Постанова
Іменем України
13 травня 2021 року
м. Київ
справа № 748/383/20
провадження № 51-593 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Остапука В. І.,
суддів Кишакевича Л. Ю., Ємця О. П.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколаєнко О. О.,
прокурора Гошовської Ю. М.,
представника потерпілих Кулініч К. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Авраменко Н.Л. на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 08 липня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019270000000475, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Жовтанці Кам`янка-Бузького району Львівської області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 08 липня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Задоволено частково цивільний позов потерпілої та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 500000 грн в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Задоволено частково цивільний позов потерпілого та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 500000 грн в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 22 листопада 2019 року о 17:40 год, керуючи автомобілем VOLKSWAGEN Transporter, реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по вул. Дружби, с. Іванівка Чернігівського району Чернігівської області у напрямку м. Києва зі швидкістю 120 км/год, порушив вимоги підп. "б" п. 2.3, п. 12.3, п. 12.4 Правил дорожнього руху, неправильно оцінив дорожню обстановку, яка склалась, перевищив максимально дозволену швидкість в населених пунктах, позначених дорожнім знаком 5.45 та 5.46, тим самим створивши загрозу безпеці дорожнього руху, та, неподалік господарства № 38 по вул. Дружби в с. Іванівка Чернігівського району Чернігівської області, здійснив наїзд на неповнолітнього пішохода ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка перетинала проїзну частину справа наліво відносно його руху. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, неповнолітня потерпіла отримала тілесні ушкодження від яких померла на місці.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Авраменко Н.Л. просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції і кримінальне провадження закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. В обґрунтування своїх вимог наводить доводи щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду викладених у вироку фактичним обставинам кримінального провадження, не погоджується з оцінкою судом доказів. Стверджує, що виникненню дорожньо-транспортної пригоди передували порушення правил дорожнього руху потерпілою та водієм автобуса, який висадив пасажирів у недозволеному для цього місці. Зазначене, на думку захисника, свідчить про відсутність об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України в діях ОСОБА_1, в зв`язку з чим ухвалені відносно останнього судові рішення підлягають скасуванню, а провадження - закриттю. Вважає, що під час апеляційного розгляду, всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не було розглянуто належним чином доводів апеляційної скарги захисника про це та обґрунтованих відповідей на них не надано.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить змінити постановлені відносно нього судові рішення в частині призначеного покарання, застосувавши положення статей 69 і 75 КК України, а також зменшити суму стягнутої в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди. Зазначає, що при обранні заходу примусу, суд належним чином не врахував всіх даних про його особу, адже він вперше вчинив злочин з необережності та щиро розкаявся у скоєному, в минулому судимим не був. Зауважує, що суд не взяв до уваги ту обставину, що потерпіла перетинала проїзну частину не на пішохідному переході та в темну пору доби. Вважає, що за відсутності даних, які б свідчили про негативну поведінку і характеристики засудженого, а також обставин, які обтяжують покарання, з огляду на його вік і стан здоров`я, у суду є достатньо підстав для пом`якшення призначеного покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України та звільнення від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Крім того, не погоджується з сумою стягнутої в рахунок відшкодування моральної шкоди, посилаючись на її надмірний розмір.
Позиції інших учасників судового провадження
В запереченнях на касаційні скарги, представник потерпілої ОСОБА_2 - адвокат Кулініч К.В., посилаючись на безпідставність, на її думку, наведених стороною захисту доводів, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а касаційні скарги - без задоволення.
Прокурор, яка брала участь в суді касаційної інстанції, посилаючись на безпідставність наведених у касаційних скаргах засудженого та захисника доводів, вважала, що їх слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Натомість, зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Так, залишаючи без задоволення апеляційні скарги сторони захисту в частині встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, неповноти судового розгляду та необхідності надання, на думку захисника, належної оцінки діям пішохода та водія автобуса у виникненні дорожньо-транспортної пригоди, апеляційний суд навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому.
За встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження, дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України кваліфіковано правильно.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні зазначеного у вироку злочину зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України, на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
В основу вироку суд поклав показання самого ОСОБА_1 щодо обставин вчинення дорожньо-транспортної пригоди, показання свідка ОСОБА_5, якій в результаті дорожньо-транспортної пригоди було також заподіяно легкі тілесні ушкодження, дані протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 22 листопада 2019 року, протоколів огляду місця події від 23 листопада 2019 року, слідчого експерименту від 23 листопада 2019 року, обшуку від 02 грудня 2018 року, проведення слідчого експерименту від 11 лютого 2020 року, дані, що містяться у висновках судово-медичної експертизи № 1132 від 22 листопада 2019 року, висновку експерта № 496 від 06 грудня 2019 року, висновку експерта № 495 від 20 грудня 2019 року, висновку судової трасологічної експертизи № 1280 від 31 січня 2020 року, висновку судової інженерно-транспортної експертизи № 538 від 28 грудня 2019 року, висновку комплексної судово-медичної та інженерно-транспортної експертизи № 6 від 02 січня 2020 року, а також інші докази, зміст яких детально відображено у вироку.
Зазначені докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх достовірності.
Дослідивши вказані докази, надавши кожному з них оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено.
Вирок місцевого суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК України.
Не знайшли свого підтвердження посилання касаційної скарги захисника про відсутність в діях ОСОБА_1 обов`язкового елементу складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України - об`єктивної сторони. Як убачається з вироку, останнього засуджено за порушення правил безпеки дорожнього руху під час керування транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_4 . При цьому, судом достовірно встановлено, що в дорожній обстановці, яка склалася, ОСОБА_1 порушив вимоги підп. "б" п. 2.3, п. 12.3, п. 12.4 Правил дорожнього руху, що стало причиною та умовою виникнення і настання даної дорожньо-транспортної пригоди та знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з наслідками, що настали.
Перевіривши вирок за апеляційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та його захисника Авраменко Н.Л., доводи яких є аналогічними доводам їх касаційних скарг, апеляційний суд, у відповідності з вимогами ст. 419 КПК України, надав їм належну оцінку та обґрунтовано залишив вирок суду першої інстанції без зміни.
При цьому, правильно визнав безпідставними посилання захисника на те, що дорожньо-транспортна пригода сталася не з вини ОСОБА_1 .
Постановлена за результатами апеляційного розгляду ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Колегія суддів погоджується з наведеними в ній висновками та звертає увагу на те, що більшість доводів касаційної скарги захисника зводяться до необхідності з`ясування, на його думку, тих обставин, які жодним чином не спростовують висновків суду щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Що стосується доводів касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 про необхідність зміни постановлених відносно нього судових рішень в частині призначеного покарання, шляхом застосувавши положень статей 69 і 75 КК України, то відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
За змістом ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як убачається з вироку місцевого суду, при призначенні ОСОБА_1 покарання було враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого, який в минулому судимим не був, до адміністративної відповідальності не притягувався, є пенсіонером та визнано обставиною, яка пом`якшує покарання - щире каяття. Взято до уваги висновок органу пробації, відповідно до якого ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства органом пробації оцінено як низький. Відсутність обставин, які обтяжують покарання та негативних характеристик ОСОБА_1, а також характер допущеного останнім порушення правил безпеки дорожнього руху, в своїй сукупності, не дало суду достатніх підстав для призначення засудженому покарання із застосуванням статей 69 і 75 КК України.
Переглядаючи справу за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_1, який не погодився з вироком суду першої інстанції в частині призначеного покарання та просив його пом`якшити із урахуванням положень ст. 69 КК України і звільнити від його відбування на підставі ст. 75 КК України, апеляційний суд констатував, що призначаючи ОСОБА_1 покарання місцевий суд дійшов правильного висновку про відсутність достатніх підстав для застосування зазначених положень кримінального закону. При прийнятті такого рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції в повній мірі враховано ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину, дані про його особу, а також обставину, яка пом`якшує покарання. Зважаючи на ставлення ОСОБА_1 до скоєного, яке на думку колегії суддів апеляційного суду свідчило про формальність його каяття, а також на позицію потерпілих у справі, наявність лише позитивних даних, які характеризують особу засудженого, не дали достатньо підстав для застосування положень закону України про кримінальну відповідальність про призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом та про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
З призначеним ОСОБА_1 покаранням погоджується і суд касаційної інстанції, в зв`язку з чим, твердження в касаційній скарзі засудженого про наявність достатніх підстав для пом`якшення засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України та звільнення від його відбування з випробуванням, з огляду на наявні в справі дані про особу останнього, які до того ж були враховані судом при обранні виду та розміру передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України заходу примусу, колегія суддів вважає непереконливими.
Покарання, призначене ОСОБА_1 судом першої інстанції, залишене без змін судом апеляційної інстанції, відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним у ст. 65 КК України та є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів.
При цьому, такий висновок колегії суддів ґрунтується також на висловленій представником потерпілих під час касаційного розгляду позиції, яка заперечувала проти задоволення касаційних скарг сторони захисту та наголошувала на формальності каяття ОСОБА_1 у скоєному, з огляду на його поведінку після скоєного, та відсутності будь-яких спроб вибачитися перед ними і відшкодувати заподіяну шкоду.
Рішення суду про цивільний позов прийнято з дотриманням положень статей 128, 129 КПК України та статей 1167, 1194 ЦК України. Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України в цій частині, у ньому наведено підстави для задоволення цивільного позову.
При перевірці доводів апеляційної скарги засудженого щодо вирішення цивільного позову та надмірної, на його думку, суми стягнутої в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди, вказаний суд не знайшов підстав для її зменшення та прийняв правильне рішення щодо залишення вироку суду першої інстанції без зміни і в цій частині. З наведеними в ухвалі висновками апеляційного суду, погоджується і суд касаційної інстанції та не вбачає підстав для зменшення суми морального відшкодування.
Таким чином, кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу не допущено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційних вимог захисника Авраменко Н.Л. та засудженого ОСОБА_1 немає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд