Постанова
іменем України
19 травня 2021 року
м. Київ
справа № 688/2878/19
провадження № 51-702км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Анісімова Г. М., Іваненка І. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
прокурора Круценко Т. В.,
у режимі відеоконференції:
захисника Стаднічука В. Л.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Стаднічука В. Л. на вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 березня 2020 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 17 листопада 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019240270000550, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Чотирбоки Шепетівського району Хмельницької області та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 березня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, і призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 80 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 06 червня 2019 року приблизно о 20:15, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем "Renault Megane" (реєстраційний номер НОМЕР_1 польської реєстрації), їдучи зі швидкістю 102,7-107,2 км/год по зустрічній смузі руху вул. Центральної у с. Чотирбоки Шепетівського району Хмельницької області зі сторони центру села в напрямку нерегульованого перехрестя рівнозначних доріг вулиць Центральної та Валі Котика, порушив вимоги п. 1.5, пп. "б" п. 2.3, пп. "а" п. 2.9, пунктів 10.1, 11.1, 11.3, 12.4, 16.3, 16.12 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, виїхавши на вказане нерегульоване перехрестя рівнозначних доріг, не надав дороги автомобілю марки ВАЗ-21154 (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_2, який наблизився до перехрестя справа та виконував маневр повороту ліворуч, маючи перевагу в русі відносно керованого ОСОБА_1 автомобіля, внаслідок чого останній допустив перехресне блокуюче зіткнення його автомобіля з автомобілем ОСОБА_2 .
У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) водій автомобіляВАЗ-21154 ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я.
Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 17 листопада 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі захисник Стаднічук В. Л., посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить скасувати постановлені щодо його підзахисного судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України(далі - КПК).
Суть доводів касаційної скарги захисника зводиться до вказівок про те, що апеляційний суд не надав правової оцінки порушенням, допущеним місцевим судом, які, на думку Стаднічука В. Л., позбавили суди можливості постановити щодо ОСОБА_1 законні та обґрунтовані судові рішення.
Зокрема, апеляційний суд не звернув уваги на порушення судом першої інстанції права ОСОБА_1 на захист, яке полягало у тому, що всупереч ч. 1 ст. 348 КПК суд не роз`яснив засудженому суті пред`явленого обвинувачення та не з`ясував, чи воно зрозуміле останньому.
Крім того, Стаднічук В. Л. зазначає про порушення змагальності сторін у зв`язку з тим, що суд перший допитав ОСОБА_1 та потерпілого, не надавши права прокурору першим здійснити допит останніх.
За його твердженням, суд порушив п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК, оскільки сформулював обвинувачення, відповідно до якого ОСОБА_1 порушив вимоги п. 1.5, пп. "б" п. 2.3, пп. "а" п. 2.9, пунктів 10.1, 11.1, 11.3, 12.4, 16.3, 16.12 ПДР, без визначення способу вчинення кримінального правопорушення з урахуванням кожного із зазначених порушень пунктів, а також форми вини. До того ж вказує, що у формулюванні обвинувачення до способу вчинення кримінального правопорушення незаконно віднесено і перебування засудженого в стані алкогольного сп`яніння. Зазначені порушення, на думку Стаднічука В. Л., зумовили неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до помилкового висновку стосовно наявності у ОСОБА_1 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Разом з тим, на думку захисника, суд не з`ясував, які діяння ОСОБА_1 (рух автомобіля зі швидкістю 102,7-107,2 км/год, виїзд на смугу зустрічного руху, виїзд на нерегульоване перехрестя нерівнозначних доріг чи ненадання переваги в русі) призвели до суспільно небезпечних наслідків.
Стаднічук В. Л. вказує, що судами неправильно надано оцінку щодо допустимості та належності доказів, а саме висновкам судово-медичних експертів від 15 липня 2019 року № 291 та від 18 червня 2019 року № 1111, які складені експертами комунальних закладів, оскільки, на його думку, рішення прийняті без дослідження обставин, на яких наполягала сторона захисту.
За твердженням захисника, суд у вироку не надав оцінки долученій до матеріалів кримінального провадження довідці Ленковецької сільської територіальної громади Шепетівського району Хмельницької області, відповідно до якої вул. Центральна є головною дорогою міжрайонного значення. Також не надано оцінки показанням потерпілого щодо наявності дорожнього знака, що позначає головну дорогу, на цій вулиці, в напрямку якого рухався ОСОБА_1 .
Крім того, зазначає, що судами безпідставно визнано протокол огляду і висновок експерта від 18 червня 2019 року № 1111 належними та допустимими доказами, адже всупереч вимогам ст. 241 КПК зразки крові були відібрані у ОСОБА_1 шляхом складання протоколу огляду без постанови прокурора.
Також скаржиться на ненадання судом оцінки невідповідності встановлення обставин щодо місця ДТП. Так, у вироку суду місцем події зазначено перехрестя вулиць Центральної і Валі Котика, тоді як відповідно до даних протоколу огляду місця події та схеми до нього від 06 червня 2019 року місцем події є перехрестя вулиць Садової і Валі Котика.
Вважає, що, призначаючи засудженому покарання, суди не врахували характеру та ступеня суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення (невеликої тяжкості, вчинене із необережності), його особи (вперше притягується до кримінальної відповідальності, працездатний, позитивно характеризується за місцем проживання, одружений, має на утриманні малолітню дитину, яка перебуває на його забезпеченні), безпідставно взяли до уваги обставину, що обтяжує покарання засудженого, - стан алкогольного сп`яніння, та не зважили на пом`якшуючі покарання обставини, через що, на думку захисника, призначили засудженому суворе покарання.
Разом з тим зазначає, що не враховано даних досудової доповіді та не надано оцінки діям ОСОБА_1 одразу після ДТП, який надав потерпілому допомогу, вжив заходів для недопущення можливого загоряння автомобіля останнього і перебував на місці події до прибуття працівників поліції.
Як стверджує захисник, рішення суду щодо задоволення цивільного позову потерпілого в повному обсязі є невмотивованим та незаконним, оскільки головною дорогою є вул. Центральна та перевагу в русі мав саме ОСОБА_1, а не ОСОБА_2 .
Заперечень на касаційну скаргу захисника до Верховного Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Стаднічук В. Л., надавши відповідні пояснення, підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор Круценко Т. В., заперечила проти задоволення касаційної скарги сторони захисту та просила постановлені у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Факт керування ОСОБА_1 автомобілем марки "Renault Megane" (реєстраційний номер НОМЕР_1 польської реєстрації) та участь засудженого у ДТП, що сталася 06 червня 2019 року, внаслідок якої потерпілий ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я, під час судового розгляду та в касаційній скарзі захисником не оспорюються.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Незважаючи на те, що Стаднічук В. Л. посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, суть окремих доводів захисника у касаційній скарзі зводиться до незгоди зі встановленими фактичними обставинами справи, що з огляду на положення ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, а тому Верховний Суд не перевіряє цих доводів.
Натомість зазначені обставини перевірив суд апеляційної інстанції в межах доводів сторони захисту в апеляційній скарзі. За результатами перевірки порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів виявлено не було.
Під час перевірки судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК указані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.
Так, постановляючи вирок, суд першої інстанції врахував показання:
- засудженого ОСОБА_1, який винуватим себе не визнав та пояснив, що, рухаючись на своєму автомобілі, побачив попереду автомобіль без переднього лівого колеса. Об`їжджаючи його, він виїхав на смугу зустрічного руху та побачив, що з вул. Валі Котика з правої сторони виїжджає автомобіль, який призупинився і знову почав рух. Щоб об`їхати його, він змінив рух свого автомобіля лівіше і після цього відбулося зіткнення. Також засуджений вказав, що на дорозі, по якій він рухався, дорожніх знаків не бачив;
- потерпілого ОСОБА_2, який показав, що, коли він під`їхав до перехрестя та переконався, що немає перешкод, лише зліва на узбіччі від перехрестя стояв автомобіль, виїхав на перехрестя та, закінчуючи здійснювати маневр повороту ліворуч, побачив, як по смузі руху його автомобіля на великій швидкості рухається автомобіль. Для уникнення зіткнення з ним намагався з`їхати праворуч із дороги, однак не зміг цього зробити. Зазначив, що ДТП сталася на перехресті рівнозначних доріг, де відсутні дорожні знаки;
- свідка ОСОБА_5, який вказав, що бачив, як потерпілий виїжджав із вул. Валі Котика на перехрестя. Автомобіль засудженого, рухаючись із великою швидкістю на смузі руху автомобіля потерпілого, вдарив автомобіль останнього у передні ліві двері. Крім того, пояснив, що на вулицях Центральній та Валі Котика дорожні знаки і дорожня розмітка відсутні;
- свідка ОСОБА_6, який вказав, що був очевидцем ДТП та бачив, як автомобіль потерпілого рухався на перехресті по своїй смузі руху, автомобіль ОСОБА_1, рухаючись на великій швидкості, об`їжджаючи його автомобіль, виїхав на зустрічну смугу і вдарив автомобіль потерпілого у передні ліві двері. Разом з тим, зазначив, що дорожнього знака "Уступити дорогу" на вулиці, з якої виїхав потерпілий, немає, як немає знака "Головна дорога" на вулиці, по якій рухався автомобіль засудженого. Також пояснив, що ширина обох вулиць однакова.
