Постанова
Іменем України
18 травня 2021 року
м. Київ
справа № 513/194/16-к
провадження № 51-5979км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Матієк Т. В., Яковлєвої С. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Сингаївської А. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015160440000356 від 01 липня 2017 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що судимостей не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України;
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що судимостей не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Саратського районного суду Одеської області від 13 жовтня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Саратського районного суду Одеської області від 13 жовтня
2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців, кожного.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року вказаний вирок районного суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Згідно з вироком районного суду ОСОБА_1 29 червня 2015 року приблизно
о 02:40 у громадському місці - у приміщенні кафе, розташованого
на АДРЕСА_1, достовірно знаючи, що поряд відпочивають інші мешканці села, демонструючи свою неповагу до існуючих у суспільстві правил поведінки, безпричинно
з мотивів явної неповаги до інших осіб, грубо порушуючи громадський порядок, діючи з особливою зухвалістю, нехтуючи загальноприйнятими нормами моралі, правилами поведінки, добропристойності в суспільстві, підійшовши до барної стійки, біля якої стояв ОСОБА_3, один раз кулаком вдарив останнього
в обличчя, завдавши йому легких тілесних ушкоджень.
У цей час з метою сприяння своєму брату ОСОБА_1 у вчиненні хуліганських дій підійшов ОСОБА_2, який, достовірно знаючи, що поряд відпочивають інші мешканці села, демонструючи свою неповагу до існуючих у суспільстві правил поведінки, безпричинно з мотивів явної неповаги до інших осіб, грубо порушуючи громадський порядок, діючи з особливою зухвалістю, нехтуючи загальноприйнятими нормами моралі, правилами поведінки, добропристойності в суспільстві, ударив ОСОБА_3 кулаком у праву частину обличчя.
Згодом цього ж дня приблизно о 02:50 ОСОБА_2, перебуваючи біля сходинок вказаного кафе, дочекавшись виходу з нього ОСОБА_3, продовжуючи свої хуліганські дії, вдарив останнього кулаком в праве око.
У результаті завданих ОСОБА_2 ударів ОСОБА_3 останньому було спричинено легкі тілесні ушкодження.
Унаслідок вказаних хуліганських дій ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було порушено нормальну роботу кафе, спокій та відпочинок його відвідувачів, оскільки працівники кафе вимушені були припинити роботу закладу, а його відвідувачі - перервати свій відпочинок.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі засуджений просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Зокрема, засуджений стверджує, що в його діях відсутній склад такого кримінального правопорушення, як хуліганство, передбачене ч. 2 ст. 296 КК України, оскільки вони з потерпілим були попередньо знайомі та в минулому мали конфлікти.
Крім того, особа, яка подала касаційну скаргу, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду та істотні порушення кримінального процесуального закону, які, на її думку, полягають у недотриманні судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні вважала оскаржувані судові рішення законними
й обґрунтованими, касаційну скаргу - безпідставною та просила залишити її
без задоволення, а судові рішення без зміни.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.
При цьому, згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Тобто, перевіряючи доводи касаційної скарги засудженого, суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Як убачається із судових рішень, суди ретельно перевірили доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційних скаргах. Зазначені в них мотиви про визнання доводів обвинувачених щодо відсутності в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, на думку колегії суддів, є обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
При цьому з положень ст. 94 КПК України слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у хуліганстві, тобто
у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, вчиненому групою осіб, відповідає встановленим фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджений дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку, та є обґрунтованим.
Що стосується доводів засудженого про те, що в його діях відсутній склад інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, то вони
з огляду на сукупність доказів у межах цього кримінального провадження
та фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції,
є безпідставними.
Так, засуджений вказує для підтвердження відсутності в його діях ознак хуліганства, зокрема, на те, що був попередньо знайомий із потерпілим ОСОБА_3 та в минулому вони мали конфлікти. При цьому таких фактів
не заперечував потерпілий, який підтвердив факт знайомства з братами ОСОБА_4, навчання з ними в одній школі та проживання в одному селі.
Однак те, що засуджений ОСОБА_1 був знайомий із ОСОБА_3 задовго до вчинення протиправних дій 29 червня 2015 року, які стали підставою для кримінального провадження, що є предметом перегляду суду касаційної інстанції, саме по собі не скасовує наявності у винного хуліганських мотивів під час спричинення тілесних ушкоджень потерпілому.
Так, частиною 2 ст. 296 КК України встановлено кримінальну відповідальність за хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, вчинене групою осіб.
Суб`єктивна сторона хуліганства характеризується умисною формою вини та мотивом явної неповаги до суспільства, а саме прагненнямпоказати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоствердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. При цьому така неповага має явний, тобто очевидний,характер як для винного, так і для осіб, які спостерігають за його діями.
В основі відмежування хуліганства від злочинів проти здоров`я також є об`єкт злочину, який значною мірою визначає правову природу (характер) кожного
із цих діянь та їхню суспільну небезпечність.
Зокрема, вчинені винним щодо знайомих осіб (членів сім`ї, родичів, сусідів та інших) дії, що супроводжувалися заподіянням тілесних ушкоджень, і були викликані особистими неприязними стосунками, певними діями потерпілих тощо, кваліфікують як хуліганство лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
Водночас наявність особистих неприязних стосунків між особами сама по собі ще не свідчить про відсутність хуліганського мотиву в діях обвинуваченої особи, адже для визначення мотиву злочинних дій потрібно враховувати їх характер та спосіб вчинення, причини, що спонукали особу вчинити певні дії, поведінку обвинуваченого та потерпілих до і під час події.
Разом з тим під час кваліфікації протиправного діяння як хуліганства чи
як злочину проти здоров`я потрібно обов`язково брати до уваги таку ознаку суб`єктивної сторони злочину, як його мотив. Особливістю мотиву хуліганства
є причинна зумовленість. Причини, які спонукали винного вчинити такі дії, можуть бути різні, але поєднує їх те, що вони здебільшого позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість) чи з розгнузданого самолюбства, пов`язаного з неповагою
до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і правил поведінки.
Перевіркою матеріалів провадження в касаційному порядку було встановлено, що висновок суду першої інстанції про кваліфікацію дій винних осіб за ч. 2
ст. 296 КК України є в повній мірі вмотивованим та ґрунтується на досліджених у встановленому законом порядку доказах, а саме показаннях обвинувачених, потерпілих, даних із висновків експертиз, даних протоколів проведення слідчих дій.
Як випливає з фактичних обставин вчинення протиправних дій засудженим ОСОБА_1, останній без будь-якої реальної причини, раптово
в громадському місці ударив кулаком в обличчя ОСОБА_3, одразу після чого також безпричинно, без жодних попереджень чи погроз останнього кулаком в обличчя вдарив ОСОБА_2 .
У результаті цих дій ОСОБА_3 були спричинені тілесні ушкодження,
а власники кафе, в якому перебували засуджені та потерпілий для припинення протиправних дій та надання допомоги останньому змушені були зупинити роботу вказаного громадського закладу, у якому крім братів ОСОБА_4
та ОСОБА_3 також відпочивали й інші люди.
Наведені обставини підтверджуються сукупністю доказів, наявних у матеріалах провадження (показаннями потерпілого, свідків протиправного діяння, даними проведення слідчих дій та результатами проведення відповідних експертиз), які суд визнав належними, допустимими й достовірними і на підставі яких
суд касаційної інстанції погоджується з висновком про наявність у діях
ОСОБА_1 ознак хуліганства, оскільки його дії були вчинені з особливою зухвалістю з мотивів явної неповаги до суспільства, що виразилася у нахабно виявленому, очевидному не тільки для потерпілого, а й інших осіб зневажливому ставленні до громадського порядку та існуючих у суспільстві загально визначених правил поведінки і моралі.
При цьому доводи засудженого про те, що наявні у потерпілого ОСОБА_3 тілесні ушкодження виникли в нього у результаті падіння зі сходів унаслідок того, що останній перебував у стані алкогольного сп`яніння, а не через побиття його засудженими, а протилежні висновки суду ґрунтуються на висновках експертиз судово-медичного експерта, які не можна вважати повними, і
це свідчить про неповноту судового розгляду, в силу положень ст. 433 КПК України не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції.
Як видно зі змісту вироку районного суду, вказане судове рішення є законним, умотивованим та обґрунтованим, відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.
Крім того, згідно з матеріалами провадження вирок суду першої інстанції
в апеляційному порядку переглядався за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_1, доводи у якій, по суті, були аналогічними доводам, наведеним останнім у його касаційній скарзі, та у яких порушувалося питання
про правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 296 КК України і про наявність
у них складу вказаного кримінального правопорушення.
За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом.
При цьому суд апеляційної інстанції у межах своїх повноважень перевірив доводи апеляційної скарги та, вивчивши матеріали провадження, погодився
з висновком районного суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1
у вчиненні ним інкримінованого йому протиправного діяння та кваліфікацією його дій за ч. 2 ст. 296 КК України, аргументувавши належним чином це у своїй ухвалі відповідно до вимог статей 370, 419 КПК України та навівши докладні мотиви на спростування всіх доводів апеляційної скарги.
Тобто, як видно з матеріалів провадження, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК, є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою.
З огляду на кваліфікацію дій засудженого, фактичні обставини справи та дані, що характеризують його особу, підстав вважати призначене йому покарання несправедливим унаслідок м`якості колегія суддів не вбачає.
Таким чином, у ході перевірки матеріалів провадження колегія суддів не встановила підстав для задоволення касаційної скарги засудженого
ОСОБА_1 .
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд