Постанова
Іменем України
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 752/15913/19
провадження № 61-846св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,Усика Г. І.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "СБ ЛТД", Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрміськбуд Холдинг",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація (Центр надання адміністративних послуг),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_17 на ухвалу Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у складі судді Оніщука М. І.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У серпні 2019 року зазначені позивачі звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СБ ЛТД" (далі - ТОВ "СБ ЛТД"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрміськбуд Холдинг" (далі - ТОВ "Укрміськбуд Холдинг"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація (Центр надання адміністративних послуг), про визнання майнових прав на об`єкт інвестування.
На обґрунтування позову посилалися на те, що у період з 07 квітня 2014 року до 28 грудня 2018 року між позивачами та відповідачами укладені договори купівлі-продажу майнових прав, квартир, підсобних приміщень у житловому будинку АДРЕСА_1 .
Позивачі виконали свої зобов`язання за договорами купівлі-продажу, проте відповідачі своїх зобов`язань перед позивачами не виконали, у власність нерухоме майно не передали, будинок в експлуатацію не ввели.
Посилаючись на те, що відповідачі порушують права позивачів як добросовісних інвесторів, позивачі просили визнати їх власниками майнових прав на об`єкти інвестування в житловому будинку АДРЕСА_1 у вигляді незавершеної будівництвом нерухомості та зобов`язати державного реєстратора Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (Центр надання адміністративних послуг) здійснити відповідну державну реєстрацію майнових прав позивачів.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 18 вересня 2019 року позовну заяву повернуто позивачам, у зв`язку з неусуненням недоліків, а саме з огляду на несплату ними судового збору за подання позовної заяви та ненадання до суду належним чином сформованих позовних заяв з усіма додатками відповідно до кількості учасників справи.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивачі оскаржили її в апеляційному порядку.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 рокуапеляційну скаргу на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 18 вересня 2019 рокувизнано неподаною та повернуто заявникам.
Ухвала мотивована тим, що вимоги ухвали апеляційного суду від 25 жовтня 2019 року про залишення апеляційної скарги без руху з підстав несплати судового збору заявники після отримання її копії не виконали, станом на 09 грудня 2019 року судовий збір не сплатили, що є підставою для визнання апеляційної скарги неподаною та повернення особам, які її подали.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У січні 2020 року ОСОБА_17 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила ухвалу Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачі долучили до позовної заяви витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань про наявність кримінального провадження щодо предмета цього позову та подані заяви позивачів про визнання їх потерпілими у кримінальному провадженні, що відповідно до частини другої статті 55 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України)надає позивачам статус потерпілих. Наявність статусу потерпілих звільняє позивачів від сплати судового збору за подання позову згідно з пунктом 2 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VI), оскільки цим позовом заявники намагаються відшкодувати завдану їм майнову шкоду.
На думку заявниці, природа договорів, укладених позивачами із забудовниками, належить до договорів підряду, тому позивачі у відносинах із забудовниками є споживачами, а отже, згідно зі статтею 22 Закону України від 12 травня 1991 року "Про захист прав споживачів" (далі - Закон № 1023-XII) позивачі звільнені від сплати судового збору.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у січні 2020 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанцій не відповідає.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 18 вересня 2019 року позовну заяву повернуто позивачам у зв`язку з неусуненням недоліків, а саме: несплату судового збору за подання позовної заяви та ненадання до суду належним чином сформованих позовних заяв з усіма додатками відповідно до кількості учасників справи.
Не погоджуючись з цією ухвалою, позивачі оскаржили її в апеляційному порядку.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2019 року апеляційну скаргу позивачів залишено без руху та надано їм строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання доказів сплати судового збору (оригіналу квитанції) у встановленому законом розмірі за належними реквізитами.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 рокуапеляційну скаргу на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 18 вересня 2019 рокувизнано неподаною та повернуто заявникам.
Постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачі не звільнені від сплати судового збору за подання позовної заяви на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII, оскільки підставою позову не є порушення відповідачем прав позивача як споживача. Суд апеляційної інстанції зазначив, що Законом № 1023-XII не передбачено такого способу захисту цивільних прав, як визнання майнових прав.
З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.
Закон № 1023-XII регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 статті 1 Закону № 1023-XII).
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.
У статті 5 Закону № 3674-VI визначено перелік пільг щодо сплати судового збору. Системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону № 1023-XII дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленого статтею 5 Закону № 3674-VI, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
Отже, стаття 5 Закону № 3674-VI не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить норми про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, визначив, що ця пільга надається з метою захисту споживачами їх порушених прав.
Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
Вказаний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).
Звертаючись до суду із цим позовом, позивачі посилалися на те, що підставою позову є несвоєчасне виконання відповідачами умов договорів купівлі-продажу майнових прав щодо об`єкта нерухомого майна - житлового будівництва, внаслідок чого позивачі не набули права власності на квартири (інші приміщення) у визначений зазначеними договорами строк.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Спір, який ініціювали позивачі, безпосередньо пов`язаний з порушенням прав споживача, а останніми заявлені вимоги про визнання майнових прав на об`єкт інвестування у зв`язку із несвоєчасним виконанням відповідачами умов договорів купівлі-продажу майнових прав щодо об`єкта нерухомого майна.
Згідно з пунктами 18, 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Статтею 1-1 Закону № 1023-XII передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Як випливає з положень пункту 2 договорів купівлі-продажу майнових прав, продавець продає, а покупець купує майнові права на об`єкт нерухомості.
Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню Закону № 1023-XII, оскільки договори купівлі-продажу майнових права передбачають у подальшому набуття їх покупцями права власності на квартири, що мали бути здані в експлуатацію у першому кварталі 2015 року, а отже, на такі правовідносини поширюється дія вказаного закону.
Колегія суддів вважає, що у цій справі правовідносини сторін, поряд з нормами ЦК України, урегульовані нормами законодавства про захист прав споживачів, оскільки вимоги позивачів до ТОВ "СБ ЛТД", ТОВ "Укрміськбуд Холдинг" про визнання майнових прав на об`єкт інвестування заявлені у зв`язку із порушенням відповідачами строку виконання зобов`язань за договорами купівлі-продажу майнових права.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/3509/18 (провадження № 61-17721св19).
За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у позивачів передбаченої частиною третьою статті 22 Закону № 1023-XII пільги зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі є помилковим.
Водночас Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що позивачі звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI внаслідок визнання їх потерпілими у кримінальному провадженні відповідно до частини другої статті 55 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Аналіз вищевказаних норм Закону № 3674-VI свідчить, що вони стосуються пільг зі сплати судового збору для позивачів у справах за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи та за позовами про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Проте предметом позову є не відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, як помилково вважає заявник, а визнання майнових прав на об`єкт інвестування.
Отже, з урахуванням предмета позову у цій справі, зазначені норми не можуть бути підставами для звільнення позивачів від сплати судового збору.