Винуватість засудженого також підтверджується даними, що містяться у протоколах слідчих дій, а саме: огляду місця ДТП від 06 червня 2019 року зі схемою та фототаблицями; додаткового огляду місця події від 24 липня 2019 року з фототаблицями; огляду місця події від 12 лютого 2020 року з фототаблицями проведеного на виконання ухвали суду від 21 січня 2020 року про судове доручення, згідно з якими встановлено, що місцем ДТП є нерегульоване рівнозначне перехрестя вулиць Центральної та Валі Котика в с. Чотирбоки Шепетівського району. Крім того, зазначено, що в напрямку перехрестя зазначених вулиць будь-які дорожні знаки, що надають право або черговість проїзду вказаного перехрестя, відсутні, як відсутня і дорожня розмітка. Також немає дорожньої розмітки та будь-яких дорожніх знаків, що дають право черговості проїзду перехрестя по вул. Центральній з обох напрямків до вул. Валі Котика; проведення слідчих експериментів від 24 липня 2019 року за участю ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зі схемами та фототаблицями до них.
До того ж його винуватість підтверджена даними: висновку від 06 червня 2019 року щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння, відповідно до якого ОСОБА_1 станом на 23:50 06 червня 2019 року перебував у стані алкогольного сп`яніння; висновку експерта від 24 червня 2019 року № 10.2-0220:19, згідно з яким на момент огляду робоча гальмова система та рульове керування автомобіля "Renault Megane" були в робочому стані; висновку експерта від 24 червня 2019 року № 10.2-0221:19, згідно з яким на момент огляду робоча гальмова система автомобіля ВАЗ-21154 була в робочому стані, а рульове керування перебувало в несправному стані; від 27 червня 2019 року № 10.4-0222:19, відповідно до якого в заданій дорожній ситуації між транспортними засобами відбулося перехресне блокуюче зіткнення; від 29 липня 2019 року № 10.1-0288:19, згідно з яким швидкість руху автомобіля "Renault Megane" становила не менше 102,7-107,2 км/год, та встановлено, що, виконуючи вимоги пунктів 10.1, 11.3, 12.4, 16.3, 16.12 ПДР, водій автомобіля "Renault Megane" ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем ВАЗ-21154; від 15 липня 2019 року № 291, яким встановлено наявність тілесних ушкоджень, локалізацію та ступінь їх тяжкості у потерпілого ОСОБА_2 .
З`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли потерпілому середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження, які спричинили тривалий розлад здоров`я, і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 286 КК.
Колегія суддів не бере до уваги доводів захисника про те, що суд у вироку не надав оцінки довідці Ленковецької сільської територіальної громади Шепетівського району Хмельницької області, оскільки, як правильно вказав місцевий суд у рішенні, за відсутності дорожніх знаків, що надають перевагу в русі керованому ОСОБА_1 автомобілю, останній повинен був діяти відповідно до п. 16.12 ПДР, а саме на перехресті рівнозначних доріг був зобов`язаний дати дорогу транспортному засобу, що наближається праворуч, тобто автомобілю під керуванням потерпілого.
Твердження захисника про те, що суд не надав оцінки невідповідності фактичним обставинам щодо встановлення назв вулиць перехрестя, де сталася ДТП, є безпідставними.
Так, на виконання ухвали Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 січня 2020 року було проведено додатковий огляд місця події у с. Чотирбоки Шепетівського району Хмельницької області для вирішення питання правильності назви вулиць (Садова чи Центральна), де на перехресті з вул. Валі Котика 06 червня 2019 року відбулася ДТП. За результатом цього огляду встановлено, що місцем ДТП є нерегульоване рівнозначне перехрестя вулиць Центральної та Валі Котика в с. Чотирбоки Шепетівського району, про що було складено відповідний протокол, який міститься в матеріалах кримінального провадження.
Під час судового розгляду, за результатами проведених допитів засудженого, потерпілого та свідків, а також досліджених письмових доказів було встановлено, що зіткнення транспортних засобів, якими керували ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відбулося на нерегульованому перехресті рівнозначних доріг вулиць Центральна та Валі Котика с. Чотирбоки Шепетівського району Хмельницької області. Внаслідок цього прокурор змінив обвинувачення, конкретизувавши його у формулюванні обвинувачення та викладенні фактичних обставин. Таким чином, місцевий суд обґрунтовано розглянув кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за зміненим обвинуваченням.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат Кедрун Л. С. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просив скасувати вирок місцевого суду і закрити кримінальне провадження щодо його підзахисного.
Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку ретельно перевірив усі посилання й доводи, викладені захисником у згаданій апеляційній скарзі, і вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.
Крім того, цей суд правильно вказав на неспроможність доводів сторони захисту про те, що висновки судово-медичних експертів від 15 липня 2019 року № 291 та від 18 червня 2019 року № 1111 є недопустимими доказами, оскільки проведення судово-медичних експертиз Хмельницьким обласним бюро судово-медичної експертизи не суперечить вимогам ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судову експертизу".
Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 30 березня 2020 року (справа № 462/3998/19, провадження № 51-85км20).
Таким чином, посилання захисника на те, що судами неправильно надано оцінку вищевказаним доказам, є неспроможними.
Верховний Суд відхиляє доводи захисника про те, що всупереч ч. 1 ст. 348 КПК суд не роз`яснив засудженому суті пред`явленого обвинувачення та не з`ясував, чи воно зрозуміле останньому.
Відповідно до положень ст. 347 КПК після закінчення підготовчих дій головуючий оголошує про початок судового розгляду. Судовий розгляд починається з оголошення прокурором короткого викладу обвинувального акта.
Після оголошення обвинувачення головуючий, роз`яснює обвинуваченому суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання (ст. 348 КПК).
Так, після оголошення прокурором обвинувального акта, головуючий суддя запитав у ОСОБА_1, чи розуміє він, у чому його обвинувачують, на це засуджений чітко відповів, що суть обвинувачення йому зрозуміла. Ця обставина підтверджена аудіозаписом судового засідання від 16 грудня 2019 року.
Безпідставними є і посилання захисника на те, щопершим ОСОБА_1 та потерпілого допитав суд, не надавши відповідно до ч. 1 ст. 351 КПК права прокурору першим здійснити допит останніх.
Згідно з ч. 1 ст. 351 КПК допит обвинуваченого починається з пропозиції головуючого надати показання щодо кримінального провадження, після чого обвинуваченого першим допитує прокурор, а потім захисник. Потім обвинуваченому можуть бути поставлені запитання, зокрема, головуючим суддею. Крім того, головуючий має право протягом всього допиту обвинуваченого ставити йому запитання для уточнення і доповнення його відповідей.
Як убачається з технічних записів судових засідань суду першої інстанції від 16 грудня 2019 року та від 21 січня 2020 року, головуючий запропонував надати показання ОСОБА_2 та ОСОБА_1, під час чого суддя задавав їм запитання для уточнення і доповнення їх відповідей. Далі їх допитувала сторона обвинувачення, а потім захисник. У ході допиту вони відповідали на чіткі запитання сторони обвинувачення, вільно пояснювали про фактичні обставини ДТП. Тобто жодних порушень вимог кримінального процесуального закону під час допиту засудженого та потерпілого допущено не було.
Доводи захисника про те, що суд усупереч п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК сформулював обвинувачення, відповідно до якого ОСОБА_1 порушив вимоги п. 1.5, пп. "б" п. 2.3, пп. "а" п. 2.9, пунктів 10.1, 11.1, 11.3, 12.4, 16.3, 16.12 ПДР, при цьому не визначив способу вчинення кримінального правопорушення та форми вини, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Положеннями п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК регламентовано, що у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині обвинувального вироку зазначаються, у тому числі, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Зі змісту сформульованої у ст. 286 КК диспозиції слідує, що вона є бланкетною, а тому під час кваліфікації необхідно керуватися законодавчими чи іншими нормативними актами щодо безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. У зв`язку з цим суди зобов`язані ретельно з`ясовувати і зазначати у вироках: 1) у чому саме полягали названі у цій статті порушення; 2) яких норм правил безпеки дорожнього руху не додержано; 3) чи є причинний зв`язок між цими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.
Спосіб вчинення ДТП у складному механізмі дорожньо-транспортної пригоди внутрішньо притаманний самому діянню особи, що полягає в порушенні правил безпеки дорожнього руху і передує настанню негативних наслідків.
Як убачається з вироку, суд першої інстанції дотримався вимог ст. 374 КПК та повною мірою встановив, у чому саме полягали порушення з боку водія ОСОБА_1, які норми правил безпеки дорожнього руху ним не додержано. Обвинувачення, визнане судом доведеним, містить посилання на конкретні порушення.
Так, із мотивувальної частини вироку видно, що суд на підставі аналізу вищевказаних доказів, зокрема висновку експерта від 29 липня 2019 року № 10.1-0288:19 встановив, що водій ОСОБА_1 порушив вимоги пунктів 10.1, 11.1, 11.3, 12.4, 16.3, 16.12 ПДР, зокрема, не стежив за дорожньою обстановкою, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, їдучи по зустрічній смузі руху з перевищенням дозволеної в населеному пункті швидкості, виїхав на нерегульоване перехрестя рівнозначних доріг, не надав дороги автомобілю марки ВАЗ-21154 під керуванням ОСОБА_2, який наблизився до перехрестя праворуч та виконував маневр повороту ліворуч, маючи перевагу в русі відносно керованого ОСОБА_1 автомобіля. Таким чином, за умови виконання вимог указаних пунктів ПДР, водій ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем під керуванням потерпілого. В результаті ДТП потерпілий ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я. Отримані потерпілим тілесні ушкодження мають прямий причинний зв`язок із вчиненою ОСОБА_1 ДТП і є її наслідком.
У ході формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, та надання правової оцінки діям ОСОБА_1 суд першої інстанції зазначив, що останній, проявивши неуважність, вчинив дії, які виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження саме з необережності.
З урахуванням установлених судом та викладених у вироку фактичних обставин суд касаційної інстанції вважає, що дії ОСОБА_1 правомірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 286 КК. Форма вини, що впливає на наявність та встановлення складу кримінального правопорушення, визначена правильно.
Таким чином, доводи захисника про те, що суд сформулював обвинувачення ОСОБА_1 і при цьому не визначив способу вчинення кримінального правопорушення та форми вини, не заслуговують на увагу.
Неспроможними є посилання захисника на те, що суд у рішенні не визначив, які діяння ОСОБА_1 призвели до суспільно небезпечних наслідків.
Одним з обов`язкових елементів об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК, є причинний зв`язок між допущеними порушеннями правил безпеки дорожнього руху, якщо такі мали місце, та суспільно небезпечними наслідками, що настали (в цьому випадку - заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень).
Як убачається з вироку, суд чітко встановив, що суспільно небезпечні наслідки, а саме заподіяння ОСОБА_2 тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я, настали внаслідок ДТП під час якої ОСОБА_1 допустив порушення правил безпеки дорожнього руху, а саме порушень вимог п. 1.5, пп. "б" п. 2.3, пп. "а" п. 2.9, пунктів 10.1, 11.1, 11.3, 12.4, 16.3, 16.12 ПДР.
Отже, доводи Стаднічука В. Л., що суд не визначив, які діяння ОСОБА_1 (рух автомобіля зі швидкістю 102,7-107,2 км/год, виїзд на смугу зустрічного руху, виїзд на нерегульоване перехрестя нерівнозначних доріг чи ненадання переваги в русі) призвели до суспільно небезпечних наслідків, є необґрунтованими.
Твердження захисника про те, що суд у формулюванні обвинувачення до способу вчинення кримінального правопорушення незаконно відніс і перебування засудженого в стані алкогольного сп`яніння є безпідставними.
Стан алкогольного сп`яніння характеризує певний психофізичний (фізіологічний) стан засудженого, який сприяє порушенню ним інших норм правил безпеки дорожнього руху (які безпосередньо викликають наслідки), тому вказівка у вироку на порушення водієм транспортного засобу пп. "а" п. 2.9 ПДР деталізує, уточнює, конкретизує правопорушення, його суспільну небезпечність, стан суб`єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК.
Керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, хоча і становить порушення вимог пп. "а" п. 2.9 ПДР, однак само по собі не може виступати прямою безпосередньою причиною настання ДТП та її наслідків у вигляді заподіяння потерпілому (потерпілим) тілесних ушкоджень або смерті. Стан сп`яніння не охоплюється об`єктивною стороною (не є кваліфікуючою ознакою) складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК, і при призначенні покарання особі може враховуватись як обставина, що обтяжує покарання згідно з п.13 ч. 2 ст. 67 КК.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року (справа № 682/956/17, провадження № 13-31кс19).
Таким чином, доводи захисника щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до помилкового висновку стосовно наявності у ОСОБА_1 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення є неспроможними.
Разом з тим посилання захисника на безпідставне визнання судами допустимими доказами протоколу огляду і висновку експерта від 18 червня 2019 року № 1111, оскільки у матеріалах провадження відсутня постанова прокурора, на підставі якої були відібрані у ОСОБА_1 зразки крові, є обґрунтованими з огляду на таке.
Як визначено ст. 86 КПК, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Статтею 245 КПК передбачено порядок отримання зразків для експертизи. За змістом ч. 3 цієї статті відбирання біологічних зразків у особи здійснюється за правилами, визначеними ст. 241 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 241 КПК перед початком освідування особі, яка підлягає освідуванню, пред`являється постанова прокурора. Після цього особі пропонується добровільно пройти освідування, а в разі її відмови освідування проводиться примусово.
Обов`язковою умовою для отримання зразків для експертизи є пред`явлення особі постанови прокурора перед початком слідчої дії. Водночас з матеріалів кримінального провадження вбачається, що відповідної постанови прокурора обвинуваченому не пред`являлося. У матеріалах кримінального провадження така постанова також відсутня.
Таким чином, колегія суддів дійшла переконання, що, постановляючи судові рішення щодо ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій безпідставно послалися на дані що містяться у висновку експерта від 18 червня 2019 року № 1111, й відповідно, як складової для такого висновку, у протоколі отримання зразків для експертизи від 07 червня 2019 року, оскільки вони були отримані без додержання порядку, встановленого КПК, а тому є недопустимими доказами.
В інших кримінальних провадженнях (справа № 489/522/15-к, провадження № 51-2228км18; справа № 148/2282/16-к, провадження № 51-1868км19) Касаційний кримінальний суд також звертав увагу на необхідність надання судами доказам, які пов`язані з отриманням від особи біологічних зразків, належної оцінки з точки зору допустимості з урахуванням дотримання вимог ч. 3 ст. 241 КПК.
За змістом ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції не позбавлений можливості вирішити питання про допустимість доказів.
Частина 1 ст. 438 КПК надає йому право виправити помилки, допущені судами нижчих ланок, не скасовуючи судових рішень, а лише змінивши їх, зокрема, шляхом виключення посилань на певні дані. Прийняття такого рішення цілком відповідає як практиці Верховного Суду, так і практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, у рішенні "Гриб проти України" від 14 грудня 2017 року (заява № 65078/10) цей Суд висловив свою позицію, визнавши відсутність порушень у разі виключення судом касаційної інстанції посилань на докази, отримані всупереч вимогам процесуального закону. При цьому Суд не встановив порушень у тому, що касаційний суд, виключивши з вироку посилання на окремі докази, дійшов висновку про достатність решти доказів для обґрунтування вироку.
Верховний Суд звертає увагу, що у цій справі виключення вищевказаних доказів не буде відзначатися на незаперечності та переконливості інших доказів у кримінальному провадженні, якими підтверджується перебування ОСОБА_1 в момент вчинення ДТП у стані алкогольного сп`яніння.
А саме, підтвердженням цього є висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння від 06 червня 2019 року № 39, відповідно до якого ОСОБА_1 станом на 23:50 06 червня 2019 року перебував у стані алкогольного сп`яніння, який у свою чергу був досліджений та належно оцінений судами попередніх інстанцій.
За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння і правильно визнали цю обставину такою, що обтяжує його покарання.
Тому доводи сторони захисту про те, що суди безпідставно взяли до уваги обставину, яка обтяжує покарання ОСОБА_1, - стан алкогольного сп`яніння, не ґрунтуються на положеннях процесуального закону.
Твердження захисника про призначення ОСОБА_1 покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення і його особі через суворість та щодо невмотивованості рішення суду про задоволення цивільного позову потерпілого в повному обсязі є безпідставними з огляду на таке.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК означає з`ясування судом насамперед питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку кримінальне правопорушення. Суд під час призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення.
Так, під час призначення покарання ОСОБА_1 у виді обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами, суд урахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є необережним кримінальним правопорушенням, дані про його особу, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, працездатний, позитивно характеризується за місцем проживання, одружений, має на утриманні малолітню дитину, на обліках у нарколога, психіатра та в органах пробації не перебуває, відсутність обставин, які пом`якшують його покарання, а вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння - обставиною, яка його обтяжує. Також суд узяв до уваги досудову доповідь органу пробації та думку потерпілого, який наполягав на призначенні засудженому суворого покарання з обов`язковим позбавленням засудженого права керувати транспортними засобами.
З урахуванням викладеного і принципів індивідуалізації та співмірності заходу примусу характеру вчинених дій Верховний Суд вважає, що визначене місцевим судом засудженому ОСОБА_1 і залишене без зміни судом апеляційної інстанції покарання є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність висновків судів попередніх інстанцій з питання правильності призначеного засудженому покарання та справедливості обраного ОСОБА_1 заходу примусу, сторона захисту в касаційній скарзі не навела.
Поведінка засудженого одразу після ДТП (надання потерпілому допомоги, недопущення можливого загоряння автомобіля останнього та перебування ОСОБА_1 на місці події до прибуття працівників поліції), які суди залишили без оцінки, на що акцентує увагу сторона захисту у своїй касаційній скарзі, хоча і можуть бути враховані судом під час призначення покарання, однак у цій справі не є вирішальними, оскільки засуджений, перевищивши швидкість та керуючи транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, вчинив кримінальне правопорушення, яке призвело до отримання потерпілим середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, що спричинили тривалий розлад здоров`я, за заподіяння яких ОСОБА_1 навіть не відшкодував шкоду ОСОБА_2 та не вибачився перед останнім.
Що стосується доводів захисника про невмотивованість рішення суду в частині задоволення цивільного позову потерпілого, то вони є безпідставними.
Виходячи зі змісту ст. 128 КПК потерпілий у кримінальному провадженні має право заявити цивільний позов.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода, крім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодженнями здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Так, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог потерпілого, місцевий суд узяв до уваги тяжкість отриманих ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, їх кількість, характер та час страждань, період перебування його на стаціонарному лікуванні, додаткові зусилля, необхідні для усунення наслідків отриманих тілесних ушкоджень, які не минули і призвели до встановлення потерпілому 10 березня 2020 року третьої групи інвалідності загального захворювання з ураженням опорно-рухового апарату.
Таким чином, рішення суду відповідає вимогам ст. 1167 ЦК, узгоджується з принципом розумності, виваженості та справедливості, відповідає характеру і обсягу моральних страждань потерпілого.
Із таким рішенням погоджується і суд касаційної інстанції, і підстави вважати його невмотивованим відсутні.
Отже, з урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно вмотивованими й обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, постановляючи рішення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
Беручи до уваги вищенаведене, вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 березня 2020 року та ухвала Хмельницького апеляційного суду від 17 листопада 2020 року щодо ОСОБА_1 підлягають зміні, а касаційна скарга захисника - задоволенню частково.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд