Окрема думка
судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В.
Справа № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538 цс 19)
15 грудня 2020 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватне акціонерне товариство «Українська національна розрахункова картка» та Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк», про відшкодування майнової та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 березня 2016 року і рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2016 року та за касаційною скаргою Служби безпеки України на рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2016 року і постановою від 15 грудня 2020 року касаційні скарги ОСОБА_1 та Служби безпеки України задовольнила частково.
Водночасне можу погодитися з рішенням Великої Палати Верхового Суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди з огляду на таке.
1. Велика Палата Верховного Суду приймаючи постанову у цій справі скасувала рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2016 року, зокрема,в частині позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та залишила в силі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 березня 2016 року в цій частині.
2. В обґрунтування своєї позиції Велика Палата Верховного Суд вказала на те, що суди попередніх інстанцій правильно керувалися тим, що на підставі положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом починаючи із часу пред`явлення обвинувачення до закриття провадження в кримінальній справі постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 23 травня 2014 року (з 05 жовтня 2011 року по 23 травня 2014 року, тобто 31 повний місяць).
2.1 Суд першої інстанції при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди врахував глибину фізичних та душевних страждань, завданих ОСОБА_1 , наявність перешкод у реалізації своїх життєвих планів, а також вимоги розумності та справедливості й дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди частково у розмірі 250 000, 00 грн.
2.2 Обставини справи в цій частині встановлені судом першої інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто місцевий суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, а відтак рішення місцевого суду у частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної відповідає нормам матеріального та процесуального права, принципам і завданням цивільного судочинства, вимогам статей 213, 214 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (у редакції, чинній на час ухвалення рішення) щодо законності й обґрунтованості.
2.3 Натомість Апеляційний суд міста Києва зменшуючи розмір морального відшкодування, встановлений судом першої інстанції, до 150 000, 00 грн в оскаржуваному рішенні не зазначив, які нові докази, протилежні висновкам місцевого суду, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами, зумовлюють необхідність зменшення встановленого судом першої інстанції відшкодування моральної шкоди та не зазначив які порушення норм процесуального права були допущені судом першої інстанції і в чому полягають ці порушення, які норми матеріального права були неправильно застосовані і в чому полягає таке неправильне застосування, тобто не встановив і не навів правових підстав для скасування рішення.