Постанова
Іменем України
19 травня 2021 року
м. Київ
справа № 761/37049/15-ц
провадження № 61-18950св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Алпатьєва Наталя Юріївна,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський Валентин Сергійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 січня 2020 року у складі судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський В. С.,про переведення прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу, припинення права власності на частину квартири.
Позовна заява мотивована тим, що вона на підставі свідоцтва про право на спадщину від 12 березня 2007 року після померлої ОСОБА_4 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, інша частина квартири належала її брату ОСОБА_2 .
Наприкінці березня 2015 року вона дізналась від ОСОБА_3, що ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 02 лютого 2015 року відчужив на її користь свою частину спірної квартири.
Відповідно до статті 362 ЦК України вона як співвласник спірної квартири має переважне право на придбання частки свого брата, однак ним не дотримано вимог діючого законодавства, оскільки в усіх письмових повідомленнях, які були направлені на її адресу в порядку, передбаченому частиною другою статті 362 ЦК України, зазначалась ціна продажу належної йому частини квартири, як в національній валюті, так і в еквіваленті до долара США. При цьому між ними тривали судові спори щодо усунення перешкод у користуванні спірною квартирою та встановлення порядку користування квартирою між співвласниками.
ОСОБА_2 неодноразово направляв на її адресу нотаріально завірені заяви про його намір відчужити свою частину квартири. В останньому повідомленні від 15 листопада 2013 року їй запропоновано придбати 1/2 частину спірної квартири за ціною 1 148 000, 00 грн, що було еквівалентом 140 000, 00 дол. США, а 02 лютого 2015 року між відповідачами укладено договір купівлі-продажу зазначеної частини квартири за ціною 1 148 000, 00 грн, що було еквівалентом 60 421, 00 дол. США.
Позивач вважала, що ОСОБА_2 під час укладення договору купівлі-продажу не дотримано принципу визначення ціни продажу належної йому частини спірної квартири, що є порушенням вимог статті 362 ЦК України.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд: перевести на неї права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу 1/2 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1, укладеним між відповідачами, посвідченим 02 лютого 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В. С.; припинити право власності на зазначену частку за ОСОБА_3 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 липня 2017 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-31675св18).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 січня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції вказав, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів того, що при укладенні договору купівлі-продажу між відповідачами не було дотримано вимог статті 362 ЦК України.
Судові спори, що існували між сторонами щодо спірної квартири, не впливають на переважне право ОСОБА_1 на придбання частини квартири.
Крім того, грошові кошти на депозитний рахунок суду, як внесок у справі № 761/37049/15-ц у розмірі 1 148 000,00 грн, внесено позивачем не одночасно з поданням позову у грудні 2015 року, а більш як через один рік, що є порушенням вимог частини четвертої статті 362 ЦК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 січня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, враховуючи положення частини п`ятої статті 411 ЦПК України та позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 27 лютого 2019 року у цій справі, суд вважав, що при здійсненні продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 були порушені права ОСОБА_1 на переважне право її придбання.
Разом з тим апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недотримання ОСОБА_1 положень частини четвертої статті 362 ЦК України щодо внесення на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором повинен сплатити покупець.
Згідно з копією квитанції від 11 січня 2017 року ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду були внесені грошові кошти у розмірі 1 148 000,00 грн, які були сплачені ОСОБА_3 при купівлі спірної частини квартири. Проте доказів, що вказана сума відповідає дійсній вартості частини квартири на час розгляду справи судом позивачем не надано.
Виходячи з офіційного курсу гривні по відношенню до долара США на день укладення договору купівлі-продажу від 02 лютого 2015 року, 1 148 000,00 грн становили 71 128 дол. США, станом на 11 січня 2017 року офіційний курс гривні по відношенню до долара становив 27,19 грн, тому позивач повинна була внести на депозитний рахунок суду 1 933 960,00 грн, щоб компенсувати ОСОБА_3 позбавлення її права власності на частину квартири, яку вона придбала у ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржені судові рішення й ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень
ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки судами в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Крім того, судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме запропоновано доплатити судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 644,40 грн та надати документи, що підтверджують його доплату.
Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 761/37049/15-ц із Шевченківського районного суду м. Києва.
У задоволенні клопотанняОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 січня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку відмовлено.
Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 квітня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський В. С., про переведення прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу, припинення права власності на частину квартири призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди не врахували, що ОСОБА_2 порушив обов`язок, встановлений статтею 362 ЦК України, оскільки здійснив продаж спірної частки ОСОБА_3 на умовах, відмінних від запропонованих, не дотримався вимог щодо ціни та інших умов. При цьому вона не могла потрапити до квартири та реально оцінити її стан, вартість належної ОСОБА_2 1/2 частки в спільному майні, щоб реалізувати своє переважне право на придбання спірного майна, яке порушено і це встановлено судами.
Відповідно до частини четвертої статті 362 ЦК України вона внесла грошові кошти на депозитний рахунок суду. Вважає, що грошова сума, внесена на депозитний рахунок суду до ухвалення судом рішення або під час розгляду справи по суті є належним виконанням особою свого обов`язку.
Судами неправильно застосовано положення статей 11, 362, 509, 524, 533 ЦК України у зв`язку з неправильним їх тлумаченням.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2021 року представник ОСОБА_3 - адвокат Алпатьєва Н. Ю., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржені судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.
Також зазначила, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, зводяться до незгоди з ними, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим Восьмою київською державною нотаріальною конторою 12 березня 2007 року за реєстровим № 5-285, та свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим Восьмою Київською державною нотаріальною конторою 12 березня 2007 року за реєстровим № 5-281, встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 в рівних частках, по 1/2 частині кожен.
23 січня 2008 року ОСОБА_2 через приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М., у порядку статті 84 Закону України "Про нотаріат" звернувся до ОСОБА_1 з пропозицією придбати у нього належну йому на праві власності 1/2 частку в спільному майні - у квартирі АДРЕСА_1, за 2 146 250,00 грн, що було еквівалентом 425 000,00 дол. США. Зазначив, що у разі неотримання відповіді на таку пропозицію протягом місяця належна йому частка квартири буде продана іншій особі.
04 липня 2011 року ОСОБА_2 через приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В. С. у порядку статті 84 Закону України "Про нотаріат" звернувся до ОСОБА_1 з пропозицією придбати у нього належну йому 1/2 частку в спільному майні - у квартирі АДРЕСА_1, за 1 200 000,00 грн, що було еквівалентом 150 000,00 дол. США. Зазначив, що у разі неотримання відповіді на дану пропозицію протягом місяця належна йому частка квартири буде продана іншій особі.
15 листопада 2013 року ОСОБА_2 через приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В. С. у порядку статті 84 Закону України "Про нотаріат" звернувся до ОСОБА_1 з пропозицією придбати у нього належну йому 1/2 частку в спільному майні - у квартирі АДРЕСА_1, за 1 148 000,00 грн, що було еквівалентом 140 000,00 дол. США. Зазначив, що у разі неотримання відповіді на таку пропозицію протягом місяця, належна йому частка квартири буде продана іншій особі.
Факт отримання вищевказаних пропозицій ОСОБА_1 не заперечувався.
За спливом одного місця після отримання кожної із цих пропозицій позивачем ОСОБА_2 не здійснював відчуження належної йому частки у спільному майні іншій особі на запропонованих ним умовах.
ОСОБА_1 повідомлення про надання згоди або відмови придбати 1/2 частку в майні - у квартирі АДРЕСА_1 за запропоновану суму у визначений у пропозиції строк ОСОБА_2 не направлялося.
02 лютого 2015 року ОСОБА_2 відчужив належну йому 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 .
Відповідно до пункту 4 договору купівлі-продажу від 02 лютого 2015 року, продаж відбувся за 1 148 000, 00 грн, які продавець отримав у повному обсязі до моменту підписання цього договору (а. с. 150, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржені судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності (стаття 361 ЦК України).
Положеннями частин першої та другої статті 362 ЦК України визначено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.
Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.
Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.
Суб`єктивне право на продаж частки сторонній особі виникає у співвласника з моменту одержання відмови усіх інших співвласників від здійснення переважного права на купівлю або нездійснення ними цього права протягом одного місяця від дня отримання ними повідомлення, якщо предметом договору купівлі-продажу є нерухоме майно.
При цьому під здійсненням переважного права необхідно вважати передання (надіслання) продавцю оферти щодо укладення основного або попереднього договору купівлі-продажу частки.
Переважне право є організаційним, відносним та вторинним.
Переважне право співвласника на купівлю частки є організаційним, оскільки завдяки йому створюється передумова для набуття його носієм права на частку в праві спільної часткової власності внаслідок створення можливості для укладення договору купівлі-продажу. Саме по собі переважне право учасника спільної власності не надає його суб`єктові будь-яких майнових прав (речових, зобов`язальних та ін.), які зумовлювали б виникнення або перехід права власності. Причому відповідне майнове право виникає тільки завдяки укладенню договору купівлі-продажу частки або в результаті переведення прав та обов`язків за договором купівлі-продажу.
У свою чергу, конструкція переважного права дозволяє організувати відносини учасників спільної часткової власності, створивши передумови для суб`єкта переважного права укласти договір купівлі-продажу частки.
Відносність переважного права співвласника полягає у тому, що це право реалізується в організаційних відносинах, учасники яких є персоніфікованими. Тобто в будь-якому разі чітко визначеними є суб`єкти правовідносин спільної власності. Однак його характеристика як відносного не позбавляє переважного права співвласника й певних абсолютних властивостей, які полягають в абсолютності захисту переважного права. Під абсолютністю захисту розуміється можливість носія переважного права пред`явити позов про переведення прав та обов`язків за договором купівлі-продажу частки майна до будь-якої іншої особи - не учасника спільної власності.
Вторинність переважного права проявляється у тому, що його виникнення зумовлене "перебуванням" у відносинах спільної власності, завдяки чому особа має статус учасника спільної часткової власності. Тобто переважне право є вторинним до права учасника на частку. За умови припинення права на частку або правовідносин спільної часткової власності припиняється й переважне право.
Судом установлено, що ОСОБА_2 був послідовним у визначенні ціни його частини у об`єкті спільної часткової власності у національній валюті з урахуванням еквіваленту в іноземній валюті у трьох пропозиціях, оскільки тричі пропонував ОСОБА_1 придбати його частку квартири за різною ціною, яка визначена у гривні, виходячи із еквіваленту до долара США.
Разом з тим на день укладення договору купівлі-продажу від 02 лютого 2015 року та отримання ОСОБА_2 грошових коштів за продаж 1/2 частини спірної квартири за офіційними даними Національного банку України курс гривні по відношенню до долара США становив 16,14 грн, тобто визначені у пропозиції від 15 листопада 2013 року 140 000,00 дол. США становили 2 296 000,00 грн, що істотно менше від суми 1 148 000,00 грн, за яку здійснено продаж зазначеної частки.
Така обставина свідчить про відмінність умов, які пропонувалися позивачу для придбання частки відповідача у їх спільному сумісному майні, від умов, на яких ця частка продана ОСОБА_3, що свідчить про порушення переважного права ОСОБА_1 на її придбання.
Це встановлено судом і відповідачем не оскаржено судові рішення в цій частині.
У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
До таких вимог застосовується позовна давність в один рік (частина четверта статті 362 ЦК України).
У пункті 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" судам роз`яснено, що під час розгляду позову про переведення на підставі статті 362 ЦК України прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним із порушенням переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності, суду слід виходити з дійсної вартості частки на час розгляду справи. Невнесення одночасно з пред`явленням позову на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором повинен сплатити покупець, є підставою для відмови у позові.
Згідно з вимогами статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.
Висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи (частина пʼята статті 411 ЦПК України).
Враховуючи правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 27 лютого 2019 року в цій справі, при визначенні розміру грошової суми, яка вноситься на депозитний рахунок суду для забезпечення компенсації покупцеві за позбавлення права власності на майно, необхідно виходити з курсу гривні по відношенню до долара на час внесення грошової суми на депозит суду.
Виходячи з офіційного курсу гривні по відношенню до долара США на день укладення договору купівлі-продажу від 02 лютого 2015 року, 1 148 000,00 грн становили 71 128 дол. США (курс гривні по відношенню до долара 16,14 грн). Станом на 11 січня 2017 року офіційний курс гривні по відношенню до долара становив 27,19 грн, тому позивач повинна була внести на депозитний рахунок суду 1 933 960,00 грн, щоб компенсувати ОСОБА_3 позбавлення її права власності на частину квартири, яку вона придбала у ОСОБА_2 .
Судом установлено, що ОСОБА_1 не надано суду доказів дійсної вартості спірної частини квартири на час розгляду справи судом, позивачем на депозитний рахунок суду були внесені грошові кошти у розмірі 1 148 000,00 грн, які були сплачені ОСОБА_3 при купівлі частини квартири. Проте доказів, що вказана сума відповідає дійсній вартості частини квартири на час розгляду справи судом позивачем не надано.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, встановивши, що ОСОБА_1 повинна була внести на депозитний рахунок суду 1 933 960,00 грн, щоб компенсувати ОСОБА_3 позбавлення її права власності на частину квартири, яку вона придбала у ОСОБА_2, дійшли обґрунтованого та правильного висновку про те, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про переведення прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу від 02 лютого 2015 року.
Таким чином, суди з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясували обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
Посилання у касаційній скарзі на те, що грошова сума, внесена на депозитний рахунок суду до ухвалення судом рішення або до розгляду справи по суті є належним виконанням особою свого обов`язку безпідставним, оскільки спростовується нормами матеріального права.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають, зводяться до незгоди заявника із висновками судів, спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в місцевому та апеляційному судах із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то колегія суддів вважає, що підстав для задоволення цього клопотання немає.
Підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду визначені у статті 403 ЦПК України.
У клопотанні ОСОБА_1 посилається на положення частини п`ятої статті 403 ЦПК України, згідно з якою суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявником аргументи не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Керуючись статтями 400, 403, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду