ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/3077/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,
представників учасників справи:
позивача - Мартинюк Є.В. (витяг з ЄДРПОУ від 22.12.2020),
відповідача - Руляков В.В. (ордер №АІ 1109286 від 27.04.2021),
третьої особи - не з`явився,
розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк"
на рішення господарського суду міста Києва від 23.07.2020 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021,
за позовом публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк"
до ОСОБА_1
про стягнення грошових коштів,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Укрпериклаз".
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк", позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, відповідач) про стягнення 12 006 460,34 грн заборгованості.
1.2. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпериклаз" взятих на себе зобов`язань за кредитним договором №1/2010 від 02.03.2010 щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування ним у встановлені строки, а відтак, виникло триваюче порушення відповідного грошового зобов`язання. У зв`язку із чим наявні правові підстави для стягнення з відповідача, як поручителя на підставі укладеного з банком Договору поруки №23 від 27.10.2011 (далі - договір поруки), інфляційних втрат та 3% річних в загальному розмірі 12 006 460,34 грн, нарахованих за час прострочення позичальником виконання зобов`язань у період з 01.03.2017 по 14.02.2020.
1.3. Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.03.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрпериклаз" (далі - ТОВ "Укрпериклаз", третя особа).
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції
2.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 23.07.2020 (суддя Котков О.В.), яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 (колегія суддів у складі: Дикунська С.Я., Тищенко О.В., Станік С.Р.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
2.2. Рішення та постанову мотивовано тим, що спір у вказаній справі стосується наявності правових підстав для покладення на відповідача як поручителя за договором поруки обов`язку з оплати інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період прострочення виконання зобов`язань боржника за кредитним договором №1/2010 від 02.03.2010 по поверненню тіла кредиту та сплаті процентів за користування ним, суми яких стягнуто з поручителя судовими рішеннями в межах справи №761/8796/13-ц.
2.3. Досліджуючи правову природу обов`язку відповідача сплатити на користь позивача присуджену до стягнення за судовим рішенням суму коштів слід виходити саме з правової природи правовідносин сторін, в межах яких виник переданий на розгляд суду спір між ним. У даному випадку, спір в межах правовідносин позивача (банку) з ОСОБА_1 виник в рамках виконання договору поруки, отже між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання у т.ч. Глави 49 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Оскільки за своєю правовою договір поруки є додатковим, акцесорним зобов`язанням, що забезпечує належне виконання основного зобов`язання та виникає за умови його існування, а відтак у поручителя не виникає власних зобов`язань перед кредитором і він несе виключно солідарну відповідальність за неналежне виконання боржником своїх зобов`язань. Отже, за висновком суду першої та апеляційної інстанції, навіть за наявності судового рішення про стягнення боргу по сплаті тіла кредиту з поручителя, невиконання такого зобов`язання не породжує виникнення у поручителя власного грошового зобов`язання перед кредитором та відповідно можливості застосування до нього окремої відповідальності за прострочення такого грошового зобов`язання немає.
2.4. Враховуючи наведене вище, суди дійшли висновку, що посилання позивача на наявність правових підстав для притягнення відповідача до власної цивільно-правової відповідальності на підставі статті 625 ЦК України за час існування грошового зобов`язання по сплаті стягнутої заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27.08.2013 у справі №761/8796/13-ц заборгованості за кредитним договором по поверненню тіла кредиту та сплаті відсотків за користування ним, є необґрунтованими, в силу правової природи спірних правовідносин. За висновком суду такі судові рішення не можуть породжувати виникнення у поручителя власних зобов`язань перед кредитором.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. 18.03.2021 ПАТ АБ "Укргазбанк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 зі справи № 910/3077/20 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Так, касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
4.2. Скаржник зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема неправильним тлумаченням та застосуванням частини другої статті 625 ЦК України.
4.3. За твердженням позивача суди попередніх інстанцій, прив`язуючись до умов договору поруки, фактично ототожнили статтю 625 ЦК України яка регулює наслідки прострочення зобов`язання власним поняттям щодо статті, яке регулює зобов`язання, забезпечене порукою. Позивач зазначає, що якщо відповідальність поручителя за забезпеченим порукою зобов`язанням дійсно обмежується умовами договору поруки, то стаття 625 ЦК України встановлює персональну відповідальність боржника за порушення грошового зобов`язання, а тому підлягає застосуванню безвідносно до умов договору.
4.4. ПАТ АБ "Укргазбанк" вказує, що суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 та у постановах Верховного Суду (за відсутності постанов Верховного Суду про відступлення від таких висновків) від 02.02.2021 у справі №570/2309/15-ц, від 13.01.2021 у справі №127/13406/18, від 29.01.2019 у справі №910/11249/17.
5. Доводи іншого учасника справи
5.1. Від відповідача до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1, посилаючись на безпідставність доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, та в той же час на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції - без змін.
5.2. Відповідач у відзиві зазначає, що всі наведені ПАТ АБ "Укргазбанк" правові висновки стосуються безпосереднього права кредитора звертатися з аналогічними вимогами саме до боржника, в рамках невиконаних грошових зобов`язань за кредитним договором. У зазначених позивачем судових провадженнях Верховним Судом надається оцінка спірним правовідносинам виключно з огляду на вимоги статті 625 ЦК України, в той же час не надається оцінка нормам права щодо регулювання обсягу відповідальності саме поручителів (статей 553 та 554 ЦК України) та не надається оцінка положенням договорів поруки. Отже, у спорі, що виник у даній справі (спір між ПАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_1, як поручителем основного боржника) безпосередній боржник (ТОВ "Укрпериклаз") залучений до участі у справі лише в якості третьої особи, висновки Верховного Суду, наведені в касаційній скарзі, не можуть бути враховані судом.
6. Касаційне провадження
6.1. Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ АБ "Укргазбанк" на рішення господарського суду міста Києва від 23.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 зі справи №910/3077/20 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 13.05.2021.
6.2. Склад судової колегії змінювався, що підтверджується Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи, наявного в матеріалах справи.
6.3. У зв`язку із перебуванням головуючого судді Бенедисюка І.М. у відпустці, розгляд справи №910/3077/20 за касаційною скаргою ПАТ АБ "Укргазбанк" на рішення господарського суду міста Києва від 23.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 відкладено на 20.05.2021.
7. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
7.1. 02.03.2010 між позивачем (банк за договором) та третьою особою (позичальник за договором) укладено кредитний договір №1/2010(далі - кредитний договір), до якого в подальшому сторонами внесені зміни згідно з додатковими угодами №1 від 22.04.2011 та №2 від 27.10.2011, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 40 000 000,00 грн строком з 02.03.2010 по 01.04.2014, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в межах строку кредитування в розмірі 17% річних.
7.2. Суди встановили, що на виконання умов кредитного договору банком надано позичальнику кредитні кошти в розмірі 40 000 000,00 грн.
7.3. Також судами встановлено, що в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 27.10.2011 між банком (позивачем, кредитором за договором) та ОСОБА_1 (відповідачем, поручителем за договором) та ТОВ "Укрпериклаз" (третьою особою) укладено договір поруки №23, за умовами пункту 1.1 якого поручитель поручився перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору, за умовами якого позичальник зобов`язаний в порядку та на умовах кредитного договору не пізніше 01.04.2014 повернути кредит у розмірі 40 000 000,00 грн; сплатити проценти за користування кредитними коштами в межах строку кредитування, виходячи з 17% річних; сплатити проценти за користування кредитними коштами, які не повернуті у передбачені кредитним договором терміни (прострочена заборгованість), виходячи з 32% річних; сплатити нараховані та несплачені станом на 27.10.2011 проценти в розмірі 1 494 893,72 грн; також комісії, штрафи та пені в розмірі та у випадках, передбачених кредитним та цим договорами.
7.4. Положеннями пунктів 1.2, 1.3 договору поруки встановлено, що поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед кредитором за порушення виконання зобов`язань по Кредитному договору. Поручитель, підписуючи цей договір, засвідчує, що він ознайомлений з умовами Кредитного договору та згоден забезпечувати виконання всіх його умов.
7.5. Відповідно до пункту 1.4 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і позичальник - за повернення кредиту, сплату процентів за користування кредитними коштами, комісії, неустойки, можливих штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов`язань. Порукою за цим договором також забезпечується виконання позичальником зобов`язань по кредиту у разі вимоги кредитора про дострокове виконання зобов`язань по кредитному договору на умовах та з підстав, передбачених кредитним договором (пункт 1.5 договору поруки).
7.6. Договір поруки набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до припинення забезпеченого ним зобов`язання позичальника за договором. Порука також припиняється якщо кредитор протягом 3-х (трьох) років з дня настання строку виконання зобов`язання позичальника за договором не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк виконання зобов`язання не зазначений або визначений моментом вимоги, то відповідальність поручителя перед кредитором припиняється після закінчення одного року з дня укладання цього договору (пункти 5.1, 5.2 договору поруки).
7.7. Судами встановлено, що у квітні 2013 року банк (позивач) звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (відповідач), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості ТОВ "Укрпериклаз" за кредитним договором, яка утворилась станом на 28.02.2013 в сумі 39 168 141,74 грн, з яких: 36 700 809,23 грн - заборгованість по кредиту строкова; 478 618,77 грн - заборгованість по процентам строкова за період з 01.02.2013 по 28.02.2013; 1 696 754,04 грн - заборгованість по процентам прострочена; 102 971,60 грн - заборгованість по неустойці (пені) за несвоєчасне повернення кредиту; 188 988,11 грн - заборгованість по неустойці (пені) за несвоєчасну сплату процентів.
7.8. Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27.08.2013 у справі №761/8796/13-ц, в подальшому зміненим рішеннями Апеляційного суду міста Києва від 11.02.2014 та від 08.07.2014, стягнуто з ОСОБА_1 як поручителя та солідарного боржника ТОВ "Укрпереклаз" на користь банку (позивача) заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 39 023 172,41 грн, яка складається з: 36 700 809,23 грн - строкова заборгованість за кредитом; 478 618,77 грн. - строкова заборгованість по відсоткам за період з 01.02.2013 по 28.02.2013; 1 696 754,04 грн - прострочена заборгованості по відсоткам; 34 463,28 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 112 527,09 грн - пеня за несвоєчасну сплату відсотків.
7.9. Судами також встановлено, що ухвалою господарського суду Чернігівської області від 11.06.2019 у справі №927/671/18 затверджено мирову угоду, укладену між ПАТ АБ "Укргазбанк" та ТОВ "Укрпереклаз", відповідно до якої ТОВ "Укрпереклаз" в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором передав, а банк прийняв у власність майно, визначене в пункті 1 цієї мирової угоди, в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 37 183 920,00 грн, у т. ч. - 2 151 243,30 грн - заборгованість по простроченим відсоткам; 35 032 676,70 грн - прострочена основна заборгованість за кредитом.
7.10. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2020 у справі №910/6259/13 за позовом ПАТ АБ "Укргазбанк" до ТОВ "Укрпериклаз", ТОВ "Зайтек", ПАТ "СК "Вестін", ТОВ "Мерсес плюс", ТОВ "АЗС-Груп-А", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні: позивача: ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1, відповідача - Дексвуд Лімітед про стягнення 82 402 989,44 грн, апеляційну скаргу ПАТ "СК "Вестін" на рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2019 задоволено частково, рішення у справі №910/6259/13 скасовано частково, а його резолютивну частину викладено в новій редакції, зокрема: позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Укрпериклаз" на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" 36 700 809,23 грн - основний борг, 24 129,51 грн - простроченої заборгованості по процентах, 112 527,09 грн - пені за несвоєчасну сплату процентів за період з 05.04.2012 по 28.02.2013 та 34 463,28 грн - пені за несвоєчасне повернення кредиту за період з 02.04.2012 по 18.06.2012.
7.11. Так, звертаючись до суду з позовом у даній справі позивач вказував на те, що у зв`язку з триваючим невиконанням підтвердженого заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27.08.2013 у справі №761/8796/13-ц зобов`язання відповідача з виконання передбачених кредитним договором та договором поруки зобов`язань банк вправі вимагати сплати відповідачем коштів в порядку статті 625 ЦК України, зокрема: 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту за період з 01.03.2017 по 14.02.2020 в розмірі 2 607 201,54 грн; 3% річних за несвоєчасне погашення процентів за період з 01.03.2017 по 02.07.2020 в розмірі 152 399,77 грн; інфляційних втрат, пов`язаних із несвоєчасним погашенням кредиту за період з 01.03.2017 по 31.01.2020 у розмірі 8 731 240,36 грн; інфляційних втрат, пов`язаних із несвоєчасним погашенням процентів за період з 01.03.2017 по 02.07.2019 у розмірі 515 618,67 грн.
8. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
8.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
9. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
9.1. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, заперечення відзиву, Верховний Суд вважає, що
9.2. Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача як поручителя за договором поруки інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період прострочення виконання зобов`язань боржника за кредитним договором по поверненню тіла кредиту та сплаті процентів за користування ним, суми яких стягнуто з відповідача (поручителя) судовими рішеннями в межах справи №761/8796/13-ц.
9.3. Підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у даній справі позивачем визначено пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки ПАТ АБ "Укргазбанк" вважає, що судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових рішень застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 та у постановах Верховного Суду (за відсутності постанов Верховного Суду про відступлення від таких висновків) від 02.02.2021 у справі №570/2309/15-ц, від 13.01.2021 у справі №127/13406/18, від 29.01.2019 у справі №910/11249/17(щодо застосування статті 625 ЦК України).
9.4. Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
9.5. Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
9.6. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
9.7. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7, пункт 40 постанов від 25.04.2018 у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі №923/682/16.
9.8. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).
9.9. Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, правові висновки в яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, дійшов висновку про подібність правовідносин у цій справі, що переглядається, та зазначених скаржником справах, зокрема за предметами та підставами позову і матеріально-правовим регулюванням правовідносин (справи №127/13406/18, №570/2309/15-ц, №127/15672/16-ц).
9.10. Під час розгляду справи суди встановили, що заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27.08.2013 у справі №761/8796/13-ц, в подальшому зміненим рішеннями Апеляційного суду міста Києва від 11.02.2014 та від 08.07.2014, стягнуто з ОСОБА_1 як поручителя та солідарного боржника ТОВ "Укрпереклаз" на користь банку (позивача) заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 39 023 172,41 грн, яка складається з: 36 700 809,23 грн - строкова заборгованість за кредитом; 478 618,77 грн. - строкова заборгованість по відсоткам за період з 01.02.2013 по 28.02.2013; 1 696 754,04 грн - прострочена заборгованості по відсоткам; 34 463,28 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 112 527,09 грн - пеня за несвоєчасну сплату відсотків. Судами встановлено, що вказане судове рішення набрало законної сили.
9.11. Водночас, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди виходили із правової природи правовідносин сторін у даній справі. Так, суди вказували, що у даній справі, спір в межах правовідносин позивача (банку) з ОСОБА_1 виник в рамках виконання договору поруки, отже правовідносини підпадають під правове регулювання у т.ч. Глави 49 ЦК України. Суди виходили із того, що за своєю правовою договір поруки є додатковим, акцесорним зобов`язанням, яке забезпечує належне виконання основного зобов`язання та виникає за умови його існування, а відтак у поручителя не виникає власних зобов`язань перед кредитором і він несе виключно солідарну відповідальність за неналежне виконання боржником своїх зобов`язань. Саме тому, навіть за наявності судового рішення про стягнення боргу по сплаті тіла кредиту з поручителя, невиконання такого зобов`язання не породжує виникнення у поручителя власного грошового зобов`язання перед кредитором та відповідно можливості застосування до нього окремої відповідальності за прострочення такого грошового зобов`язання немає.
9.12. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди зазначили, що визначаючи обсяги відповідальності відповідача (поручителя) перед банком (кредитором) сторонами в умовах договору поруки не встановлено, що поручитель несе відповідальність перед кредитором за невиконання божником, який прострочив виконання основного грошового зобов`язання по поверненню тіла кредиту та сплаті відсотків за користування ним за кредитним договором, зобов`язання по сплаті установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, право вимоги по сплаті яких боржником гарантоване кредитору положеннями статті 625 ЦК України. З огляду на наведене, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача за договором поруки інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період існуючого прострочення ТОВ "Укрпереклаз" виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, встановленого судовими рішеннями у справі №761/8796/13-ц,
9.13. Колегія суддів зазначає про помилковість таких висновків судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
9.14. Відповідно до частини першої статті 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
9.15. За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
9.16. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
9.17. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
9.18. Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
9.19. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
9.20. Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).
9.21. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
9.22. Частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
9.23. Отже, аналіз змісту частини четвертої статті 559 ЦК України свідчить, що закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою.
9.24. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
9.25. Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
9.26. Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
9.27. Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
9.28. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
9.29. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові .
9.30. При цьому в статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Зазначений висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
9.31. Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18), від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
9.32. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від04.06.2019 у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18).
9.33. Відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
9.34. Колегія суддів зазначає, що у розгляді даної справи має бути враховано також висновок Великої Палати Верховного Суду які викладено у постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження 14-67цс20). Зазначену постанову Великою Палатою Верховного Суду хоч і прийнято 26.01.2021, водночас повний текст постанови оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень лише 16.03.2021, а касаційну скаргу позивачем подано 18.03.2021.
9.35. Так, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду які викладено у постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження 14-67цс20) закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою. У постанові від 26.01.2021 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого в постанові від 31.102018 у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки та зазначила, що "наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.
9.36. Враховуючи, що відповідачем порушено виконання грошового зобов`язання визначеного судом, висновок судів попередніх інстанцій про те, що в силу вимог статей 11, 553, 554 ЦК України та умов договору поруки у позивача не виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є помилковим.
9.37. Висновки судів попередніх інстанцій у спірних правовідносинах не відповідають наведеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду та висновкам Верховного Суду викладеним у зазначених позивачем постановах.
9.38. Колегія суддів зазначає, що з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2013 році зобов`язання відповідача, як поручителя сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання, а відтак позивач, як кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до повного та фактичного виконання грошового зобов`язання.
9.39. Отже, висновки судів попередніх інстанцій, що на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, не заслуговують на увагу, так як наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором кредиту солідарно як з боржника так і з поручителів, яке не виконане останніми, не звільняє їх від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Вказана правова норма не містить застережень щодо неможливості солідарної відповідальності боржників за порушення грошового зобов`язання.
9.40. При цьому, колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц в якій викладено висновки про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
9.41. Враховуючи наведене вище, господарські суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних в загальному розмірі 12 006 460,34 грн, нарахованих за час прострочення позичальником виконання зобов`язань у період з 01.03.2017 по 14.02.2020.
9.42. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, знайшла своє підтвердження, а доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм статті 625 ЦК України є обґрунтованими.
9.43. З огляду на наведене вище, доводи скаржника з приводу неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення, а також з приводу невідповідності висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду.