ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2021 року
м. Київ
справа № 639/3548/18
провадження № 51 - 924 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді Марчук Н.О.,
суддів Макаровець А.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Крота І.М.,
прокурора Матюшевої О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого на вирок Харківського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року стосовно
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця та мешканця
АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 травня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
11 лютого 2021 року Харківський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 27 травня 2018 року приблизно о 10.00, перебуваючи біля будинку № 30 на вул. Лютівській у м. Харкові, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин умисно наніс наявною у нього скляною пляшкою один удар в голову ОСОБА_2, спричинивши останньому тяжких тілесних ушкоджень.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, не погоджуючись із вироком суду апеляційної інстанції через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, просить його змінити, призначивши покарання, не пов`язане з позбавленням волі. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, не врахував у достатній мірі всіх обставин, що пом`якшують покарання, та даних про його особу, не мотивував необхідності застосування до нього реального позбавлення волі. Зокрема, поза увагою суду залишилось повне визнання ним своєї провини у вчиненому та цивільного позову потерпілого, щире каяття, наявність на утриманні неповнолітньої доньки, працевлаштування на постійній основі. Вказує на те, що позбавлення волі не дасть йому можливості відшкодовувати потерпілому завдані збитки.
Позиція учасників судового провадження
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 121 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Зі змісту касаційної скарги убачається, що засуджений фактично порушує питання про недотримання судом апеляційної інстанції визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 про несправедливість призначеного йому покарання не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК України, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, наявність обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння та пом`якшуючої - щирого каяття, дані про особу винуватого, зокрема те, що він не судимий в силу ст. 89 КК України, одружений, має неповнолітню дитину, непрацевлаштований.
Прокурор і потерпілий,не погоджуючись із таким рішенням, подали апеляційні скарги, в яких просили його скасувати та ухвалити новий вирок, призначивши обвинуваченому більш суворе покарання у виді реального позбавлення волі.
Суд апеляційної інстанції частково задовольнив апеляційні скарги прокурора та потерпілого, скасував вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 в частині призначеного покарання й ухвалив новий вирок.
Як убачається з його мотивувальної частини, суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання ОСОБА_1, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про його особу, зокрема, те, що він має на утриманні неповнолітню дитину, заподіяні потерпілому збитки не відшкодував, а також те, що від вчиненого не настало тяжких і непоправних наслідків для потерпілого.
Тобто, врахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, суд апеляційної інстанції, належно умотивувавши своє рішення, дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх підстав для застосування положень ст. 75 КК України.
При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість застосування ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_1 покарання за наведеними обставинами, тобто дотримався вимог статей 65-67, 69 КК України.
Призначене засудженому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, підстав визнати його надмірно суворим, як про це зазначено в касаційній скарзі ОСОБА_1, Суд не знаходить.
За результатами перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів уважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції при призначенні ОСОБА_1 реального покарання не врахував повного визнання ним своєї вини у вчиненому та цивільного позову потерпілого, щирого каяття, наявності на утриманні неповнолітньої дитини, оскільки саме це й було визнано судом тими обставинами, що істотно знижують суспільну небезпеку обвинуваченого.
З огляду на викладене доводи засудженого щодо несправедливості призначеного покарання є необґрунтованими.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвалений вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд