчиняючи виконавчий напис, нотаріус порушив статтю 88 Закону України "Про нотаріат", оскільки спір між сторонами вирішено судом, яким відмовлено кредитору у стягненні заборгованості, а банк звернувся до нотаріуса зі спливом трьох років після настання строку виконання основного зобов`язання за кредитним договором.
Таким чином, з урахуванням заяви про зміну предмета та підстав позову, просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса КМНО Чуловського В. А. про стягнення заборгованості за кредитним договором від 19 травня 2006 року № 830/1-27/14-3/06-110.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 28 січня 2020 року позов задоволено; визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 31 жовтня 2017 року, вчинений приватним нотаріусом КМНО Чуловським В. А. за договором кредиту від 19 травня 2006 року № 830/1-27/14-3/06-110, який укладений між АТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що при вчиненні виконавчого напису приватним нотаріусом не дотримано обов`язкових умов, які передбачені статтею 88 Закону України "Про нотаріат" та главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Також банком пропущено строк позовної давності для звернення до нотаріуса.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у травні 2020 року до Верховного Суду АТ "Альфа-Банк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Банк зазначає, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Посилається на те, що такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 61-27237св18.
Також АТ "Альфа-Банк" звертає увагу на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, відповідно до якого наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису.
Крім того, банк посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 24 жовтня 2018 року у справі № 61-24579св18, від 21 лютого 2018 року у справі № 372/1720/14-ц та інших постановах.
Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу
У серпні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_1 у якому позивач просить закрити касаційне провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки висновок щодо застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
У разі відхилення указаного клопотання позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що 19 травня 2006 року між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (який перейменовано в АТ "Укрсоцбанк") укладено кредитний договір № 830/1-27/14-3/06-110.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 22 липня 2016 року у справі № 646/1510/16 відмовлено АТ "Укрсоцбанк" у стягненні заборгованості за кредитним договором № 830/1-27/14-3/06-110 від 19 травня 2006 року з ОСОБА_1, ОСОБА_2 . У подальшому судами апеляційної та касаційної інстанцій дане рішення залишено в силі. Рішення суду набрало законної сили 20 жовтня 2016 року.
Рішення мотивовано тим, що пунктом 4.5 кредитного договору встановлено, що у разі невиконання позичальником обов`язків щодо своєчасної сплати кредиту та процентів протягом 60 днів строк кредитування вважається таким, що сплив. Суд установив, що ОСОБА_1 припинив погашати кредит 12 листопада 2008 року, а з позовом до суду (у справі № 646/1510/16) АТ "Укрсоцбанк" звернувся у березні 2016 року, тобто зі спливом позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у його задоволенні.
Тобто, судом під час розгляду справи № 646/1510/16 установлено факт пропуску АТ "Укрсоцбанк" строків позовної давності та відмовлено у стягненні заборгованості.
31 жовтня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Чуловським В. А. вчинено виконавчий напис № 25074 від 31 жовтня 2017 року за договором кредиту № 830/1-27/14-3/06-110 від 19 травня 2006 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 78 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 88 Закону України "Про нотаріат" (у редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису нотаріуса) визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Як передбачено пунктами 3.1., 3.2. Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок) (у редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису нотаріуса), нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік).
Відповідно до пункту 2-2 Переліку, для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, подаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
У касаційній скарзі банк посилається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 61-27237св18, постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 61-24579св18, постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 372/1720/14-ц та інших постановах та зазначає, що наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису.
Суд касаційної інстанції відхиляє указані доводи, оскільки обставини справи, викладені у вказаних постановах не є абсолютно ідентичними. Так, у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову з підстав пропуску банком строку для звернення до нотаріуса.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису".
Як установлено судами, та вбачається з матеріалів справи рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 22 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 24 травня 2017 року у задоволенні позову ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 19 травня 2006 року № 830/1-27/14-3/06-110 відмовлено з підстав спливу строку позовної давності.
Під час розгляду вищезазначеної справи судами встановлено, що виконання зобов`язань за кредитним договором припинилося 12 листопада 2008 року (дата останнього платежу за кредитом).
Пунктом 4.5 кредитного договору встановлено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктом 3.3.9. (своєчасна та в належному розмірі сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Враховуючи положення пункту 4.5. кредитного договору, позичальник повинен був повернути кредит в повному обсязі, разом із нарахованими відсотками та штрафними санкціями, після спливу 60 календарних днів з моменту невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктом 3.3.9. (своєчасна та в належному розмірі сплата кредиту й процентів), тобто 13 січня 2009 року.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, у справі № 646/1510/16 установлено, що строк виконання основного зобов`язання настав 13 січня 2009 року, тому саме з цього моменту і лише протягом трьох років (до 13 січня 2012 року) нотаріус мав право вчинити виконавчий напис за відповідною заявою банку.
Однак, приватним нотаріусом Чуловського В. А. вчинено виконавчий напис 31 жовтня 2017 року, а з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років.
Тому висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про задоволення позову та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню є законним та обґрунтованим.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах спростовуються тим, що при вчиненні виконавчого напису головним є безспірність заборгованості та строк з дня виникнення права вимоги відповідно до статті 88 Закону України "Про нотаріат", який становить 3 роки і який було пропущено.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Пронінапроти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.