ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2021 року
м. Київ
справа № 925/1441/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "МАН Зернотранс" (далі - ПП "МАН Зернотранс", відповідач, скаржник)
на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 09.12.2020 (головуючий - суддя Васянович А.В.) та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 (головуючий - суддя Зубець Л.П., судді: Владимиренко С.В., Мартюк А.І.)
у справі №925/1441/20
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕП Транско" (далі - ТОВ "ТЕП Транско", позивач) про забезпечення позову
за позовом ТОВ "ТЕП Транско"
до ПП "МАН Зернотранс"
про стягнення 855 364,64 грн.
1. Історія та обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
1.1. У листопаді 2020 року ТОВ "ТЕП Транско" звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до ПП "МАН Зернотранс" про стягнення 855 364, 64 грн, з яких: 771 642, 84 грн основної заборгованості, 49 586, 39 грн пені, 22 944, 31 грн - 3% річних та 11 191, 10 грн інфляційних втрат.
1.2. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором перевезення вантажу автомобільним транспортом від 10.07.2019 №10/07 в частині повної оплати вартості наданих послуг.
1.3. 08.12.2020 позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд забезпечити позов шляхом накладання арешту, в межах ціни позову на грошові кошти, що належать відповідачу і знаходяться на його рахунках, відкритих у банківських установах.
2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 09.12.2020, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021, заяву позивача про забезпечення позову задоволено. Вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в розмірі 855 364, 64 грн, що знаходяться на його рахунках, відкритих у банківських установах.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ПП "МАН Зернотранс", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Господарського суду Черкаської області від 09.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 у справі № 925/1441/20, прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:
4.1. порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме статей 74, 76, 80, 96, 136, 137, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що призвело до ухвалення незаконного рішення;
4.2. суди попередніх судових інстанцій застосували положення статей 136, 137 та частини третьої статті 269 ГПК України без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №922/393/18, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17, від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ТЕП Транско" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
7.1. Предметом касаційного перегляду у даній справі є ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції про задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в розмірі 855 364, 64 грн, що знаходяться на його рахунках, відкритих у банківських установах.
7.2. Здійснивши перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги, з огляду на таке.
7.3. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
7.4. Відповідно до пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.
7.5. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
7.6. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
7.7. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
7.8. Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
7.9. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору. Отже заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі.
7.10. Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 також висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
7.11. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близьких за змістом висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/48318, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.
7.12. У даній справі судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що предметом позовних вимог є вимога позивача про стягнення з відповідача боргу у розмірі 855 364,64 грн у зв`язку з неналежним виконанням умов договору перевезення вантажів автомобільним транспортом від 10.07.2019.
Звертаючись із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в розмірі 855 364, 64 грн, що знаходяться на його рахунках, відкритих у банківських установах, позивач посилався на те, що існує реальна загроза невиконання в майбутньому судового рішення у даній справі та передумови спричиненню значної шкоди позивачеві, внаслідок відсутності у відповідача грошових коштів для виконання зобов`язання за рішенням суду. Позивач також зазначив, що у відповідача відсутні кошти на рахунках у достатньому розмірі не лише для виконання судового рішення у справі №925/1441/20, а навіть для сплати судового збору у справі №925/280/20, про що сам відповідач вказав в поданій апеляційній скарзі на судове рішення.
Місцевий господарський суд з посиланням на приписи статей 136, 137 ГПК України мотивував своє рішення тим, що існує дійсна імовірність того, що невжиття обраного позивачем заходу до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову. Спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах ціни позову є цілком обґрунтованим, оскільки він відповідає заявленим вимогам, на забезпечення яких він направлений, є пов`язаним і співвідносним із заявленими вимогами. При цьому суд першої інстанції послався на те, що позивач звернувшись із заявою про забезпечення позову, надав копію апеляційної скарги відповідача у справі №925/280/20, у якій в розділі VI апеляційної скарги "Про судовий збір" відповідач вказав, що у скаржника відсутні вільні кошти на рахунку для сплати судового збору за подання апеляційної скарги, у зв`язку з чим підприємство звернулося до суду апеляційної інстанції з відповідним клопотанням про відстрочку сплати судового збору до прийняття судом відповідного рішення.
Суд апеляційної інстанції визнав встановлені судом першої інстанції обставини та вказав на відсутність у відповідача коштів на рахунку, а тому дійшов висновку, що ці обставини не потребують доведенню іншими доказами. Колегія суддів зазначила, що існує реальна загроза невиконання в майбутньому судового рішення з даної справи та передумови спричиненню значної шкоди позивачеві, внаслідок відсутності у відповідача грошових коштів для виконання зобов`язання.
Таким чином апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції, що невжиття заходів забезпечення позову, в даному випадку може унеможливити виконання рішення суду, а тому заява позивача про вжиття судом відповідних заходів шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах заявлених позовних вимог є достатньо обґрунтованою.
7.13. Статтею 236 ГПК передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим і відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Однак, оскаржувані судові рішення таким вимогам процесуального закону в повній мірі не відповідають.
7.14. Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи заяву та вказуючи про наявність підстав для забезпечення позову, не обґрунтували, яким чином невжиття заявлених позивачем заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Так, позивачем не надано доказів, а судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не встановлено та не наведено фактичних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, в розумінні статей 76, 77 ГПК України, які б свідчили про вчинення відповідачем дій спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, а також імовірність утруднення або унеможливлення виконання судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову.
Висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності конкретних фактичних обставин для забезпечення позову, до яких суди дійшли з урахуванням дослідження поданих позивачем доказів на обґрунтування необхідності забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, в оскаржуваних судових рішеннях відсутні.
Верховний Суд зазначає, що самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для забезпечення позову ґрунтуються лише на посиланнях відповідача в апеляційній скарзі у справі №925/280/20, у якій останній вказав про відсутність у нього "вільних" коштів на рахунку для сплати судового збору за подання апеляційної скарги, що є підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Однак, Верховний Суд зазначає, що такі висновки судів є передчасними, оскільки наявність лише цієї обставини не може беззаперечно свідчити про вчинення відповідачем дій спрямованих на ухилення від виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог у даній справі.
Таким чином, з огляду на викладене доводи касаційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.
Водночас доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, вказаних висновків Суду не спростовують.
7.15. Крім того, Верховний Суд зазначає, що колегією суддів апеляційного господарського суду також враховані надані позивачем додаткові докази у справі під час апеляційного перегляду справи та прийнято до уваги той факт, що відповідачем здійснюється продаж автомобільної техніки: зерновоз - напівпричіп Reisch RHKS-35 2011; зерновоз - напівпричіп Schmitz Cagobull 2017; сідловий тягач-Е Scania G 2017; сідловий тягач-Е Renault Magnum 2004, що свідчить про вчинення останнім дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після подання відповідного позову, зокрема реалізація відповідачем рухомого майна також являється достатньо обґрунтованим доказом для забезпечення позову. Оскільки відповідачем не вживалися дії щодо повернення грошових коштів за договором перевезення вантажу автомобільним транспортом №10/07 від 10.07.2019, апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо доведеності позивачем наданими доказами про імовірність утруднення виконання рішення у разі невжиття таких заходів.
Верховний Суд погоджується з доводами скаржника щодо застування судом апеляційної інстанції положень частини третьої статті 269 ГПК України без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №922/393/18, від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 922/393/18 викладена правова позиція щодо подання доказів до суду апеляційної інстанції. Так, у тій справі касаційний суд підтвердив дотримання процесуальних процедур судом апеляційної інстанції, який відхилив клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткового доказу через те, що цей доказ датований вже після прийняття рішення судом першої інстанції.
Верховний Суд вказав, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Близька за змістом правова позиція з цього питання викладена і у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, на які також посилається скаржник у касаційній скарзі.
Таким чином, враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права, а саме приписів статті 269 ГПК України, були прийняті до матеріалів справи, а також враховані під час прийняття оскаржуваного судового рішення, подані позивачем додаткові докази, датовані вже після постановлення ухвали судом першої інстанції.
7.16. Таким чином, враховуючи викладене у розділі 7 цієї постанови, Верховний Суд вважає, що вжиті судами заходи забезпечення позову не є достатньо обґрунтованими, а отже не відповідають вимогам процесуального законодавства щодо доведеності обставин у справі, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
7.17. Оскільки судові рішення, що оскаржуються, ухвалені з порушенням вимог статей 136, 137 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування цих судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.