Постанова
Іменем України
20 травня 2021 року
м. Київ
справа № 454/2779/16-ц
провадження № 61-15853св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 січня 2017 року
у складі головуючого судді - Струс Т. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 02 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П.,
Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000 грн., спричиненої незаконними діями судді Львівського окружного адміністративного суду, які полягають у постановленні суддею цього суду незаконної ухвали, що призвело до приниження його честі, гідності та ділової репутації.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що 27 липня 2015 року суддею Львівського окружного адміністративного суду Гавдик З. В. було постановлено ухвалу про відмову в задоволенні його заяви про внесення змін до виконавчого листа, виданого 04 червня 2015 року Львівським окружним адміністративним судом, яка в подальшому була скасована судом вищої інстанції. Такими діями судді було порушено його конституційні права та завдано моральну шкоду.
Короткий зміст оскаржуваних рішень
Заочним рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 27 січня 2017 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 02 серпня 2019 року, відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження незаконних дій судді, унаслідок яких порушені його права та завдано моральної шкоди, у визначеному ним розмірі.
Аргументи учасників справи
У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин Конституцію України, як норму прямої дії, а отже не захистили порушені права заявника. Також не врахували, що статтею 56 Конституції України заявнику гарантовано право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, та необґрунтовано відмовили у задоволенні позову. Не взяли до уваги правові висновки, викладені в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
16 липня 2014 року у справі № 6-19535св14, від 25 лютого 2015 року у справі
№ 6-25499св14 та ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28 вересня 2016 року у справі № К/800/50006/15.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року, відмовлено
у задоволенні заяви ОСОБА_1 про внесення змін до виконавчого листа виданого 04 червня 2015 року Львівським окружним адміністративним судом.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 вересня 2016 року зазначені ухвали скасовано та постановлено нове рішення, яким виправлено помилку у виконавчому листі, виданого 04 червня 2015 року Львівським окружним адміністративним судом.
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства
є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений
в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19).
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових
і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що "шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
… необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України".
Відсутність однієї із складових цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Застосування положення частини шостої статті 1176 ЦК Україниможливе
у випадку, коли предметом позову є дії чи бездіяльність, зокрема суду, які не пов`язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду,
а й іншим відповідним рішенням суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від
03 лютого 2021 року у справі № 454/192/17 (провадження № 61-14315св19), від 22 квітня 2020 року у справі № 454/3206/16-ц (провадження № 61-1013 св 19), від 25 квітня 2019 року в справі № 757/25713/16-ц (провадження
№ 61-18012св18), від 10 січня 2018 року в справі № 454/1642/16-ц (провадження № 61-1091св17).
За таких обставин суди правильно виходили з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами підстав для відшкодування шкоди
у зв?язку з постановленням ухвали суддею Львівського окружного адміністративного суду.