Постанова
Іменем України
19 травня 2021 року
м. Київ
справа № 759/11260/18
провадження № 61-17284св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4,
треті особи: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Київської міської державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 листопада 2019 року у складі судді Ул`яновської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У липні 2018 року Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі -
АТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, треті особи: Служба у справах дітей Святошинської районної
в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Київської міської державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та визнання осіб такими, що втратили право користування.
Позов обґрунтований тим, що 30 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль") та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 014/0983/74/59967, відповідно до умов якого останньому наданий кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 140 679,00 доларів США, терміном до 30 серпня 2027 року, зі сплатою 13,00 % річних.
На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 30 серпня
2007 року сторони уклали договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року, зміненим рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2015 року, з позичальника стягнуто заборгованість у розмірі 1 593 243,30 грн. Позичальник рішення суду не виконав, станом на 12 квітня 2018 року розмір заборгованості становить 1 263 729,05 доларів США.
Посилаючись на вказані обставини, АТ "Райффайзен Банк Аваль" просило звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 30 серпня 2007 року
№ 014/0983/74/59957 у сумі 1 263 729,05 доларів США (32 763 328,14 грн), шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за ціною не нижче 945 987,00 грн, виселити з вказаної квартири без надання іншого житлового приміщення відповідачів.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 листопада 2019 року позов АТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено. У рахунок погашення заборгованості, яка виникла за кредитним договором від 30 серпня 2007 року № 014/0983/74/59967 у сумі 1 263 729,05 доларів США, що в еквіваленті у національній валюті за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на дату розрахунку складає
32 763 328,14 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру
АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за ціною не нижче 945 987,00 грн. Виселено без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, які зареєстровані та проживають у квартирі
АДРЕСА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення мотивоване тим, що оскільки ОСОБА_1 не виконував належним чином свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка рішенням Святошинського районного суду м. Києва
від 17 листопада 2014 року, зміненим рішенням Апеляційного суду м. Києва
від 21 травня 2015 року, стягнута з позичальника на користь банку, яке також не виконано ОСОБА_1, тому наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 листопада 2019 року змінено в частині вирішення позовних вимог АТ "Райффайзен Банк Аваль" про звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 30 серпня 2007 року, а саме, на квартиру
АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 30 серпня 2007 року № 014/0983/74/59967, яка станом на 15 жовтня 2013 року становить: заборгованість за кредитом - 138 195,14 доларів США, що в еквіваленті складає 3 582 847,20 грн, заборгованість за процентами -
48 623,74 доларів США, що в еквіваленті становить 1 260 619,08 грн, заборгованість за пенею - 100 000,00 грн, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за ціною не нижче 945 98,00 грн. Зупинено виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії мораторію, встановленого Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". В іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 листопада 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, проте не погодився з висновками суду першої інстанції щодо визначення розміру заборгованості, яка підлягає погашенню за рахунок предмета іпотеки.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У листопаді 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду
м. Києва від 18 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду
від 07 жовтня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовуобґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, від 23 травня 2018 року у справі № 916/5073/15, від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц, у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі
№ 592/1521/17.
У квітні 2021 року АТ "Райффайзен Банк Аваль"подало до суду відзив на касаційну скаргупредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_5, у якому заявник просить залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки касаційна скарга є безпідставною та необґрунтованою.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку,що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
30 серпня 2007 між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є
АТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір
№ 014/0983/74/59957, відповідно до умов якого останньому наданий кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 140 679,00 доларів США, терміном до
30 серпня 2027 року, зі сплатою 13,00 % річних.
Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є
АТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю відповідно до договору купівлі-продажу квартири
від 30 липня 2007 року.
Пунктом 6.1 договору іпотеки передбачено, що у разі порушення боргового зобов`язання, умов кредитного договору або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до пункту 6.2 договору іпотеки іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки та задовольнити всю суму зобов`язання на момент звернення стягнення, у тому числі заборгованості за кредитом та відсотками, штрафами, санкціями, комісійною винагородою незалежно від настання строку виконання боргового зобов`язання, який зазначається у кредитному договорі, у наступних випадках: якщо у момент настання строку виконання зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані, а саме, при повному або частковому неповерненні у встановлений кредитним договором строк суми кредиту; або при несплаті або при частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум процентів, комісійної винагороди, сум неустойки.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" стягнута заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 572 515,39 грн.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2015 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року змінено у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" пені за прострочення погашення кредиту та відсотків, зменшено її розмір з 1 079 272,09 грн до 100 000,00 грн та відповідно зменшено загальний розмір суми заборгованості за кредитним договором з 2 575 956,39 грн до 1 593 243,30 грн.
ОСОБА_1 рішення суду не виконав, заборгованість за кредитним договором не погасив.
Станом на 12 квітня 2018 року заборгованість позичальника за кредитним договором від 30 серпня 2007 року № 014/0983/74/59957 становить 1 263 729,05 доларів США, що в еквіваленті становить 32 763 328,14 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 138 195,14 доларів США, що в еквіваленті - 3 582 835,04 грн, заборгованість за відсотками - 129 295,64 доларів США, що в еквіваленті - 3 352 107,38 грн, пеня -
996 238,27 доларів США, що в еквіваленті - 25 828 385,72 грн.
03 травня 2018 року АТ "Райффайзен Банк Аваль" направило на адресу ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вимоги про виконання грошових зобов`язань та звільнення квартири.
Відповідно до висновку про вартість майна від 03 квітня 2018 року, ринкова вартість квартири АДРЕСА_2, становить
945 987,00 грн.
Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 24 липня 2018 року, за адресою: АДРЕСА_3, зареєстровані: ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3 .
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 не виконував належним чином свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка рішенням Святошинського районного суду
м. Києва від 17 листопада 2014 року, зміненим рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2015 року, стягнута з позичальника на користь банку, яке також не виконано ОСОБА_1, тому наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідачів, проте не погодився з висновками суду першої інстанції щодо визначення розміру заборгованості, яка підлягає погашенню за рахунок предмета іпотеки.
Проте із вказаними висновками судів у частині вирішення вимог про виселення відповідачів із іпотечного майна не можна погодитися з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
Щодо звернення стягнення на предмет іпотеки
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку"іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
У статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону).
Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками.
За змістом припису частини другої статті 35 Закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили.
Отже, дотримання процедури повідомлення про порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору, встановленої частиною першою статті 35 Закону, є обов`язковим у разі, якщо іпотекодержатель має намір здійснити звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.