Постанова
Іменем України
20 травня 2021 року
м. Київ
справа № 309/3921/17
провадження № 61-448св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Житлово-будівельний кооператив "Калина",
відповідач - держава Україна в особі Верховної Ради України,
треті особи: Державний вищий навчальний заклад "Національний лісотехнічний університет України", Міністерство освіти і науки України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Калина" на постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Собослоя Г. Г., Мацунича М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року Житлово-будівельний кооператив "Калина" (далі -
ЖБК "Калина" звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Верховної Ради України, треті особи: Державний вищий навчальний
заклад "Національний лісотехнічний університет України" (далі -
ДВНЗ "Національний лісотехнічний університет України"), Міністерство освіти і науки України, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі акта від 06 лютого 2003 року відбулася фактична передача ЖБК "Калина" гуртожитку на вулиці Шевченка, 33 у місті Хусті Закарпатської області для проведення будівельних робіт по реконструкції гуртожитку під житло за рахунок коштів майбутніх мешканців.
Власником будівлі вищевказаного гуртожитку є держава в особі Верховної Ради України, якій 20 травня 2003 року видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
З моменту передачі будівлі ЖБК "Калина" позивач відкрито володів нею, реконструював будівлю за рахунок коштів членів кооперативу і з 2003 року ставився до цього майна як до власного, оскільки експлуатує та утримує цю будівлю. Тобто, позивач тривалий час добросовісно, відкрито, безперервно володіє цим майном і вважає себе його власником.
На підставі викладеного ЖБК "Калина" просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на нерухоме майно - будівлю загальною площею 795,71 кв. м (житловою площею 484,39 кв. м, допоміжною площею 311,32 кв. м), що знаходиться на вулиці Шевченка, 33 у місті Хусті Закарпатської області.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх прийняття
Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 07 червня 2019 року (в складі судді Савицького С. А.) позов задоволено.
Визнано за ЖБК "Калина" право власності за набувальною давністю на нерухоме майно - будівлю, загальною площею 795,71 кв. м (житловою площею 484,39 кв. м, допоміжною площею 311,32 кв. м), що знаходиться на вулиці Шевченка, 33 у місті Хусті Закарпатської області.
Стягнуто з держави Україна в особі Верховної Ради України на користь позивача судовий збір у розмірі 1 600 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач з 2003 року, тобто більше 15 років, відкрито та безперервно володіє та користується спірним нерухомим майном, за кошти членів кооперативу провів відновлювальний ремонт будівлі, замінив покрівлю, утримує це майно в належному стані та експлуатує його. Сукупність встановлених у справі обставин свідчать про добросовісність заволодіння, відкритість, безперервність, тривалість та безтитульність володіння ЖБК "Калина" спірним обʼєктом, тому наявні правові підстави для визнання за позивачем права власності на зазначений обʼєкт на підставі статті 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за набувальною давністю.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито, оскільки вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Розʼяснено, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що належність спору до господарської юрисдикції випливає як зі змісту правовідносин, що виникли між сторонами, так і з субʼєктного складу учасників цих правовідносин. Такий спір належить розглядати у порядку господарського судочинства. Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України)
в редакціях як до, так і після 15 грудня 2017 року передбачає розгляд даного спору в порядку господарського судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ЖБК "Калина" просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що позовна заява була направлена до місцевого суду 14 грудня 2017 року, тобто до набрання чинності
Законом № 460-IX, тому спірні правовідносини регулюються Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України) в редакції, яка була чинною до 15 грудня 2017 року. Разом з тим, нормами процесуального закону, які були чинними на час звернення до суду з позовом, встановлено, що спірні правовідносини належить розглядати у порядку цивільного судочинства.
Оскільки позовна заява була подана 14 грудня 2017 року, то питання компетенції судів цивільної юрисдикції та підвідомчості справ господарському суду повинні вирішуватись за правилами процесуальних кодексів в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.
Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що позов у цій справі було подано до суду після набрання чинності Законом № 460-IX, тому застосував норми процесуального законодавства, що не були чинними на час подання позовної заяви. Заявлені у справі вимоги є не господарським, а цивільним спором, оскільки позов фактично стосується захисту житлових та цивільних прав учасників ЖБК "Калина" - працівників Закарпатського лісотехнічного коледжу ДВНЗ "Національний лісотехнічний університет України".
Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ЖБК "Калина" 31 грудня
2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що 15 листопада 2002 року Закарпатський лісотехнічний технікум надіслав Міністерству освіти і науки України лист, яким пропонував передати збудовану у 1955 році та виведену з експлуатації будівлю гуртожитку № 2 на вулиці Шевченка, 33 у місті Хусті Закарпатської області, загальною площею 966 кв. м житлово-будівельному кооперативу, сформованому виключно з працівників технікуму, для реконструкції під житло, здійснення якої передбачалося за кошти членів кооперативу.
ЖБК "Калина" був зареєстрований як юридична особа 20 грудня 2002 року.
Листом від 17 січня 2003 року Міністерство освіти і науки України погодилося на пропозицію щодо перепланування гуртожитку за рахунок коштів його майбутніх мешканців та передачі гуртожитку для здійснення будівельних робіт на баланс кооперативу, створеному з числа працівників Закарпатського лісотехнічного технікуму.
Закарпатський лісотехнічний технікум наказом від 29 січня 2003 року передав на баланс ЖБК "Калина" будівлю гуртожитку № 2 на
вулиці Шевченка, 33 у місті Хусті Закарпатської області із земельною ділянкою площею 0,238 га.
Згідно з актом від 06 лютого 2003 року, затвердженим Міністерством освіти і науки України 20 лютого 2003 року, комісією Закарпатського лісотехнічного технікуму передано у власність ЖБК "Калина" аварійно-небезпечну будівлю гуртожитку № 2 на вулиці Шевченка, 33 у місті Хусті Закарпатської області для проведення будівельних робіт по реконструкції гуртожитку під житло за рахунок коштів майбутніх мешканців.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно
від 20 травня 2003 року власником нежитлової будівлі на вулиці Шевченка, 33 у місті Хусті Закарпатської області є держава в особі Верховної Ради України, органом управління - Міністерство освіти і науки України.
Наказом Міністерства освіти і науки України від 04 лютого 2006 року Закарпатський лісотехнічний технікум реорганізовано у Закарпатський лісотехнічний коледж і приєднано до складу Національного лісотехнічного університету як відокремлений структурний підрозділ з правом фінансово-господарської самостійності.
Наказом Міністерства освіти і науки України від 29 серпня 2014 року закріплено за ДВНЗ "Національний лісотехнічний університет України" на праві оперативного управління, зокрема, гуртожиток № 2 на вулиці Шевченка, 33 у місті Хусті Закарпатської області.
За змістом довідки ДВНЗ "Національний лісотехнічний університет України" від 29 грудня 2017 року студенти не проживали у гуртожитку № 2 на
вулиці Шевченка, 33 у місті Хусті Закарпатської області з 2003 року
до 2017 року через його аварійний стан.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження
у справі, апеляційний суд виходив з того, що заявлений у справі спір належить до суду господарської юрисдикції, що випливає як зі змісту правовідносин, які виникли між сторонами, так і з субʼєктного складу учасників цих правовідносин.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожен із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
При визначенні предметної та (або) субʼєктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та (або) інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних, трудових відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій) також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема,
з трудових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, субʼєктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Відповідно до статті 1 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення
з позовом до суду) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу субʼєкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) визначено справи, які підвідомчі господарським судам.
На час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій перелік справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено у статті 20 ГПК України.
Отже, господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі субʼєкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського
й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає
з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала
б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між субʼєктами господарської діяльності, а також спори, повʼязані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю субʼєкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів субʼєктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не обʼєднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм субʼєктним складом підпадають під дію статті 1 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду).
У справі, що переглядається, установлено, що спірні правовідносини виникли між ЖБК "Калина" та державою Україна в особі Верховної Ради України
з приводу нежитлового приміщення (будівлі колишнього гуртожитка № 2
на вулиці Шевченка, 33 у місті Хусті Закарпатської області), яке відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно належить останній на підставі рішення Виконавчого комітету Хустської міської ради Закарпатської області та яке було передане позивачу за актом передачі від 06 лютого
2003 року.
Справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника майна, а також в інших спорах, які виникають з майнових відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору підвідомчі господарським судам.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня
2018 року у справі № 461/217/17 (провадження № 61-604св18).
Отже, у цій справі спір фактично виник між ЖБК "Калина" та державою Україна в особі Верховної Ради України з приводу права на спірне приміщення на вулиці Шевченка, 33 у місті Хусті Закарпатської області.
На підставі викладеного, враховуючи субʼєктний склад сторін спору та характер спірних правовідносин, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що заявлений у цій справі спір належить до юрисдикції господарських судів.
Доводи касаційної скарги щодо помилкових висновків апеляційного суду про те, що позов у цій справі було подано до суду після набрання чинності
Законом № 460-IX, які мали наслідком безпідставне закриття провадження
у справі, так як суд застосував норми процесуального законодавства, що не були чинними на час подання позовної заяви, не заслуговують на увагу, оскільки у матеріалах справи відсутні докази направлення позовної заяви до суду першої інстанції саме 14 грудня 2017 року. Позивач лише до касаційної скарги додав докази на підтвердження вказаних обставин. Так, у матеріалах справи відсутній конверт, в якому був направлений позов з доданими до нього матеріалами або інші докази, зокрема довідки, описи вкладень, чеки поштової служби, дата підписання позову містить виправлення, а на першому аркуші позовної заяви зазначено дату її реєстрації у суді - 20 грудня
2017 року, тому в апеляційного суду були наявні обґрунтовані сумніви щодо часу звернення до місцевого суду.
При цьому суд апеляційної інстанції, враховуючи доводи позивача щодо юрисдикції заявлених вимог, надав обґрунтований правовий аналіз спірних правовідносин, зокрема і з урахуванням норм процесуального права, які були чинними до 15 грудня 2015 року та правильно зазначив, що спір належало розглядати у порядку господарського судочинства незалежно від дати підписання (подання) позовної заяви, оскільки ГПК України в редакціях як до, так і після набрання чинності Законом № 460-IX передбачав і передбачає розгляд даного спору в порядку господарського судочинства.
Безпідставними є доводи касаційної скарги, що заявлені у справі вимоги є не господарським спором, а є цивільним спором з тих підстави, що позивач намагається здійснити захист житлових та цивільних прав учасників
ЖБК "Калина", оскільки вимоги у цій справі заявлені позивачем як юридичною особою про визнання за ним, а не за його учасниками як фізичними особами (працівниками Закарпатського лісотехнічного коледжу ДВНЗ "Національний лісотехнічний університет України") права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини зобовʼязує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обовʼязок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення
у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого
2010 року).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження
в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції та не є достатніми для скасування постанови апеляційного суду.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обовʼязковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, та спірні правовідносини, прийняв постанову
з додержанням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.