Постанова
Іменем України
20 травня 2021 року
м. Київ
справа № 677/1578/19
провадження № 51-3034 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Короля В.В., Макаровець А.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Піх Ю.Г.,
захисника Рохова О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Рохова О.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Хмельницького апеляційного суду від 18 травня 2020 року у кримінальному провадженні № 12019240170000223 від 01 липня 2019 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 03 лютого 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 194 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 до обвинуваченого ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 627 475 грн на відшкодування майнової шкоди, 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 4000 грн на відшкодування витрат на правову допомогу.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 30 червня 2019 року приблизно о 22:35, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись поряд з будівлею оздоровчо-спортивного комплексу "Енерджі" на вул. Михайлівській, 18 у м. Красилів Хмельницької області, який належить потерпілому ОСОБА_2, керуючись злочинним умислом, спрямованим на знищення чужого майна шляхом підпалу, дістав із рюкзака, який мав із собою, туалетний папір та, поклавши його під стіною зазначеної будівлі, підпалив, внаслідок чого виникла пожежа, у результаті якої майно потерпілого було частково знищено.
Вказаними злочинними діями ОСОБА_1 заподіяв потерпілому ОСОБА_2 майнової шкоди на загальну суму 571 292 грн.
Вироком Хмельницького апеляційного суду від 18 травня 2020 року апеляційну скаргу прокурора задоволено, апеляційну скаргу потерпілого задоволено частково. Згідно із ч. 2 ст. 404 КПК України вирок місцевого суду в частині правової кваліфікації дій ОСОБА_1 змінено та виключено з обвинувачення передбачену ч. 2 ст. 194 КК України кваліфікуючу ознаку - знищення майна. Крім того, цей же вирок у частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким засуджено ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 194 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник Рохов О.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, просить вирок апеляційного суду змінити та призначити засудженому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, а також на підставі ст. 75 КК України звільнити останнього від відбування зазначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки. При цьому стверджує, що апеляційний суд, скасувавши вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, застосував до ОСОБА_1 покарання, яке за своїм видом та розміром є явно неспівмірним із тяжкістю вчиненого злочину та особою обвинуваченого через суворість і, як наслідок, не відповідає положенням статей 50, 65 КК України.
Крім того, захисник зазначає, що апеляційний суд, фактично зменшивши обсяг обвинувачення ОСОБА_1, врахувавши зазначені у вироку обставини вчинення злочину, особу обвинуваченого, а також пом`якшуючі покарання обставини, не мав обґрунтованих правових підстав для скасування вироку в частині призначеного покарання. При цьому, на переконання захисника, суд апеляційної інстанції, призначаючи обвинуваченому реальне покарання, не врахував змісту досудової доповіді органу пробації щодо можливості призначення ОСОБА_1 покарання, не пов`язаного з ізоляцією від суспільства.
За таких обставин захисник вважає, що апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, належним чином своїх висновків не обґрунтував та, як наслідок, постановив незаконне та необґрунтоване рішення.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Рохов О.В. підтримав подану ним касаційну скаргу у повному обсязі та просив її задовольнити.
Прокурор Піх Ю.Г. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила її залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 194 КК України у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника в частині неправильного застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність, що у свою чергу призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та постановляючи свій вирок, суд апеляційної інстанції врахував те, що ОСОБА_1 раніше не судимий, позитивно характеризується, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Судом також було враховано молодий вік обвинуваченого та взятий до уваги місцевим судом зміст досудової доповіді органів пробації щодо можливості призначення останньому покарання без ізоляції від суспільства.
Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_1, судом враховано визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставиною, що обтяжує покарання, судом визнано вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.
Разом з тим, не погоджуючись із висновками суду першої інстанції в частині звільнення обвинуваченого від призначеного покарання, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд хоча і вказав про наявність обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, однак при призначенні покарання належним чином її не врахував. При цьому апеляційний суд у своєму рішенні також звернув увагу на обставини вчинення ОСОБА_1 злочину, зокрема на те, що обвинувачений умисно пошкодив чуже майно шляхом підпалу, створюючи при цьому реальну загрозу життю та здоров`ю людей, а також знищенню інших матеріальних об`єктів, оскільки оздоровчо-спортивний комплекс " Енерджі" прилягає до багатоквартирного будинку.
Крім того, у своєму вироку апеляційний суд також вказав на неврахування місцевим судом того, що обвинувачений не вчинив жодних активних дій, спрямованих на відшкодування потерпілому завданої злочином шкоди.
Ураховуючи вказані обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо виду та розміру призначеного покарання без застосування положень ст. 75 КК України.
На переконання Суду, застосування в даному випадку інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідатиме принципам законності та справедливості покарання, а тому звільнення ОСОБА_1 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України та встановлення іспитового строку не буде достатнім і необхідним для виправлення останнього. Таким чином, не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги захисника в частині призначення засудженому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України.
Водночас колегія суддів також звертає увагу на те, що захисник, не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції в частині розміру призначеного покарання, фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що пов`язані з суддівським розсудом.
Поняття суддівського розсуду, або судової дискреції, у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативними, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", або ж "інших обставин кримінального провадження"; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
На думку колегії суддів, з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин, тяжкості вчиненого злочину та особи засудженого, визначене судом остаточне покарання засудженому ОСОБА_1 з огляду на вимоги статей 50, 65 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та відповідає основній його меті як заходу примусу. При цьому Верховний Суд не вбачає порушень норм кримінального та процесуального закону в частині того, що апеляційний суд, виключаючи з обвинувачення кваліфікуючу ознаку - знищення майна, призначив ОСОБА_1 більш тяжке покарання, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Разом з тим надані суду касаційної інстанції письмові докази стосовно часткового відшкодування заподіяної засудженим майнової та моральної шкоди потерпілому ОСОБА_2, на переконання Суду, не спростовують викладених у вироку апеляційного суду висновків щодо необхідності призначення ОСОБА_1 реального покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Таким чином, підстав для задоволення касаційної скарги захисника в частині призначення засудженому менш тяжкого покарання колегією суддів не вбачається.
Доводи касаційної скарги захисника щодо істотного порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону Суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.
Судове рішення є актом реалізації судової влади. Якість судового рішення - це один з основних критеріїв ефективності правосуддя. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату, - наскільки це дозволяють надані судді матеріали - у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом.
Вирок апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості рішення місцевого суду, що перевіряються в апеляційному порядку. При цьому вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законність рішення апеляційного суду - це його сувора відповідність приписам матеріального та процесуального права. Законним може бути лише те рішення суду апеляційної інстанції, яке постановлено при неухильному дотриманні процесуального закону на всіх стадіях кримінального процесу.
Положеннями статей 370, 420 КПК України передбачено, що вирок апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
У ході касаційного розгляду колегією суддів встановлено, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах прокурора та потерпілого доводам та з урахуванням вищенаведених обставин дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення обвинуваченому реального покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Отже істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що, на переконання сторони захисту, були допущені апеляційним судом, у ході касаційного розгляду не встановлено.
Колегія суддів вважає, що вирок суду апеляційної інстанції повною мірою відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, то касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд