ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/5748/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Пєскова В.Г. - головуючого, Банаська О.О., Погребняка В.Я.,
за участю секретаря судового засідання - Хмельовського В.О.;
за участю представників:
Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" - Куценка О.В.,
Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" - Вінниченка О.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2019
у складі колегії суддів: Коваль Л.А. (головуючий), Паруснікова Ю.Б., Чус О.В.
у справі за позовом Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат"
до Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація" та Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"
про визнання недійсними пунктів кредитного договору
у межах справи за заявою Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат"
до Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація"
про визнання банкрутом.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Хронологія подій та опис обставин, встановлених судами.
1. 09.10.2013 між Публічним акціонерним товариством "Енергогідромеханізація" (далі - ПАТ "Енергогідромеханізація", Позичальник) та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк", Банк) було укладено Кредитний договір № 4Э13657И (Договір) зі змінами до нього, згідно якого банк при наявності вільних грошових коштів зобов`язався надати позичальнику кредит у формі згідно п. А.1 з лімітом та на цілі, зазначені в п. А.2., не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п. 2.1.2, в обмін на зобов`язання позичальника повернути кредит, сплатити відсотки, винагороду, у визначені цим договором строки.
2. Згідно п. А.2 договору кредитний ліміт цього договору 2 900 000 грн з відсотковою ставкою відповідно до п.п. А.6, А.7 Договору та строком виконання зобов`язання (терміном повернення кредиту) відповідно до п. А.3 Договору.
3. Відповідно до п. А.6 договору за користування кредитом позичальник сплачує проценти за фіксованою процентною ставкою у розмірі 11, 1 % річних.
4. Пунктом А.7 договору передбачено, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань по погашенню/поверненню кредиту, позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом за фіксованою ставкою у розмірі 22, 2 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.
5. Згідно з п. А.9 договору позичальник сплачує банку винагороду за відкриття позичкового рахунку в розмірі 500 грн в день укладення кредитного договору.
6. Відповідно до п. А.10 договору (з урахування змін, внесених Додатковою угодою від 14.08.2014) позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом в розмірі згідно відповідної формули.
7. Позичальник зобов`язується сплатити банку винагороду відповідно до п.п. 4.5., 4.7., 4.15 даного договору (п. 2.2.5 договору).
8. Із пункту 2.4.1. договору вбачається, що позичальник має право за згодою банку здійснити дострокове повернення кредиту, сплату процентів, винагороди за його користування. При цьому позичальник зобов`язаний одночасно сплатити банку неустойку (штраф, пеню), якщо на дату дострокового повернення кредиту у Банку виникли підстави для стягнення неустойки згідно з п. п. 5.1., 5.2., 5.3. даного договору.
9. Згідно з п. 4.1. договору плата за користування кредитними коштами за цим договором складається з відсотків за фіксованою процентною ставкою відповідно до п.п. 4.2., 4.3. і винагороди за користування кредитом відповідно до п. 4.5.
10. Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом згідно з п. А.10. (п. 4.5. договору).
11. Згідно з п. 4.6 договору сума винагороди за користування кредитом (п. 4.5.) сплачується на дату, встановлену п. 1.2. даного договору або в день дострокового повернення кредиту (п. 2.4.1.). При несплаті винагороди за користування кредитом у визначену дату, винагорода вважається простроченою.
12. За пунктом 4.8. договору, в разі якщо дата повернення кредиту та/або оплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки згідно даного договору припадає на вихідний або святковий день, вказані платежі повинні бути проведені в банківський день, що передує вихідному або святковому дню.
13. Пунктом 4.10. договору встановлено, що в разі порушення позичальником умов, передбачених п.п. 2.2.2., 2.2.3. цього договору, погашення всіх платежів проводиться у наступній послідовності: 1) проценти за користування кредитом, 2) кредит), 3) винагорода, 4) неустойка (штраф, пеня). Остаточне погашення всіх грошових зобов`язань позичальника по кредитному договору виконується не пізніше дати, зазначеної в п. 1.2. У разі несплати винагороди, процентів у відповідні дати/строки оплати, узгоджені даним договором, вони вважаються простроченими. У разі витрат банку у відповідності з п.п. 2.2.13., 2.3.13. поза узгодженням сторін можлива зміна строків погашення кредиту.
14. Згідно з п. 4.13. договору розрахунок та нарахування винагороди за користування кредитом проводиться в строк повернення кредиту (п. 2.1.) або в строк дострокового повернення кредиту (п. 2.4.1.).
15. Відповідно до п. 5.1. договору (в редакції додаткової угоди від 14.08.2014) при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань зі сплати процентів, винагороди за користування кредитом, передбачених п.п. 2.2.2., 4.2., 4.3., 4.4., 4.6. дат/строків повернення/погашення кредиту, передбачених п.п. 1.2., 2.2.3., 2.3.2., 2.2.14., позичальник сплачує банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє в період за який виплачується пеня, яка розраховується в процентах річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Оплата пені здійснюється в гривні.
Сторони дійшли згоди, що розмір пені, зазначений в цьому пункті, може бути зменшений на розсуд банку.
16. Відповідно до п. 5.7. договору строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів по даному договору встановлюється сторонами протягом 15 років.
17. Зазначений договір підписано ПАТ КБ "Приватбанк" в особі Голови Правління Дубілета О.В. (електронний підпис) та ПАТ "Енергогідромеханізація" в особі Голови Правління Третьякова О.К. (електронний підпис).
18. На виконання прийнятих на себе зобов`язань банк надав відповідачу кредитні кошти в сумі 2 900 000 грн, що не заперечується сторонами.
19. 17.01.2019 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області відкрито провадження у справі № 904/5748/18 про банкрутство ПАТ "Енергогідромеханізація"; введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто п`ятнадцять календарних днів до 12.05.2019; розпорядником майна боржника - ПАТ "Енергогідромеханізація" - призначено арбітражного керуючого Гайдукова Сергія Петровича.
20. 21.02.2019 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області прийнято заяву АТ "КБ "Приватбанк" про грошові вимоги до ПАТ "Енергогідромеханізація" на суму 21 243 464, 42 грн та судового збору у розмірі 3 842 грн по справі про банкрутство № 904/5748/18 (у подальшому 05.08.2019 ухвалою суду визнано грошові вимоги АТ "КБ "Приватбанк" у розмірі 3 842 грн - 1-а черга задоволення, окремо внесено до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги АТ "КБ "Приватбанк" у розмірі 18 898 428,81 грн).
21. 21.03.2019 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області визнано грошові вимоги АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" до ПАТ "Енергогідромеханізація" на суму 4 478 885,56 грн, які віднесено до 4-ої черги задоволення вимог кредиторів, судовий збір у розмірі 3 842 грн - до 1-ої черги.
Подання заяви до суду.
22. 22.04.2019 до Господарського суду Дніпропетровської області від одного з кредиторів ПАТ "Енергогідромеханізація" - Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат") - надійшла позовна заява (у межах справи про банкрутство) до ПАТ "Енергогідромеханізація" та АТ КБ "Приватбанк" про визнання частково недійсним Кредитного договору від 09.10.2013 № 4Э13657 з урахуванням змін та доповнень в частині сплати винагороди за користування кредитом.
23. В обґрунтування поданої заяви АТ "Марганецький ГЗК" зазначав, що застосування АТ КБ "Приватбанк" додаткової винагороди не передбачено Законом. Також позивач наголошував, що розмір заявленої Банком суми вимог по винагороді та пені за прострочення сплати такої винагороди в декілька разів перевищують розміри тіла кредиту та процентів за його користування.
Розгляд справи судами.
24. 05.08.2019 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області, серед іншого, у задоволенні заяви (позовної заяви) АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" до відповідача-1: ПАТ "Енергогідромеханізація", відповідача-2: АТ КБ "Приватбанк" про визнання частково недійсним Кредитного договору від 09.10.2013 № 4Э13657, з урахуванням змін та доповнень, в частині сплати винагороди за користування кредитом відмовлено.
25. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні вказаної заяви, місцевий господарський суд виходив з того, що у кредитора АТ "Марганецький ГЗК" по справі № 904/5748/18 відсутні права на позов щодо визнання недійсними (частково недійсними) умов Кредитного договору, що був укладений між відповідачами, оскільки відсутнє суб`єктивне право інших кредиторів, яке не визнавалося та порушувалося відповідачами на момент укладення Кредитного договору.
Також, суд зазначив, що звернення АТ "Марганецький ГЗК" до суду з зазначеним позовом про визнання недійсним правочину, укладеного між відповідачами, порушує норми статті 20 Закону про банкрутство.
Встановлення в Кредитному договорі, в якому позичальнику були надані грошові кошти у національній валюті України, винагороди за користування кредитом, що покриває ризики банку від знецінення національної валюти та падіння її курсу по відношенню до стійкої валюти - доларів США - цілком відповідає статті 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Сторони в добровільному порядку, без зауважень та заперечень при укладенні Кредитного договору передбачили умови кредитування, права й обов`язки кожної зі сторін договору, випадки настання відповідальності, передбаченої умовами договору.
Отже, при укладенні кредитного договору сторони досягли згоди щодо істотних умов договору, останній підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.
26. 13.11.2019 постановою Центрального апеляційного господарського суду скасовано ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2019 у справі № 904/5748/18 в частині відмови АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" в задоволенні заяви (позовної заяви) про визнання частково недійсним кредитного договору від 09.10.2013 № 4Э13657И, з урахуванням змін та доповнень, в частині сплати винагороди за користування кредитом. Прийнято в цій частині нове рішення. Заяву (позовну заяву) АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" до відповідача-1: ПАТ "Енергогідромеханізація", відповідача-2: АТ КБ "Приватбанк" про визнання частково недійсним Кредитного договору від 09.10.2013 № 4Э13657И, з урахуванням змін та доповнень, в частині сплати винагороди за користування кредитом задоволено. Визнано частково недійсним Кредитний договір від 09.10.2013 № 4Э13657И, укладений між ПАТ КБ "Приватбанк" та ПАТ "Енергогідромеханізація", з урахуванням змін та доповнень, в частині сплати винагороди за користування кредитом, зокрема:
пункт А.10. з урахуванням змін, внесених Додатковими угодами - повністю;
пункт 2.2.5 в частині винагороди відповідно до п. 4.5.;
пункт 2.4.1 - в частині винагороди за користування кредитом;
пункт 4.1 в частині винагороди за користування кредитом, згідно п.4.5;
пункт 4.5. - повністю;
пункт 4.6. з урахуванням змін, внесених Додатковими угодами - повністю;
пункт 4.10. в частині винагороди за користування кредитом;
пункт 4.13. - з урахуванням змін;
пункт 5.1 в частині винагороди за користування кредитом,
пункт 5.7 в частині винагороди за користування кредитом.
В іншій частині ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2019 у справі № 904/5748/18 залишено без змін.
27. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що винагорода за користування кредитом за формулою, яка містяться в кредитному договорі та залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки. Крім того, зазначена в договорі формула має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав на те, що встановлена в договорі винагорода (комісія) значно перевищує розмір отриманого кредиту, а тому не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права.
28. Апеляційний суд відхилив доводи АТ КБ "Приватбанк" стосовно того, що при вирішенні справи № 904/9789/17 Господарським судом Дніпропетровської області був розглянутий зустрічний позов ПАТ "Енергогідромеханізація" про визнання недійсним Кредитного договору від 09.10.2013 № 4Э13657, укладеного з ПАТ КБ "Приватбанк", в частині нарахування та сплати винагороди за користування кредитом. Так, хоча позов АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" у цій справі і є тотожним позовній заяві ПАТ "Енергогідромеханізація" у справі № 904/9789/17, але пред`явлений не до тих самих відповідачів, позивачем є інша юридична особа, яка звернулася до суду за захистом своїх порушених прав.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ.
А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
29. До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2019 у справі № 904/5748/18, в якій наведено прохання скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2019 у справі № 904/5748/18, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2019 у цій справі залишити без змін.
30. Посилання зроблені на неправильне застосування статей 203, 215 ЦК України, 207, 208 ГК України. Зазначається, що у АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" відсутні права на подання позову про визнання недійсними умов договору, оскільки він не є заінтересованою особою у відповідності до положень статті 215 ЦК України, а також не вказано позивачем, як було порушено його право укладанням спірного договору.
Також вказано про неправильне застосування статті 20 Закону про банкрутство, оскільки спірний договір укладено більше, ніж за рік до дати порушення справи про банкрутство. Із цього приводу зроблено посилання на постанови Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 910/9004/13 та від 24.05.2018 у справі № 908/4164/15.
Скаржник стверджує, що при вирішенні справи № 904/9789/17 Господарським судом Дніпропетровської області був розглянутий зустрічний позов ПАТ "Енергогідромеханізація" про визнання недійсним Кредитного договору від 09.10.2013 № 4Э13657, укладеного з ПАТ КБ "Приватбанк", в частині нарахування та сплати винагороди за користування кредитом. Заявлені у зазначеному позові вимоги та їх обґрунтування значною мірою збігаються з вимогами та обґрунтуваннями, що викладені у позовній заяві АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат". При цьому у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2018 у справі № 904/9789/17 судом була надана оцінка доводам про необхідність застосування до оспорюваного договору норм Закону України "Про захист прав споживачів", та зроблений висновок, що "зазначений договір є господарським договором, а не договором споживчого кредитування, а відтак спір у даній справі не є спором, що виникає у сфері захисту прав споживачів, а відносини сторін не регулюються Законом України "Про захист прав споживачів". Також рішенням суду встановлено, що нарахування процентів, винагороди (комісії) та пені здійснено Банком правомірно. Відтак, суд апеляційної інстанції всупереч частини четвертої статті 75 ГПК України не взяв до уваги факти, встановлені судом у справі № 904/9789/17.
Крім того, на думку скаржника, при укладанні спірного договору не мало місця порушення принципів розумності та справедливості при встановленні винагороди за умовами договору, а умови п. А.10 Кредитного договору щодо сплати винагороди за користування кредитом є цілком правомірними, й такими що відповідають нормам статей 1048, 1054, 1056-1 ЦК України.
Зазначено також про неправильність висновку суду апеляційної інстанції про "конкуренцію вимог однієї черги", оскільки вимоги кредиторів 4 черги жодним чином не порушуються включенням суми винагороди до реєстру вимог кредиторів, так як ці вимоги АТ "Приватбанк" забезпечені заставою.
Б. Доводи, викладені у відзивах на касаційну скаргу.
31. До Верховного Суду від ліквідатора ПАТ "Енергогідромеханізація", арбітражного керуючого Гайдукова С.П. та від АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" надійшли відзиви на касаційну скаргу АТ "Комерційний банк "Приватбанк", в яких з посиланням на правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права наведено прохання залишити цю касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
В. Процесуальні аспекти касаційного провадження.
32. 16.01.2020 зазначену касаційну скаргу передано колегії суддів Верховного Суду у складі: головуючого Пєскова В.Г., суддів: Банаська О.О., Білоуса В.В.
33. 27.01.2020 ухвалою Верховного Суду (колегія суддів у складі: Пєскова В.Г. (головуючого), Банаська О.О., Білоуса В.В.) було відкрито касаційне провадження у справі № 904/5748/18 за касаційною скаргою АТ "КБ "Приватбанк" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2019 та призначено її розгляд у судовому засіданні на 13.02.2020 об 11:15.
34. 13.02.2020 ухвалою Верховного Суду (колегія суддів у складі: Пєскова В.Г. (головуючого), Банаська О.О., Білоуса В.В.) провадження у справі № 904/5748/18 за касаційною скаргою АТ "Комерційний банк "Приватбанк" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2019 було зупинено до оприлюднення повного тексту рішення об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/12787/17, правовідносини в якій є подібними до правовідносин у цій справі (№ 904/5748/18).
35. У зв`язку з перебуванням на лікарняному судді Банаська О.О. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/5748/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Пєсков В.Г., суддя - Білоус В.В., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 19.11.2020.
36. 20.11.2020 ухвалою Верховного Суду (колегія суддів у складі: Пєскова В.Г. (головуючого), Білоуса В.В., Катеринчук Л.Й.) було прийнято справу № 904/5748/18 за касаційною скаргою АТ "Комерційний банк "Приватбанк" за вх. № 375/2020 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2019 до провадження, поновлено касаційне провадження у справі № 904/5748/18 за касаційною скаргою АТ "Комерційний банк "Приватбанк" за вх. № 375/2020 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2019 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 10.12.2020 об 11:00.
37. 10.12.2020 розгляд справи № 904/5748/18 не відбувся у зв`язку з перебуванням на лікарняному головуючого судді - Пєскова В.Г. з 08.12.2020 по 24.12.2020 (включно).
38. У зв`язку з відпусткою судді Білоуса В.В. та обранням судді Катеринчук Л.Й. суддею Великої Палати Верховного Суду автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/5748/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Пєсков В.Г., суддя - Банасько О.О., суддя - Погребняк В.Я., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 28.12.2020.
39. 28.12.2020 ухвалою Верховного Суду прийнято справу № 904/5748/18 за касаційною скаргою АТ "Комерційний банк "Приватбанк" за вх. № 375/2020 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2019 до провадження та призначено її розгляд на 21.01.2021 о 11:00.
40. 21.01.2021 ухвалою Верховного Суду оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги АТ "Комерційний банк "Приватбанк" за вх. № 375/2020 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2019 у справі № 904/5748/18 до 04.02.2021 об 11:00.
41. 04.02.2021 ухвалою Верховного Суду (колегія суддів у складі: Пєсков В.Г. - головуючий, Банасько О.О., Погребняк В.Я.) було зупинено провадження у справі № 904/5748/19 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2019 до оприлюднення повного тексту рішення об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 904/2073/19.
42. 21.04.2021 ухвалою Верховного Суду (колегія суддів у складі: Пєсков В.Г. - головуючий, Банасько О.О., Погребняк В.Я.) поновлено касаційне провадження у справі № 904/5748/18 за касаційною скаргою АТ "Комерційний банк "Приватбанк" за вх. № 375/2020 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2019 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 06.05.2021 об 10:00
43. 06.05.2021 ухвалою Верховного Суду (колегія суддів у складі: Пєсков В.Г. - головуючий, Банасько О.О., Погребняк В.Я.) відкладено розгляд касаційної скарги АТ "Комерційний банк "Приватбанк" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2019 у справі № 904/5748/18 до 20.05.2021 о 10:30.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій.
А. Щодо суті касаційної скарги.
44. Заслухавши присутніх у судовому засіданні учасників справи, розглянувши матеріали справи, здійснивши перевірку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.
45. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
46. В оскарженій постанові суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що винагорода за користування кредитом за формулою, яка містяться в кредитному договорі та залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки. Крім того, визначена в договорі формула має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту. Також зазначено, що умовами договору в редакції додаткової угоди від 14.08.2014 фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав на те, що встановлена в договорі винагорода (комісія) значно перевищує розмір отриманого кредиту, а тому не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права.
47. Судова колегія частково погоджується з цим висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
48. Як зазначено вище, касаційне провадження у цій справі двічі зупинялося (пункти 34 і 41 цієї постанови) до винесення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду повного тексту рішення у справах № 910/12787/17 та № 904/2073/19. Однак, у справах № 910/12787/17 та № 904/2073/19 Верховним Судом не було висловлено правових позицій стосовно невідповідності положенням закону певних пунктів кредитних договорів.
Так, у справі № 910/12787/17 зроблено висновок про відсутність порушення прав і законних інтересів позивача спірними договорами в оспорюваній частині, що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові. Також зазначено, що при подачі позову про визнання недійсними умов договору, стороною якого позивач не є, слід обов`язково досліджувати і встановлювати обставини порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок укладання оспорюваного договору.
У справі № 904/2073/19 у задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Сентоза ЛТД" до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору №4С09021И від 05.01.2009 суди попередніх інстанцій відмовили за пропуском строку позовної давності, а в цій частині судові рішення не оскаржувалися в касаційному порядку.
49. Тому, розглядаючи спір по суті, судова колегія відзначає, що матеріально-правовою вимогою у справі, що переглядається, є визнання у межах справи про банкрутство частково недійсним Кредитного договору від 09.10.2013 № 4Э13657И, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ПАТ "Енергогідромеханізація", з урахуванням змін та доповнень, у частині встановлення і сплати винагороди за користування кредитом. При цьому позов подано одним із кредиторів боржника з метою захисту своїх прав та інтересів у процедурах банкрутства.
50. Верховний Суд акцентує увагу на тому, що процедура банкрутства за своєю суттю є конкурсним процесом, основною метою якого, зокрема, є рівномірне і справедливе задоволення вимог всієї сукупності кредиторів неплатоспроможного боржника.
Тож на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, провадження у справі про банкрутство має за мету задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.
Такий процес включає в себе низку процедур і послідовних та сукупних процесуальних і позапроцесуальних дій учасників провадження, що супроводжуються поданням доказів, пояснень, наведенням заперечень та міркувань учасниками справи тощо, які можуть вплинути на рішення суду щодо питання, яке є предметом судового розгляду. Беззаперечним є право кожного кредитора спростовувати обґрунтованість і розмір вимог іншого кредитора шляхом подачі відповідних позовів, заяв, доказів, оскільки розмір вимог одного кредитора впливає на інтереси інших кредиторів з огляду на можливість/неможливість у подальшому задоволення їх вимог через співвідношення ліквідаційної маси та загального обсягу вимог кредиторів.
51. По суті позовних вимог колегія суддів зазначає, що згідно з частиною першою статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.
52. Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
53. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
54. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
55. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
56. Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
57. Отже, за своєю правовою природою кредитний договір є окремим видом цивільно-правових договорів, який визначає взаємні зобов`язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) в будь-якій валюті. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами договору.
58. Тобто правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами, регулюються самостійно сторонами шляхом укладення договору.
59. На переконання судової колегії, суд апеляційної інстанції помилково ототожнив передбачену умовами договору винагороду із змінюваною процентною ставкою та зазначив, що її формула має значну кількість змінних величин, з яких неможливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту, а також не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки, що не відповідає частині шостій статті 1056-1 ЦК України, оскільки законодавство не забороняє встановлювати у договорі кредитування за згодою сторін додаткових зобов`язань позичальника, які не обмежуються виключно сплатою процентів. Схожа правова позиція висловлена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19.
60. Також необґрунтованими є вказівки суду апеляційної інстанції, що винагорода, визначена спірним пунктом А.10 договору, є комісійною винагородою (комісією), оскільки умови договору не визначають цю винагороду комісією, ця винагорода не містить ознак комісії, визначених цивільним законодавством і законами, що регулюють банківську діяльність. При цьому апеляційним судом не наведено жодних мотивів для подібних висновків.
Судова колегія відзначає, що, встановивши в кредитному договорі сплату комісії, банки повинні зазначати, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, чого не міститься у спірному договорі.
Аналогічна позиція наведена Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016 у справі № 234/169/15-ц.
Із цих же підстав відхиляються доводи касаційної скарги про те, що Законом України "Про банки і банківську діяльність" прямо передбачена можливість одночасного застосування процентів та комісійних винагород, оскільки, як вже зазначено, винагорода не містить ознак комісії, визначених цивільним законодавством і законами, що регулюють банківську діяльність, а також відсутнім є визначення у договорі, за яку саме послугу сплачується винагорода.
61. Відтак, підлягає виключенню з мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції посилання про те, що винагорода (пункт А.10 договору) є комісійною; винагорода за користування кредитом за формулою, яка міститься в кредитному договорі та залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки; а також, що питання встановлення винагороди за користування кредитом суперечить положенням статті 1056-1 ЦК України стосовно формули визначення змінної процентної ставки.
62. Водночас, відповідно до статей 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до цивільного законодавства.
63. Як встановлено судами попередніх інстанцій, за умовами спірного кредитного договору (із внесеними змінами згідно додаткових угод) окрім фіксованого розміру процентів за користування кредитом, боржник зобов`язався сплачувати банку винагороду за користування кредитом згідно п. А. 10, що визначаються за формулою (п. п. 4.5., 4.6. кредитного договору з урахуванням змін, внесених додатковими угодами до нього). При невиплаті винагороди за користування кредитом у визначену дату, винагорода вважається простроченою. Тобто, оплату за користування кредитом встановлено двома паралельними способами, а саме проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки в розмірі 11,1 % річних та винагорода за користування кредитом згідно з п. п. А.10., 4.5., 4.6. договору, сплата якої визначена у формулі, до якої, включено також дані щодо офіційного курсу гривні до долару США.
64. Слід відзначити, що поряд з цивільно-правовим розумінням кредитування існує також й інший підхід до розуміння кредитування, який охоплює у тому числі і публічну складову банківської діяльності (banking) як залучення вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб, ліцензування такої діяльності тощо у відповідності до Закону України "Про банки і банківську діяльність".
65. Банківську діяльність визначають через банківські послуги, які банк надає своїм клієнтам. Банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування).
66. Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, в т.ч. шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Перелік таких фінансових послуг встановлюється Національним банком.
67. Крім надання фінансових послуг, банк може здійснювати діяльність щодо: 1) інвестицій; 2) випуску власних цінних паперів; 3) випуску, розповсюдження та проведення лотерей; 4) зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа; 5) інкасації коштів і перевезення валютних цінностей; 6) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій); 7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг.
68. На переконання колегії суддів, винагорода банку за надані послуги має компенсаційний характер і її призначення полягає у тому, щоб покрити витрати банку, понесені ним у зв`язку з наданням кредиту. Це є безперечно дохід банку від проведення своєї банківської діяльності і поняття винагороди банку відсутнє у договірному законодавстві, внаслідок чого правова природа такої винагороди залежить від індивідуальної правової регламентації кожного банку.
69. У цій справі, як встановлено судами попередніх інстанцій, формула, по якій нарахована винагорода, передбачає її розрахунок з урахуванням і процентів, і різниці між сплаченими і несплаченими коштами.
70. Відтак, колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що нарахування/виплата такої винагороди не може бути передбачена ні за що інше, як надання якихось послуг банком, і винагорода не може нараховуватися за належне виконання своїх обов`язків клієнтом (за користування кредитом), оскільки подібний підхід до визначення винагороди суперечить самій правовій природі "винагороди" та вона не може стосуватися чи враховувати проценти, які є самостійною платою за користування кредитними коштами.
71. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.
72. Згідно з частиною восьмою статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях. Тобто оплатне надання послуги щодо надання кредитних ресурсів не належить до предмету кредитного договору.
73. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до п. А.9 спірного кредитного договору на день його укладання визначено, що позичальник сплачує банку винагороду за відкриття позичкового рахунку у розмірі 500 грн в день укладення кредитного договору, а в пункті А.10 встановлено, що позичальник сплачує банку ще винагороду за користування кредитом в розмірі, що визначається відповідною формулою.
74. Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що умовами договору фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом.
75. Так, за умовами договору боржником отримано кредит в розмірі 2 900 000 грн, у той же час заборгованість боржника за кредитом складає 20 868 182, 72 грн, з яких: 2 747 178, 33 грн - заборгованість за наданим кредитом, 1 780 781, 92 грн - заборгованість за відсотками, 5 887 211, 45 грн - заборгованість з винагороди, 10 453 011, 02 грн - пеня, тобто заборгованість з винагороди значно перевищує суму отриманого кредиту та процентів за його користування.
76. Судова колегія звертає увагу, що пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України визначено, що основними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
77. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
78. Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обов`язків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям.
79. Даний принцип віднайшов своє відображення у положеннях Цивільного кодексу України, які врегульовують правовідносини сторін, пов`язані з укладенням правочину.
80. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
81. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
82. Тобто, принцип свободи договору не є безумовним, межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, а погоджені сторонами умови договору повинні відповідати не лише вимогам цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а й засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права.
83. У цьому контексті варто зазначити, що принцип справедливості, добросовісності і розумності обмежує дію принципу свободи договору. Учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів.
84. Таку ж позицію висловив і Конституційний Суд України у рішенні від 10.11.2011 у справі № 15-рп/2011 та у пункті 3.2 цього рішення вказав, що "одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 Кодексу (ЦК України - колегія суддів). Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності". Ця позиція викладена була безвідносно до суті розглянутого Конституційним Судом України питання, тому застосовується колегією суддів у цій справі.
Так, принципи справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.
Більше того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що поведінка учасників правовідносин має відповідати іншим засадам цивільного законодавства таким, як справедливість, добросовісність, розумність.
Таку правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2020 № 920/418/19, від 07.04.2021 у справі № 910/10514/20 та в низці інших справ.
85. Судова колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що свобода договору передбачає абсолютну прозорість всіх його елементів, чого не вбачається з оспорюваної редакції формули винагороди, яка не містить зазначення послуги, за яку вона нараховується, та не надає можливості визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені, та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту.
86. У частинах першій та третій статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
87. Частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
88. Відтак, оскільки встановлена в договорі винагорода значно перевищує розмір отриманого кредиту, а тому не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права, що є самостійною підставою для визнання пунктів кредитного договору в частині сплати винагороди за користування кредитом недійсними, апеляційний суд дійшов вірного висновку, що умови Кредитного договору від 09.10.2013 № 4Э13657И в редакції додаткової угоди від 14.08.2014, за якими підприємство повинно сплатити, крім відсотків за користування кредитом, ще й винагороду за користування кредитом, є несправедливими умовами договору та відповідно до статті 203 ЦК України ці умови договору є недійсними.
89. Судова колегія відхиляє твердження скаржника про неправильне застосування статті 20 Закону про банкрутство з мотивів укладання спірного договору більше, ніж за рік до дати порушення справи про банкрутство, у зв`язку з таким.
90. Відповідно до вимог пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у т.ч. справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
91. Згідно приписів частини четвертої статті 10 Закону про банкрутство суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
92. Тобто, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
93. У порядку, передбаченому статтею 20 Закону про банкрутство, можуть бути визнаними за спеціальними підставами окремі правочини боржника, що не виключає можливості визнання недійсними правочинів боржника також відповідно до статей 203, 215 ЦК України, оскільки тільки в межах провадження у справі про банкрутство законодавець визначив підсудність суду справ про визнання недійсними правочинів боржника, не обмежуючи підстав, за якими заявляються вимоги про визнання недійсним правочину (пункт 8 частини першої статті 20 ГПК України).
94. У цій справі позивач в обґрунтування своїх вимог, посилався на загальні підстави для визнання недійсними правочинів, передбачені ЦК України, а не на спеціальні підстави для визнання недійсним правочину, визначені статтею 20 Закону про банкрутство, та прямо про це вказав у позовній заяві.
95. Судова колегія констатує, що визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів відповідно до статті 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.
96. При цьому, ЦК України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку. Визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.
97. Зважаючи на зазначене, справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, розглядаються господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство зазначеного боржника, у тому числі за позовами інших заінтересованих осіб.
98. Стосовно доводів скаржника про те, що AT "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" не є заінтересованою особою і відповідно у задоволенні позову слід було відмовити, то судова колегія вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
99. Учергове, слід наголосити, що з моменту відкриття щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
100. У цій справі до господарського суду позовну заяву подав конкурсний кредитор - АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", який звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
АТ КБ "ПриватБанк" також звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про визнання грошових вимог у сумі 20 868 182,72 грн та включення його конкурсних грошових вимог до реєстру вимог кредиторів боржника.
101. Суди з`ясували, що позивач та АТ КБ "Приватбанк" є конкурсними кредиторами у справі про банкрутство ПАТ "Енергогідромеханізація".
102. Відтак, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що майнові інтереси позивача можуть бути порушеними при розподілі майна у разі ліквідації боржника у випадку задоволення вимог АТ КБ "ПриватБанк" щодо сплати винагороди за користування кредитом та пені за несплату цієї винагороди. Тобто задоволення вимог позивача прямим чином залежить від розміру заявлених іншими конкурсними кредиторами вимог в порядку частини третьої статті 45 Закону про банкрутство. У цьому і полягає конкурсна природа провадження у справі про банкрутство, основною метою якого, зокрема, є рівномірне і справедливе задоволення вимог всієї сукупності кредиторів неплатоспроможного боржника. Зазначене потенційно зумовлює пряме порушення інтересів конкурсного кредитора АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" на отримання у повному обсязі належних грошових коштів в процедурі банкрутства ПАТ "Енергогідромеханізація".
103. При цьому судова колегія бере до уваги визначення поняття "інтерес", яке викладено у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004.
Зокрема, Конституційний Суд України вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
104. Зазначене вище істотно відрізняє позовне провадження та провадження у справі про банкрутство та відповідно має наслідком різне мотивування і висновки щодо наявності/відсутності заінтересованості особи у визнанні договору (окремих його положень) недійсним. Саме тому колегія суддів, розглядаючи спір у цій справі, не відступає від правових висновків, зроблених об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах № 910/12787/17 та № 904/2073/19.
105. Таким чином, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" має право на звернення до суду із відповідною заявою саме у межах цієї справи про банкрутство, а обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не суперечить вимогам чинного законодавства.
106. Судова колегія вважає помилковими доводи скаржника, що суд апеляційної інстанції всупереч частини четвертої статті 75 ГПК України не взяв до уваги факти, встановлені судом у справі № 904/9789/17, оскільки у цій справі до господарського суду позовну заяву подав конкурсний кредитор - АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", позов якого хоча і є тотожним позовній заяві ПАТ "Енергогідромеханізація", поданій у справі № 904/9789/17, але пред`явлений не до тих самих відповідачів у силу вимог частини другої статті 14 ГПК України, за якою учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.