Постанова
Іменем України
20 травня 2021 року
м. Київ
справа № 644/3158/18
провадження № 51-161км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
Головуючого Остапука В. І.,
суддів Щепоткіної В. В., Кишакевича Л. Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколаєнко О. О.,
прокурора Єременка М. В.,
в режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_1,
захисника Леньшиної О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні спільну касаційну скаргу засудженого
ОСОБА_1 та його захисника Леньшиної О. В. на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018220530000636, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 25 січня 2018 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі.
Вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За обставин, встановлених судом та детально описаних у вироку, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 23 березня 2018 року близько 16:30 год, біля будинку № 25 по вулиці Біблика в місті Харкові, діючи з умислом, спрямованим на відкрите викрадення чужого майна з корисливих мотивів, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров`я, підійшов до потерпілої ОСОБА_2 та, схопивши її руками за волосся, потягнув до під`їзду вказаного будинку, де наніс їй близько 10 ударів правою рукою в обличчя, по голові та тулубу, чим спричинив потерпілій легкі тілесні ушкодження, згідно з висновком судово-медичної експертизи №09/915-С/2018 від 28 березня 2018 року. Після цього, ОСОБА_1, подолавши опір ОСОБА_2, відкрито викрав належний останній мобільний телефон марки "HTCone v", вартістю 726 грн.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У спільній касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 та захисник Леньшина О.В. просять скасувати вирок місцевого суду і ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції, в зв`язку з неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого. Вважають, що дії засудженого ОСОБА_1 необхідно кваліфікувати за статтями 125, 356 КК України та стверджують про відсутність корисливого мотиву в діях останнього, оскільки легкі тілесні ушкодження були заподіяні потерпілій на ґрунті особистих неприязних стосунків, що виникли безпосередньо перед вчиненням кримінального правопорушення і викликані неправомірними шахрайськими діями з боку потерпілої та свідка ОСОБА_3 .
Зазначають, що апеляційним судом допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України, в зв`язку з тим, що апеляційне провадження здійснено за відсутності потерпілої ОСОБА_2, належим чином не повідомленої про дату, час та місце судового засідання. Стверджують, що зазначений суд, всупереч вимогам ст. 404 КПК України, не дослідив повторно доказів, які на їх думку, були не повністю дослідженими в суді першої інстанції та не розглянув клопотання про повторний допит свідка. Наводять доводи щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинам кримінального провадження, не погоджуються з оцінкою доказів. Вказують, що всупереч вимогам ст. 419 КПК України, апеляційний суд не перевірив належним чином доводів їх апеляційної скарги.
Обґрунтовують відсутність обставини, яка обтяжує покарання - рецидив злочинів, посилаючись на те, що передбачений ч. 1 ст. 309 КК України злочин, на час апеляційного розгляду, класифікувався як проступок.
Зазначають про суворість призначеного ОСОБА_1 покарання та вважають, що з огляду на дані про його особу, а також наявності ряду обставин, які на їх думку, суду слід визнати такими, що пом`якшують покарання, у суду є достатньо підстав для застосування положень ст. 75 КК України.
Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_1 та його захисник Леньшина О.В. підтримали подану ними касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор під час касаційного розгляду вважав, що спільна касаційна скарга сторони захисту задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення є законними, обґрунтованими, а тому їх слід залишити без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 -414 цього Кодексу. Можливість скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачена.
Зі змісту касаційної скарги убачається, що крім іншого, сторона захисту посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, вказує на неповноту судового розгляду, визначення яких дано у статтях 409, 410 та 411 КПК України, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.
Натомість, зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Переглядаючи справу за апеляційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та його захисника, в яких вони зазначали про неповноту судового розгляду, наводили доводи щодо незаконності, на їх думку, вироку в зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильною кваліфікацією дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК України, оскільки вважали, що у останнього не було корисливого мотиву та умислу на безоплатне викрадення чужого майна, апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку діям засудженого.
За встановлених судом фактичних обставин, дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК України кваліфіковано правильно.
Апеляційний суд погодився з тим, що винуватість ОСОБА_1, незважаючи на часткове визнання ним своєї вини у скоєному, зокрема, в заподіянні легких тілесних ушкоджень потерпілій, підтверджується доказами, дослідженими під час судового розгляду, зокрема: показаннями потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, даними, які містяться у протоколах огляду місця події від 23 березня 2018 року, пред`явлення особи для впізнання, слідчого експерименту від 28 березня 2018 року, від 11 квітня 2018 року та від 18 квітня 2018 року, пред`явлення речей для впізнання, висновках судово-медичної експертизи № 09/915-С/2018 від 28 березня 2018 року, додаткової судово-медичної експертизи № 09/945-С/2018, судово-товарознавчої експертизи № 1617 від 10 квітня 2018 року, а також іншими доказами, зміст яких детально відображено у вироку.
Дослідивши усі інші надані стороною обвинувачення докази, надавши кожному з них належну оцінку в аспекті ст. 94 КПК України на предмет належності, допустимості, достовірності та їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Вирок суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК України.
Відповідно до ст. 419 КПК України у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду належить наводити мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Таким чином закон вимагає від суду проаналізувати усі доводи апеляційної скарги та дати на них мотивовані відповіді.
Суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, ретельно перевірив всі наведені стороною захисту доводи та констатував, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 і юридична оцінка його дій саме за ч. 2 ст. 186 КК України є правильними і такими, що відповідають доказам, зібраним у встановленому законом порядку, дослідженим у судовому засіданні, належно оціненим судом, і є обґрунтованими.
Вказаний суд не знайшов підстав для скасування вироку з наведених у апеляційних скаргах засудженого та захисника мотивів та, при цьому, вмотивовано, з посиланням на відповідні наявні в справі докази, констатував правильність встановлених судом першої інстанції висновків щодо описуваної у вироку події та обґрунтовано визнав безпідставними твердження засудженого про те, що він цього не робив, розцінивши їх як такі, що зроблені з метою уникнення кримінальної відповідальності ОСОБА_1 .
Крім того, висновок про правильність кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1, який стверджував, що прямого умислу на викрадення чужого майна з корисливих мотивів у нього не було, а тілесні ушкодження заподіяно потерпілій на ґрунті особистих неприязних стосунків, що виникли безпосередньо перед вчиненням кримінального правопорушення і викликані неправомірними діями з боку потерпілої та свідка ОСОБА_3, апеляційний суд переконливо мотивував в ухвалі і вважати його необґрунтованим чи сумнівним підстав немає.
Аналізуючи послідовність дій ОСОБА_1, вказаний суд констатував, що останній, заподіюючи потерпілій тілесні ушкодження, долав її спроби чинити опір та відкрито заволодів її майном і розпорядився ним на власний розсуд, передавши його свідку ОСОБА_8 .
Колегія суддів вважає, що постановлена за результатами апеляційного розгляду ухвала апеляційного суду, відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України та погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.
При цьому, доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК України, оскільки не було досліджено всіх обставин, які на думку засудженого ОСОБА_1, необхідно було повторно дослідити, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки за правилами ч. 3 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції за клопотанням учасників судового провадження зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Таких обставин апеляційним судом встановлено не було. Зважаючи на відсутність необхідності повторного дослідження доказів, в тому числі тих, що на думку засудженого і захисника потребували повторного дослідження, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту та здійснив апеляційний розгляд у відповідності до вимог статей 404, 405 КПК України.
При цьому, не допустив порушень вимог кримінального процесуального закону, а саме п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України, здійснивши апеляційне провадження за відсутності потерпілої ОСОБА_2, належим чином повідомленої про дату, час та місце судового засідання. Перевіркою матеріалів справи не знайшли свого підтвердження доводи касаційної скарги про те, що потерпілу ОСОБА_2 не було повідомлено про дату та час апеляційного розгляду. Враховуючи, що її участь у апеляційному розгляді не була обов`язковою, з`ясувавши думку учасників процесу щодо можливості здійснення апеляційного розгляду за її відсутності, вказаний суд розглянув справу у відповідності до вимог ст. 405 КПК України.
Посилання касаційної скарги про відсутність обставини, яка обтяжує покарання - рецидиву злочинів, оскільки передбачений ч. 1 ст. 309 КК України злочин, на час апеляційного розгляду, класифікувався вже як проступок, також є безпідставними та були предметом апеляційного розгляду. Апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, належним чином їх перевірив та правильно визнав необґрунтованими.
Покарання, призначене ОСОБА_1 судом першої інстанції, залишене без змін судом апеляційної інстанції, відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним у ст. 65 КК України та є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів.
Підстав для його пом`якшення та звільнення від його відбування з випробуванням із застосуванням ст. 75 КК України, з огляду на наявні в справі дані про особу останнього, які до того ж були враховані судом при обранні виду та розміру передбаченого санкцією ч. 2 ст. 186 КК України заходу примусу, колегія суддів не вбачає.
Порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними та підставами, передбаченими ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваних судових рішень, а також неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у цій справі не встановлено, а тому в задоволенні касаційних вимог засудженого і захисника слід відмовити.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд