Постанова
Іменем України
20 травня 2021 року
м. Київ
справа № 420/5/19
провадження № 51-6304 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Лагнюка М.М., Макаровець А.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Шевченко О.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Компанійця В.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Новопсковського районного суду Луганської області від 23 червня 2020 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року в об`єднаному кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018130510000322 від 04 вересня 2018 року, № 12019130510000062 від 09 березня 2019 року, № 12019130510000084 від 04 квітня 2019 року та № 12019130510000103 від 20 квітня 2019 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 185, ст. 395 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Новопсковського районного суду Луганської області від 23 червня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 185, ст. 395 КК України із застосуванням положень частин 1, 4 ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 01 вересня 2018 року приблизно о 14:30, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись біля магазину "Чайкофський" на вул. Українській, 118-А у смт Новопскові Луганської області, керуючись корисливим мотивом, у присутності свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відкрито викрав грошові кошти потерпілого ОСОБА_5 у сумі 2835 грн та, не реагуючи на зауваження зазначених осіб, які усвідомлювали протиправність дій ОСОБА_1, звернув їх на свою користь, чим заподіяв потерпілому майнової шкоди на вказану суму.
Крім того, 08 березня 2019 року приблизно о 17:05 ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись в альтанці магазину "Жасмін" на вул. Магістральній, 118 у смт Новопскові Луганської області, умисно завдав потерпілому ОСОБА_6 одного удару правою ногою по лівому стегну, внаслідок чого останній впав на землю. При цьому ОСОБА_1, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень, завдав потерпілому близько чотирнадцяти ударів ногами по правій стороні тулуба. У той час, коли ОСОБА_6 намагався піднятися з підлоги, ОСОБА_1, використовуючи дерев`яний стілець із залізними боковими опорами, завдав потерпілому одного удару по верхній частині голови, а також близько десяти ударів кулаками в ділянку обличчя, від яких потерпілий знову упав на землю. Після цього ОСОБА_1 завдав потерпілому близько двадцяти ударів ногами по правій стороні тулуба. Внаслідок умисних дій обвинуваченого потерпілий ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Також 04 квітня 2019 року приблизно о 16:00 ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, у загальній кімнаті квартири на АДРЕСА_2 умисно, таємно викрав мобільний телефон марки "HTC Wildfire A510e", який належить потерпілому ОСОБА_7, чим заподіяв останньому майнової шкоди на суму 575 грн.
Разом з тим, відповідно до постанови Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 червня 2018 року щодо ОСОБА_1 встановлено адміністративний нагляд на строк 12 місяців, починаючи з 04 червня 2018 року. Однак ОСОБА_1, грубо порушуючи правила адміністративного нагляду, встановлені вищевказаною постановою, без поважних причин, не повідомивши працівників поліції, самовільно, з метою ухилення від адміністративного нагляду у період з 23 березня 2019 року по 03 квітня 2019 року залишив місце свого проживання та виїхав до іншого населеного пункту без належного дозволу.
Ухвалою Луганського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційну скаргу захисника Компанійця В.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник Компанієць В.В., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду і ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує на відсутність достатньої кількості належних та допустимих доказів, які підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ст. 395 КК України.
Крім того, захисник стверджує, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою доводи сторони захисту щодо недопустимості показань свідка ОСОБА_8, оскільки останнього працівники поліції могли примусити надати їм неправдиві свідчення стосовно ОСОБА_1, внаслідок чого свідок міг навмисно оговорити обвинуваченого. При цьому захисник, посилаючись на очевидну, на його думку, заінтересованість свідка ОСОБА_8 у засудженні обвинуваченого, вказує на недопустимість як доказів, зокрема, протоколу огляду місця події від 19 квітня 2019 року, висновку судово-товарознавчої експертизи від 03 травня 2019 року № 19/113/9-2/119, протоколу проведення слідчого експерименту від 09 травня 2019 року за участю ОСОБА_8, протоколу огляду предмета від 09 травня 2019 року, а також показань свідка ОСОБА_9 та ОСОБА_10, аргументуючи свої доводи тим, що вищевказані докази були отримані зі слів свідка ОСОБА_8 .
Одночасно захисник зазначає, що судами попередніх інстанцій не було враховано доводи сторони захисту щодо належності викраденого телефону марки "HTC Wildfire A510e" саме потерпілому ОСОБА_7 .
Разом з тим захисник стверджує, що судами попередніх інстанцій також не надано належної правової оцінки показанням потерпілого ОСОБА_7 та свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, оскільки зазначені особи жодним чином не вказували на вчинення ОСОБА_1 крадіжки, а лише підтверджували факт того, що останній у день вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, разом із потерпілим ОСОБА_7 вживали алкогольні напої. За таких обставин захисник вважає, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, не доведена поза розумним сумнівом та повністю спростовується показаннями самого обвинуваченого, які належним чином не були враховані місцевим та апеляційним судами.
Крім того, захисник також зазначає, що показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та письмові докази, надані стороною обвинувачення, жодним чином не підтверджують винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 395 КК України. Так, на переконання захисника, зазначені докази повною мірою спростовуються показаннями ОСОБА_1, який пояснив, що не мав умислу на ухилення від адміністративного нагляду. При цьому захисник зазначає, що порушення правил адміністративного нагляду тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ст. 187 КУпАП, а тому кваліфікація дій обвинуваченого за ст. 395 КК України є неправильною.
Водночас захисник вказує на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених правопорушень та особі засудженого через суворість. Так, захисник стверджує, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_1 покарання, належним чином не врахували особи обвинуваченого, наявності таких пом`якшуючих покарання обставин, як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів, а також думки потерпілих ОСОБА_7 і ОСОБА_6, які не наполягали на суворій мірі покарання.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Шевченко О.О. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 122 КК України (за епізодами від 01 вересня 2018 року та від 08 березня 2019 року) у касаційній скарзі захисника не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Разом з тим у своїй касаційній скарзі захисник вказує на незаконність вироку місцевого та ухвали апеляційного судів, вважає, що ці рішення в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК України прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, захисник стверджує, що судами попередніх інстанцій не було надано належної правової оцінки показанням потерпілого ОСОБА_7, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, оскільки зазначені особи жодним чином не вказували на вчинення ОСОБА_1 крадіжки. При цьому захисник також посилається на залишення судами поза увагою доводів сторони захисту щодо недопустимості показань свідка ОСОБА_8, оскільки останній міг навмисно обмовити обвинуваченого, та показань свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10 як таких, що були отримані з неправдивих пояснень ОСОБА_8 .
Однак колегія суддів не погоджується із наведеною позицією сторони захисту з огляду на таке.
У ході касаційного розгляду Судом встановлено, що здобуті у кримінальному провадженні докази, показання потерпілого та свідків були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваних судових рішеннях. При цьому в ході судового розгляду всім учасникам судового провадження, у тому числі й стороні захисту, було надано можливість без обмежень у часі задавати питання потерпілому та свідкам з приводу відомостей, що стосуються предмета доказування у кримінальному провадженні.
На переконання колегії суддів, місцевим судом було повною мірою забезпечено право учасників судового розгляду на допит зазначених осіб. При цьому допит свідків та потерпілого було проведено з дотриманням положень статей 352, 353 КПК України.
Крім того, з огляду на вимоги ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, у тому числі про достовірність показань потерпілого і свідків, та не вправі здійснювати переоцінку доказів, здобутих судами першої та апеляційної інстанцій. Під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами, які встановлено судами попередніх інстанцій.
Що стосується тверджень у касаційній скарзі захисника стосовно неврахування судами попередніх інстанцій доводів сторони захисту про недопустимість як доказу показань свідка ОСОБА_8, оскільки останнього працівники поліції могли примусити навмисно оговорити ОСОБА_1, то Суд вважає їх надуманими та необґрунтованими, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевим судом повною мірою було досліджено показання свідка ОСОБА_8 та визнано їх достовірними, послідовними й такими, що узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження. При цьому істотних порушень прав людини в ході отримання показань судом встановлено не було.
Апеляційний суд, перевіряючи вирок місцевого суду та доводи апеляційної скарги захисника, зазначив, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази, що підтверджують факт здійснення тиску працівниками поліції на свідка ОСОБА_8 з метою надання ним неправдивих показань щодо обвинуваченого. При цьому суд, дослідивши показання вказаного свідка, який, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, в ході допиту в суді першої інстанції зазначив, що в нього немає підстав оговорювати ОСОБА_1, дійшов висновку про відсутність обставин, які б свідчили про недопустимість показань свідка як доказу.
За таких обставин Суд вважає, що оскільки зазначені доводи захисника побудовані виключно на припущеннях та не мають процесуального підтвердження, то підстав для задоволення касаційної скарги в цій частині не вбачається.
Доводи касаційної скарги захисника про незаконність та недопустимість як доказів протоколу огляду місця події від 19 квітня 2019 року, висновку судово-товарознавчої експертизи від 03 травня 2019 року № 19/113/9-2/119, протоколу проведення слідчого експерименту від 09 травня 2019 року, протоколу огляду предмета від 09 травня 2019 року, на переконання Суду, є безпідставними з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вищезазначені докази були предметом ретельної перевірки в судах попередніх інстанцій, які належним чином їх розглянули, перевірили, оцінили в сукупності з іншими доказами та дійшли обґрунтованого висновку, що вказані процесуальні документи є належними та допустимими доказами. При цьому твердження захисника про те, що зазначені докази були отримані з неправдивих пояснень свідка ОСОБА_8, також перевірялися судами першої та апеляційної інстанцій, про що зазначено в судових рішеннях, відповідно до яких такі доводи сторони захисту не знайшли свого підтвердження, оскільки показання свідка було визнано належним та допустимим доказом, який повною мірою узгоджується із наведеними письмовими доказами та жодним чином не свідчить про їх недопустимість.
Під час касаційного розгляду Судом не встановлено порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки цих доказів, як і не встановлено підстав для визнання їх недопустимими, а тому доводи сторони захисту в цій частині задоволенню не підлягають.
Крім того, твердження захисника у касаційній скарзі про залишення судами попередніх інстанцій поза увагою доводів сторони захисту щодо відсутності доказів належності викраденого ОСОБА_1 мобільного телефону саме потерпілому ОСОБА_7 не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду та повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження, зокрема рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідно до яких під час допиту потерпілий підтвердив факт належності йому мобільного телефона, що був викрадений обвинуваченим.
Посилання в касаційній скарзі захисника на неправильну кваліфікацію дій засудженого за ст. 395 КК України, оскільки порушення правил адміністративного нагляду тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ст. 187 КУпАП, колегія суддів вважає надуманими, виходячи з наступного.
Статтею 187 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду особами, щодо яких встановлено такий нагляд.
Об`єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері дотримання правил адміністративного нагляду.
Адміністративний нагляд - це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених із місць позбавлення волі, які здійснюють органи Національної поліції. Такий вид контролю використовують з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, а також здійснення виховного впливу на них.
Об`єктивна сторона полягає у порушенні правил адміністративного нагляду особами, щодо яких це встановлено. Зокрема, такі порушення можуть бути у вигляді дій, що передбачають порушення заборони виходити з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу, та перебувати у встановлених місцях району (міста), або у вигляді бездіяльності, що пов`язано з неявкою за викликом органу Національної поліції у вказаний термін і ненадання усних або письмових пояснень щодо питань виконання правил адміністративного нагляду, неповідомленням поліцейських, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання або про виїзд за межі району (міста) у службових справах, а також нереєстрацію особи в згаданих правоохоронних органах.
Отже, правопорушення є адміністративним лише в тому разі, якщо особа, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, порушила визначені ст. 187 КУпАП правила такого нагляду.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1, зокрема, засуджено і за злочин, передбачений ст. 395 КК України, а саме порушення правил адміністративного нагляду.
Стаття 395 КК України встановлює відповідальність за порушення не всіх правил адміністративного нагляду, а лише тих, які регламентують перебування піднаглядного в місці проживання та прибуття його до такого місця після звільнення з місць позбавлення волі.
З об`єктивної сторони вказаний злочин може бути вчинений, зокрема, і у формі самовільного залишення особою, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, місця проживання, з метою ухилення від такого нагляду.
Під самовільним залишенням особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду розуміється зміна піднаглядним без поважних причин і без повідомлення працівників поліції, що здійснюють нагляд, як місця проживання у межах одного населеного пункту, так і виїзд без дозволу органів внутрішніх справ до іншого населеного пункту.
При цьому поважними причинами, які виключають відповідальність особи за вчинення вказаних дій, передбачених ст. 395 КК України, можуть бути життєві обставини (тяжка хвороба, загибель близьких), природні явища або обставини, передбачені статтями 39-41 КК України.
Суб`єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою - ухиленням від адміністративного нагляду.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 червня 2018 року ОСОБА_1 було встановлено адміністративний нагляд з відповідними обмеженнями.
Разом з тим відповідно до вироку місцевого суду ОСОБА_1, грубо порушуючи правила адміністративного нагляду, встановлені вищевказаною постановою, без поважних причин, не повідомивши працівників поліції, самовільно, з метою ухилення від адміністративного нагляду в період з 23 березня 2019 року по 03 квітня 2019 року залишив місце свого проживання та виїхав до іншого населеного пункту без належного дозволу. При цьому судом також було встановлено, що факт наявності в діях обвинуваченого умислу, спрямованого саме на ухилення від адміністративного нагляду, підтверджується показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та письмовими доказами - протоколами слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_8, ОСОБА_14, ОСОБА_7, ОСОБА_17, ОСОБА_18, наявними в матеріалах кримінального провадження.
Водночас у ході судового розгляду в суді першої інстанції також було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 про свій виїзд до іншого населеного пункту працівників правоохоронних органів, які здійснювали адміністративний нагляд, не повідомляв та не отримував письмового дозволу на залишення місця проживання. При цьому обставини залишення обвинуваченим місця проживання, на які посилався захисник, судом не було визнано поважними та такими, що давали обвинуваченому право на ухилення від адміністративного нагляду.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи захисника про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 187 КУпАП, а не складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 395 КК України, є необґрунтованими, оскільки відповідно до матеріалів кримінального провадження останній умисно, самовільно, без поважних причин та відповідного дозволу працівників поліції залишив місце свого проживання та виїхав до іншого населеного пункту, чим порушив правила адміністративного нагляду, що передбачено диспозицією ст. 395 КК України.
Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ст. 395 КК України, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. Зі змісту вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, і з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, спосіб вчинення злочинів, їх наслідки.
Разом з тим, досліджуючи матеріали кримінального провадження, колегія суддів не встановила істотних порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, як не встановила і підстав для визнання доказів недопустимими.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що вирок суду першої інстанції повною мірою відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.
Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185, ст. 395 КК України з огляду на обсяг висунутого обвинувачення та встановлені судами фактичні обставини є правильною, а посилання захисника на недоведеність винуватості засудженого у вчиненні зазначених інкримінованих злочинів є надуманими, необґрунтованими, безпідставними та повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, визначаючи ОСОБА_1 вид та розмір покарання, врахував суспільну небезпечність та тяжкість вчинених ним кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, його поведінку після вчинення злочинів, часткове визнання вини, наявність постійного місця проживання, за яким останній характеризується незадовільно, відсутність офіційного джерела доходу. Крім того, судом було взято до уваги думку потерпілих ОСОБА_5 і ОСОБА_7, які не наполягали на суворому покаранні, та думку потерпілої ОСОБА_19, яка просила призначити обвинуваченому сувору міру покарання.
У ході дослідження матеріалів провадження судом не було встановлено обставин, що пом`якшують покарання. При цьому суд встановив обставини, що обтяжують покарання обвинуваченому, зокрема рецидив злочинів та вчинення злочинів у стані алкогольного сп`яніння.
Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, захисник Компанієць В.В. подав апеляційну скаргу, в якій з-поміж іншого посилався на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів і особі обвинуваченого через суворість та просив призначити обвинуваченому ОСОБА_1 більш м`яке покарання.
Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу захисника без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни, урахувавши характер і ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, сукупність усіх обставин їх вчинення, дані про особу обвинуваченого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, та наявність кількох обставин, що його обтяжують, погодився з висновком місцевого суду про наявність усіх підстав для призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Разом з тим колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги захисника про неврахування судами попередніх інстанцій обставин, що пом`якшують покарання, а саме щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочинів, є необґрунтованими, оскільки і місцевий суд, і апеляційний суд у ході дослідження матеріалів кримінального провадження обставин, передбачених ст. 66 КК України, не встановили. При цьому Суд зауважує, що відповідно до вироку засуджений ОСОБА_1 вину у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ст. 395 КК України, не визнавав, що у свою чергу свідчить про відсутність обставин, на які у своїй касаційній скарзі посилається захисник.
Призначене засудженому ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК України.
Крім того, визначене судом остаточне покарання засудженому ОСОБА_1 з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його суворість, про що захисник вказує у своїй касаційній скарзі, не вбачається.
На переконання колегії суддів, апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам, ретельно їх перевірив та обґрунтовано залишив без задоволення, належним чином мотивувавши своє рішення. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, про що захисник вказував у своїй апеляційній скарзі, апеляційний суд не встановив.
На думку колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, то колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд