УХВАЛА
18 травня 2021 року
м. Київ
справа №127/18892/17
провадження № 13-76зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Григор`євої І. В.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ухвал Вінницького міського суду Вінницької області від 26 жовтня 2017 року та Апеляційного суду Вінницької області від 15 січня 2018 року і
встановила:
Як убачається з наявних у Верховному Суді матеріалів, вироком Кіровоградського обласного суду від 14 квітня 1998 року з урахуванням змін, унесених ухвалою Верховного Суду України від 9 липня 1998 року, ОСОБА_1 було засуджено за пунктами "ж", "з" ст. 93, ст. 94, ч. 2 ст. 140 Кримінального кодексу України 1960 року до смертної кари з конфіскацією всього майна. Кіровоградський обласний суд 12 червня 2000 року замінив це покарання на довічне позбавлення волі.
Надалі ОСОБА_1 звернувся з клопотанням про звільнення його від подальшого відбування заходу примусу, яке Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 26 жовтня 2017 року залишив без задоволення. Апеляційний суд Вінницької області погодився з таким рішенням (ухвала від 15 січня 2018 року). Касаційний кримінальний суд, керуючись п. 1 ч. 2 ст. 428 КПК, 2 березня 2018 року відмовив у відкритті провадження за касаційною скаргою засудженого на зазначені ухвали.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 11 березня 2021 року в справі "Дембо та інші проти України" (заява № 2778/18 та 46 інших, у тому числі ОСОБА_1 ) констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення. ЄСПЛ постановив, що факт визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, засуджений ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд за виключними обставинами ухвал від 26 жовтня 2017 року та 15 січня 2018 року. На думку заявника, встановлене ЄСПЛ порушення ст. 3 Конвенції доводить незаконність довічного позбавлення волі як виду покарання. ОСОБА_1 вважає, що відновлення його права має бути забезпечено шляхом скасування оскаржених судових рішень і на підставі прямої дії норм Конституції звільнення ув?язненого.
Велика Палата, перевіривши подану заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею належить відмовити з огляду на таке.
ЄСПЛ у рішенні "Дембо та інші проти України", констатуючи порушення ст. 3 Конвенції стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення, зазначив, що Конвенція не забороняє застосування цього виду покарання до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів, таких як убивство. Однак у європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув`язнених; первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для додержання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув`язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація. При цьому ЄСПЛ постановив, що сам факт визнання існування порушення вже є достатньою справедливою компенсацією.
Таким чином, у рішенні міжнародної судової установи, на яке ОСОБА_1 посилається як на підставу для перегляду, ЄСПЛ указав на системну проблему в українському законодавстві, що належить подолати заходами загального характеру - шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини, а саме шляхом запровадження в Україні процедур, котрі би на законодавчому рівні забезпечували у перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.
Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, у тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що не було додержано такого права заявника, яке наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до порушення Конвенції. У таких випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Рішення ЄСПЛ, ухвалене на користь ОСОБА_1 та 46 інших осіб, не містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо заявника порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими щодо засудженого, які й надалі зумовлюють шкідливі наслідки і їх не може бути усунуто іншим способом, ніж як скасування оспорюваних ухвал.
З урахуванням наведеного відсутні правові підстави для відкриття провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд оскаржених судових рішень за виключними обставинами у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
З огляду на викладене у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 слід відмовити, а заяву - повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 459, 463, 464 КПК, Велика Палата Верховного Суду