ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/320/19
Провадження № 11-142заі21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє через адвоката Кравця Ростислава Юрійовича, про перегляд ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2021 року (судді Калашнікова О. В., Білак М. В., Загороднюк А. Г., Кашпур О. В., Соколов В. М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування рішення, стягнення моральної шкоди, та
ВСТАНОВИЛА:
1. У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просила:
- визнати протиправними дії відповідача щодо здійснення оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді Вінницького міського суду Вінницької області в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту;
- зобов`язати ВККС завершити оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту;
- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 13 травня 2019 року № 235/ко-19 (далі - Рішення № 235/ко-19; Спірне рішення) про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді судді Вінницького міського суду Вінницької області;
- стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 1 000 000 грн;
- стягнути з ВККС на користь позивачки судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач протиправно не оцінив у балах кожен окремо показник критеріїв компетентності ОСОБА_1, а відсутність аргументів щодо аналізу всіх показників цих критеріїв свідчить про непрозорість та невмотивованість оскаржуваного рішення.
Зауважує, що в оскаржуваному рішенні відповідач критерії професійної етики та доброчесності оцінював на підставі одних і тих же обставин, хоч показники їх встановлення є різними.
Відзначає, що проведення "оцінювання невідповідності судді займаній посаді" відбувалося не на підставі закону, а проведення будь-якого оцінювання судді не на підставі закону з подальшим можливим його звільненням з посади не відповідає європейським стандартам, тому дії, вчинені суб`єктом владних повноважень на проведення такого оцінювання, є протиправними.
Надання необмежених дискреційних повноважень ВККС щодо можливості виставлення будь-яких оцінок за критеріями професійної етики та доброчесності без необхідності їх обґрунтування є порушенням принципу верховенства права, а відсутність у законі механізму захисту від можливого свавільного втручання в право на належне оцінювання свідчить про порушення права на захист.
Водночас позивачка звертає увагу на упередженість одного із членів Комісії стосовно неї.
2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 березня 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження у справі закрив, дійшовши таких висновків.
Своє рішення обґрунтував тим, що Спірне рішення ВККС із висновком про рекомендування Вищій раді правосуддя (далі - ВРП) розглянути питання про звільнення позивачки з посади судді є тим рішенням, яке не може бути самостійним предметом судового розгляду. Ці обставини унеможливили подальший розгляд справи й ухвалення рішення по суті спору, а стали підставами для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Мотивами для закриття провадження у справі стали не стільки порушення правил предметної підсудності, скільки передчасне звернення суб`єкта адміністративного права до адміністративного суду, якому за процесуальним законом підсудний цей спір.
3. Позивачка не погодилася із зазначеним рішенням і через свого представника подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2021 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Узагальнюючи свої доводи, зазначає таке:
- суд першої інстанції не врахував, що оскаржуване рішення ВККС створило негативні наслідки для неї (заподіяна шкода діловій репутації, вплив на приватне життя в частині професійного кар`єрного розвитку, недоотримання суддівської винагороди) і фактично стало підставою для звільнення;
- таке рішення не може вважатися виключно рекомендацією, оскільки законом не передбачена можливість надання рекомендації, а лише зазначено, що це рішення як самостійний акт може бути підставою для внесення подання, яке, своєю чергою, є тим самим актом, що розглядається під час вирішення питання про звільнення судді з посади;
- суд порушив право позивачки на судовий захист, позаяк неповно встановив обставини справи і не врахував того факту, що позивачка оскаржила не лише рішення, а й дії Комісії, а провадження у справі закрив виключно з мотивів неможливості оскарження рішення (залишені поза увагою вимоги про зобов`язання завершити оцінювання, вимога про відшкодування моральної шкоди та інше);
- суд оскаржуваною ухвалою лише закріпив необмеженість дискреційних повноважень ВККС під час проведення кваліфікаційного оцінювання, що, за умови закриття провадження та з урахуванням непослідовної судової практики Верховного Суду в цій категорії справ, взагалі унеможливлює захист порушених прав та інтересів особи на національному рівні.
4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 квітня 2021 відкрила провадження у справі, а у хвалою від 21 квітня 2021 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.
5. Обставини справи коротко можна викласти так.
ОСОБА_1 Указом Президента України від 29 вересня 2010 року № 922/2010 призначена на посаду судді Ленінського районного суду міста Вінниці строком на п`ять років. Указом Президента України від 21 вересня 2012 року № 558/2012 переведена на роботу на посаду судді Вінницького міського суду Вінницької області в межах п`ятирічного строку. Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 443/2017 призначена на посаду судді Вінницького міського суду Вінницької області безстроково.
Рішенням ВККС від 07 червня 2018 року № 133/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання 2 188 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, у тому числі судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 .
Призначено проведення іспиту під час кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді та встановлено мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складання анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.
ВККС 18 жовтня 2018 року прийняла рішення № 235/зп-18, яким затвердила результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді "Іспит", зокрема судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1, яка отримала за результатами складання анонімного письмового тестування 77,625 бала, а за виконання практичного завдання - 97 балів. На етапі складення іспиту позивачка загалом набрала 174,625 бала.
ОСОБА_1 було допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди", вона пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок і визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.
13 травня 2019 року з ОСОБА_1 проведено співбесіду, за наслідками якої прийнято рішення, яким визначено, що суддя Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 622,625 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв; визнано суддю ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді; вирішено внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді.
Підставою для прийняття такого рішення стало те, що суддя в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2013-2014 роки повинна була вказати ОСОБА_2 як члена своєї сім`ї та зазначити про наявність житлового будинку загальною площею 326,6 кв. м, земельної ділянки загальною площею 0,1000 га, мотоцикла марки "KAWASAKI" та автомобіля марки "LAND ROVER". Вказані обставини встановлені рішеннями судів, предметом розгляду яких були поділ майна та встановлення місця проживання.
29 травня 2019 року до ВРП надійшло подання від 29 травня 2019 року № 21-2964/19 з рекомендацією ВККС від 13 травня 2019 року № 235/ко-19 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вінницького міського суду Вінницької області.
10 червня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла позовна заява позивачки, подана через свого представника, про скасування спірного рішення.
16 червня 2020 року ВРП за результатами розгляду надісланого подання ухвалила рішення № 1846/0/15-20 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вінницького міського суду Вінницької області на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України.
6. Відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
За частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно із частиною третьою статті 124 Основного Закону України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею, або в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18?рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття"охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до частини четвертої статті 22 цього Кодексу Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження, серед іншого, актів, дій чи бездіяльності ВККС.
Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 КАС України.
Згідно зі статтею 83 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді <…> здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є: зокрема рішення ВККС про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.
На підставі частин другої, четвертої статті 84 цього Закону за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом. Кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно, у присутності судді <…>, який оцінюється, та будь-яких заінтересованих осіб. У розгляді питання про кваліфікаційне оцінювання судді можуть бути присутніми представники органу суддівського самоврядування.
Згідно із частинами першою, другою статті 88 Закону № 1402-VIII ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя, який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.
За частиною третьої цієї статті рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; рішення не підписано будь-ким із складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання; суддя не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
Згідно із частинами сьомою, восьмою статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
7. Якщо ще раз повернутись до змісту частини восьмої статті 101 цього Закону, то вона говорить, що рішення ВККС, яке містить рекомендацію з пропозицією до здійснення певних дій та ухвалення певного рішення, може бути оскаржене, але за обов`язкової умови - тоді, коли буде ухвалене рішення за відповідною рекомендацією.
Встановлення законом такої умови не обмежує право кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС до адміністративного суду, однак запроваджує, оптимізує чи робить раціональною можливість звернення до суду за захистом своїх прав, коли рішення Комісії з рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом вправі розглядати рішення з рекомендацією і ухвалювати за ним відповідне рішення.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що на інше розуміння положень частин сьомої, восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII не повинні впливати висновки ВККС, які передували ухваленню рішенню щодо надання рекомендації, як-от визнання, що суддя не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, відмова судді в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді. Ці висновки складають основу, підґрунтя рішення щодо надання рекомендації і повинні оцінюватися та розглядатися разом з останнім рішенням, яке, власне, й було ухвалено на підставі таких висновків.
У зв`язку зі сказаним Велика Палата Верховного Суду вважає слушним посилання суду першої інстанції на положення статті 17 Закону України від 23 червня 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", за якими суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетятка та Шереметьєв проти України").
Також у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
8. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Ужите в цій нормі формулювання "не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави. Для оскарження рішення ВККС щодо надання рекомендації такою подією чи фактором є рішення, ухвалене за відповідною рекомендацією, тобто тільки після ухвалення відповідним органом (ВРП) рішення, яким буде задоволено рекомендацію про звільнення, у позивача виникне право для звернення до суду за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Під час розгляду цієї справи Великою Палатою Верховного Суду встановлено, що ВРП 16 червня 2020 року прийняла рішення № 1846/0/15-20, яким задовільнила подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вінницького міського суду Вінницької області на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України.
Встановлено також, що позивачка оскаржила вказане рішення ВРП до суду. За наслідками розгляду Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог, вказане рішення суду не набрало законноїсили, позаяк рішення піддано апеляційному перегляду, який ще не завершений.
За цих обставин та наведеного правового регулювання суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
9. У контексті подібних (схожих) фактичних передумов Велика Палата Верховного Суду дійшла до таких самих висновків, раніше викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 9901/637/18 (провадження № 11-1344заі18), від 29 квітня 2020 року у справі № 9901/831/18 (провадження № 11-1213заі19), від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/810/18 (провадження № 11-202заі20), від 28 жовтня 2020 року у справі № 9901/3/19 (провадження № 11-222заі20), від 03 лютого 2021 року у справі №9901/850/18 (провадження №11-1288заі19).
У цих постановах з покликанням на наведені норми законодавства зазначила, що кваліфікаційне оцінювання є спеціальною процедурою, що має на меті визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
При цьому виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
10. Водночас за змістом статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" прийняття рішення про звільнення судді з посади належить до компетенції ВРП.
Тобто вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання та викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.
Водночас за нормами Закону № 1402-VIII (стаття 88) рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, суддя (кандидат на посаду судді) має право оскаржити до адміністративного суду.
При цьому рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є лише підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.
З огляду на те, що процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього "кваліфікаційного" провадження.
Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах "кваліфікаційного" провадження ВРП має право перевірити вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.
ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.
11. Велика Палата Верховного Суду вважає, що ті доводи, які позивачка виклала в позовній заяві та апеляційній скарзі в цій справі, мали б міститися в позовній заяві та апеляційній скарзі предметом розгляду яких має бути рішення ВРП про звільнення її з посади судді.
12. Інші доводи апеляційної скарги, зокрема і те, що позивачку обмежено в доступі до правосуддя, не знайшли свого підтвердження та спростовані встановленими обставинами (рішення ВРП, ухвалене за наслідками рекомендації ВККС, було предметом судового розгляду).
Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що доводи скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
13. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2021 року - без змін.
Керуючись статтями 243, 266, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду